Головна
ГоловнаЕкологіяЗагальна екологія → 
« Попередня Наступна »
Некос В.Е.. Основи загальної екології та неоекології: навчальний посібник. Програмні та проблемні лекції для студентів спеціальності 7.0708 Екологія Частина I, - Харків., 1998 - перейти до змісту підручника

9.4. Проблемна лекція 9.2. по модулю 9 "Основи неоекології" - Контроль і управління якістю природного середовища. 9.2.1. Загальні положення.

Будучи складної багатопланової системою і, відповідно з безліччю проблемою, природне середовище, її охорона та контроль якості вимагає не тільки контролю, а й управління. В основі такого контролю та управління лежать взаємини людини і природи. Отже, ці взаємини повинні будуватися насамперед на чітко визначеній системі інструкцій, правил, законоположень і т.д. Таким чином, контроль і управління якістю природного середовища здійснюється на нормативно-правові основи, які закріплені природоохоронним законодавством. Цьому питанню буде присвячено цілий навчальний курс "Екологічне право". І тут його необхідно розглянути тільки як один з компонентів, складових, може навіть просто як один з важелів контролю і управління. У такому аспекті необхідно визначити тільки поняття "природоохоронне законодавство" для загального розуміння його ролі, місця і сутності в розглянутої проблеми.

Природоохоронне законодавство - це сукупність природоохоронних норм і правових актів, об'єднаних спільністю об'єктів, предметів, принципів і цілей правової охорони природи. Існують закони та підзаконні акти (це нормативно-правові акти державних органів. Наприклад, "Будівельна норми і правила" (СНиП) і т.д.). Важливе значення для раціонального природокористування має кадастрова система. Під кадастром розуміється перелік всіх об'єктів того чи іншого виду ресурсів. Наприклад, "державний земельний кадастр", який включає перелік всіх земельних угідь, з повною характеристикою їх продуктивності, стану, поточного використання. Існує водний, лісовий кадастри та інші.

Важливе місце в системі контролю і управління займає стандартизація. Під стандартизацією - традиційно розуміється встановлення єдиних норм і вимог, що пред'являються сировині, напівфабрикатом, готовим виробам і матеріалам. Основна форма стандартів - Державні стандарти (ГОСТи). ГОСТи і ОСТи визначають вимоги до управління процесом зменшення забруднення навколишнього природного середовища. У числі спеціальних функцій управління - аналіз еколого-економічної ефективності виконання заходів з охорони навколишнього середовища. Кінцева мета управління - забезпечення всіх вимог екологічної ніші людини через управління якістю середовища. Системі стандартів в охороні природи в колишньому СРСР присвоєно номер 17. Ця система охоплює виключно широке коло питань: від вимог до апаратури для спостережень за якістю повітря та порядку відбору проб до природоохоронної термінології. Система 17 включає дев'ять груп стандартів (N :1-9). Кожен номер відповідає тому або іншому охоронюваному об'єкту. Наприклад, група 17.1 означає "Охорона природи. Гідросфера" і т.д. Наступна цифра тобто 17.1.1 - означає безпосередній зміст стандарту, наприклад, "терміни та визначення". Наступні цифра - порядковий номер стандарту в даній групі, наприклад, 17.1.1.01. і наступна цифра через тире - рік, тобто 17.1.01-80.

Існують екологічні нормативи, яким додана функція стандартів. Таким є гранично-допустимих концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. Обов'язковим елементом контролю та управління є екологічна експертиза - сукупність державних природоохоронних заходів, спрямованих на перевірку відповідності проектів, планів заходів в галузі господарського будівництва та використання природних ресурсів вимогам екологічної зашиті навколишнього середовища. Державної екологічної експертизі також присвячений цілий навчальний курс, тому тут ми її наводимо тільки як складову системи контролю та управління природним середовищем.

Ознайомившись із загальними положеннями контролю та управління якістю природного середовища необхідно освоїти контроль і управління якістю окремих компонентів природного середовища (покомпонентний контроль і управління) і насамперед повітря, води і грунту.

9.2.2. КОНТРОЛЬ І УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ

АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ.

Основним положенням, що визначає головні принципи контролю та управління якістю атмосферного повітря є те, що забезпечити повне запобігання забруднення навколишнього середовища поки немає можливості, тому необхідно досягти максимально можливого обмеження надходження забруднюючих речовин у природне середовище, зокрема в атмосферу. Існує цілий ряд способів і шляхів вирішення поставленого завдання. Це, перш за все - вдосконалення технологічних процесів, впровадження систем пилегазоочіскі та інших, а також застосування стандартів, що обмежують викид і зміст найбільш небезпечних забруднюючих речовин.

Комітет експертів Всесвітньої організації охорона здоров'я опублікував зведення допустимих рівнів забруднення, тобто осредненного граничного вмісту домішок - середньорічних, середньодобових, среднеперіодіческіх.

Забруднення повітря речовинами, що містяться в промислових викидах повинно контролюватися. Це здійснюється c допомогою порівняльних критеріїв вмісту домішок, під яким і ГОСТ розуміє речовини, що не містяться в постійному складі атмосфери. В якості встановлених нормативів (критеріїв) використовується орієнтовно безпечний рівень впливу (взуття) і орієнтовні допустимі концентрації (ОДК).

Орієнтовний безпечний рівень впливу - це тимчасовий орієнтовний гігієнічний норматив вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі населених пунктів, водоймах, пунктах харчування. Обгрунтовується шляхом реагенту за параметрами токсикометрії та фізико-хімічних властивостей речовини, що впливає на основі кореляційно-регресіонний залежності або шляхом інтерполяції та екстраполяції в рядах близьких за будовою сполук. Стверджується на обмежений термін (2-3 роки) після чого він може бути замінений (перезатверджений) на новий термін або скасований залежно від перспективи застосування речовини та наявної інформації про його токсичних властивостях.

Замість ОБУВ і ОДК, як правило, використовуються значення тимчасово допустимих концентрацій (ВДК)

Але основним показником, використовуваним для контролю якості повітря у нас, є гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (ГДК). У 1971 році в колишньому СРСР вперше було затверджено перелік ГДК для 120 речовин населених пунктів, пізніше неодноразово доповнювався.

З позиції екології ГДК конкретної речовини являє собою верхні межі лімітують факторів середовища (зокрема, хімічних сполук), при яких їх зміст не виходить за допустимі межі екологічної ніші людини.

У реальній практиці застосовується роздільне нормування вмісту домішок у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і ПДКа.в. - В атмосферному повітрі населеного пункту.

ГДК А.В. - Це максимальна концентрація домішок в атмосфері, віднесена до певного часу осереднення, яка при періодичному впливі, так і впродовж усього життя людини не чинить на нього шкідливого впливу, включаючи відокремлені наслідки, і на навколишнє середовище в цілому.

ГДК р.з. -Це концентрація, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі 8 годин або при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень протягом усього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами дослідження, в процесі роботи або у віддалені терміни життя теперішнього і наступних поколінь. Під робочою зоною розуміється простір заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на яких знаходяться місця постійного або тимчасового перебування робітників. Крім цього ГДК поділяються на максимальні разові (ГДК м.р.), які визначаються в перебігу 30 хвилин, середньодобові (ГДК с.с.), що визначаються в перебігу 24 годин. Причому ГДК р.з. порівнюється тільки з ГДК м.р.

Необхідність роздільного нормування домішок у повітряному середовищі визначається умовами сприйняття шкідливих речовин людьми. У населених пунктах цілодобово дихають люди всіх вікових категорій і з різним станом здоров'я (старі, діти, хворі) тому існує окремо ГДК А.В. і ПДКр.з. Наприклад для діоксиду сірки ПДКр.з. = 10 мг/м3, а ПДКм.р. = ПДКа.в. = 0,5 мг/м3.

Існує 2 методу визначення ГДК: експериментальний і розрахунковий. При цьому встановлюють порогові концентрації, летальні концентрації (ЛК 50), летальні дози (ЛД 50), де 50 позначає загибель половини тварин. КВІО - коефіцієнт можливого інгаляційного отруєння - також таксікометріческая характеристика. Ці дані необхідні для визначення класу небезпеки речовини, що використовується при обгрунтуванні системи профілактичних захисних заходів. Існують також методи експертного визначення ГДК шляхом побудови на основі місячного експерименту. логарифмічних залежностей типу "концентрація-час". За постійну величину приймають ефект впливу.

9.2.3. ПОНЯТТЯ ПРО ефект сумації.

Здатність одночасного впливу на організм декількох речовин, що володіють складним несприятливим впливом називається ефектом сумації. Наприклад, передбачений ефект сумації фенолу і ацетону; валеріанова, капронової, масляної кислот, озону, діоксиду азоту та формальдегіду та ін

У зв'язку з цим необхідно відношення С / ГДК 1, де С-фактична концентрація, а ГДК-гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі. Приклад: встановлено наявність парів фенолу і ацетону в концентраціях З АЦТ. = 0,375 мг/м3. З фен. = 0,009 мг/м3. Їх ГДК. Наступні ГДК ацето. = 0,345 мг/м3. ГДК фен. = 0,01 мг/м3.

Висновок - кожен забруднювач окремо не перевищує ГДК, але вони мають ефект сумації. Значить необхідно їх підсумувати, тоді 0,345 +0,009 = 0,354 мг / м.куб. Отримана величина 0,354 вище, ніж будь-яка з встановлених для кожної речовини окремо. Отже, забруднення повітря перевищує допустимий.

Таким чином, необхідно щоб сума відносин концентрації до ГДК речовин у повітрі населеного пункту не перевищувала одиниці, тобто

__ C1__ + __ С2__ + __ С3__ = 1

ГДК ГДК ГДК

де С1, С2, С3, - шкідливі речовини, що володіють ефектом сумації. CНіп 245-71 передбачає перелік речовин для яких необхідний облік ефекту сумації в атмосферному повітрі. У навчальному посібнику Г.В.Cтадніцкого і А.Н. Родіонова "Екологія". М. 1988 в табл. 15 на сторінці 170-171 наведено цей перелік. Цей же сніпів 245-71 передбачає наступний ліміт концентрації шкідливих речовин:

в повітрі на території підприємства 30% ГДК р.

З.

В повітрі населених пунктів з жителями 200 тис.чол. і на курортах 80% ГДК м.р. Таке триразове відмінність обумовлена тим, що повітря території підприємства необхідно використовувати для вентиляції виробничих приміщень, тому припливне повітря для провітрювання повинен бути незабрудненим.

При проектуванні підприємств необхідно враховувати викиди вже існуючих підприємств тобто фонову концентрацію.

Фонова концентрація вмісту речовин в повітрі і воді населених місць, яке визначається глобальної або регіональної сумою природних і антропогенних процесів. Це означає, що треба обмежити викиди проектованого підприємства з урахуванням вже існуючих, тобто існуючим фоном.

Регламентація викидів в атмосферу здійснюється на основі встановлення гранично допустимих викидів (ГДВ) ГОСТ 17.2.1.04.-77 ПДВ - це науково-технічний норматив, який передбачає, що концентрація забруднюючих речовин у приземному шарі повітря від джерела або їх сукупності не перевищує нормативну концентрацію цих речовин, що погіршують якість повітря. Розміреність ПДВ - грам в секунду (г / c) тобто кількість речовини, що викидається в одиницю часу. Критерієм для встановлення ПДВ є ГДК Тимчасово погоджені викиди (ВСВ) - встановлюються у випадку, коли концентрація шкідливої речовини перевищує допустиму з об'єктивних причин і знижується поетапно. У цьому випадку для кожного етапу встановлюються ВСВ. ВСВ визначається галузевим міністерством за погодженням з органами охорони здоров'я. Контроль за дотриманням встановлених норм буває: державний, відомчий, громадський. Держконтроль здійснює Мінекобезпеки, МОЗ.

9.2.4. КОНТРОЛЬ І УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВОДИ

У ВОДНИХ ОБ'ЄКТАХ.

Вода, на відміну від атмосфери, як природне утворення більш локалізована в просторі. Це істотно збільшує її результативність впливу на здоров'я людини і життя будь-яких наземних біогеоценозів. Тому важливим завданням контролю і управління є встановлення допустимих навантажень на водні об'єкти внаслідок водокористування та водоспоживання.

Водокористування - це використання води без вилучення її з місць природної локалізації. Основні водокористувачі: рибне господарство, водний транспорт, гідроенергетика.

Водоспоживання - це використання води, пов'язане з вилученням її з місць локалізації з частковим або повним безповоротним расходиваніем і поверненням в джерела водозабору у зміненому (забрудненому) стані. Основні водоспоживачів: сільське господарство, промисловість, культурно-побутове господарство.

Гранично допустиме навантаження на даний водний об'єкт (ПДН) - ступінь гранично допустимого забруднення води, а також здатність до нейтралізації домішок. Г.В.Стадніцкій і А.Н.Родіонов (1988р.) вважають, що необхідно вести мову про розробку нормативів гранично допустимої екологічного навантаження, оскільки вода може зміняться, а значити можливе виснаження об'єкта та руйнування її екологічної системи або використовуватися для рибного лову, відпочинку, купання. Допустиме навантаження на водний об'єкт (C доп.) Визначається як різниця між встановленою нормативним навантаженням (тобто можливістю) і вже існуючої (C cуш.) Тобто визначити скільки можна скидати

 З доп. = С норм. - C сущ. 

 Водний об'єкт вважається забрудненим, якщо показники складу і властивостей води змінилися так, що склад частково або повністю став непридатним для одного з видів водокористування. Поняття "забруднені води" не абсолютно, воно відноситься до цілком конкретного місця, зоні або конкретному виду водокористування. 

 Під забрудненістю водного об'єкта розуміють такий його стан в офіційно встановленому місці його використання, при якому спостерігається відхилення від норми в бік збільшення (більшого змісту), тих чи інших нормованих компонентів. Забруднюючим речовиною є тільки надлишкова домішка, яка порушує нормативи якості води, а не будь-яка домішка у воді і не в будь-якій кількості. 

 Критерієм забрудненості води служить погіршення її якості внаслідок зміни її органоліптіческіх властивостей і поява шкідливих речовин для людини, тварин, птахів, риб, кормових і промислових організмів (залежно від виду водокористування), також підвищення температури води, що змінює умови для нормальної життєдіяльності водних організмів. Г.В. Стадницький і А.Н. Радіонов (1988р.) критикують це визначення в "Правилах ..." тому що птахи і риби - це теж тварини, і що погіршення може наступити не тільки від підвищення температури, а й від зниження. Необхідно говорити "про зміни температурного режиму води". 

 Водоохоронних заходів називають комплекс заходів, здійснення якого забезпечує дотримання норм якості води в місцях водокористування. Це теж неправомірне визначення, бо важливі не тільки місця водокористування. Заходи бувають: юридичні, економічні, технічні та організаційні. Необхідно додати найважливіші - екологічні. 

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "9.4. Проблемна лекція 9.2. По модулю 9 "Основи неоекології" - Контроль і управління якістю природного середовища. 9.2.1. Загальні положення. "
  1.  Модуль 9 "Основи неоекології"-Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) Контроль і управління якістю середовища
      неоекології "-Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) Контроль і управління якістю
  2.  Модуль 5 "Основи неоекології" - Основні закони, закономірності, правила і принципи в екології та неоекології.
      неоекології "- Основні закони, закономірності, правила і принципи в екології та
  3.  Модуль 4 "Основи неоекології" - Концептуальні основи неоекології.
      основи
  4.  Модуль 7 "Основи неоекології"-Проблеми екологічної безпеки.
      неоекології "-Проблеми екологічної
  5.  Модуль 6 "Основи неоекології" - Глобальні проблеми життя.
      неоекології "- Глобальні проблеми
  6.  Модуль 10 "Основи неоекології" - Основні екологічні проблеми України.
      неоекології "- Основні екологічні проблеми
  7.  Модуль 8 "Основи неоекології" - Геоекологія. Забруднення навколишнього середовища
      неоекології "- Геоекологія. Забруднення навколишнього
  8. Некос В.Е.. Основи загальної екології та неоекології: навчальний посібник. Програмні та проблемні лекції для студентів спеціальності 7.0708 Екологія Частина I, - Харків., 1998

  9. 1.2. Програмна лекція 1.1 за модулем 1 "Вступ"
      проблемних лекцій і консультативних занять. Роль і значення тестового контролю за модулями програми. 1.4. Знання, вміння і навички, які формуються в процесі вивчення курсу. 1.5. Актуалізація визначення поняття "екологія" по Е. Геккеля, В.Д.Федорову і Т.Г.Гільманову, Г.В.Стадніцкому і А.Н.Родіонову, Н. Ф. Реймерс та ін Автор і рік першого визначення поняття екологія .
  10. С.І. Бризгалова. Проблемне навчання в початковій школі: Учеб. посібник. Вид. 2-е, испр. і доп. / Калінінгр. ун-т. - Калінінград. - 91 с. , 1998
      проблемного навчання: проблема, навчальна проблема, проблемна ситуація, проблемна задача, проблемне питання, методи проблемного навчання (проблемний виклад, евристична бесіда, дослідницький), а також специфіка, функції і місце проблемного навчання в початковій школі. Призначається для студентів педагогічного факультету, вчителів та фахівців, що займаються теорією і практикою
  11. Г) ПРЕДСТАВЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ОЦІНКИ.
      лекція 9.2.по модулю 9. КОНТРОЛЬ І УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА. Контроль і управління якістю природного середовища є одним з центральних розділів в освоєнні курсу "Основи загальної екології", і особливо розділу "Основи неоекології". У зв'язку з цим, основною метою даного розділу модуля є - вивчення понятійного апарату, термінології, засвоєння
  12. 2.8. Програмна лекція 2.4. по модулю 2 "Основи традиційної екології": - Різноманітність і основні типи взаємодії живих організмів
      проблемні лекції, Рукопис, Харків 1998р. 2.Бігон М.Харпер Дж, Таунсенд К. Екологія. Особини, популяції і суспільства. Т.1. М.Мір, 1989, стор.281-660. 3.Реймерс Н.Ф. "Природокористування" М., Думка, 1990. 4.Ситнік К.М. Брайон О.В., Гордецький А.В., Брайон А.П. Словник-довідник з екології. К.Наукова думка,
  13. Основними ЛІТЕРАТУРА
      проблемні лекіі, Рукопис, 1997р. 21. Боков В.А. и др. геоекологія. Науково-методична книга з екології, Сімферополь, Таврія, 1996, 384 с. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА 1. Основи еколого-географічної експертизи (Под.ред.К.Н.Дьяконова, Т.В.Звонковой, М. Изд-во МГУ, 1992 р., 240 с. 2. Гумільов Л.М. Ентогенез і біосфера Землі. 2 - е ізд.ісп. та доп. - Л., Вид-во Ленінградського
  14. Модуль 1. Система управління кадрами

© 2014-2021  ibib.ltd.ua