6. Причини і витоки «холодної війни»

Повоєнне десятиліття насичене важливими політичними подіями. Багатьом справедливо здавалося, щоб склалася в роки боротьби з фашизмом широка антигітлерівська коаліція держав і громадських сил гарантувала мирний прогрес людства на тривалу перспективу. Однак друга половина 40-х рр.. не стала періодом розгортання потенціалу співробітництва союзницьких держав, а навпаки, з'явилася часом спочатку охолодження відносин між державами-переможницями, а потім втягування їх у так звану "холодну війну». Головна зміна в міжнародному становищі після закінчення другої світової війни і полягало у подальшому поглибленні, що почався в 1917 р., розколу світу на два соціально-політичні блоки.

Те, що антигітлерівська коаліція була приречена розвалитися незабаром після усунення спільного ворога - гітлеризму, прекрасно розумів такий холодний і далекоглядний політик як У. Черчілль задовго до закінчення війни. Глибинною причиною цього були принципові ідеологічні протиріччя в соціальному устрої правлячих кіл протистоять держав, насамперед СРСР і США, вже свідомо відмовили один одному в історичному праві на існування як суспільних систем. Звичайно, були реальні радянсько-американські економічні, геополітичні та інші взаємні інтереси і протиріччя, але головна причина глобального протистоянні полягала в тому, що міждержавні відносини були настільки ідеологізовані, що всі інше відступало на другий план. В історії міжнародних відносин почався тривалий період глобального протистояння двох світових держав - СРСР і США.

Гучно маніфестом «холодної війни» між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції стала мова колишнього британського прем'єра У.Черчілля у Фултоні (США), вимовлена 5 березня 1946 в присутності нового американського президента Г. Трумена. Політичний сенс цього виступу і що послідувала услід за тим пропагандистської кампанії полягав насамперед у тому, щоб психологічно підготувати західну громадськість до подальшого розриву відносин між країнами-переможницями, витравити зі свідомості людей ті почуття поваги і подяки до радянського народу, які склалися в роки спільної боротьби з фашизмом.

Восени 1946 ліберально налаштовані щодо СРСР діячі з колишньої адміністрації Ф.Д. Рузвельта були витіснені з ключових постів в американському уряді. У березні 1947 р., на хвилі все усиливавшегося політичного протистояння СРСР і США Трумен оголосив у конгресі про своє рішення будь-яку ціну зупинити поширення «радянського панування» в Європі («доктрина Трумена»).

Справедливості заради необхідно відзначити, що стратегічний поворот зовнішньополітичного курсу США до відкритої конфронтації з СРСР був значною мірою спровокований ідеологією і політикою сталінського керівництва. Розгорнувши масові ідеологічні та політичні репресії в своїй країні і потрапили в сферу його впливу східноєвропейських країнах, сталінізм перетворився в очах мільйонів людей в своєрідне політичне пугало. Це значно полегшило роботу правоконсервативних сил на Заході, які виступали за відмову від співпраці з СРСР.

Певний вплив на характер зовнішньої політики Сталіна в післявоєнний період надав сумний для СРСР дипломатичний досвід тридцятих років і насамперед досвід радянсько-німецьких відносин. Тому Сталін з великою підозрілістю ставився до дипломатії Заходу, вважаючи, що стабільні довготривалі відносини з ним підтримувати неможливо. Звідси виявлялася негнучкість, ультимативні ноти у відносинах з США та іншими країнами, часто неадекватна реакція на дії Заходу.

Конкретним предметом для протиріч у взаєминах колишніх союзників були насамперед відмінності в підходах до післявоєнного устрою країн Центральної та Південно-Східної Європи. Після війни тут спостерігалося зростання впливу лівих сил комуністів, що розглядалося на Заході як потенційна загроза існуючому ладу. США намагалися протистояти цьому всіма доступними шляхами. У свою чергу керівництво СРСР розглядало прагнення Заходу вплинути на характер політичних процесів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи як спробу навести тут до влади недружні по відношенню до СРСР режими, відновити «санітарний кордон» у західних кордонів країни, позбавити її плодів перемоги, витіснити СРСР зі сфери інтересів його безпеки. Не без підстави Сталін зі все зростаючим недовірою сприймав будь-які дії колишніх союзників у цьому регіоні, підозрюючи, що вони готують собі стратегічні плацдарми для майбутньої війни з СРСР. Виходячи одночасно з колишньої ідеї світової комуністичної революції і глобальних геополітичних завдань СРСР, Сталін активно сприяв встановленню в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, Румунії, Югославії та Албанії однорідних з СРСР соціально-політичних режимів. У 1949 р., багато в чому завдяки сприянню СРСР, комуністи остаточно завоювали владу в Китаї.

Фактично однією з конкретних прикладних програм «доктрини Трумена» став запропонований США план економічного відродження Європи («план Маршалла»). Пропонуючи досить значну економічну допомогу постраждалим від війни країнам, США переслідували як політичні (домогтися стабільності режимів і відвести загрозу соціальних вибухів на континенті), так і економічні (позбавити свою країну від перенасичення ринків капіталу та товарів) цілі.

Відповідно до «доктриною Трумена» США і їх союзники втягнули СРСР в руйнівну гонку озброєнь, незабаром оточили СРСР військовими базами, в 1949 р. створили блок НАТО. Значно поступався за економічної могутності СРСР в якості відповіді наглухо закрив країну і своїх союзників «залізною завісою», створив ядерну зброю, на противагу НАТО в 1949 р. сформував зі своїх союзників Рада Економічної Взаємодопомоги, а пізніше в середині 50-х рр.. - Організацію Варшавського Договору. Разом з тим, неодноразово в післявоєнний період світ ставилося безвідповідальними діями політиків і військових під загрозу переростання «холодної війни» в ядерну. Відкритої пробій військових сил протистоять блоків стала війна в Кореї (1950-1953 рр..), Що поставила людство на грань третьої світової війни.

У цих умовах інструментом підтримки миру могла б стати створена в 1945 р. Організація Об'єднаних Націй. Однак почалося протистояння СРСР і США в «холодній війні» не дали реалізувати надії на ООН як механізм вирішення конфліктів, її діяльність виявилася фактично паралізованою. Замість того, щоб стати інструментом світу, ООН на довгі роки була перетворена на поле дипломатичної конфронтації і пропагандистських битв. Відому позитивну, в усі ж здебільшого знову таки пропагандистську, роль в ці роки стало грати широке громадське Рух прихильників миру.

Таким чином, у складний період світової історії СРСР і буржуазно-ліберальні країни зуміли хоча б на час подолати взаємну принципове ідеологічне відчуження для того, щоб захистити планету від реальної загрози встановлення нелюдського фашистського «нового порядку». Після війни СРСР швидко відновив господарство, значно розширив сферу міжнародного впливу. В історії міжнародних відносин почався тривалий період глобального протистояння двох світових держав - СРСР і США, в основі якого лежали глибокі ідеологічні протиріччя з питань суспільного устрою.

Інформація, релевантна " 6. Причини і витоки «холодної війни» "