Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

81. Правовий режим Арктики

Арктика - область земної кулі з умовним центром Північним полюсом, до складу якої входять води Північного Льодовитого океану і його морів, а також ділянки суши Європи, Азії й Америки. Дотепер у географічній і юридичній науці немає загальновизнаного визначення цього поняття. Дискуссионным залишається питання про південну границю Арктики, хоча багато вчених схильні вважати, що нею є північне полярне коло (66° 33' ст.).
Правовий статус Арктики формувався протягом довгого часу, процес його розвитку триває й зараз. У цей час правовий режим Арктики базується на нормах міжнародного права й національного законодавства арктичних держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції). В Арктиці діють ряд універсальних конвенцій (Конвенція ООН по морському праву 1982 р., Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р., Договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах 1963 р. і ін.); одна регіональна конвенція - Угода про збереження білих ведмедів 1973 р.; безліч обопільних умов арктичних держав. Однак, на відміну від Антарктики, не існує міжнародно-правового акту, що визначає статус арктичного регіону вцелом.
Канада й Росія, що володіють найбільш великими арктичними територіями, дотримуються секторальної системи захисту своїх інтересів у цьому регіоні. Її ініціатором виступив в 1907 р. канадський сенатор П. Пуарье. 1 червня 1925 р. Канада вперше закріпила цю ініціативу на законодавчому рівні шляхом прийняття доповнення до Закону про північно-західні території. Після цього Канада прийняла ряд законодавчих актів у відношенні своїх арктичних територій, які базувалися на секторальній концепції. Відповідно до положень канадського законодавства суверенітет Канади поширюється на землі й острови, розташовані в межах сектори, вершиною якого є Північний полюс, а сторонами - меридіани 60° і 141° з.д. У законодавстві нічого не говориться про претензії Канади на морські простори в межах сектора. Однак деякі канадські політики і юристи стали тлумачити зазначені положення законодавства расширительно, тобто поширювати їх на морську територію, що зустріло протидію CTJJA і інших держав. Для захисту своїх інтересів Канада 17 липня 1970 р. прийняла закон про запобігання забруднення арктичних вод. Чинність закону поширюється на морські води шириною 100 миль у межах канадського сектора. Прийняття закону не зменшило терть між Канадою й США відносно статусу канадських арктичних вод, які зберігаються й понині.
Президія ЦИК СРСР 15 квітня 1926 р. прийняв постанову, що повідомляло територією СРСР всі «як открытые, так і здатні бути відкритими надалі землі й острови», розташовані в Північному Льодовитому океані до Північного полюса в межах між меридіанами 32° 04' 35" в.буд. і 168° 49' 30" з.д. Виключення склали острови норвезького архіпелагу Свальбард (Шпицберген), що лежать між 32° і 35° в.буд. Границі, певні постановою, утворять арктичний сектор. У межах цього сектора СРСР претендував тільки на землі й острови, але не на морські простори за межами територіальних вод. Незважаючи на це, ряд радянських юристів (Е.А. Коровин, С.А. Вышнепольский, Г.М. Гуслицер і ін.) зробили висновок про поширення положень постанови на морські території, покриті льодами. Офіційно ж радянське правительство жодного разу не висловилося в підтримку цієї точки зору. У цей час у російських політичних і наукових колах іде процес переоцінки арктичної секторальної концепції
США не розділяли позицію Канади й СРСР у відношенні Арктики й продовжують виступати проти секторальної системи. Такої ж точки зору дотримується Норвегія. Обоє держави вважають, що за межами територіальних вод в Арктиці повинні діяти волі відкритого моря. Данія, будучи сувереном Гренландії, мовчазно відмінюється до точки зору США й Норвегії
Компроміс між двома підходами, не позбавлений однак протиріч, був закріплений у ст. 234 Конвенції ООН по морському праву 1982 г., що наділила прибережні держави правами приймати закони й правила по запобіганню забруднення й збереженню морського середовища в покритих льодами районах шириною не більше 200 миль
Важлива роль у життєдіяльності СРСР, а тепер Росії належить Північному морському шляху (СМП), що довгий час уважався національною водною магістраллю, закритої для міжнародного судноплавства. Зв"язано це було із проблемами холодної війни. Її закінчення сприяло відкриттю в 1991 р. СМП для міжнародного судноплавства
Останнім часом все більшу підтримку одержує тезу, що Арктика - особливий регіон, що бідує в міжнародно-правовому захисті, що знайшло вираження в Угоді про збереження білих ведмедів 1973 р. (на жаль, єдиному регіонального рівня). Особливо добре це розуміє міжнародна наукова громадськість. В 1989 р. з її ініціативи була утворена неурядова організація - Міжнародний арктичний науковий комітет, метою якого є об"єднання зусиль учених миру в рішенні всього комплексу проблем регіону. У зв"язку з більшим економічним, екологічним і науковим значенням Арктики й дуже високим рівнем мілітаризації регіону гостро назріла необхідність удосконалювання його міжнародно-правового режиму. Сучасна міжнародна обстановка дає гарні шанси на висновок рамкової конвенції у відношенні Арктики, у додаткових протоколах до якої можна було б вирішити конкретні проблеми цього важливого регіону - корінних народів, екологічної безпеки, морського судноплавства, поетапній демілітаризації й нейтралізації й ін. Відправною крапкою в цьому процесі могли б служити основні положення Договору про Шпицбергене 1920 р., що закріпили суверенітет Норвегії над Шпицбергеном на умовах його мирного економічного й наукового освоєння з боку всіх держав-учасників при повній демілітаризації й нейтралізації архіпелагу. Норвезький стортинг 17 липня 1925 р. прийняв закон про Сваль-Барда (Шпицбергене), а 7 серпня 1925 р. королівською резолюцією був затверджений Гірський устав для архіпелагу. Обидва документи разом з Договором 1920 р. набули чинності 14 серпня 1925 р. У цих документах архіпелаг одержав нову назву Свальбард1. В 1991 р. у Договорі про Шпицбергене 1920 р. брало участь 41 держава2; Україна в Договорі не бере участь. По положеннях Договору 1920 р. Свальбард (Шпицберген) зізнається норвезькою державною територією загального користування. По своїй юридичній природі архіпелаг Свальбард (Шпицберген) - це частина державної території Норвегії, однак на ньому діє режим загального користування відносно всіх держав-учасників, включаючи суверена, що зложився в силу міжнародного порядку. При цьому учасники Договору 1920 р. повинні дотримувати норвезького законодавства, що діє на архіпелазі, що у свою чергу не повинне суперечити положенням Договору. Представляється, що в майбутній арктичній конвенції рамкового типу було б доцільно використовувати концепцію державної території загального користування стосовно до арктичних територій північних держав. Оскільки політичні, соци ально-економічні, екологічні й інші проблеми Арктики не можуть бути вирішені в індивідуальному порядку, варто об"єднати зусилля зацікавлених держав. На першому етапі режим загального користування арктичними територіями північних країн міг би поширюватися тільки на вісім держав Арктики, причому це було б без шкоди їхньому суверенітету, тому що реалізація даного режиму буде базуватися на дії місцевих законів і правил. Неарктичної ж держави зможуть взяти участь у рішенні проблем Арктики на основі обопільних умов з державами цього регіону або інших міжнародно-правових засобів
У вересні 1996 г. 8 арктичних держав (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Швеція) підписали в Оттаві Декларацію про створення Арктичної Ради - нової регіональної міжнародної організації
Мети Арктичної Ради: здійснення співробітництва, координації й взаємодії арктичних держав при активній участі корінних народів Півночі й інших жителів Арктики по загальарктичних питаннях; контроль і координація по виконанню екологічних програм; розробка, координація і контроль за виконанням програм стійкого розвитку; поширення інформації, заохочення інтересу й освітніх ініціатив з питань, зв"язаним Сарктикой.
У Декларації відзначається, що Арктична Рада не буде займатися проблемами військової безпеки й демілітаризації Арктики, незважаючи на те що спочатку ця область планувалася як одна із пріоритетних у його діяльності. Пояснюється це тим, що Арктика є одним із самих мілітаризованих і нуклеаризованных регіонів Землі. Корінні народи Півночі, неурядові організації, наукові центри, громадськість північних країн наполягають на прийнятті термінових і ефективних заходів по обмеженню озброєнь в Арктиці з перспективою повної демілітаризації й нейтралізації регіону. На жаль, арктичні держави не включили в перелік цілей Арктичної Ради цей важливий напрямок співробітництва
Новою позитивною особливістю структури Арктичної Ради є включення в неї в статусі постійних учасників представників неурядових організацій корінних народів Півночі
Неарктичні держави можуть брати участь у роботі Арктичної Ради як спостерігачів. Україна як велика морська й наукова держава має власні інтереси в Арктиці, тому повинна брати активну участь у діяльності Арктичної Ради й у справі створення нового правового режиму для цього регіону, який би враховував і неї законні інтереси
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "81. Правовий режим Арктики"
  1. 81-82. Правовий режим Арктики й Антарктики
    правового режиму в цьому регіоні, який би враховував і її законні інтереси. Антарктика - це материк Антарктида, розташований навколо Південного полюса Землі, що обмежений із півночі 60" південної широти і включає прилягаючі до нього шельфові льодовики, острови і прилягаючі моря. Антарктика була відкрита в ході експедиції російських судів під командою М.П. Лазарева і Ф.Ф. Беллінс-гаузена в
  2. 2. Організаційно-правові заходи охорони тваринного світу
    правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ. Охорона
  3. Органiзацiя робочого місця касира
    правовими актами. Робоче місце з приймання готівки має бути обладнане так, щоб клієнт міг спостерігати за перерахуванням готівки. Операцій з касового обслуговування клiєнтiв здійснюються в установах банку протягом робочого дня. Для органiзацiї належного касового обслуговування клiєнтiв установи банку забезпечують: раціональний обіг готівки та її використання; мiнiмально можливі витрати на
  4. Поняття екологічного права України
    правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву «лісної землі», ліси
  5. Екологічне законодавство України: сучасний етап
    правової точки зору. -Фактично держава мала й має різні важелі впливу на природокористувачів, аби примусити їх не порушувати вимог екологічної безпеки, вести екологічно збалансоване господарство. Звичайно, ще треба багато зробити по впорядкуванню законодавства з цього питання, але слід подбати й про те, щоб додержання екологічних вимог було вигідним для підприємств - лише тоді вони його
  6. Висновки
    правового режиму, який має обме-жувати або забороняти проживання на пе-вній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки. Зрозуміло, що говорити про охорону не-безпечного середовища некоректно, юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно розроб-ляти систему заходів, в тому
  7. ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
    правового режиму, який має обмежувати або забороняти проживання на певній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхіде вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки. Зрозуміло, що говорити про охорону небезпечного середовища некоректно, юридично неправильно і по-людськи цинічно. За умов його існування доцільно розробляти систему заходів, в тому
  8. Поняття і особливості принципів екологічного права
    правових приписів. Разом з тим кожна галузь враховує й загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів. Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони
  9. Поняття екологічного права України
    правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся. Чернігівщина мала назву "лісної землі", ліси
  10. Тема 1. Поняття, місце і роль адміністративного права в системі права України
    правової демократичної держави Україна. Основні напрямки реформи адміністративного права. Адміністративне право, як і конституційне право, опосередковує функціонування публічної влади в державі, тобто воно є правом державного управління, що передбачає владний вплив держави, в особі державних органів і посадових осіб, на різноманітні суспільні відносини. Одночасно, метою адміністративного права