З одного боку, в перші повоєнні роки між СРСР і Югославією розвивалося найтісніше співробітництво. Керівництво КПЮ зразком з самого початку вважало досвід Радянського Союзу. Конституція Югославії (січень 1946 м. базувалася на державно-правових нормах радянської Конституції 1936 р.). Югославська федерація копіювала устрій СРСР. У 1947 р. був прийнятий пер-ший п'ятирічний план, який орієнтував на побудову основ соціалізму. Мали місце найвищі в регіоні темпи націоналізації. З іншого боку, складалися передумови для погіршення радянсько-югославських відносин. По-перше, формування і посилення культу особи І. Броз Тіто, що не уживалося з культом особи Сталіна в комуністичному русі. По-друге, прагнення югославського керівництва до деякої (вельми обмеженою) самостійності у внутрішній і зовнішній політиці, що розглядалося Москвою як спроба вийти зі сфери її впливу.
Конфлікт вибухнув в 1948 р. у зв'язку з діями Югославії, спрямованими на створення федерації балканських держав (укладення югославо-болгарського пакту). Сталін розцінив це як спробу забрати у СРСР частина зони його впливу. Під тиском Москви Югославія погодилася надалі координувати свою зовнішню політику з Радянським Союзом, але рішуче відмовилася від послуху Москві у всіх інших питаннях, вважаючи, що Югославія буде йти власним шляхом.
Радянське керівництво наполягало на зміні верхівки КПЮ, що було категорично відкинуто югославської стороною. Керівники всіх компартій Східної Європи в цьому конфлікті підтримали Сталіна. Югославія опинилася в ізоляції.
Конфлікт формально припинився в 1953 р. після смерті Сталіна. Фактична нормалізація відносин між СРСР і Югославією сталася в 1955-1956 р.
« Попередня
|