Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН РАН. Постіндустріальний світ: ЦЕНТР, ПЕРИФЕРІЯ, РОСІЯ / ЗБІРКА 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І ПЕРИФЕРІЯ, 1999 - перейти до змісту підручника

4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КИТАЮ У 90-ті РОКИ

Різка зміна розстановки сил на міжнародній арені на рубежі 80-х-90-х років викликало деякі корективи у зовнішній політиці Китаю.

Якщо до кінця 80-х років усунення практично всіх основних протиріч в радянсько-американських і радянсько-китайських відносинах, а також безконфліктність китайсько-американських відносин давали підставу говорити про зникнення геополітичної структури "великого трикутника", то події на площі Тяньаньмень, які потягли за собою загострення відносин КНР з США та іншими країнами західного світу, а також кардинальні зміни в СРСР, що закінчилися його розпадом і крахом комунізму, знову змусили китайських керівників подумати про відродження політики "трикутних відносин" як одного з можливих засобів протидії надмірному впливу США на міжнародній арені. Перетворення світу з біполярного в однополюсний, у якому визначальну роль починає грати Вашингтон, в поєднанні з відмовою Росії від суперництва з США практично по всіх напрямках світової політики висунуло КНР з її швидко зростаючим потенціалом і прихильністю ідеологічно неприйнятною для багатьох у США моделі національного розвитку на місце одного з головних опонентів американському зовнішньополітичному курсу.

З метою посилення своїх позицій перед обличчям американського тиску Китай був змушений реанімувати політику, диктує правилами гри у "великому трикутнику" Вашингтон-Пекін-Москва. Існування і функціонування структури "трикутника" визначаються насамперед ступенем конфронтационности сторін та їх силовим потенціалом. Логіка "трикутних відносин" має на увазі, що дві слабші та / або більш пасивні сторони об'єднуються для "оборони" проти сильнішою і / або агресивною сторони. Якщо в 70-х роках як "наступаючої" сторони виступала Москва, то з початку 80-х років - і, особливо, з кінця минулого десятиліття - ця роль все більше переходила до США. У нових умовах китайська сторона звернула особливу увагу на зміцнення відносин з більш "слабким" з двох партнерів, тобто з СРСР. Зміцнення співпраці з Москвою могло б сприяти посиленню міжнародних позицій Пекіна, а також зростанню економічного і військового потенціалів КНР.

Таким чином, виникла основа для зближення двох сторін на базі неантагоністичного протистояння домінуванню США в регіоні і в світі в цілому.

Свою специфіку на характер розвитку відносин між Москвою і Пекіном на рубежі 80-х-90-х років наклали особливості внутрішньополітичної ситуації в двох країнах.

До кінця вісімдесятих років як в КНР, так і в СРСР придбали значний вплив сили, які виступали проти багатьох важливих напрямків офіційного курсу в галузі зовнішньої і внутрішньої політики двох країн. У КНР це проявилося в ході і після придушення студентських виступів на площі Тяньаньмень (іюнь1989 року). Після тяньаньменьскіх подій серед китайського керівництва посилилися позиції консервативних сил, а також роль "напровадив порядок" армії. Це створило основу для постановки задачі прискорення модернізації збройних сил КНР. Результатом червневих подій в Пекіні стала і певна політична ізоляція КНР на міжнародній арені. Вжиті проти КНР санкції західних країн у поєднанні з активізацією прихильників антикапіталістичного шляху розвитку Китаю, які виступали проти "надмірно активного" співпраці з країнами Заходу, об'єктивно вели до посилення ксенофобії в китайській зовнішній політиці щодо держав Заходу.

У СРСР в цей період часу також спостерігалося посилення позицій реакційних представників військово-промислових кіл і партійно-адміністративної номенклатури, які виражали неприйняття "проамериканського" курсу М.С. Горбачова як "підривав національну безпеку", а також його "антисоціалістичній" внутрішньої політики, у тому числі програми зниження військових витрат і конверсії військового виробництва. Як альтернатива вони пропонували більш тісну співпрацю з "соціалістичним Китаєм" і максимально повне використання досвіду цієї країни у внутрішній політиці. При цьому представники радянського демократичного руху прагнули до встановлення тісних зв'язків з ідеологічно близькими політичними і державними структурами Заходу і Сходу, нехтуючи контактами з представниками "тоталітарних комуністичних режимів".

Надмірна роль політико-ідеологічного фактора в радянсько-китайських відносинах рубежу 80-90-х років призвела до того, що вони стали розвиватися не по всьому спектру звичайних міждержавних відносин, але насамперед у руслі, визначає лідерами консервативного крила. Зацікавленість КНР в активізації контактів з представниками радянської партійної номенклатури та військового керівництва пояснювалася не тільки міркуваннями ідеологічного чи політико-стратегічного характеру (перешкодити подальшої експансії "буржуазної ідеології" і "мирної еволюції" соціалістичних країн до капіталізму, зменшити тиск на Пекін з боку Заходу, послабити міжнародну ізоляцію КНР після подій на площі Тяньаньмень), а й прагненням до швидкого оновлення збройних сил Китаю.

На цьому наполягали прихильники більш швидкої модернізації та зміцнення китайських збройних сил в особі військових і партійних ліворадикалів, як і раніше розглядали світову політику у військово-силових категоріях. Активна військова співпраця СРСР і КНР в поєднанні з тісними зв'язками консервативних партійних кіл двох країн загрожувало вилитися в разі перемоги серпневого путчу у формування військово-стратегічного альянсу Москви і Пекіна, що було загрожує непередбачуваними наслідками для всієї системи міжнародних відносин. У пресі, яка підтримувалася силами, що спробували організувати переворот в серпні 1991 р., стала популярною позиція, що "обидві країни по роздільності протистоять одному і тому ж ворогові", і це уявлялося основою для "всеосяжного взаємодії".

Провал серпневого путчу, відсторонення від політичної влади в Росії комуністичної партії, перемога в Москві антикомуністичних і в той час прозахідних сил загальмували процес зближення Москви і Пекіна. Тим більше, що у своїх відносинах з Пекіном в той час російська влада, охоплені прозахідним "романтизмом", прагнули не відходити від встановлених США і Західною Європою стандартів, старанно підкреслювали розбіжності з китайським керівництвом у підходах до прав людини. Китай в системі російських зовнішньополітичних пріоритетів ставилося після США, країн Західної Європи, Японії та Південної Кореї.

Проте в грудні 1991 р. Китай заявив про визнання Росії, а в 1992 р. китайським керівництвом було прийнято рішення по всемірному стимулюванню розширення і поглиблення відносин між Росією і КНР5. З метою активізації російсько-китайського співробітництва Китай використовував вже існуючі контакти з Росією, перш за все по лінії військово-промислових зв'язків. Крім того, були зроблені зусилля з налагодження та зміцнення прямих торгово-економічних зв'язків між окремими підприємствами та органами місцевої влади обох країн, що стало кроком з формування нової бази двосторонніх відносин.

У 1992 р. не було кардинальних дипломатичних проривів у російсько-китайських відносинах, але їх розвиток набуло набагато більш широкий і активний характер. Не буде перебільшенням сказати, що в Протягом 1992 м. Москві і Пекіну вдалося подолати взаємну недовіру і неприязнь, обумовлює ідеологічними причинами. Перспективи отримання конкретних вигод від налагодження співробітництва, насамперед у військово-технічній сфері, на основі досягнутих угод з представниками ще радянського істеблішменту, призвели до того, що прагматичний підхід взяв верх, і до візиту Б. Єльцина до Пекіна (грудень 1992 р.) були створені всі умови для їх подальшої інтенсифікації. У 1992 р. здійснювалися численні контакти самого різного рівня, а в грудні того ж року відбувся візит президента Росії в КНР. Серед підписаних під час візиту 1992 документів була спільна декларація про основи взаємовідносин між КНР і РФ. У ній не тільки були закріплені взаємні зобов'язання не вступати в союзи, спрямовані проти іншої сторони, але і містилося положення про те, що ні Росія, ні Китай не допустять, щоб їх територія була б використана третіми державами на шкоду безпеці іншої сторони.

До середини 90-х років стало ще більш ясно, що політична мотивація за логікою "трикутних відносин" стала переважаючою в російсько-китайському зближенні. Під час відвідування Пекіна в січні 1994 року О.Козирев заявив про те, що Росія хоче підняти відносини з КНР на рівень стратегічного партнерства. За підсумками візиту до Росії Голови КНР, Генерального секретаря ЦК КПК Цзян Цземіня (вересень 1994 р.) була підписана спільна російська декларація, згідно з якою двостороннє співробітництво має характеризуватися "новими відносинами конструктивного партнерства".

Зближення двох країн полегшувалося тим, що сторони могли надати взаємну морально-політичну підтримку у важливих для партнера питаннях при мінімальних зусиллях для себе: зокрема, з проблем розширення НАТО і ситуації навколо Тайваню. Це і було зроблено в Спільної російсько-китайської декларації, підписаній Б. М. Єльциним і Цзян Цземінем 25 квітня 1996 в Пекіні і що зафіксувала формулу "рівноправне довірче партнерство, спрямоване на стратегічну взаємодію в ХХI столітті". Китай заявив, що з розумінням ставиться до позиції Росії проти розширення НАТО на Схід і що він підтримує заходи і дії, що робляться РФ з метою захисту єдності країни, вважаючи чеченську проблему внутрішньою справою Росії. Росія у свою чергу підтвердила, що уряд КНР є єдиним законним урядом, що представляє весь Китай, і що Тайвань є невід'ємною частиною території Китаю. У зв'язку з цим Росія не встановлюватиме офіційних відносин з Тайванем і підтримувати з ним офіційні контакти.

Росія також визнає, що Тибет - невід'ємна складова частина Китаю.

1996 ознаменувався, крім візиту Б. Єльцина в Китай, приїздом до Москви прем'єра Лі Пена. У результаті було досягнуто домовленості активізувати контакти на вищому рівні (не рідше одного разу на рік), а також було започатковано роботу структури за типом російсько-американської комісії Черномирдін-Гор, зустрічі в рамках якої будуть проводитися не рідше двох разів на рік.

Квітнева зустріч на вищому рівні 1997 характеризувалася прагненням продемонструвати всьому світу - і, звичайно, США, насамперед - близькість позицій двох держав з основних питань геополітики. Це знайшло відображення у Спільній Декларації про багатополярний світ і формування нового міжнародного порядку. Документ є унікальним для пострадянської Росії, оскільки подібних документів не підписувалося з жодною іншою країною світу.

Треба звернути увагу, що Росія і Китай, зближення яких багато в чому є реакцією на зміну розстановки сил в світовій політиці, виступають скоріше як попутники, а не союзники. Оскільки спроба досягнення "стратегічної взаємодії" між двома країнами націлена на протидія зусиллям США з консервації однополюсною структури глобального устрою і створення багатополярного світу, в якому б обидві держави могли грати максимально незалежну від кого б то не було роль, то по суті кінцевою метою спільних дій Москви і Пекіна є розмежування та відокремлення один від одного, а аж ніяк не формування тісної військово-політичного альянсу. У цьому сенсі характерно, що пошуки різних формул для позначення етапів двостороннього співробітництва швидше є пошуком якихось знаків, орієнтованих на залучення уваги третіх країн (США, Японії), і поки не мають якогось реального наповнення. Водночас незмінно підкреслюється несоюзніческій характер російсько-китайських відносин. Створення військово-політичного союзу між РФ і КНР представляється малоймовірним і з тієї причини, що національні інтереси двох держав у геополітичній і військово-стратегічної областях не збігаються: Китай навряд чи проявить готовність стати учасником конфліктної ситуації в далекій від нього Європі в разі загострення відносин між Росією і країнами НАТО; Росія навряд чи захоче поставити під загрозу свої відносини з США, Японією, іншими країнами АТР, надаючи військову підтримку Китаю у разі загострення конфлікту в Тайванській протоці або, тим більше, загострення територіальних питань у Південно-Китайському і Східно-Китайському морях.

Хотілося б відзначити, що різкий крен Пекіна у бік Москви в останнє десятиліття багато в чому обумовлений суперечливою і непослідовною політикою США відносно Китаю.

З одного боку, Вашингтон проголосив "політику залучення" КНР в існуючі структури міжнародного співробітництва, з тим щоб Пекін діяв на міжнародній арені за загальноприйнятими в сучасному цивілізованому світі правилам. З іншого боку, на американську політику активно і небезуспішно впливають впливові сили, які бачать в КНР швидше ворога або конкурента, ніж партнера6. За респектабельним фасадом боротьби за права людини або іншими пристойними приводами проглядається прагнення певних сил в США свідомо чи підсвідомо "стримати" КНР, перешкодити перетворенню її в наддержаву. Китайська політика Вашингтона занадто часто визначається антикомуністичними емоціями, намірами насадити ліберально-демократичні цінності в сучасному китайському суспільній свідомості або просто міркуваннями внутрішньополітичної боротьби.

 Непослідовність і суперечливість американського підходу до тайванської проблеми, наприклад, призвели до виникнення серйозної кризи в Тайванській протоці в 1996 р. Саме дії Вашингтона, формально визнав права пекінського керівництва представляти Китай на міжнародній арені, але проте пішов на приводу авантюристичної політики Тайбея по перетворенню Тайваню в якийсь самостійний суб'єкт міжнародних відносин, поставили під загрозу мир і стабільність у Східній Азії. 

 Проте багато хто сприйняв жорстку відповідь Пекіна на "тайванський виклик", тобто загрозу своїй міжнародно визнаною територіальної цілісності, як свідчення зростання "китайської загрози". 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "4. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КИТАЮ У 90-ті РОКИ"
  1. § 8. Закінчення Великої Вітчизняної та другої світової воєн
      зовнішня політика в роки Великої Вітчизняної війни внесла гідний внесок у досягнення перемоги над ворогом, сприяла зростанню міжнародного авторитету Со-радянської Союзу. Здобувши перемогу над Німеччиною, народи світу, передусім радянський народ, не могли вважати себе в безпеці доти, поки тривала війна з Японією. Вона вела бойові дії проти США, Англії та Китаю. На Тихому океані
  2. § 1. Китайська Народна Республіка в 1949-1990-ті р.
      зовнішньої політики Китаю. У 1950 р. підписані договір про дружбу, союз і взаємну допомогу, угоду про безоплатну передачу прав СРСР з управління КВЖД. Допомога СРСР відіграла велику роль у будівництві нової держави і у відбудові народного господарства. Наприкінці 50-х років країна стала ареною ризикованих експериментів Мао для форсованого розвитку соціалістичних процесів. Першим з них
  3. 1.1.3. Сучасні концепції зайнятості. Економічні реформи і современноесостояніе зайнятості в Росії
      зовнішній і внутрішній ринки праці. Розглянуті вище підходи до характеристики поведінки індивідів у сфері зайнятості знайшли своє втілення в численних соціально-економічних дослідженнях, як економістів, так і соціологів. В даний час проблеми зайнятості та безробіття узагальнюються і теоретично розробляються головним чином в рамках двох соціологічних дисциплін: соціології праці та
  4. Зовнішня політика СРСР у передвоєнні роки
      зовнішньої агресії, радянський - до розпалювання революцій за межами СРСР. Кожному з них характерно було неприйняття буржуазної демократії. Сформовані дружні відносини між СРСР і Німеччиною не завадили їм вести підривну діяльність один проти одного. Німецькі фашисти не відмовилися від продовження антикомуністичної боротьби, а Радянський Союз і Комінтерн організували в жовтні 1923
  5. Поляризація повоєнного світу і «холодна війна»
      зовнішньополітичних поступок, так і змін у внутрішній політиці. Це був заклик до відкритої і жорсткої конфронтації з Радянським Союзом. Через рік Трумен офіційно заявив про зобов'язання США в Європі щодо стримування радянської експансії і очолив боротьбу Заходу з Радянським Союзом. Дійсно, є свідчення В.М.Молотова про те, що Сталін свідомо відмовлявся виконувати деякі
  6. Зовнішня політика
      зовнішня політика почала проводитися з урахуванням нових реалій сучасності, що призвело до деякого пом'якшення міжнародної напруженості. За думки Хрущова, в ході мирного співіснування соціалізм мав продемонструвати світу свої переваги як системи, і рух людства до соціалізму стане незворотним. У цій політиці майстерно чергувалися тиск з компромісами, що дозволяють
  7. 2.3. Регіональна уніфікація колізійних норм
      зовнішній ринок і реалізація ними міжнародних комерційних контрактів, що укладаються з іноземними фірмами, створення ними в європейських країнах підприємств з іноземними інвестиціями, введення в країнах Європейського союзу правил, спрямованих на захист прав споживача і внутрішнього ринку та обов'язкових для іноземних експортерів товарів і послуг, обумовлюють необхідність вивчення права ЄС,
  8. 5.1. Світ у 1900-1914 рр..
      зовнішній політиці США в цілому продовжували керуватися ізоляціоністськими принципами «доктрини Монро» 1823 Нагадаємо, що, згідно з цією доктриною, США обмежували зону своїх інтересів Західним півкулею, добровільно усуваючись від участі в європейських справах. Це цілком влаштовувало американські торгово-промислові кола, так як в той час ще не були вичерпані можливості внутрішнього ринку
  9. Пробудження Азії.
      зовнішній політиці нанкинское керівництво домагалося підтримки західних держав, одночасно прагнучи покінчити з приниженим становищем Китаю. Незважаючи на успіхи в справі об'єднання і розвитку Китаю, глава Гоміньдану Чан Кайши не зміг створити стабільний політичний режим. Верхівка партії була розколота на декілька змагалися фракцій. Великим ударом для центрального уряду стала
  10. § 3. Татаро-монгольська навала та її наслідки для руських земель
      зовні і у себе в Золотій Орді не заважали відправленню будь-яких релігійних обрядів. Російське духовенство ординці не без підстав вважали нерідко своїми союзниками. По-перше, російська церква боролася проти впливу католицтва, а папа римський був ворогом Золотої Орди. По-друге, церква на Русі в початковий період ярма підтримувала князів, виступаючих за співіснування з Ордою. У свою чергу ординці
© 2014-2021  ibib.ltd.ua