Геронтодогія

Об'єктом дослідження даної соціологічної теорії виступають літні люди. Згідно з російською вікової періодизації виділяються групи літніх (55/60-75 років), старих людей (старше 75 років) і довгожителів (старше 90 років). Соціологи встановили, що людина у пенсійному віці не завжди ідентифікує себе з людьми похилого віку; люди початку пенсійного віку вважають, що літнім людина стає в 80 - 85 років. Відбувається символічне зміщення часу свого третього віку, дистанціювання від стилю життя літніх. Молоді ж і люди середнього віку обмежують вік старості 60-65 роками, самі літні визначають цей рубіж 80-85 роками.

З віком в ментальних функціях спостерігається перевага узагальнюючого розуміння: з'являються практична життєва мудрість, багатий життєвий досвід, які дають людині можливість орієнтуватися в мінливому світі. Духовне життя людини, сила його сприйняття, тонкість переживань, інтенсивність психічного життя ускладнюються. З віком формуються ресурси (економічні, соціальні, особистісна психотехніка), які допомагають людині протистояти впливу негативних факторів. Соціальні зв'язки даної групи і після виходу на пенсію не руйнуються повністю. Багато з них продовжують контакти з колишніми колегами, співробітниками.

У сучасних розвинених країнах відбувається поступальний збільшення частки населення людей старшого віку, відзначається постаріння суспільства. Саме тому в соціології останніх десятиліть зростає значення вивчення статусу літніх і соціальних проблем цієї групи. Виникла і поступово институционализируется спеціальна соціологічна теорія похилого віку - геронтологія. Старіння організму являє собою біологічне явище, старість же розглядають як особливий процес проходження життєвого шляху особистості.

В рамках вікової соціології створено кілька теорій старіння. Теорія емансипації концентрується на поясненні феномена відчуження старих і молодих людей, поступове звільнення від соціальних ролей.

У сучасній російській соціології предметом вивчення є економічні проблеми цієї вікової групи, залежність від інших членів суспільства, соціальні програми допомоги літнім, створення умов для здорової, безпечної і гідної старості, забезпечення літнім людям можливості для незалежності, участі, реалізації внутрішнього потенціалу. Дослідження Л. Бєляєвої, Т. Козлової, Н. Лапіна, Б. Тукумцева, Н. Щукіної за якістю життя літніх росіян побічно і прямо визначають динаміку якості життя пенсіонерів, звертають увагу на роль найближчого оточення, взаємодопомоги в життя літньої людини.

Процес руйнування організму в старості робить основний вплив на виконання ними соціальних ролей. Біологічні фактори обмежують можливості організму, не менш важливе значення мають соціальні очікування. Вікові групи суспільства складають його вікову структуру, але вони розташовані по відношенню один до одного не горизонтально. Групи відрізняються один від одного за принципом нерівності - вони утворюють вікову стратифікацію суспільства. Літні люди займають у віковій стратифікації невисокі позиції, а по деяких аспектах - нижчі.

Результати дослідження фіксують стереотипне сприйняття можливостей геронтологічної групи, що спирається на уявлення про регресії освітньої компетентності в пізньому віці, невпевненість літніх в необхідності освіти, пов'язану з громадською думкою, різними моральними санкціями, виразом несхвалення з боку однолітків, рідних і близьких.

У традиційних суспільствах літнім людям чинився великий повагу, в сучасних індустріальних країнах спостерігається зворотна тенденція. У сучасних суспільствах рельєфно проявляються елементи Ейджизм (дискримінації за віком). Соціологи виділяють практики виключення за віком і при наймі на роботу та звільнення, що змушує багатьох людей залишати роботу у віці, коли вони ще здатні трудитися. Соціальна середу вибудовує негативні геронтологічні стереотипи, що фіксують образ літньої людини як безперспективний. У суспільній свідомості вкоренилися уявлення про літню людину як збитковому щодо інновацій, засвоєння нової інформації, готовності до навчання та перенавчання. Пресинг соціальних стереотипів змушує більшість літніх людей будувати свою поведінку відповідно до них; при цьому формується почуття ущербності, встановлюються для себе перепони для самореалізації.

Соціалізація в літньому віці має ряд складнощів: літні з труднощами пристосовуються до нового етапу свого життя, в суспільстві відсутні чіткі механізми і моделі підготовки до старості, функцію соціалізації літніх не виконує направлено жоден соціальний інститут.

Основна література

Елютина М.Е., Чеканова Е.Є. Соціальна геронтологія. Саратов, 2001.

Смелзер Н. Соціологія. М., 1994. Гол. «Вік і нерівність».

Соціологічна енциклопедія. М., 2003. Т. 1. С. 208.

Енциклопедичний соціологічний словник. М., 1995. З 137-138.

Додаткова література

Жуков В. І. Російські реформи: соціологія, економіка, політика. М., 2002.

Медведєва Г. П. Введення в соціальну геронтологию. М.: Моск. Асіхол.-соціальний ін-т, вид-во «МОДЕК», 2000.

Шапіро В.Д. Людина на пенсії (соціальні проблеми і спосіб життя). М., 1980.

Щукіна Н.П. Інститут взаємодопомоги у соціальній підтримці людей похилого віку. М., 2003.

С.Н. Майорова-Щеглова

Інформація , релевантна "Геронтодогія"