| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ГЛАВА П'ЯТА |
||
|
Сутністю, про яку буває (йде) мова головним чином, насамперед і найчастіше є та, яка не позначається ні про яке підлягає і не знаходиться ні в якому підметі, як, наприклад, окрема людина або окрема кінь. А вторинними сутностями називаються ті, в яких, як видах, полягають сутності, звані [так] в першу чергу, як ці види, так і обіймають їх пологи; так, наприклад, певна людина полягає, як у вигляді, в людині, а родом - для [цього] виду є жива істота. Тому тут ми і говоримо про вторинні сутності, наприклад це - людина і жива істота. З попереднього ясно, що у того, що позначається про що підлягає, повинно позначатися про нього як ім'я, так і поняття; так, наприклад, людина позначається, як про підметі, про певну людину - по ньому , Звичайно, позначається ім'я [людини]; насправді можна буде окремої людини позначити ім'ям чоло століття, а рівним чином і поняття людини може бути висловлено щодо окремої людини: адже окрема людина є водночас і людиною. Таким чином, і ім'я, і поняття можуть позначатися про що підлягає. Навпаки, у того, що знаходиться в підметі, в більшості випадків ні ім'я, пі поняття не позначаються про що підлягає; в деяких же випадках ім'я цілком може [іноді] позначатися про що підлягає, але по відношенню до поняття ото неможливо. Так, «біле», перебуваючи в тілі як підметі, позначається про що підлягає (адже тіло називається білим), але поняття білого ніколи не може позначатися про тіло. Л все інше або позначається про первинні сутності як про підлягають, або ж знаходиться в них як в які підлягають. Це стає зрозумілим, якщо брати індивідуальні випадки: тварина, наприклад, позначається про людину, тому воно буде позначатися і про окрему людину: якби воно не позначалося ні про один з окремих людей, воно не могло б позначатися і про людину взагалі. З іншого боку, колір знаходиться в тілі; отже, і в окремому тілі: якби він не знаходився ні в одному з окремих тіл, він не міг би знаходитися і в тілі взагалі. Таким чином, все інше або позначається про первинні сутності як про підлягають, або ж знаходиться в них як в які підлягають. Тому, якби не існувало первинних сутностей, не могло б існувати і нічого іншого. Що стосується вторинних сутностей, то вид є більшою мірою сутністю, ніж рід: він ближче до первинної сутності. Справді, якщо хто-небудь стане визначати первинну сутність, [вказуючи], що вона таке, він зрозуміліше (точніше) і ближче визначить її, вказавши вид, ніж вказавши рід; так, визначаючи окремої людини, він зрозуміліше (точніше) визначить його, вказавши людини, ніж [вказавши] жива істота; перший [визначення] - більш характерне для окремої людини, друге - більш загальне; і, визначаючи окреме дерево, ми точніше визначимо його, вказуючи дерево, ніж рослина. Далі, йервйчние сутності називаються сутностями але перевазі, тому що для решти всього вони є такими, що підлягають і все інше позначається про них або знаходиться в них. Але подібно до того як первинні сутності відносяться до всього іншого, таким же чином і вид належить до роду; справді, вид є підлягає для роду: адже пологи позначаються про види, але види з свого боку не перебувають у такому ж відношенні до пологів. Значить, ще й але цієї причини вид є більшою мірою сутністю, ніж рід. Якщо ж взяти самі види, оскільки вони не є пологами, то тут один не є більшою мірою сутністю, ніж інший: твоє визначення буде анітрохи не ближче, якщо ти покажеш людини в застосуванні до окремої людини, ніж якщо ти покажеш кінь в застосуванні до окремої коня. Таким же точно чином і з первинних сутностей одна річ не є більшою мірою сутністю, ніж інша. Окрема людина є сутністю анітрохи не більшою мірою, ніж окремий бик. Цілком справедливо слідом за первинними сутностями з усього іншого ОДНІ! тільки роди і види називаються вторинними сутностями: тільки одні ці висловлювання розкривають первинну сутність. Справді, якщо хто-небудь буде визначати окремої людини, вказуючи, що він таке, він відповідним чином визначить його, вказуючи [його] вид чи рід, і притому зробить [його] зрозуміліше, позначаючи (вказуючи) [його] людиною, ніж тваринам. Але у випадку будь-якого іншого вказівки це буде тут вказівку невідповідний (чуже), наприклад якщо вказувати «біле» або «біжить» або що б то не було подібне. Тому цілком справедливо з усього іншого тільки роди і види називаються сутностями. Спільною рисою для всякої сутності є не бути в підметі. Справді, первинна сутність не знаходиться в підметі і не позначається про що підлягає. Щодо ж другого сутностей ясно і само собою, що вони не знаходяться в підметі: адже людина позначається про окрему людину як про підметі, але він не знаходиться в підметі, бо людина не знаходиться в окремій людині. Таким же чином і жива істота позначається як про підметі про окрему людину, але разом з тим живе істота не знаходиться в окремій людині. А потім у того, що знаходиться в підметі, ім'я може, звичайно, позначатися про що підлягає, але поняття ні в якому разі. Навпаки (між тим), у вторинних сутностей позначається про що підлягає і поняття, й ім'я: адже поняття людини можна буде висловити по відношенню до окремої людини і поняття живої істоти - також. Тому сутність не належить до числа того, що знаходиться в підметі. Ми не маємо тут при цьому спеціального властивості сутності, а й [видове] відмінність (diaphora) належить до числа те, що не знаходиться в підметі. Адже «живе на суші» і «двонога» позначається як про підметі про людину, але не знаходиться в підметі: двонога або живе на суші чи не знаходиться в людині. Так само і поняття (зміст) видового відмінності позначається про все, про що позначається видову відмінність: наприклад, якщо в застосуванні до людини йдеться про «живе на суші», то про нього ж може бути висловлено і поняття «живе на суші»: адже людина є те, що живе на суші. І нехай вас пе бентежить та обставина, що частини сутностей знаходяться в цілих як в які підлягають, щоб нам не довелося стверджувати, що ці частини - несутність: адже про те, що знаходиться в підметі, говорилося не в сенсі речей, які як частини знаходяться в чим-небудь. У сутності і у [видових] відмінностей та спільна риса, що всі одержує по них однакове (однозначне) найменування. Всі запозичені від них визначення (присудки - categoriai) позначаються або про індивідуумах, або про види. На основі первинної суті не дається ніяке визначення (присудок); вона ж не позначається ні про яке підлягає. Що ж до вторинних сутностей, то вид позначається про індивідуума, а рід - і про вид, і про індивідуума. Подібним же чином і [видові] відмінності позначаються і про види, і про індивідуумах. З іншого боку, первинні сутності беруть визначення через видове поняття II через родове поняття, а вид - через родове. Бо все, що говориться про присудок, може бути сказано і про що підлягає. Таким же точно чином і види і індивідууми приймають визначення через поняття [свого видового] відмінності. Тим часом однозначними (синонімних) були у нас названі ті предмети, у яких і ім'я загальне, і поняття ОДНЕ II те ж. Тому всі одержує позначення від [вторинних] сутностей і від [видових] відміну отримує однозначні (слшонімние) найменування. Будь-яка сутність, мабуть, означає деяку дану річ. По відношенню до первинних сутностей безперечно і істинно, що тут мається на увазі така річ. Те, що цим шляхом вказується, є [щось] неподільне і єдине за кількістю. Що ж до вторинних сутностей, то вони теж, здавалося б, відповідно характеру (формі) робить висловлювання позначають деяку дану річ - якщо, [наприклад], сказати (говорити) про людину або про живу істоту, а проте ж це не зовсім вірно - швидше таким шляхом позначається деякий якість: адже підмет [тут] ие одне, як при первинних сутності, по людина і жива істота висловлюються про багатьох [одиничних предметах]. Тільки вторинні сутності позначають не просто окреме якість, як це робить, [наприклад], біле: адже біле ие означає нічого іншого, крім якості. Тим часом вид і рід встановлюють якість у ставленні до сутності: вони позначають (вказують на) деяку якісно певну сутність. Рід при цьому дає більш загальне визначення, ніж вигляд: якщо назвати жива істота, цим досягається більше охоплення, ніж якщо назвати людину. У сутностей також є те властивість, що ніщо не є ним протилежним; справді, що могло б бути протилежно первинної сутності, наприклад окремій людині або окремій тварині? Нічого протилежної [тут] немає. До сутності, мабуть, незастосовні [визначення] «більше» і «менше» ... Головною особливістю сутності є, по-види-мому, то, що, будучи урочистій та єдиною по числу, вона може отримувати протилежні визначення. По відношенню до решти - усюди, де ми не маємо сутностей, - не можна було б вказати на що-небудь подібне, що, будучи єдиним по числу, здатне приймати протилежні ухвали; так, колір, єдиний і тожественни за кількістю, не може бути білим і чорним; рівним чином, те ж саме діяння, єдине по числу, що не буде поганим і хорошим. І те ж саме име-ei місце у всіх випадках, де ми не маємо справу з сутностями. Тим часом сутність, будучи єдиною і урочистій за кількістю, може приймати протилежні ухвали; так, наприклад, окрема людина, будучи єдиним і тожественность собі, іноді робиться білим, іноді чорним, а також теплим і холодним, поганим і хорошим. По відношенню до всього іншому це не має місця, хіба тільки хто-небудь вкаже на мову і на [людське] думка, стверджуючи, що вони здатні приймати протилежні визначення. Справді, одна і та ж мова здається істинної і помилкової; наприклад, якщо істинно твердження, що хто-небудь сидить, то, коли він встане, це ж саме твердження буде хибним. Те ж саме і по відношенню до думки: якщо хто-небудь правильно вважає, що такий-то людина сидить, то, коли цей останній встане, перший, зберігаючи про нього те ж саме (колишнє) думку, буде вже судити неправильно. Проте якщо і допустити це, то тут все-таки існує відмінність у способі, [яким тут і там даються протилежні визначення]. У сутностей їх властивості, міняючись самі, приймають протилежні визначення. Ставши холодним з теплого, воно (така властивість) змінилося (бо отримало інше якісне вираз), і також - ставши з білого чорним і з дурного хорошим. Таким же точно чином і все інше, піддаючись зміни, допускає протилежні ухвали; тим часом мова і думка, будучи самі по собі в усіх відношеннях нерухомими, залишаються абсолютно без змін, але внаслідок руху в предметі для них отримує силу протилежна оцінка; дійсно, мова (затвердження) залишається все та ж, [наприклад] що хто-небудь сидить, але в результаті того, що сталося руху в предметі вона виявляється іноді істинної, іноді помилковою. Так само йде справа і з думкою. Тому допускати протилежні визначення залежно від власної зміни - це становить відмітна властивість сутності, якщо враховувати спосіб, [при якому вони мають місце]. Якщо ж хто-небудь визнав би також, що мова і думка допускають протилежні визначення, то це [буде] невірно. Речі і думку приписується здатність допускати протилежні визначення не тому, що вони самі допускають що-небудь, але тому, що в чомусь іншому перемінилося стан: залежно від того, чи має місце чи ні [вказуваний] факт, через це називається істинної або помилкової сама мова, а не в залежності від того, що вони самі допускають протилежні ухвали; справді, ні мова, ні думка безпосередньо анітрохи і нічим не приводяться в рух. Тому зважаючи на відсутність в них будь-якого зміни вони не здатні приймати протилежні визначення. Тим часом сутність визнається здатною приймати такі визначення, оскільки вона ці визначення приймає сама: вона Приймає хвороба і здоров'я, білий і чорний колір; приймаючи сама кожне з таких визначень, вона визнається допускає протилежні визначення. Тому відмітною властивістю сутності є та обставина, що, будучи тою ж самої та єдиною по числу, вона допускає протилежні визначення через зміну її самої. Тепер досить про сутність.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "ГЛАВА П'ЯТА" |
||
|
||