| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.3. Посилення антропогенних впливів та їх наслідки |
||
|
Слід зазначити, що реалізація зазначених принципів природно має свою специфіку в різних країнах залежно від конкретних соціально-економічних і суспільно-політичних чинників. Так, економічний розвиток республік колишнього СРСР з кінця 20-х років було підпорядковане досягненню відомої політико-ідеологічної мети - довести перевагу соціалістичної системи. Курс на прискорену індустріалізацію країни в умовах жорсткої економічної ізоляції, військово-політичної напруженості з її марнотратною гонкою озброєнь вимагав максимальної мобілізації всіх матеріальних ресурсів, у тому числі і природних. Пріродоекс-плуатирующих, енерго-і матеріаломісткі галузі в СРСР отримали гіпертрофований розвиток внаслідок переважної орієнтації на екстенсивні фактори росту. Первинна економіка в СРСР поглинала не менше 30% матеріалів і енергії, трудових ресурсів, майже 40% капітальних вкладень, зосереджувала близько 35% основних фондів, тоді як для більшості розвинених країн ці показники лежать в інтервалі 10-15%. У СРСР, як ні в одній іншій великій країні, виявилася зв'язок між розвитком природоексплуатуючих виробництв і станом навколишнього середовища. З одного боку, гіпертрофія сировинних галузей привела до великомасштабних порушень природних систем видобувними підприємствами, широкому розвитку виробництв за первісною переробці сировини, якi характеризуються найбільшими викидами забруднюючих речовин (металургія, теплоенергетика, нафтопереробка, промисловість будматеріалів, хімія розкладання), виникненню величезної кількості відходів гірничого виробництва (до 90-93% від гірської маси), збагачення, спалювання і пр. З іншого боку, це гальмувало розвиток переробних виробництв, насамперед машинобудування, в силу відволікання економічних ресурсів на сировинні галузі. Уповільнення розвитку машинобудування зумовило запізнювання переходу до нових способів взаємодії з природою на основі нових технологій, комплексної переробки сировини, більш досконалих систем очищення відходів, залучення у виробництво вторинних ресурсів. Необхідність підтримки високих темпів розвитку народного господарства в змаганні зі світовою системою капіталізму вимагала виконання підприємствами виробничих завдань будь-яку ціну, а через відсутність внутрішніх стимулів саморозвитку в умовах директивної економіки цього можна було досягти лише за рахунок екстенсивних факторів росту . Зрештою екстенсивний розвиток призвело до високої природоемкости суспільного продукту, неефективній структурі народного господарства та важкої економічної обстановці в більшості промислово розвинених регіонів країни. Серед усіх індустріальних країн СРСР відрізнявся найвищими показниками енергоємності, матеріаломісткості, ресурсномістке ™ економіки, що свідчило про деформації структури господарства і стало головною причиною високого забруднення навколишнього середовища і невисокої ефективності суспільного виробництва. Як видно з табл. 3.3, збільшення приросту капітальних вкладень протягом останніх п'ятирічок існування СРСР супроводжувалося зниженням введення виробничих фондів у всіх галузях економіки, падінням приросту національного доходу. Та бліцу 33 Середньорічні показники соціально-економічного розвитку СРСР за 1976-1990 рр. (приріст у%) * Показники 1976-1980 рр. 1981-1985 рр. 1986 - 1990 рр. Валовий національний продукт 4.8 3,7 2,4 Вироблений національний дохід 4,3 3,2 1,3 Виробничі основні фонди всіх галузей народного господарства 7,4 6,4 4,8 Продукція промисловості 4,4 3,6 2, 5 Продукція сільського господарства 1,7 1,0 1,9 Капітальні вкладення 3,7 3,7 6,1 *? Джерело. Народне господарство СРСР в 1990 р. 'Стат. щорічник. М., 1991. Практично з середини 70-х років господарське та науково-технічний розвиток колишнього СРСР пішло врозріз із загальносвітовими тенденціями, що значною мірою було зумовлено пануванням командно-адміністративної системи управління, що перешкоджає підприємницької активності та ініціативі господарників. 51 50 вимогам не тільки за технічними характеристиками, але і за такими показниками, як ресурсомісткість, енергоємність виробництва, екологічність продукції і, як результат, - конкурентоспроможність. Реалізація на практиці еколого-економічного принципу природокористування в 70-ті роки ознаменувалася величезним зрушенням економічних і технологічних структур у провідних капіталістичних країнах. Прогресивні зміни в техніці і технології виробництва та використання матеріалів та енергії привели до істотного зниження витрат ресурсів на одиницю продукції. Потужним стимулом до ресурсо-та матері-алосбереженію з'явився й виник дефіцит природних ресурсів, в першу чергу - енергетичних, в поєднанні із залежністю від їх імпорту. За розглянутий період, завдяки спільному дії цінового механізму (зростання цін на нафту у зв'язку з енергетичною кризою 70-х років), державної енергетичної політики та суттєвих технологічних зрушень, відбулося зниження ресурсоємності виробництва в країнах з розвиненою ринковою економікою. Дані статистики свідчать, що за ті останні 20 років, коли в індустріально розвиненому світі відбулася справжня революція в ресурсозбереженні і були досягнуті успіхи у зниженні рівня забруднення навколишнього середовища (наприклад, в США внаслідок загального скорочення споживання енергії викид С02 в атмосферу знизився на 40%), на території колишнього СРСР становище в області ресурсоспоживання практично не змінилося, а екологічна ситуація до початку 90-х років погіршилася. На одиницю ВВП у нас споживалося нафти на 36%, вугілля - на 56, газу - на 42, сталі - на 138% більше, ніж у США. Витрата енергії на одиницю умовно чистої продукції промисловості в СРСР був на 60% вище, ніж в США. Металоємність національного доходу в 3 рази, а енергоємність - в 1,5 рази вище, ніж у США, при національному доході, що складав 64% американського. Зіставлення ресурсоспоживання у колишньому СРСР з провідними країнами світу показує, що держави СНД мають великі резерви ресурсозбереження і, отже, оздоровлення екологічної обстановки. Приклад чорної металургії реально ілюструє можливі резерви енергозбереження, а отже, зниження споживання паливно-енергетичних ресурсів. На цю галузь в кінці 80-х років в СРСР припадало 25% споживаної в промисловості енергії. Основні причини енергомарнотратні у чорній металургії - це найвищий у світі уро 52 вень виробництва чавуну, що є одним з головних споживачів енергії, і широке використання застарілої мартенівської технології виплавки стали, від якої давно відмовилися в розвинених країнах. Частка прогресивних технологій (киснево-конверторна і виплавка в електропечах) в 1989 р. в СРСР була найнижчою в світі і становила 46,5% (у США - 91%, в Японії, ФРН, Франції та Великобританії - 100%). У чорній металургії розвинутих країн Заходу зростає роль іншого прогресивної технології - безперервного розливання сталі, розробленої, до речі, в СРСР ще в 1955 р. Але до початку 90-х років частка сталі, виплавленої таким методом, в СРСР становила всього 18,2%, в той час як у США - 33,4, в Японії - 92,7, у Франції - 90,1, у ФРН - 84,6%. Киснево-конверторні і електропечі в поєднанні з безперервною розливанням дають до 65% економії енергії в порівнянні з мартеновскими печами. Відступ колишнього СРСР від загальних тенденцій розвитку природокористування на основі концепції охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження, нових принципових підходів до еколого-економічному розвитку, що намітилися в цивілізованому світі, обумовлено, з одного боку, природно-ресурс- вим багатством країни, що здається бездонністю "комори природи", а з іншого (і це, мабуть, головна причина) - витратною системою господарства в умовах централізованої економіки, що заохочує, по суті, марнотратність в умовах панування в основному безкоштовного природокористування. Все вади господарської системи колишнього СРСР, що викликали відмічені деформації у взаємовідносинах суспільства з природним середовищем, були властиві й нашій республіці. Сформована в рамках єдиного народногосподарського комплексу СРСР галузева структура економіки Білорусі характеризується високою матеріало-та енергоємністю виробництва. Гі 53 пертрофірованное розвиток ресурсномістких галузей орієнтувалося, в основному, на привізну сировину, матеріали, комплектуючі вироби та вивезення більшої частини готової продукції за межі республіки. З розпадом Союзу, розривом багатьох старих господарських зв'язків Білорусь виявилася ізольованою від джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів. Початок переходу до ринкових відносин виявило серйозні диспропорції в структурі народного господарства, які не орієнтованої належним чином на ринкові критерії та власні потреби. Виникла необхідність серйозної структурної перебудови економіки, модернізації її матеріально-технічної бази, принципово нових підходів до задоволення потреб народного господарства в продовольчих ресурсах - забезпечення приросту потреб у первинних сировинних і паливно-енергетичних ресурсах майже повністю за рахунок їх економії. Можливості успішного використання таких підходів переконливо підтверджені результатами ресурсо-і особливо енергозбереження провідних індустріальних країн: за останні 15 років при використанні лише частини з економічно прийнятних технологічних нововведень зростання ВНП на 40% був досягнутий при збільшенні споживання енергії всього на 4%. Пріоритет в економічному розвитку, що віддається протягом десятиліть матеріальному виробництву без адекватних природозберігаючих дій, привів до створення кризової екологічної ситуації, що в свою чергу знижує якісний рівень життя населення і обмежує можливості розвитку економіки. У сучасних умовах мірилом цивілізованості суспільства стає рівень екологічної безпеки його існування. Світова спільнота дійшло висновку, що темпи зростання ВНП не можуть служити єдиним показником добробуту нації. Воно характеризується і якістю життя, значною мірою залежних від екологічної ситуації в країні. Як свідчать дані Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), 20-30% захворювань на планеті обумовлено погіршенням стану навколишнього природного середовища. Слід зазначити, що гострота економічної кризи як би відсунула на другий план вирішення екологічних проблем в республіці на державному рівні. Передбачається, мабуть, що до них черга дійде після налагодження економіки, проте поетапного виходу з обох криз бути не може, оскільки пожвавлення економіки за допомогою екологічно небезпечних технологій може увергнути країну в чергову економічну кризу через непомірні витрат на ліквідацію негативних екологічних наслідків . 54
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "3.3. Посилення антропогенних впливів та їх наслідки" |
||
|
||