Головна
ГоловнаЕкологіяДитяча психологія → 
« Попередня Наступна »
Т.Д. Марцинковський. Дитяча практична психологія: Підручник - М.: Гардаріки,. - 255 с., 2004 - перейти до змісту підручника

1.1. Становлення дитячої практичної психології та педології

Зародження і розвиток дитячої практичної психології в кінці XIX - початку XX в. було тісно пов'язано з педологією, наукою про дітей, створеної американським психологом Гренвілл Стенлі Холом. Хол був учнем В. Вундта, в психологічній лабораторії якого він стажувався кілька років. Після повернення в США він звернувся до проблем дитячої психології, безпосередньо пов'язаним з практичними проблемами шкільного життя. У 1883 р. Холл організував при Балтиморському університеті першу в США експериментальну лабораторію, в якій почалося вивчення психічного розвитку дітей, переважно підлітків. Холл також був засновником перших журналів, присвячених проблемам вікової психології. З 1891 р. за його редакцією почав видаватися журнал «Педагогічний семінар і журнал генетичної психології», а з 1910 р. - «Журнал педагогічної психології», присвячений тим же проблем, що й журнал, який був створений Мейнаном.

Холл одним з перших звернув увагу на важливість практичного вивчення процесу становлення психіки конкретної дитини. У своїй лабораторії він досліджував підлітків, юнаків та дівчат, розробивши для них спеціальні запитальники, метою яких було вивчення різних сторін психіки молодих людей. Спочатку ці запитальники лунали вчителям для збору відомостей про те, як підлітки представляють навколишній світ.

8

Незабаром їх зміст розширилося, з'явилися спеціальні анкети для підлітків, вчителів та батьків. Відповідаючи на питання, молоді люди повинні були розповісти не тільки про своїх знаннях, уявленні про світ або відношенні до інших людей, а й про свої переживання, зокрема про своїх моральних і релігійних почуттях, ранніх спогадах, про свої радощі і побоюваннях. Отримані відповіді статистично оброблялися, що допомагало скласти цілісну картину психологічних особливостей дітей різного віку. Матеріали, отримані в результаті дослідження Холла, дозволили скласти комплексну характеристику підлітків, проаналізувати їх проблеми як з точки зору дорослих, так і з їх власних позицій. Ці дані лягли в основу книг «Юність» (1904) і «Проблеми виховання» (1911).

Хол був також засновником педології - комплексної науки про дитину, в основі якої лежить ідея педоцентрізма, тобто ідея про те, що дитина є центром дослідницьких інтересів багатьох професіоналів - психологів, педагогів, біологів, педіатрів, антропологів, соціологів та інших фахівців. З усіх цих областей в педологію входить та частина, яка має відношення до дітей. Таким чином, дана наука як би об'єднує всі галузі знань, пов'язані з дослідженням дитячого розвитку.

Хоча багато положень педологического концепції Холла були досить скоро переглянуті, сама наука педологія, створена ним, дуже швидко завоювала популярність у всьому світі і була визнана майже до середини XX в. Популярність педології пояснювалася головним чином її орієнтованістю на практику, тобто зв'язком з безпосередніми потребами педагогіки та практичної психології. Дійсно, в реальній педагогічній практиці вчителі та вихователі стикаються з цілим комплексом проблем, серед яких і здоров'я дітей, і їх психічні якості, і соціальний статус, і освіта їхніх батьків. Саме ці завдання і вирішувала педологія, розвиваючи комплексний підхід до дослідження дітей. Таке комплексне, всебічне вивчення дитини і висунення проблеми розвитку в центр дослідницької роботи було цінним завоюванням педології, тому багато провідні психологи, що вивчали розвиток дитячої психіки, працювали в її руслі. Фактично, саме педологія в тому вигляді, як її розглядав Холл, є предтечею сучасної дитячої практичної психології.

Однією з основних цілей педології, на думку Холла, була розробка рекомендацій для батьків та вчителів з навчання та

9

вихованню дитини. Виходячи зі своєї теорії рекапитуляции, він доводив, що навчання має надстраиваться над певним етапом психічного розвитку, так як дозрівання організму підготовляє основу для навчання. З його точки зору проходження кожної онтогенетической стадії обов'язково для нормального розвитку, а фіксація на якийсь із них веде до появи відхилень та аномалій в психіці. Виходячи з необхідності для дітей проживання всіх стадій психічного розвитку людства, Хол розробив і механізм, який допомагає переходу від однієї стадії до іншої. Так як реально дитина не може перенестися в ті ж ситуації, які пережило людство, перехід від однієї стадії до іншої здійснюється за допомогою гри, яка служить специфічним механізмом. Так і з'являються дитячі ігри у війну, в козаків-розбійників і т.д. Холл підкреслював, що важливо не обмежувати дитину в прояві його інстинктів, які таким чином викорінюються, в тому числі і дитячі страхи.

Холл висловив які бігали в повітрі ідею створення практичної дитячої психології, з'єднавши вимоги педагогічної практики з досягненнями сучасної йому біології та психології. Піонерами педології були лікарі та біологи, тому що в той час саме вони володіли великою кількістю об'єктивних методів дослідження дітей, а психологія ще не напрацьована ці методи. Проте з часом на перший план вийшла саме психологічна сторона досліджень, і поступово, починаючи з 20-х рр.. нашого століття, педологія стала набувати яскраво виражену психологічну спрямованість. Популярність педології привела до розвитку масового педологического руху не тільки в Америці, але і в Європі, де її ініціаторами стали такі відомі вчені, як Е. Мейман, Д. Селлі, В. Штерн, Е. Клапаред та ін

Роботи Д. Селлі «Нариси з психології дитинства» (1895) і «Педагогічна психологія» (1894-1915) сприяли проникненню психологічних ідей у навчальні заклади, частковій зміні програм навчання та стилю спілкування педагогів з дітьми. Його праці мали велике значення для розвитку практичної дитячої психології і педології, оскільки Селлі вивчав, які асоціації і в якому порядку з'являються в процесі психічного розвитку дітей. Його дослідження показали, що першими асоціаціями є асоціації за подібністю, потім поступово у дітей формуються образи предметів, засновані на асоціаціях за суміжністю, а в кінці другого року життя виникають асоціації по

10

контрасту. Дані, отримані Селлі, дозволили також виділити основні етапи в пізнавальному, емоційному і вольовому розвитку дітей, які необхідно враховувати при їх навчанні.

На основі цих положень послідовниця Селлі - М. Мон-тессорі розробила систему вправ, що сприяють інтелектуальному розвитку дітей дошкільного віку. Основою цієї системи, досить поширеною і на сьогоднішній день, стала тренування відчуттів як основних елементів мислення, усвідомлення і інтеграція яких сприяють пізнавальному розвитку дітей.

Німецький психолог і педагог Е. Мейман заснував психологічну лабораторію при Гамбурзькому університеті, в якій проводилися дослідження психічного розвитку дітей.

Мейман став також засновником першого спеціального журналу, присвяченого педологического проблемам, - «Журналу з педагогічної психології». Основну увагу він приділяв прикладному аспекту дитячої психології і педології, так як вважав, що головне завдання педології - розробка методологічних основ навчання дітей. Його тритомник «Лекції з експериментальної педагогіці» (1907) представляв собою свого роду енциклопедію педагогічної та практичної психології того часу.

Мейман вважав, що педологія повинна не тільки вивчати стадії і вікові особливості психічного розвитку, а й досліджувати індивідуальні варіанти розвитку і проводити його діагностику. При цьому навчання і виховання повинні грунтуватися як на знанні загальних закономірностей, так і на розумінні особливостей психіки конкретної дитини.

При лабораторії Меймана була організована експериментальна школа, яка проіснувала більше двадцяти років. У ній випробувалися різні програми навчання дітей, розроблені з урахуванням періодизації Меймана, а також досліджувалися різні способи відбору дітей в класи на основі їх попередньої діагностики. При цьому були експериментально вивчені різні критерії відбору - за рівнем інтелекту, по інтересам і нахилам дітей, а також щодо адекватного для них стилю спілкування з учителем. Необхідно відзначити, що якщо обдарованість, так само як і пізнавальні інтереси дітей, в тій чи іншій мірі враховувалися і колись, то проблема взаємодії вчителя та учнів і реакції учнів на різні стилі спілкування вперше з такою повнотою була поставлена саме Мейманом.

11

Велику роль у розвитку дитячої практичної психології зіграв швейцарський психолог Е. Клапаред. Він заснував асоціацію прикладної психології та Педагогічний інститут ім. Ж.Ж. Руссо в Женеві, що став міжнародним центром експериментальних досліджень в галузі дитячої психології.

Клапаред запропонував розділити дитячу психологію на прикладну і теоретичну, оскільки, на його думку, у них різний коло досліджуваних проблем. Завданням теоретичної дитячої психології він вважав дослідження законів психічного життя і етапів психічного розвитку дітей. Водночас прикладна дитяча психологія поділялася їм на псіхогностіку і психотехніку. Псіхогностіка мала на меті діагностику, вимір психічного розвитку дітей, а психотехніка була спрямована на розробку методів навчання і виховання, адекватних для дітей певного віку.

Таким чином, Клапаред заклав основи самостійної галузі психологічної науки - дитячої практичної психології, надавши значний вплив на розуміння кола вирішуваних нею проблем і її завдання.

Розвиток дитячої практичної психології та педології вимагало не лише чіткого визначення предмета та завдань цієї науки, що було зроблено Мейманом і Клапаредом, а й розробки нових об'єктивних методів психічного розвитку дітей, які за своєю достовірності та об'єктивності НЕ поступалися б природничонауковим (наприклад, антропометрії). Одним з перших пошуки таких нових способів вимірювання психічних якостей почав англійський учений Ф. Гальтон.

Займаючись експериментально-психологічними дослідженнями (вивчаючи пороги чутливості, час реакції, асоціації та інші психічні процеси), Гальтон звертав головну увагу не на загальні для всіх індивідів закони, а на їх варіативність у різних людей. Він винайшов ряд спеціальних методик для вивчення цієї варіативності, які стали джерелом нової великої галузі психології - диференціальної психології. Виникнувши в надрах експериментальної психології, вона придбала самостійне теоретичне і практичне значення. Особливо значущим стало впровадження в психологію нових математичних методів, головним чином статистичних.

У вивченні питання про походження розумових якостей Галь-тон використовував поряд з біографічним методом та анкети. Він розіслав найбільшим ученим докладну анкету, за матеріа

12

лам якої була написана монографія «Англійські люди науки: їхня природа і виховання» (1874). Вирішальну роль у розвитку здібностей до наукової діяльності він приписував спадковості, вплив же зовнішніх умов і виховання вважав незначною, а іноді і негативним.

Надалі до дослідження індивідуальних відмінностей шляхом анкетування Гальтон приєднав експеримент. На міжнародній виставці в Лондоні в 1884 р. Гальтон в цих цілях організував спеціальну лабораторію. Через неї пройшло понад 9 тис. випробуваний, у яких вимірювалися поряд з фізичними (зріст, вага) і психічні показники (різні види чутливості, час реакції та ін.)

Гальтон є автором багатьох конкретних методів як діагностики різних ознак, так і встановлень кореляції між ними. Метод обчислення кореляції між змінними істотно збагатив психологічну науку, став передумовою розробки одного з найважливіших психологічних методів - факторного аналізу. Серед досягнень Гальтона особливо слід виділити розробку та методу тестів. Тест (випробування) став однією з найважливіших методик в лабораторії Гальтона і надалі міцно увійшов в науку. Статистичний підхід - застосування серії тестів до великого числа індивідів - висувався як засіб впровадження в психологію точних кількісних методів. Це отримало велике практичне застосування, а подальше вдосконалення техніки розробки і застосування тестів, поширення їх на дослідження найважливіших психологічних параметрів (пам'ять, мислення, особистість) по суті змінило загальний вигляд психологічної науки.

Термін «тест», так само як і самі ці випробування, розроблені Гальтоном, став широко застосовуватися в психології після статті американського психолога Д. Кеттела «Розумові тести і виміри», опублікованої в 1890 р. в журналі «Mind» («Мислення») з післямовою Гальтона. Кеттел вважав, що статистичний метод, застосування серії тестів до великого числа випробовуваних, є засобом перетворення психології в точну науку. Однак не менше значення він надавав і практичної цінності тестів, які можуть стати основою нової, практичної психології. Завданням цієї психології є розробка адекватних для кожної людини вправ, що дозволяють подолати недоліки або відхилення у розвитку певних психічних якостей, діа

13

гностика хвороб, а також формування індивідуального образу життя.

Розуміючи недоліки сучасної йому системи тестів, при якій практично будь-яке короткочасне випробування могло претендувати на це звання, Кеттел підкреслював, що для підвищення валідності і цінності тестів необхідно розробити одноманітну систему для того, щоб «визначення, отримані в різний час і в різних місцях, можна було порівняти й об'єднати ». Він запропонував як зразок 50 тестів, що включають різного роду вимірювання чутливості, часу реакції, різних видів пам'яті. Цю систему тестів Кеттел використовував в організованій ним в 1891 р. психологічної лабораторії при Колумбійському університеті.

 Успішність цієї роботи призвела до того, що за короткий відрізок часу більшість американських психологічних лабораторій почали застосовувати різні тести, а незабаром цей метод фактично затьмарив всі інші. Різноманітність тестів, так само як і відсутність чітких критеріїв їх використання і оцінки, призвело до того, що в середині 90-х рр.. виникла необхідність в організації спеціальних центрів, які координували роботу окремих лабораторій. У 1895-1896 рр.. в США було створено два національних комітету, які об'єднали зусилля вчених, які розробляли тести, надавши загальний напрямок їх роботі. 

 Перш за все необхідно було розробити психологічні тести, які не тільки по своїй об'єктивності не поступалися б способам антропометричній діагностики, але в той же час були б саме психологічними методами, спрямованими на вивчення пізнавального розвитку дітей. 

 Одним з перших такі методи, що дозволяють швидко і надійно визначити рівень інтелекту дітей, розробив французький вчений А. Біне. 

 Біне одним з перших психологів почав експериментально дослідити етапи розвитку мислення у дітей, ставлячи перед ними завдання на визначення понять (наприклад: що таке стілець, що таке кінь, і т.д.). Узагальнивши відповіді дітей у віці від 3 до 7 років, він прийшов до висновку, що за цей час діти проходять три стадії в розвитку понять - це стадія перерахувань, стадія опису та стадія інтерпретації. Ці дослідження привели його до думки про те, що можна розробити певні нормативи інтелектуально 

 14 

 го розвитку дітей та методи, що дозволяють провести діагностику процесу формування їх мислення. 

 На початку XX в. Біне отримав замовлення від міністерства освіти Франції на розробку методу, що дозволяє виділяти при вступі до школи дітей, які повинні вчитися у допоміжних школах. Для цієї мети він розробив серію питань різного ступеня складності і на підставі відповідей дітей визначав рівень їх інтелекту, відсіваючи дітей з відставанням або затримкою розумового розвитку. Ці методи настільки добре показали себе при першій випробуваннях, що Біне вирішив створити тести не тільки для відмінності аномальних дітей від нормальних, а й для загальної діагностики інтелектуального розвитку у всіх дітей від 3 до 18 років. 

 Для кожного віку він сформулював певні завдання різного ступеня складності, що досліджують різні сторони інтелектуального розвитку (завдання на перевірку словникового запасу, рахунки, пам'яті, загальної обізнаності, просторової орієнтації, логічного мислення і т.д.). 

 Для кожного віку призначалися не менше п'яти завдань, причому Біне підкреслював, що важливість значення тестів не стільки в їх утриманні, скільки в їх численність. Це пояснювалося його переконанням, що інтелект є вродженою якістю і його рівень не змінюється з віком, змінюється лише зміст дозволених проблем. Тому тямущий дитина завжди краще впорається із завданням, а велике число завдань допоможе уникнути випадковостей. Найбільшою трудністю при конструюванні завдань була необхідність будувати їх так, щоб рівень знань дитини, його досвід не впливали на відповідь, тобто вони повинні були виходити з того мінімального досвіду, який є у всіх дітей даного віку. Тільки в такому випадку, підкреслював Біне, ми зможемо відрізнити навченого дитини від дитини здатного, так як діти з високим інтелектом, але не мають спеціального навчання, будуть в рівному становищі з дітьми, яких вчили в хороших навчальних закладах чи вдома. 

 Це положення Біне залишається актуальним і на сьогоднішній день і служить необхідною умовою при розробці всіх нових тестів і модифікації старих, а також при переведенні та модифікації зарубіжних тестів. Прикладом того, як забуття цього принципу призводить до невірної діагностиці, є широко відомі випадки застосування тестів у Росії в 20-і рр.. У цей час, після 

 15 

 революції та громадянської війни, не тільки в селах, а й у місті діти погано харчувалися і вже тим більше не знали про наявність таких екзотичних фруктів, як банани або апельсини. Одне з завдань тесту Біне являло собою завдання на розподіл - дитині давали шість апельсинів, які йому треба було розділити між собою, мамою і татом. Багато дітей навіть в 8-9 років не могли вирішити цю задачу і були визнані інтелектуально відсталими, хоча проблема була не в тому, що вони не могли поділити шість на три, а в тому, що вони не знали, що таке апельсин. На жаль, такі помилки трапляються і в даний час. Наприклад, при тестуванні дітей з дитячого будинку, для яких всяке нагадування про сім'ю і батьках створює афективну ситуацію, їм ставлять запитання про те, чи вистачить чашок в сервізі на шість людина, яка стоїть у мами в буфеті, якщо в гості прийдуть двоє їхніх друзів з батьками. 

 Для більш об'єктивного вимірювання інтелекту Біне вважав за необхідне ставити дитині всі питання, а не тільки ті, які розраховані на його вік. Питання були пронумеровані (від першого питання - для трирічної дитини - до останнього - для 18-річного). Дані заносилися в спеціальну таблицю, причому правильну відповідь відзначався плюсом, а неправильний - мінусом. 

 Розумовий вік дитини розраховувався за допомогою спеціальної шкали, сконструйованої учнем Біне - Т. Симоном, і розташовувався в проміжку між останніми трьома правильними відповідями (три плюса поспіль) і першими трьома неправильними відповідями (три мінуса підряд). Пізніше для більш точної діагностики німецький психолог В. Штерн запропонував ввести коефіцієнт інтелекту КЗ, який є постійною величиною і розраховується за формулою: 

 КЗ = (у.в. / Ф.В.) 100%, 

 де У.В. - Розумовий вік, що розраховується за шкалою Біне-Симона; ф.в. - Фізичний вік дитини. Нормою вважається коефіцієнт від 70 до 130%, нижче цього показника були розумово відсталі діти, вище - обдаровані. Біне вважав, що рівень інтелектуального розвитку постійний і не залежить від віку, тобто і в 3 роки, і в 15 років показник у дитини буде одним і тим же, незважаючи на зміну соціального середовища, умов навчання і виховання. Таким чином, вроджений рівень інтелекту залишається постійним протягом життя і спрямовується на вирішення різних завдань. 

 16 

 Біне тричі оновлював і модифікував свою шкалу (спільно з Симоном): у 1905, 1908 і 1911 рр.. Авторитет Біне був настільки високий, що після його смерті у Франції ці тести практично не переглядалися до 60-х рр.. 

 Необхідно відзначити, що, незважаючи на багато недоліків (зокрема, недостатню апробацію при розробці, мале число питань), тести Біне і сьогодні є одними з найбільш вдалих і найбільш адекватно вимірюють інтелектуальний розвиток дітей. Саме при їх використанні коефіцієнт інтелекту виходить досить постійною величиною, в той час як у тестів Векслера, які являють собою певною мірою їх модифікацію, КЗ може змінюватися в процесі життя. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1.1. Становлення дитячої практичної психології та педології"
  1. Т.Д. Марцинковський. Дитяча практична психологія: Підручник - М.: Гардаріки,. - 255 с., 2004

  2.  ГЛАВА1.Історія дитячої практичної психології
      ГЛАВА1.Історія дитячої практичної
  3.  ГЛАВА4.Направленія професійної діяльності практичного психолога в умовах дитячого дошкільного закладу
      ГЛАВА4.Направленія професійної діяльності практичного психолога в умовах дитячого дошкільного
  4. # 1. Постановка питань, визначення кола завдань, уточнення предмета дитячої психології
      Серед психологів, активно займалися проблемами дитячого розвитку в перші десятиліття XX в., Найбільш відомі А. Біне, Е. Мейман, Д. Селлі, Е. Клапаред, В. Штерн, А. Гезелл і деякі інші1. Англійський вчений Дж. Селлі розглядав становлення психіки людини з позицій асоціативного підходу. Він виділяв розум, почуття і волю як основні складові психіки. Значення його робіт для
  5. § 2. Початок систематичного вивчення дитячого розвитку
      Перші концепції психічного розвитку дітей виникли під впливом закону еволюції Ч. Дарвіна і так званого биогенетического Закону2. Біогенетичний закон, сформульований у XIX в. біологами Е. Геккелем і Ф. Мюллером, заснований на принципі 1 Див: Прейер В. Душа дитини. Спостереження над духовним розвитком людини в перші роки життя. СПб., 1912. 2 Див: Марцинковская Т.Д. Історія дитячої
  6. Передмова
      Дана книга містить матеріал, необхідний для роботи практичних психологів у дошкільних освітніх установах. У ній відображені різні сторони роботи психолога, пов'язані з проведенням діагностики та корекції психічного розвитку дітей, спілкуванням з педагогами та батьками, оформленням документації і робочого місця психолога. Окремі глави присвячені історії дитячої практичної
  7. ПЕРЕДМОВА
      В даний час знання фактів і закономірностей психологічного розвитку в дитинстві, юності, зрілості і старості, вікових завдань і нормативів розвитку, типових вікових проблем, передбачуваних криз розвитку і способів виходу з них необхідно самому широкому колу фахівців - психологам, педагогам, лікарям, соціальним працівникам , працівникам культури і т.д. Пропонований підручник
  8. 7.3. Розвиток практичної психології та педології в 20-30-і рр..
      Дослідження дитячого розвитку тривали і після 1917 р., так як, на відміну від філософів, провідні вчені, що займалися цими проблемами, які не емігрували і не були вислані з країни. Однак уже в перші роки радянської влади з'явилися нові імена і нові проблеми, головною з яких було завдання побудови сучасної, марксистської педології. Саме в цьому бачили свою мету А.Б. Залкинд, П.П.
  9. § 1. Становлення вікової (дитячої) психології як самостійної області психологічної науки
      У психологічних навчаннях минулих епох (у період античності, в середні віки, в епоху Відродження) вже були поставлені багато найважливіші питання психічного розвитку дітей1. У роботах давньогрецьких вчених Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля розглядалися умови і фактори становлення поведінки та особистості дітей, розвитку їх мислення, творчості і здібностей, сформульована
  10. § 1. Спостереження і експеримент як основні методи дослідження в психології розвитку
      Основні дослідницькі методи психології розвитку та вікової психології - це методи збору фактів, з'ясування тенденцій, динаміки психічного розвитку, яке розгортається в часі. На початковому етапі розвитку дитячої психології (у другій половині XIX - початку XX в.) Це був насамперед метод спостереження. Дослідники (серед яких біологи і психологи Т. Тидеман, І. Тен, Ч.
© 2014-2021  ibib.ltd.ua