| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Поняття екологічного права України |
||
|
Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси підхо-дили аж до Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час містобу-дуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало хлібороб-ство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво. *Першими книгами про природу були «шести днів» Василя Великого, перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці - «Фізіолог» містилися популярна праці із зоології. Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це - правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти. Наукове обгрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині. Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом 1960-1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших недоліків. Серед них - зайва декларати-вність, майже повна відсутність норм прямої дії в законодавчих актах, наявність у них значної кількості бланкетних норм права. Останнє потребує спеціальної застороги. Норми законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів і стандартів, спільних для всього колишнього Союзу РСР. Зрозуміло, що при великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно з більш загальними для всієї держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони дов-кілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискре-тизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за порушення норм і правил, які приймаються різними відомствами, тим більш, якщо повторність адміністративної відповідальності криміналізується. Не викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації права, додержання законності та ефективності права. *У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, - вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права. На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку екологічного права України, яку висунув Костицький В.* 1992 р. і назвав концепцією «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон про охорону навколишнього природного середовища України. Це свого роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему екологічного права. Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсового права. Це - земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, при-родно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму природокористування, про що буде сказано пізніше, забезпечить життєздатність «ко-реневої системи» «екологічного дерева». Йдеться про механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів. Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування «живить» його, забезпечує дієвість всієї системи екологічного права. На його думку також в ролі головного кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища. Це й зрозуміло, оскільки право є лише надбудовою над економічними відносинами, покликане їх регулювати, наголошує він, цитуя класиків. *Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природне середо-вище. - Це, зокрема, Закон про екологічну експертизу, Закон про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони навколишнього природного середо-вища, Положення про громадський екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти. Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево», що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки вона діюча Науковці, виконуючи покладені на них завдання, та за власними переконаннями розробляють методологічні засади екологічного права, але цього, на мою думку не досить, саме органи виконавчої та судової влади повинні контролювати і регулювати не тільки своєчасну сплату податків за використання природних ресурсів, а і стояти на їх захисті де-факто. Обгрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій галузі. Екологічне право сьогодні - це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба в збереженні, раціо-нальному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, еко-системи та навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації. З нормативної точки зору, екологічне право - це система норм і правил, що регулюють відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища. - Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, атмосфероохо-ронне, заповідне законодавство, які або уже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче), або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування у галузі права триває. Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що воно об'єднує зазначені вище галузі права, кожна з яких включає як норми, що регулюють відносини щодо охорони і використання конкретного природного ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля в цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють порядок вибору земельної ділянки є нормами більш широкої дії і мають середовищно-регулюючий характер. Поряд з цим екологічне право включає цілий блок законодавства, яке регулює відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема. Закон про охорону навколишнього природного середовища, постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18, яка встановлює порядок стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, та ін., які визначають можливість самого носія суб"єктивного права діяти певним способом, і примусово забезпечити виконання юридичних обов"язків.- Джерелами, тобто нормативно-правовими документами еко-логічного права, виступають закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства охорони навколишнього природного середовища (як прийняті самостійно, так і спільно з іншими міністерствами і відомствами), рішення місцевих рад народних депутатів. Екологічне право взаємопов'язане з іншими галузями права і може бути реалізоване тільки в такій взаємодії. В цьому проявляється єдність як правової системи в цілому, так і екологічного права зокрема. Так, норми лісового права встановлюють порядок заготівлі деревини на корені. Плата ж за використання лісових ресурсів передбачена нормами загальної частини, які встановлюють порядок стягнення та нормативи платежів за використання пиродних ресурсів. Еколого-правові норми регулюють порядок використання природних ресурсів, порядок розміщення відходів у навколишньому природному середовищі та визначають конкретний перелік екологічних правопорушень. Санкції ж за екологічні правопорушен-ня містяться в адміністративному та кримінальному законодавстві. *В Україні до 1982 р. діяв Адміністративний кодекс 1928 р., від якого залишились чинними трохи більше десятка статей. А прийнятий 1982 р. Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення важко віднести до вершин правотворчої праці. Зокрема, розділ про правопорушення в галузі охорони та використання природних ресурсів відзначався недосконалістю та відсутністю системного підходу ще з часу прий-няття цього законодавчого акта. На даний момент ми ще не готові до розроблення комплексного законодавчого акта, який охопив би всі напрями адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, і цілком нормальним тут є використання наробок інших галузей юридичної науки. Наприклад, зрозуміло, що в рамках еколого-правової науки можна більш повно сформулювати всі склади адміністративних еколого-правових порушень, які потім будуть додатково включені в адміністративний кодекс. З іншого боку, розвиток правової системи та правозастосовчої практики вимагають прийняття норм прямої дії, наголошує Костицький В. На мою думку, ця ідея потребує серйозного осмислення на рівні теорії права та теорії правотворчості. Прийняття законодавчих актів прямої дії поряд з позитивними моментами, пов'язаними із застосуванням норм даної галузі права призведе до дублювання багатьох правових норм в інших галузях права або ж навіть до звуження матеріальної частини таких галузей права, як адміністративне і кримінальне. Видається, що українській правовій думці ще треба віднайти оптимальні засади взаємодії та розмежування галузей права. Потрібна якась певна кількість законів, щось на зразок «критичної маси» у фізиці, щоб «запрацювала» вся правова система. Навіть у межах однієї галузі права важко домогтися ефекту без прийняття відповідних новацій в інших галузях права. Скажімо, недостатня дієвість Закону України про охорону навколишнього природного середовища значною мірою обумовлена затримкою внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення та відсутністю Закону про держа-вний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища. Екологічне право як особлива галузь права взаємопов'язані з іншими галузями права. Наприклад, порядок фінансування природоохоронних заходів, кредитні та по-даткові пільги для підприємств, установ і організацій є предметом правового регулю-вання як екологічного, так і фінансового права. Питання стимулювання природоохоронної діяльності підприємств і організацій входять до сфери як екологічного, так і господарського права. Правове регулювання власності на природні ресурси - однаково важливі для реалізації і цивільного права і для екологі-чного. Таким чином, екологічне право - це комплексна галузь права, яка об'єднує правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища. Екологічне право існує і реалізується у тісному взаємозв'язку з іншими галузями права. *Не можна також не погодиться з Андрейцевим В.І., який визначає еологічне право таким чином: Поняття екологічного права інтегрована правова спільність (комплексна галузь пра-ва), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середо-вища, гарантування екологічної безпеки, реалізації за-хисту екологічних прав. Ознаки норм екологічного права 1. Сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права 2. Правові норми, що регулюють або забезпечують реалі-зацію прав суб'єктів екологічних правовідносин 3. Правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функції держави 4. Еколого-правові норми утворюють три блоки (групи) нормативно-правового регулювання і забезпечення: а) природноресурсові норми екологічної безпеки б) природоохоронні(середовищеохоронні) в) антропоохоронні - 5. Еколого-правові норми складають юридичну базу природноресурсового, природоохоронного (права навко-лишнього природного середовища) права і комплекс-ного міжгалузевого інституту правової екології люди-ни (правової охорони життя і здоров'я людини від не-безпечного навколишнього середовища, або екологіч-ної безпеки громадян (антропоохоронного) права. Особливостями кодифікаційних процесів в галузі екологічного права на думку Костицького В. є: 1. Прагнення зробити нові акти законами прямої дії. (Однак ні юридична наука, ні правотворча практика та законодавча техніка ще не готові до цього. В законотворчій роботі юридична наука спирається на дося-гнення інших галузей науки, які теж не завжди спроможні дати відповідь на запитання, які виникають у правотворенні. Це не означає неспроможності науки. Розроблення законопроектів виявляє ряд нових проблем, які потребують спеціальних наукових досліджень. Так, при підготовці проекту Закону України про охорону навколишнього природного середовища (прийнятого 25 червня 1991 р.) одним із найбільш принципових питань було правове регулювання використання атмосферного повітря для промислових потреб. Україна є учасником ряду міжнародних конвенцій, зокрема, про охорону озонового шару та запобігання впливу на потепління клімату. Найбільшими спожива-чами кисню залишаються теплові електростанції. Одночасно енергетика, зокрема теп-лова, яка є одним із найбільших забруднювачів атмосферного повітря, постачає більше 27% енергії України. В умовах загострення енергетичної проблеми в Україні потрібно вимагати про запровадження жорстких заходів впливу на підприємства енергетики і про стягнення з них плати за використання повітря для промислових потреб, тим більше при збитковості цієї галузі економіки. До новацій цього Закону слід віднести нову його структуру, яка відповідає новому змісту і завданням закону. Найважливіше з них - створення правових умов для боротьби із забрудненням довкілля не «на заводській трубі», тобто для боротьби не з наслідками, а з причинами високого техногенного впливу промисловості на навколи-шнє природне середовище, починаючи від технологічних процесів. Йдеться про систему екологічних нормативів і стандартів. Це підтверджує вже перелік системи екологічних нормативів. Окрім нормативів екологічної безпеки, нормативів гранично допустимих видів забруднюючих атмосферне повітря стаціонарними джерелами та нормативів ви-кидів забруднюючих речовин пересувними джерелами, визначаються нормативи утво-рення забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів, нормативи використання атмосферного повітря для виробничих потреб. -Правовій охороні, зокрема, підлягатимуть усі дикі тварини (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, а також молюски, комахи та ін.) в усій їх видовій і популяційній різнома-нітності та на всіх стадіях розвитку, які перебувают» у стані природної волі, а також їх частини і залишки, продукти життєдіяльності й житло (нори, хатки, гнізда та ін.), шляхи міграції, середовище перебування тварин у цілому. В Законі визначається порядок надання об'єктів тваринного світу в користування, права, обов'язки і гарантії користувачів та підстави припинення права користувачів тваринним світом, а також види використання об'єктів тваринного світу. Найважливі-шими названі використання тварин у наукових, культурно-освітніх, виховних та есте-тичних цілях; використання корисних властивостей життєдіяльності тварин - ґрунто-утворювачів, природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метою утримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних й інших цілей. На відміну від попереднього закону (1981 р.) знижена пріоритетність з врахуванням екологічних вимог таких видів користування тваринним світом, як мис-ливство, рибальство, включаючи видобування водних безхребетних та морських ссавців; добування тварин, які не належать до об'єктів мисливства і рибальства. Серед заходів охорони тваринного світу визначаються як традиційні (створення заповідників, заказників, встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України), так і нові (розведення в неволі рідкісних і таких, що є під загрозою знищення, видів тварин, створення «банків» для збереження генетичного матеріалу цих тварин; врахування питань охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів; встановлення науково обгрунтованих лімітів та нормативів використання об'єктів тваринного світу; регулювання торгівлі об'єктами тваринного світу; охорона тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології. В Земельному кодексі України зберігся старий поділ на землі сільськогосподар-ського призначення; населених пунктів; промисловості; транспорту, зв'язку, оборони природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; лісового, водного фонду та земельного запасу. Земельний кодекс України встановив порядок надання землі у користування й передачі у власність, визначив права і обов'язки землекористувачів і землевласників, гарантії і захист їх прав. Цей законода-вчий акт - явище в правотворчій роботі, однак потребує окремого аналізу з врахуванням ряду дискусійних питань. 2. Формування екологічного законодавства - це не тільки створення нових законів. Це тривалий процес кодифікації. Для створення основи системи екологічного права України потрібно розробити і прийняти ще ряд законів, указів Президента України і нормативних актів Кабінету Міністрів України. Разом з тим кожний законо-давчий акт передбачає розроблення і прийняття ряду положень, правил, інструкцій, які забезпечать його повну реалізацію. Тільки після завершення цієї роботи можна приступати до наступного етапу кодифікації - розроблення законів прямої дії шляхом інтеграції вимог закону та розроблених на його виконання нормативних актів. Чи можна підготувати закони прямої дії відразу ж? Звичайно, можна, але тоді процес створення системи екологічного права затягнеться на десятиліття. В США для підготовки одного закону в галузі охорони і використання природних ресурсів витрачується 1, 5-2 роки. Шляхом залучення різних груп фахівців цей процес можна прискорити, якщо розроб-ляється більш загальний закон однією групою, а нормативні акти до нього - іншими. Та й «пропускна можливість» Верховної Ради України не дозволить створити у короткі терміни систему екологічних законів прямої дії. Але я не вважаю доцільним створення законів прямої дії, так як загальний декларативний принцип " право на здорове довкілля" та деякі інші, найбільш загальні, передбачені Конституцієй України, і є нормами прямої дії. 3. Крім того, визначений шлях дозволить на другому етапі кодифікації екологічного права - на етапі інтеграції законодавчих та нормативних актів - значно скоротити кількість джерел екологічного права, що сприятиме підвищенню ефективності його застосування. Видається, що вся система екологічного права України тоді складатиме приблизно 200 законодавчих і нормативних актів. Одним з можливих варіантів кодифікації екологічного законодавства може бути створення на другому етапі кодифікаційної роботи екологічного кодексу як основи екологічного права. Такий екологічний кодекс міг би в загальній частині містити завдання законодавства на предмет правового регулювання, об'єкти та принципи правової охорони навколишнього природного середовища, правове регулювання власності та ін., а в спе-ціальній - правовий режим охорони й використання природних ресурсів. Очевидно, не слід боятися обсягу цього законодавчого екологічного акта. Такий Кодекс був би вигідним і зручним для використання у сфері застосування еколого-правових відносин, вважає Костицькій В, з яким у цьому питанні я цілком згодна тому що як студент зіткнулася з проблемою вивчення та узагальнення норм права внаслідок їх великої кількості та несистематизованості. На даний момент маємо масове поширення екологічного та еколого-правового нігілізму. Керівники підприємств, установ і організацій та громадяни або не знають еколого-правового законодавства, або ж свідомо ігнорують його. Раніше «на догоду» плану, тепер - «в інтересах порятунку народу України від економічної катастрофи». Часто можна почути, що краще бути отруєним і ситим, ніж голодним у чистому навколишньому природному середовищі. Найбільше вражає, що сім'ї, діти, онуки керівників підприємств осіб, які можуть впливати на екологічну ситуацію - проживають частіше в зоні впливу цих підприємств - забруднювачів довкілля. Навіть така ситуація не є вирішальним чинником у прийнятті управлінських рішень, які часто ігнорують екологічні вимоги. У зв'язку з цим паралельно з підготовкою нагально потрібних законопроектів про державний екологічний контроль, про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій необхідним є розроблення проекту Закону України про екологічну освіту і виховання. В основу його має бути покладено принципи комплексності та безперервності еколо-гічної освіти й виховання підростаючого покоління, починаючи з дитячих дошкільних закладів і школи. Екологічне виховання дітей - один з обов'язків батьків.* Ці ж принципи має бути закладено в систему підготовки фахівців (як у системі професійної освіти, так і у системі вузівського навчання), а також наукових і науково-педагогічних працівників і всіх видів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. *Кожний випускник навчального закладу повинен мати мінімум екологічних знань як обов'язкову умову (і для навчального закладу, і для майбутнього фахівця) одержання диплому чи іншого документа про здобуту освіту чи фах. Підприємства, установи і організації зобов'язані виділяти кошти на екологічну освіту та виховання їхніх праці-вників, проводити екологічну атестацію кадрів. Наявність знань і вміння приймати екологічно виважені і обгрунтовані рішення мають виступати умовою допуску до роботи. У зв'язку з цим і можливо доцільно розробити Збірник кваліфікаційних екологічних вимог для всіх професій і спеціальностей, який використовувався б на випускних іспитах, при прий-нятті на роботу та атестації кадрів- вважає Андрейцев В. І. Таким чином, можна створити систему екологічного права, яка забезпечила б врегулювання суспільних відносин у галузі охорони довкілля та формування особи, готової до добровільного додержання законодавства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Поняття екологічного права України" |
||
|
||