ІСТОРІЯ СОЦІОЛОГІЇ

Книга являє собою обране зібрання робіт одного з творців історичної соціології, російського історика, юриста, громадського діяча Максима Максимовича Ковалевського (1851-1916). Перший розділ містить теоретичні роботи Ковалевського, в яких розглядається широке коло проблем, пов'язаних з соціальним будівництвом, прогресом, динамікою розвитку держави, політико-економічною стороною суспільного життя. Другий розділ книги складають праці з історії соціально-філософських ідей, де дається аналіз різних традицій, шкіл, а також розкривається досвід творчості Руссо, Кондорсе, Монтеск'є, Спенсера, Тарда та ін; розглядається історія європейської думки періоду становлення соціології як науки. У додатку читач знайде аналітичні статті Н, Кареєва і Н, Тімашева, що висвітлюють наукову творчість М. М. Ковалевського.

Справжній працю створений колективом учених Академії суспільних наук при ЦК КПРС за участю фахівців з деяких інших вищих навчальних закладів та наукових установ Москви. Завдання цього видання - дати марксистський аналіз основних філософських, методологічних і соціологічних концепцій Франкфуртської школи.

Франкфуртська школа - одна з найбільш впливових в сучасній буржуазній філософії, і зокрема марксологіі,-мала значний вплив на ідеологію, стратегію і тактику всього новітнього ревізіонізму. Ця школа була утворена в 30-х роках представниками дрібнобуржуазної ліберальної інтелігенції, які з абстрактно-гуманістичних позицій виступили з критикою багатьох негативних сторін державно-монополістичного капіталізму. Одночасно з самого початку вони бачили в робочому класі не велику революційну силу сучасності, а «інтегровану» в капіталізм масу і покладали свої надії на «критично мислячих» інтелігентів. У процесі своєї еволюції лідери Франкфуртської школи виступали то як глашатаї ультралівого і близького до анархізму революціонаризм (Г. Маркузе), то як носії тотального песимізму (Т. Адорно), то як антикомуністи реформістського спрямування. Антикапіталістичні філіппіки виявилися своєрідною зовнішньою оболонкою антикомунізму, який загалом став лейтмотивом діяльності першого і другого поколінь філософів і соціологів Франкфуртської школи.

Теоретичні концепції цієї школи не уявляють собою тому небезпеки для капіталізму, але, навпаки, по суті служать його апології. Як зазначив секретар ЦК СЄПН тов. Курт Хагер, представники Франкфуртської школи, лавіруючи між опозицією і апологетикою, створюють утопічно-романтичні конструкції, що не становлять ніякої практичної альтернативи сучасному капіталізму, але використовуються в системі антикомунізму як засіб для дискредитації реального соціалізму 1.

Концепції Франкфуртської школи є найбільш концентрованим вираженням так званого неомарксизма. Проголошений представниками цієї «школи» курс на «оновлення» марксизму означає по суті справи рецидив домарксистського дрібнобуржуазного соціалізму в умовах середини і другої половини XX в., Коли цей дрібнобуржуазний соціалізм маскується під марксистську ідеологію. «Діалектика історії така, - писав В. І. Ленін, - що теоретична перемога марксизму змушує ворогів його переодягатися марксистами» 2.

Викриття цього міфу про неомарксизме - одне із завдань авторів цієї праці.