| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Тема 15. Порушення в суді цивільної справи |
||
|
Захист порушеного або оспорюваного права чи інтересу здійснюється у певній процесуальній формі. Звернення до суду юридично зацікавленої особи для захисту порушеного суб'єктивного цивільного, сімейного, трудового та ін. права називається позовом. Він є засобом початку позовного провадження і передбачає стан спору, тобто невиконання однією особою вимог іншої або оспорювання однією особою прав іншої. Тому вимога до суду про вирішення правового спору завжди поєднана з певними матеріально-правовими вимогами. Позов має кілька елементів: предмет; підставу; зміст. Предметом позову є матеріально-правове відношення, вимога позивача до відповідача. Предмет позову слід відрізняти від матеріального об'єкта. Так, у позові про аліменти предметом буде аліментарне правовідношення, а матеріальним об'єктом - певна грошова сума. Підстава позову - це обставини, з якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ці обставини створюють активну й пасивну підстави позову. Активна підстава позову - це обставини, які мають правоутворююче значення (факт займу); пасивна - це обставини, які свідчать про те, що дійсно настали умови здійснення правовідношення (настання договірного строку і відсутність добровільного платежу). Відсутність будь-якої із зазначених підстав позову веде до відмови в прийнятті позову. Однак, якщо в прийнятті позову відмовлено лише через відсутність пасивної підстави, то зберігається можливість його повторного пред'явлення. При відмові через відсутність активної підстави можливість повторного пред'явлення позову виключається. Зміст позову - це вказана у позовній заяві форма захисту, тобто те, що позивач просить від суду: присудження відповідача до здійснення певних дій (передача майна). Питання про наявність змісту як самостійного елементу позову - спірне. Але позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямовується, без вимоги до суду не буде повним. Класифікувати позови можна за двома ознаками: матеріально-правовою; процесуальною. Позови за матеріально-правовою ознакою, виходячи із правовідносин, які підлягають судовому захисту, поділяються на цивільні, трудові, сімейні та ін. Ця класифікація є основою для судової статистики, сприяє узагальненню практики, розробці постанов пленуму Верховного суду України. Позови за процесуальною ознакою поділяються на позови: про визнання; про присудження; перетворювальні. Позови про визнання обмежуються вимогою про визнання наявності, відсутності, припинення правовідношення. Позови про присудження характеризуються тим, що позивач вимагає не тільки підтвердження існування правовідносин між ним і відповідачем, але й присудження відповідача до здійснення певних дій або ж до утримання від них. У перетворювальних позовах мова йде про зміну або припинення матеріально-правового правовідношення. Форма і зміст позовної заяви Позовна заява у письмовій формі подається до суду, який буде розглядати дану справу. Згідно зі ст. 137 ЦПК України позовна заява повинна містити в собі: назву суду, до якого подається заява; точну назву позивача й відповідача, їх місце проживання або знаходження, назву представника позивача, коли позовна заява подається позивачем; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; перелік доказів, що стверджують позов; зазначення ціни позову; підпис позивача або його представника і час подання заяви. Позовна заява подається разом з копіями (відповідно до кількості відповідачів), до неї також додаються письмові докази. Усі ці відомості мають важливе значення для вирішення питань про підвідомчість спору суду взагалі, підсудності його даному суду, дії, які необхідно провести в порядку підготовки справи до судового розгляду. Вказані відомості полегшують діяльність суду по виклику сторін, третіх осіб, свідків та інших учасників справи. Звернення особи до суду є засобом порушення справи в суді лише в тому випадку, коли є передбачені законом передумови, які створюють право на пред'явлення позову (ст. 136 ЦПК України): процесуальна правоздатність; процесуальна дієздатність; юридична зацікавленість; підвідомчість справи суду; підсудність; відсутність такого, що набрало законної сили, рішення суду, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав або ухвали про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди; якщо в провадженні суду нема справи по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет, з тих самих підстав; якщо між сторонами не укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду; Якщо не дотримуються необхідні передумови, то суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви, постановляючи при цьому мотивовану ухвалу. Якщо недоліки позовної заяви можна усунути, то після їх усунення позовна заява може бути прийнята. Принцип рівності сторін у процесі проявляється в наділенні їх рівними процесуальними правами. Відповідач має всі права, які дають йому можливість захистити свої інтереси. Є два процесуальних способи захисту проти позову: заперечення проти позову з посиланням на певні обставини з поданням відповідних доказів; зустрічний позов. Заперечення проти позову поділяються на процесуальні та матеріально-правові. Процесуальні заперечення - це посилання відповідача на неправомірність порушення процесу, які направлені на припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду. До процесуальних заперечень відносяться, наприклад, посилання відповідача на непідвідомчість даної справи суду. Матеріально-правові заперечення - це пояснення відповідача про неправомірність вимог позивача, направлені на повну або часткову відмову в задоволенні позову. Матеріально-правові заперечення можуть стосуватися як правової необґрунтованості, так і недоказаності вимог позивача. Проти вимоги позивача про відшкодування збитків, нанесених ушкодженням здоров'я, відповідач може вказати, що він діяв у стані необхідної оборони; проти вимоги позивача про повернення боргу відповідач, не оспорюючи факту боргу, може посилатися на факт повернення боргу позивачу. Зустрічний позов - це позов відповідача до позивача. Від матеріально-правових заперечень він відрізняється тим, що представляє собою самостійні матеріально-правові вимоги відповідача до позивача. Є три умови прийняття зустрічного позову: 1) подача не пізніше, ніж за три дні до початку судового розгляду; 2) взаємозв'язок позовів; 3) доцільність одночасного розгляду обох позовів. Вимога відповідача буде зустрічним позовом тільки тоді (ст. 141 ЦПК України), коли: направлена на взаємозалік початкової. Наприклад, у відповідь на вимогу позивача про відшкодування вартості пошкодженої речі пред'являється зустрічний позов про стягнення боргу, строк повернення якого вже настав; виключає повністю або частково можливість задоволення початкового позову. Наприклад, у відповідь на позов про стягнення аліментів на утримання дитини відповідач подає позов про визнання недійсним актового запису про батьківство. Задоволення зустрічного позову виключає можливість присудження аліментів. Провадження по зустрічному позову здійснюється згідно із загальними правилами. Позовна заява по зустрічному позову повинна відповідати вимогам ст. 137 ЦПК України. Підсудність зустрічного позову визначається підсудністю основного. Цивільне процесуальне законодавство надає сторонам право розпоряджатися предметом спору: позивач може змінити підставу і предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову; відповідач може визнати позов; сторони можуть закінчити справу мировою угодою. Приймаючи розпорядчий акт сторін, суд повинен перевірити дійсність волевиявлення і його причини. Порушення судом цього правила може призвести до відміни судового рішення. Суд не може допустити одночасну зміну предмета й підстави позову. Зміни допускаються лише в таких межах, щоб не був пред'явлений новий позов. Відмова від позову є відмовою від судового процесу. Вона може бути повною або частковою. При частковій відмові справа розглядається в тій частині позову, що залишилась. Повна відмова позивача від позову, прийнята судом, веде до припинення провадження по справі, й позивач позбавляється права повторного пред'явлення того самого позову. Відмова від позову прокурора, органу державного управління, установи, організації та громадянина, які подали позов на захист інтересів інших осіб, не позбавляє цих осіб права вимагати розгляду справи по суті. Визнання позову - це розпорядча дія відповідача, яка підтверджує обґрунтованість дій позивача. Визнання позову може бути повним або частковим. При частковому визнанні відповідач може використати надані йому законом засоби захисту своїх інтересів в іншій частині позову. Визнання позову приводить до певних юридичних наслідків: звільняє суд від подальшого дослідження обставин у справі; звільняє позивача від доказової діяльності по обґрунтуванню позову; є підставою для задоволення судом позовних вимог позивача. Мирова угода - це договір про умови припинення спору про право між сторонами. Вона відрізняється від відмови від позову і визнання позову тим, що є взаємним волевиявленням сторін. Мирова угода може ґрунтуватись на взаємних процесуальних по- ступках, а може бути односторонньою поступкою. Мирова угода може бути укладена тільки суб'єктами спірного правовідношення: сторонами і третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет позову. Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Про затвердження чи незатвердження мирової угоди суд виносить мотивовану ухвалу. Затверджена мирова угода є підставою для виконання. Мирова угода може бути укладена в стадіях судового розгляду справи, касаційного оскарження і судового виконання. Залежно від обставин справи суддя може постановити ухвалу про об'єднання або роз'єднання позовів (ст. 144 ЦПК України). Об'єднання позовів полягає в тому, що в одному провадженні у справі може бути об'єднано кілька вимог одного позивача до одного відповідача, кількох позивачів до одного відповідача. Метою об'єднання позовів в одне провадження є прискорення розгляду справи, скорочення кількості одних і тих самих процесуальних дій і судових засідань. Розгляд в одному провадженні кількох пов'язаних між собою позовів також усуває можливість винесення рішень, які протирічать одне одному. Об'єднувати позови може сам позивач або суддя, умовою такого об'єднання є спільність предмета позову. Якщо спільний розгляд кількох вимог утруднює вирішення справи, то суддя може постановити ухвалу про роз'єднання вимог або позовів. Суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів по забезпеченню позову - щоб гарантувати можливість виконання судового рішення. Але такі заходи можуть застосовуватися лише у випадку необхідності, адже необґрунтоване звернення до таких заходів може призвести до порушення прав відповідача. Вживати заходи по забезпеченню позову можна лише з моменту його пред'явлення. Умовою забезпечення є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на час пред'явлення до нього позову, може зникнути на момент виконання рішення. Забезпечення позову допускається у будь-якій стадії процесу. Його можна здійснювати як по основному, так і по зустрічному позову, а також по позовах третіх осіб із самостійними вимогами. Способи забезпечення позову визначені ст. 152 ЦПК України: 1) накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) заборона провадити певні дії; 3) заборона іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві; 4) зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на дане майно; 5) зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у позовному порядку. Залежно від обставин справи суд (суддя) може забезпечити позов повністю або частково. Якщо вид забезпечення позову обмежує права відповідача і порушує його інтереси, він може бути замінений іншим. Така заміна здійснюється також в інтересах позивача (якщо, наприклад, майно, на яке накладено арешт, втратило свою цінність). Відповідач може внести на депозитний рахунок суду позовну суму - це є підставою для відміни раніше обраного способу забезпечення позову. Якщо умови, що були підставою для забезпечення позову, відпали, суд може розглянути питання про відміну забезпечення позову. Ухвала суду про забезпечення позову або про відмову в його забезпеченні може бути оскаржена в апеляційному порядку. Іноді забезпечення позову може зумовити нанесення шкоди відповідачу. Тому суд, задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову, у випадку необхідності повинен вимагати від нього гарантій відшкодування можливих для відповідача збитків. Якщо позивач відмовляється від забезпечення таких гарантій, суд може відмовити у забезпеченні позову (ст. 158 ЦПК України). Отже, в процесі реалізації права на судовий захист особи, права якої порушені, законом передбачається також можливість захисту прав іншої сторони. Таким чином гарантується дотримання принципів процесуальної рівності сторін та рівності громадян перед законом і судом. Література 1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Х., 2001. 2. Штефан М. Й. Цивільний процес. - К., 2001. 3. Кузьменко С. Г. Цивільний процес в вопросах и ответах. - Донецк, 1998. 4. Анісімова Л. І. Зустрічний позов та заперечення проти позову // Правознавство. - 1961. - № 1. 5. Гурвич М. А. Учение об иске. - М., 1981. 6. Бойко М. Д., Співак В. М., Хазін М. А. Цивільно-правові документи. Зразки. - К., 2001. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Тема 15. Порушення в суді цивільної справи" |
||
|
||