Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельное право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоНотаріат → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалка по нотариату в Украине. 2011, 2011 - перейти до змісту підручника

29. Посвідчення заповітів


Заповіт - одностороння угода, в якій викладено особисте розпорядження громадянина щодо переходу на випадок його смерті права власності на належне йому майно до інших осіб. Ця угода укладається лише від імені фізичної особи, в письмовій формі із зазначенням місця і часу її укладення, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується.
Заповіт як нотаріальна дія не має чітко визначеного місця його вчинення. Він може бути посвідчений як державним нотаріусом, так і приватним, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти; останні за своїм значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Перед посвідченням заповіту необхідно уважно вислухати особу, яка звернулася за вчиненням цієї нотаріальної дії, для виявлення її дійсних намірів, та роз'яснити цій особі її права та обов'язки.
З огляду на те, що заповіт є угодою, необхідно насамперед установити ті факти, що є передумовою і для вчинення будь-якої нотаріальної дії взагалі, і для посвідчення угоди зокрема. Насамперед, необхідно встановити особу громадянина, який звернувся до нотаріуса за посвідченням заповіту, і перевірити його дієздатність. Особа громадянина встановлюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи цього громадянина. Дієздатність перевіряється в усній бесіді з громадянином та визначається встановленням його віку. Заповіт посвідчується лише від імені дієздатних громадян.
Особливостями заповіту є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Про таке волевиявлення може йти мова лише щодо громадянина, який досяг повного обсягу дієздатності.
Нотаріус перед посвідченням заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачеві його права.
Заповідач має право:
- залишити за заповітом усе своє майно або частку його, в тому числі предмети домашньої обстановки та вжитку;
- заповісти майно одній або кільком особам - тим, які входять, і тим, які не входять до кола спадкоємців за законом, юридичним особам, а також державі;
- у разі складення заповіту на користь кількох осіб зазначити в ньому, в яких частинах заповідається майно кожному зі спадкоємців;
- позбавити в заповіті права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом;
- будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.
У заповіті громадянин викладає розпорядження майнового характеру. Нотаріус перед посвідченням заповіту не вимагає від заповідача доказів, що підтверджували б його право на заповідане майно - адже сам заповіт набере сили тільки зі смертю заповідача, і спадкова маса визначатиметься на день його смерті.
Нотаріус зобов'язаний приділити увагу викладенню волевиявлення заповідача так, щоб заповіт не містив виразів, які несуть у собі протиріччя.
Якщо заповідається належне громадянинові майно, що його можна ідентифікувати, то в тексті заповіту наводяться ознаки, які визначають саме цей об'єкт.
До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення захоронення заповідача, встановлення надгробка, бажання призначити опіку над неповнолітніми тощо). Але слід зазначити, що ці розпорядження немайнового характеру не впливають на виникнення права власності у спадкоємців на заповідане майно у разі, коли вони не виконуються.
Виконавцями заповіту за загальним правилом є самі спадкоємці. Але заповідач може у своєму заповіті призначити окремого виконавця заповіту, який слідкуватиме за додержанням усіх викладених у документі положень. Якщо призначається виконавець заповіту, то нотаріус зобов'язаний витребувати від нього згоду бути цим виконавцем. Така згода може бути оформлена як самостійна заява, що прикладається до заповіту, або ж свою згоду бути виконавцем заповіту громадянин може викласти на самому заповіті. Тоді нотаріус зазначає про встановлення особи виконавця заповіту в посвідчувальному написі на самому заповіті. Дані щодо документа, на підставі якого було встановлено особу виконавця заповіту заносяться до реєстру нотаріальних дій.
Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству.
Заповідач може покласти на спадкоємця обов'язок виконати дії для загальнокорисної мети (ст. 540 ЦК) чи спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов'язати надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК).
Заповідач може зазначити в заповіті свої родинні відносини зі спадкоємцем.
Згідно зі ст. 535 ЦК неповнолітні чи непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як 2/з частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (обов'язкова частка).
Про роз'яснення заповідачеві положень ст. 535 необхідно зробити відмітку в тексті заповіту.
Заповідач може на випадок, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, зазначити іншого спадкоємця.
Коли всі питання щодо формулювання положень заповіту визначено, нотаріус готує проект заповіту.
У заповіті прізвище, ім'я та по батькові заповідача вказується відповідно до написання у паспорті цих відомостей, без скорочень, вказується його адреса. Дата складання заповіту вказується прописом, всі можливі виправлення повинні бути застережені. Всі вимоги законодавства до оформлення нотаріальних документів чинні й для заповіту.
Виготовлений проект заповіту подається на підпис заповідачеві.
Заповіт мусить бути особисто підписаний заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби чи якихось інших причин не може власноручно підписати заповіт, на його прохання у присутності його та нотаріуса цей заповіт може бути підписаний іншим громадянином. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.
У разі підписання заповіту іншою особою нотаріус установлює особу цього громадянина. Причини підписання заповіту іншою особою та відомості про встановлення цієї особи зазначаються в посвідчувальному написі. Відомості про документи, за якими встановлюється особа цього громадянина, вносяться до реєстру.
Після підписання заповіту нотаріус зобов'язаний його посвідчити. Посвідчення провадиться вчиненням посвідчувального напису на всіх примірниках заповіту - як на тому, що видається заповідачеві, так і на тому, що залишається на зберіганні в нотаріуса.
Якщо заповіт підписується заповідачем особисто, то на заповіті проставляється посвідчувальний напис за формою 35 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах. Якщо підпис на заповіті заповідач не зміг проставити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби чи з якихось інших причин, посвідчувальний напис вчиняється за формою 36 Форм реєстрів нотаріальних дій.
Посвідчувальний напис містить відомості про посаду особи, яка посвідчує заповіт, її прізвище та ініціали, якщо це приватний нотаріус - назву нотаріального округу, якщо державний - найменування державної нотаріальної контори, про те, ким підписаний заповіт, про встановлення особи заповідача та перевірку його дієздатності.
У необхідних випадках вказується про встановлення особи виконавця заповіту, особи громадянина, який підписав заповіт за заповідача, та причини, з яких заповідач не зміг поставити підпис власноручно, місце вчинення нотаріальної дії, якщо це відбувалося не в приміщенні державної нотаріальної контори чи робочого місця нотаріуса.
Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нотаріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів.
Заповідач може будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт.
Заповіт, посвідчений нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, також посвідченим у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Скажімо, заповіт, посвідчений нотаріусом, може бути скасований заповітом, що його посвідчує посадова особа виконавчого комітету сільської ради. Заповіт, посвідчений головним лікарем лікарні від імені громадянина, який знаходився там на лікуванні, може бути скасований заповітом, що його посвідчує нотаріус, і навпаки.
Якщо заповіт скасовується чи змінюється заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.
Заповіти посвідчуються органами та посадовими особами, які входять до системи нотаріату. Але разом з тим, згадана ст. 40 містить перелік осіб, які мають право за певних умов посвідчити заповіти, що за статусом прирівнюються до нотаріально посвідчених, а саме:
- заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами й головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;
- заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
- заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
- заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їхніми заступниками з медичної частини, старшими й черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
- заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів вчиняються нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
- заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Порядок посвідчення та реєстрації заповітів цими посадовими особами викладено в постанові Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419, якою затверджено Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріального посвідчення.
Посадові особи, перелічені в цій статті, зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.
Капітани морських суден зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "29. Посвідчення заповітів"
  1. 1. Поняття нотаріату
    Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України "Про нотаріат"). Це поняття містить в собі суб'єктивну та об'єктивну сторони діяльності нотаріату, а також мету вчинення
  2. 3. Законодавство про нотаріат
    Джерела нотаріального процесуального права - це нормативні акти, які регулюють організацію нотаріальних органів і процесуальний порядок вчинення ними нотаріальних дій. Джерелом нотаріального процесуального права передусім слід назвати Конституцію України, яка закріпила низку важливих загальних положень принципового значення для діяльності нотаріальних органів. Основні положення діяльності
  3. Обов'язки нотаріуса
    Обов'язки нотаріуса теж є реалізацією принципу сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен додержуватися норм Закону України "Про нотаріат", а також норм матеріального права. Така регламентація вказує, що він не може керуватися різними відомчими актами, інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.
  4. 13. Місце здійснення нотаріальних дій
    За загальним правилом нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи в приміщенні виконкому місцевої ради. Але в деяких випадках нотаріальні дії можуть вчинятись і поза вказаними приміщеннями, а саме: коли громадяни з поважних причин, якими є хвороба, інвалідність, похилий вік,
  5. Законодавча база приватної нотаріальної діяльності в Україні
    Додаток 2 до Інструкції про прибутковий податок з громадян Форма №2 Штамп підприємства (назва, код юридичної особи за ЄДРПОУ, номер телефону) (змінено згідно з наказом ДПАУ від 25.12.98 р. №650) вхідний № за алфавітом № _________________________________________________ (назва податкової інспекції, якій надсилається довідка) ДОВІДКА про суму виплаченого доходу і утриманого податку у
  6. 84. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
    Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав іромадян. Проте не завжди той чи інший факт, що мас юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон передбачає судовий порядок встановлення фактів,
  7. Тема 19. Адміністративно-правове забезпечення управління внутрішніми справами
    Правові засади управління внутрішніми справами. Система органів та їх повноваження щодо управління внутрішніми справами. Служби в органах внутрішніх справ. Державний пожежний нагляд. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ. Управлінські послуги, що надаються органами внутрішніх справ. Адміністративна відповідальність за порушення громадського
  8. Тема 21. Адміністративно-правове забезпечення управління зовнішньополітичною діяльністю
    Поняття і правові засади управління зовнішньополітичною діяльністю. Система органів управління зовнішньополітичною діяльністю та їх повноваження. Особливості проходження дипломатичної, консульської служби. Адміністративно-правове регулювання в'ізду в Україну і виїзду з України. Вивчення даної теми студентам слід розпочати зі статті 18 Конституції України, яка закріпила, що зовнішньополітична
  9. 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
    Спеціальна література: 1. Алехин А.П., Козлов Ю.Н., Кармолицкий А.А. Административ ное право РФ. Учебник. - М., 1998. 2. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лек ций. - М.,1997. 3. Аверьянов Б.В. Функции и организационная структура органа государственного управления. - К, 1984. 4. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содер жание деятельности и организационные
  10. 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
    Укладання міжнародних договорів державами являє собою здійснення державного суверенітету і належить до числа основних прав держав. Укладання конкретного договору може бути й обов'язком держав, коли це випливає з інших договорів. Обов'язком може бути і вступ у переговори з конкретного питання. Так, наприклад, за Договором між СРСР і СІЛА про обмеження систем протиракетної оборони 1972 року