| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Внутрішня політика |
||
|
Економіка. З літа 1953 керівництво СРСР взяло курс на реформування економіки, який благотворно відпрацьовано-зілся як на темпах розвитку народного господарства, так і на добробуті народу. Головна причина успіху реформ, які увійшли в історію як «реформи Хрущова», полягала в тому, що вони були розпочаті з сільського господарства, відродили економічні методи керівництва і отримали широку підтримку мас. Реформи не були підкріплені послідовною де-тизації політичної системи. Це стало головною причиною їх поразки. Зламавши склалася в 1930-і роки командно-репресивну систему правління, реформа-тори зберегли її основу - командно-адміністративну систему. Вона породжувала безвідповідальний волюнтаризм у прийнятті рішень. Тому вже через 5-6 років багато ре-форми були згорнуті як зусиллями самих реформаторів, так і потужним опором адміністративно-управлінськими-чеського апарату, номенклатури. Новий курс внутрішньої політики СРСР був провозгла-шен в серпня 1953 р. На V сесії Верховної Ради Союзу РСР глава уряду Г. М. Маленков вперше поставив питання про поворот економіки обличчям до людини, про первооче- редную уваги держави до потреб народу, його благо-
состояяію. Новий курс передбачалося забезпечити через прискорений розвиток сільського господарства та виробництво предметів споживання. Маленков закликав «круто повер-нуть» до виробництва товарів для народу і в 2-3 роки різко підвищити забезпеченість населення продовольчими та промисловими товарами. Погляди Г. М. Маленкова в 1954 р. були розвинені в роботах ряду радянських економістів. У них стверджувалося, що на певному етапі соціалістичного будівництва виробництво предметів споживання (гр. "Б") за своїми тим-пам може і повинно зрівнятися, а потім перевершити вироб-ництво засобів виробництва (гр. «А»). Однак січневий (1955 р.) пленум ЦК КПРС за пропозицією М. С. Хрущова засудив ці погляди як «відрижку правого опортунізму». Він підтвердив незмінність курсу на переважні темпи зростання важкої промисловості. Сільське господарство. Реформи були початі з сільського господарства. Йому була присвячена доповідь М. С. Хрущова на сен-тябрьский (1953 р.) пленумі ЦК. В основі доповіді лежав спірна теза про те, що в СРСР створено передумови для одночасного і прискореного вирішення двох завдань: роз-ку важкої промисловості та сільського господарства. У док-ладі не було глибокого аналізу справжнього стану справ у сільському господарстві та постановки корінних завдань щодо його розвитку. Хрущов повторив висновок Маленкова, зроблений у звітній доповіді ЦК на XIX з'їзді партії, що «зерно-вая проблема, що вважалася раніше найбільш гострою і серйоз-ної проблемою, вирішена з успіхом, вирішена остаточно і безповоротно». Хрущов обіцяв у найкоротші терміни, а по ряду продуктів за 2-3 роки, досягти науково обгрунтованих норм харчування. Життя і статистика не підтверджували обо-снованіі такої обіцянки. Вересневий пленум намітив курс на інтенсифікацію сільського господарства, збільшення продукції шляхом вище-ня врожайності полів і продуктивності тваринництва. Це передбачало комплексну механізацію та електріфі-кацію сільського господарства на основі тракторобудування, сільгоспмашинобудування, будівництва гідро-і теплових
електростанцій. Курс включав в себе зрошення та обвідного-ня полів шляхом будівництва каналів і зрошувальних си-стем, створення полезахисних смуг, правильні севообо-роти, селекцію, насінництво, породное районування худоби та ін Проте вже в 1954 інтенсифікацію замінили Екст-пасивного розвитком сільського господарства. Зміну курсу аграр-ної політики Хрущов обгрунтував на лютнево-березневому (1954 р.) пленумі ЦК у доповіді «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні та освоєнні цілинних і залеж-них земель». Цілина повинна була швидко вирішити гостру зернову проблему, тому що народ жив впроголодь. Цілина ста-ла альфою і омегою аграрної політики «великого десяти-річчя». Вона заступила старі, високопродуктивні сельс-кохозяйственние економічні райони (Україна, Північ-ний Кавказ, Центрально-Чорноземної області, Поволжя, Сибір), які стали пасинками уряду. Единий, хто критикував хрущовський проект підйому це-ліни, був В. М. Молотов. Він застерігав проти огром-них масштабів цілинних робіт і проти переходу від «інтенсивності до екстенсивного способу ведення сільського госпо-дарства. Але «проти» не голосував. На цілинні землі Казахстану і Сибіру прибули сотні тисяч новоселів, в тому числі понад 350 тис. юнаків і дівчат. На заклик комсомолу на цілину щорічно виїжджали студентські загони. Там було створено 425 зернових радгоспів, побудовані склади, елеватори, прокладені дороги. За п'ять років (1954-1958) було освоєно 42 млн. га цілинних і перелогових земель. Країна отримала додатково десятки мільйонів тонн зерна. Але цілина не вирішила зернову проблему. Для цього тре-Бова виробляти зерна в розрахунку 1000 кг на людину в рік. У 1959 р. в СРСР виробили трохи більше 500 кг на людину. Проблема виробництва зерна на корм худоби та пти-ці (фуражного) збереглася. Недоліком цілинного епопеї була відсутність севообо-Ротов, нехтування правилами агротехніки, посів зерна по зерну. Все це зумовило руйнування структури грунту.
До початку 60-х років на мільйонах гектар колишньої цілини з'явилася і розрослася ерозія землі. Чорні бурі подни-мали і несли самий родючий шар грунту за сотні кілометрів. Величезні території посівів зерна перетвори-лись в океан бур'янів. Урожайність полів впала з 14 до 8 ц / га. Середня по країні врожайність зернових в 1961-1964 рр.. склала 8,3 центнера з гектара (у 1940 р. - 8,6 ц / га). Старі зернові райони, опинившись в підлеглому положенні, також почали знижувати врожайність. Спочатку їх зміцнення пов'язували з реформою кадрової політики, оскільки 2/3 фахівців-аграрників працювало в місті. Тому в 1954-1955 рр.. з міста в село було направ-лено більше 30 тис. партійних працівників з аграрним обра-тання («тридцятитисячників») для роботи в якості голів колгоспів. Слідом за ними з управлінського апарату в село перевели понад 120 тис. фахівців сіль-ського господарства. У 1956-1957 рр.. Хрущов оголосив боротьбу травопільної системі землеробства академіка Вільямса, зобов'язавши розширити понад розумних меж посіви зерна. Фаворитом зерно-вих спочатку була пшениця, а в роки семирічки (1959 - 1965) «царицею полів» стала кукурудза. На підставі сво-їх американських вражень (1959 р.) Н. С. Хрущов при-йшов до висновку, що за допомогою кукурудзи можна підняти «м'ясну цілину», вирішивши проблему кормовиробництва, оскільки кукурудза дає і зерно, і зелену масу на силос. Від травопілля і пшениці перейшли до повсюдним посе-вам кукурудзи. Там же, де вона не росла, Хрущов вимагав рішуче змінювати керівників, які «самі засох-ли і кукурудзу сушать». Глава уряду Росії Д. С. Полянський одразу назвав кукурудзу «Микитівною». Він був упевнений, що вона подібно космічній ракеті виведе країну «на орбіту комуністичного достатку». А перший секретар ЦК ВЛКСМ С. П. Павлов заявив, що кукурудза для комсомолу - «іспит на політичну зрілість». Економічним стимулом розвитку сільського господарства в 1954-1958 рр.. стало списання колгоспних боргів государ-
ству за минулі роки »трикратне підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, скорочення і подальша (1958 р,) скасування обов'язкових поставок сільгосппродукції з особистих підсобних господарств, п'ятикратне збільшення раз-мерів ЛПХ . Економічні заходи були доповнені збільшенням дер-жавних витрат на потреби села, перш за все шляхом збільшення виробництва сільськогосподарської тех-ніки. Для ліквідації «двовладдя» на землі (МТС і кол-хозов) уряд в 1958 р. вирішило зміцнити матеріально-технічну базу колгоспного села, реорганізувавши ма-шинно-тракторні станції (МТС) в ремонтно-тракторні станції (РТС). 26 лютого 1958 пленум ЦК КПРС при-понял постанову «Про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій». 31 березня Верховна Рада СРСР рішення ЦК оформив у вигляді закону. На підставі постанови пленуму і держав-ного закону ЦК КПРС і СМ СРСР 18 квітня 1958 прийняли спеціальну постанову, яка визначила порядок реорганізації МТС. На 1 січня 1959 56791 колгосп придбав 482 тис. тракторів і 214,5 тис. Комбай-нів. Це склало чотири п'ятих тракторного і дві третини комбайнового парку, що знаходився в системі МТС. Вжиті державою кроки зміцнили сільське господарство, сприяли розкріпаченню селян. Дерев-ня стала на ноги. Почалося швидке зростання сільськогоспо-ного виробництва. У 1953-1958 рр.. валове виробництво продукції села виросло на 51%. Середньорічні темпи ро-ста склали 8% (в 1950-1953 рр.. - 1,6%). Це приблизно відповідало темпам зростання сільського господарства в роки непу. Проте з кінця 1950-х років аграрна політика партії і уряду стала приймати відверто адміністра-тивні форми. Матеріальні стимули були витіснені примусом. Цей поворот прикривався турботою про крес-тьяніне, його дозвіллі та добробуті. У 1958-1959 рр.. два удари уряду підірвали економік села, зірвали процес розширеного воспроизвод-
ства. По-перше, техніку МТС не віддали колгоспам, не про- дали в розстрочку за залишковою вартістю. Її змусили викупити за досить високими цінами в стислі терміни, протягом року (до березня 1959 р.). Всього за куплені махай-ни колгоспам належало сплатити 16,6 млрд. рублів. По-кільки не всі змогли розрахуватися в строк, розрахунки продовж-ли ще на рік. При цьому РТС (державні підприєм-ку) стали диктувати свої ціни за ремонт колгоспної тих-ники, фактично відродивши колишнє «двовладдя» на зем-ле. Порядок реорганізації МТС дозволив державі протягом 1-2 років повернути до бюджету кошти, вкладені в колгоспну село в попередні чотири роки. Другий удар було завдано по особистого підсобного госпо-ству, яке наприкінці 50-х років давало від 40 до 60% м'ясо-молочної продукції, овочів, фруктів, ягід, займаючи при цьому менше 10% сільськогосподарських земель. За ініціати-ви платника Н. С. Хрущова почався новий, третій після проведен-ня суцільної колективізації похід проти ЛПГ. Освоєння-бодів присадибне господарство від податків, уряд оголосив курс на його згортання, оскільки воно нібито гальмує остаточну перемогу соціалізму в селі, по-заохочувати дрібнобуржуазні почуття і настрої селян, відволікає їх від суспільного виробництва, забирає вре-мя, необхідне для відпочинку та всебічного розвитку лич-ності. На грудневому (1958 р.) пленумі ЦК КПРС М. С. Хрущов закликав сільських жителів, насамперед колгоспників і робітників радгоспів, звільнитися від худоби, в першу чергу корів. Він запропонував продати його колгоспам або державі, а натомість купувати у них (або отримувати на трудодні) м'ясо-молочну продукцію. Глава партії та уряду сси-робився при цьому на позитивний досвід своїх земляків села Калинівка, Орловської області, які, продавши корів, ма-матеріально стали жити краще, перестали розриватися між-ду громадським господарством і особистим скотофермою, отримали час на духовний розвиток. Хрущова підтримав секретар ЦКЛ. І. Брежнєв. За його пропозицією пленум доручив державним органам у
2-3 роки скупити худобу у робітників радгоспів і рекомендувати колгоспам провести аналогічну роботу. Почалося друге розселянення радянських селян. У 30-ті роки їх освобо-дили від коня-трудівниці, на початку 60-х років - від коро-ви-годувальниці. Заборона на утримання худоби в особистій власності громадян поширювався і на жителів міст і робочих селищ. Це було передбачено відповідним постановою уряду від 28 серпня 1958 р. в 1958-1964 рр.. були також скорочені розміри присадибних ділянок у колгоспах на 12% (до 0,29 га), в радгоспах - на 28% (до 0,18 га). До середини шістдесятих років особисті підсобні господарства деградували до рівня початку 50-х років. Це загострило продовольчу проблему в СРСР. 1 червня 1962 уряд прийняв рішення стиму-лировать державне тваринництво підвищенням у півтора рази роздрібних цін на м'ясо. Нові ціни не повели-чилі його кількість, але викликали хвилювання в містах. Най-більш велике з них у м. Новочеркаську 1-2 червня 1962 р. за вказівкою Хрущова придушили силами військ Північно-Кав-казского військового округу (командувач генерал армії І. А. Плієв). 24 людини було вбито, 70 поранено. 105 актив-них учасників демонстрації протесту були засуджені, з них 7 організаторів - до вищої міри покарання (Вигуби-лу). У 1991 р. Пленум Верховного Суду СРСР за протестом Генерального прокурора СРСР реабілітував 26 учасни-ков тих подій. У 1963 р. виникли перебої не тільки з м'ясом, молоком і маслом, але і з хлібом. Країна опинилася перед загрозою голоду. У магазинів з ночі шикувалися довгі хліб-ні черги, які провокували антіправітельствен-ні настрою. Довелося ввести закрите раціонірова-ня продуктів: прикріплення до магазинів, списки потре-бителей, хлібні картки; розкрити засіки державних хлібних резервів, які зберігалися навіть в роки війни; приступити до імпорту зерна з Канади, США, Австралії, борошна з ФРН. На це пішли багато тонни золо-та з недоторканного золотого запасу, копівшегося де-
ятііямі на випадок війни. Хрущов пояснював цей крок тим, що «із золота каші не звариш». Вивіз золота склад-лял від 200 до 500 млн. доларів, або до п'ятисот тонн на рік). по суті, золотий запас СРСР використовувався для постач-ки, зміцнення і розвитку зарубіжних фермерських господарств, в той час як господарства радянських селян під піддавалися гонінню. Імпорт тривав до 90-х років. Оскільки продовольче питання визначає політичну і господарську атмосферу в країні, продоволь-жавного криза 1962-1963 рр.. став однією з головних, якщо не головною причиною падіння Хрущова. Семирічний план розвитку економіки (1959-1965 рр..) У частині сільськогосподарського виробництва був провалений, Замість планових 70% зростання склало лише 15%. Промисловість. У 1950-ті роки упор як і раніше де-робився на виробництво засобів виробництва, яке до се-редине 60-х років склало майже три чверті загального обсягів по-ма промислового виробництва. Особливо швидко розви-валися виробництво будматеріалів, машинобудування, металообробка, хімія, нафтохімія, електроенергетика. Обсяг випуску їх продукції зріс у 4-5 разів. Підприємства групи «Б», насамперед легка, їжі-вая, деревообробна, целюлозно-паперова про-мисловість, розвивалися значно повільніше. Одна-ко та їх зростання було дворазовим. В цілому середньорічні тим-пи промислового виробництва в СРСР перевищували 10%. Настільки високих темпів можна було досягти, тільки актив-но використовуючи жорсткі методи адміністративно-планової економіки. Керівники СРСР були впевнені, що темпи промислового зростання країни будуть не тільки високими, але і зростаючими. Висновки західних економістів про необ-избежно «затуханні» темпів у міру зростання еконо-мічного потенціалу СРСР відкидалися, як спроби су-дить про соціалізм за аналогією з капіталізмом. Серйозною проблемою радянської промисловості було її загальне відставання від науково-технічного рівня веду-щих західних країн, в економічне змагання з кото-римі вступив СРСР. Багато міністерства і відомства
вперто чіплялися за стару, яка віджила техніку, игнори. ровали вивчення і впровадження в промисловість, сільське господарство, медицину новітніх досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і техніки. З середини 60-х років про-блеми почали приділяти підвищену увагу. Про це йшлося на квітневому (1955 р.) нараді конструкторів, тех-нології, головних інженерів і директорів підприємств, працівників науково-дослідних інститутів, скликаний-ном в Москві ЦК партії і урядом. Першим кроком до вирішення проблеми стала постанова ЦК КПРС і СМ СРСР «Про поліпшення справи вивчення і впровадження в народ-ве господарство досвіду і досягнень передової отечествен-ної та зарубіжної науки і техніки», прийняте 28 травня 1955 Воно намітило організаційні заходи щодо поліпшення впровадження в економіку передової науки, техніки і техно-логії, посиленню науково-технічної пропаганди. Були створені Державний комітет з нової техніки (Держ-техніка СРСР), Комітет у справах винаходів і відкриттів, а в 1958 р. Всесоюзне товариство винахідників і раціону-лизатор. Питання технічного прогресу розглядався в липні 1955 р. пленумі ЦК КПРС. Він ухвалив підвищити тих-нічний рівень виробництва в усіх галузях на базі електрифікації, комплексної механізації та автоматизації-ції, застосування атомної енергії в мирних цілях. У 1956 XX з'їзд КПРС вніс спеціальний розділ, присвячений-ний технічному прогресу в промисловості, в проект шостого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР (1956-1960 рр..). Технічний прогрес в умовах планової економіки вимагав концентрації сил і засобів на головному напрямком під-ванні, яке належало визначити. Після смерті Стали-на в 1953 р. з ініціативи Г. М. Маленкова керівництво СРСР стало створювати гігантські промислові імперії: машинобудівну, яка об'єднала чотири махай-вельних міністерства (її очолив М. 3. Сабуров), електроенергетичну, що об'єднала міністерства елек-тростанцій і електропромисловості, на чолі з М. Г. Пер-вухіним. Досвід показав їх недоцільність.
У 1957 р. Хрущов виступив ініціатором інший край-ності. Промислові та будівельні міністерства лик відіровалі. Їх функції роздрібнили між радами на-родного господарства (совнархозами). Реформа управління промисловістю і будівництвом була схвалена лютого Ральськи (1957 р.) пленумом ЦК КПРС. Слідом за цим у травні 1957р. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про дальньої шем вдосконалення організації управління примушує-ленностио і будівництвом». Цим законом було упразд-нено 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міні-міністерств. Країну розділили на 105 економічно-адмініст-ративних районів, у кожному з яких був утворений свій рада народного господарства. Перехід від галузевого (верти кального) до територіального (горизонтальному) принци-пу управління переслідував на перший погляд благу мету зруйнувати відомчу монополію, наблизити управ ня до місць, стимулювати їх господарську инициа тіву, збалансувати економічний розвиток регіонів і республік, зміцнити в них господарські зв'язки і цим ус корити економічний розвиток. У розвиток реформи більше 3,5 тис. підприємств пере дали з союзного в республіканське підпорядкування, а в веді ня місцевих Рад передали питання виробництва і рас пределенія продукції місцевої промисловості. Ці заходи Зміцнили економічну владу республік і місць, яка була різко обмежена союзним урядом напередодні війни. Однак децентралізація управління вдарила по єдиної технічної та технологічної політики. Зміцнивши госпо-дарські зв'язки всередині економічних районів, вона руйнуючої-шила їх між ними. Місництво витіснило відомчою-ність. Державні комітети, створені в 1957-1958 гт. для керівництва окремими галузями (з авіа-ційної техніці, з автоматизації і машинобудуванню, з оборонної техніки, з радіоелектроніки, по суднобудуванню, з хімії та ін.), не могли поправити становище. Щоб пре-здолати ухил в місництво, стимулювати технічний прогрес, керівництво країни знову звернулося до центру-
лізації важелів управління, стало нарощувати поверхи уп-равленческого апарату, створювати республіканські совнар- хози, потім Вищий Раднаргосп СРСР. Управління стало громіздким, багатоступеневим, неоперативним. В1958 році було визначено головну ланку, схопивши яке керівництво країни передбачало витягнути весь ланцюг науково-технічного прогресу (НТП). Ним стала хи-мія. У травні 1958 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову про прискорений розвиток хімічної промисловості. Курс обгрунтували посиленням ролі хімії в створенні мате-ріально-технічної бази комунізму. Н. С. Хрущов, до-повній В. І. Леніна, висунув гасло: «Комунізм - це є Радянська влада плюс електрифікація всієї країни і хімізація народного господарства». У реальному житті хими-зація проявилася в наростаючому виробництві хімічних добрив і синтетичних матеріалів, насамперед пла-стмасси. Вони стали витісняти дорогі природні матеріали. У 1959-1964 рр.. стало до ладу 35 заводів і 250 великих хімічних виробництв. Крупним досягненням громадянського сектора економі-ки стало масове житлове будівництво, що розгорнулося-еся після прийняття постанови ЦК КПРС і Ради Мі-ністрів СРСР від 31 липня 1957 «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». У Радянському Союзі масового жи-ліщно будівництва не вели, в інші періоди просто не будували житло. Війна позбавила даху мільйони родин, мно-Гії жили в землянках, бараках, комуналках. Отримати окрему впорядковану квартиру з усіма зручностями, нехай і малогабаритну, - для багатьох це була майже не-сбиточной мрія. Індустріалізація домобудівництва сдела-ла її бувальщиною. У короткі терміни в СРСР виникла примушує-ленность залізобетонних і будівельних деталей, тепло-ізоляційних матеріалів, пластмасових виробів. Па-нельное типове будівництво різко знизило собівартість робіт і скоротило терміни зведення будинків у містах і робо-чих селищах. У 1958 р. було поставлено завдання будівництва будинків з урахуванням надання кожній родині окремої квартир,
Міське житло будували як силами держави, так і методом народної будови, тобто силами окремих підпри-ємств та організацій (відомче). Ініціаторами цього методу в 1955 р. стали робочі Горького. Через три роки пра-вительство підтримало почин горьковчан, дозволивши перед-ємствам використовувати на житлове будівництво третину свого надпланового прибутку. Крім державного та відомчого у містах розгорнулося кооперативне будівництво. У селах велося індивідуальне житлове будівництво. Московський район експериментальної забудови Чере-мушки став зразком панельного будівництва та вирішення гострої житлової проблеми. Він багато разів повторився в інших містах країни. Темпи, якими велося жител-ве будівництво наприкінці 1950-х і в першій половині 1960-х років, СРСР не знав ні до, ні після цього періоду. У 1959-1965 рр.. було побудовано житла майже стільки ж, скільки за всі попередні роки радянської влади: 13 млн. квартир у містах і робочих селищах (планували близько 15 млн.) і близько 4 млн. будинків у сільській місцевості (плани-рова близько 7 млн.). Найбільшим досягненням військового сектора еконо-міки стало створення ракетно-космічної техніки. Н. С. Хрущов вважав, що ракети повинні витіснити «кричу-жиє вчорашнього дня» - літаки, танки, артилерію, над-водні кораблі. Було створено три центри («куща») раку-тостроенія: московський, уральський (східний), українсь-кий (південний). Московським керував СП. Корольов - пат-ріарх вітчизняного ракетобудування, східним-В. П. Макєєв, учень Королева, південним - М. К. Янгель. Загальне керівництво здійснював заступник председа-теля уряду Д. Ф. Устинов. У ЦК за діяльність оборонної промисловості, в першу чергу за програм-му ракетного переозброєння, відповідав Л. І. Брежнєв. У 1960 р., змінивши К. Є. Ворошилова на посту Голови Президії Верховної Ради СРСР, Брежнєв зберіг за собою функції куратора престижного спрямування. До кон-цу 1960 СРСР створив 44 міжконтинентальні ракети,
які з ініціативи Хрущова були розміщені Подано лей, у спеціальних шахтах. Створення балістичних ра кет малої, середньої та великої (міжконтинентальної) даль- ності зміцнило обороноздатність СРСР, зрівняло його в силі удару у з США. Створення ракетної техніки дозволило приступити до підкорення космосу. Для цього в степах Казахстану був по-стрункий космодром Байконур. 4 жовтня 1957 з нього був запущений перший штучний супутник Землі вагою в 80 кілограмів. У 1959 р. радянська ракета досягла Місяця, залишивши на ній вимпел СРСР. 12 квітня 1961 весь світ був приголомшений запуском першого пілотованого корабля «Вос-ток». Ім'я першого космонавта планети Юрія Гагаріна на багато років стало символом науково-технічного прогрес-са СРСР і всього людства. Головний конструктор советс-ких космічних кораблів СП. Корольов став відомий лише після своєї смерті в 1966 р. Радянське ракетобудування зазнало не тільки успіхи, а й трагедії. 24 жовтня 1960 на полігоні Тюра-Там (він же Байконур) на старті вибухнула ракета Р-16 (головний конструктор М. К. Янгель). Це була перша катастрофа з численними жертвами під час випробування ракет. У ній загинув голова Державної комісії, Головний маршал артилерії М. І. Недєлін. Менше року тому, в де-кабріо 1959 р., він став першим командувачем ракетними військами стратегічного призначення. Через режиму сек-ретності в офіційному повідомленні було сказано, що при-чиною загибелі стала авіаційна катастрофа. Від Нєдєліна не залишилося й жменьки попелу. Знайдену частина маршальс-кого погона і оплавлені ключі від службового сейфа по-ховали в урні на Червоній площі у Кремлівській стіні. Головний конструктор М. К. Янгель завдяки щасливому випадок-ності залишився живий. Крупним народногосподарським експериментом кінця 50-х років був перехід з п'ятирічного на семирічне плани-вання. Затверджений в 1956 р. шостий п'ятирічний план розвитку народного господарства вже через рік визнали невдач-ним і розробили новий, семирічний. Семирічка (1959 -
1965 рр.. охопила два останні роки шостий п'ятирічки і подальше п'ятиріччя. Зміну планових віх пояснювали переходом до територіальної системі управління еконо-Мікою, необхідністю прискореного освоєння сходу стра-ни, потребами науково-технічного прогресу і необ-ходимостью координації народногосподарських планів країн - членів РЕВ. Семирічка завершила процес індустріалізації СРСР. Національний дохід зріс на 53%. Промисловий потен-соціал країни збільшився майже вдвічі. Замість планових 80% зростання промислового виробництва склало 84%. Було побудовано більше 5400 великих підприємств, в тому числі Карагандинський («Казахстанська Магнітка») і Куйбишев-ський металургійні заводи, Волзька (Сталінградс-кая), Братська, Кременчуцька ГЕС, Белоярская і Ново-Воронезька АЕС. Промислове зростання привів до якісних змін у соціальному складі населення. За переписом 1959 р. робітничий клас вперше склав відносне блешні-ство населення країни - 49,5% (включаючи непрацюючих членів сім'ї). Відтепер не селянство, а сам робочий клас став головним джерелом зростання своєї чисельності, тобто вос-виробництво робочих йшло на власній основі. Колгосп-ники і кооператори становили 31,4% загальної чисельності населення країни, одноосібники і кустарі - 0,3%, слу-жащие-18,8%. Загальна чисельність населення СРСР на січень 1959 склала 208,8 млн. чоловік, в т.ч. 48% го-народжувати. У 1962 р. питома вага міських жителів переви-сил 50% (111,2 млн. проти 108,6 млн. сільських жителів). Суспільно-політичний розвиток. Найважливішими внутрішньополітичними подіями «хрущовського періоду» радянської історії були XX і XXII з'їзди КПРС, іюньс-кий (1957 р.) і жовтневий (1964 р.) пленуми ЦК партії, XX з'їзд КПРС відбувся 14-25 лютого 1956 р. у Мос кве. На ньому були присутні 1436 делегатів, що представляють-ших понад 7,2 млн. членів і кандидатів у члени партії, і гості, представники 55 зарубіжних комуністичних і робочих партій.
З'їзд підбив підсумки п'ятої п'ятирічки, затвердив дирек-тиви по шостому п'ятирічному плану розвитку народного господарства на 1956-1960 рр.., Поставив завдання «наздогнати і пе-регнать» розвинуті капіталістичні країни по виробниц-ству продукції на душу населення «в короткі історічес-кі терміни ». План був згорнутий, завдання зірвана, с''езд по-йшов в радянську історію завдяки закритому доповіддю першого секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова «Про культ лич-ності і його наслідки». Доповідь був прочитаний в після-дний день роботи з'їзду і обговоренню не підлягав. Необхідність доповіді, що шокувала делегатів с'ез-так, Хрущов відстояв у важких суперечках зі своїми товариша-ми по Президії ЦК. Матеріали до доповіді підготувала створена в 1955 р. з ініціативи Хрущова комісія ЦК КПРС на чолі з секретарем ЦК академіком П. Н. ПОСП-ловим. Доповідь, опублікована в США влітку 1956 р., а в СРСР в 1989 р., став головним політичним підсумком з'їзду. Доповідь містила 19 основних положень. - Класики марксизму-ленінізму (К. Маркс, Ф. Ен-гельс, В. І. Ленін) суворо засуджували всякий прояв культу особи. - За життя Леніна Центральний Комітет партії був справжнім вираженням колективного керівництва парті-їй і країною. - У грудні 1922 р. Ленін запропонував чергового с'ез-ду партії обдумати спосіб переміщення Сталіна з посади генсека, оскільки він занадто грубий. - Сталін перший час після кончини Леніна вважався з його вказівками, а потім став ними нехтувати, проявляючи повну нетерпимість до колективного керівництва, морально і фізично знищуючи тих, хто чинив опір його думку. - Сталін зіграв позитивну роль у боротьбі з Троц-кістами, правими ухильниками, буржуазними націонал-стами, в якій партія зміцніла і загартувалася. - Сталін відкинув ленінський метод переконання і вос-харчування, ввів поняття «ворог народу» і практику масових репресій по державній лінії спочатку проти про-
тивника ленінізму (троцькістів, зинов'ївців, Бухарін-ців), а потім і проти багатьох чесних комуністів. Едина доказом провини робилося «визнання» са-мого обвинуваченого. - Культ особистості завдав шкоди партії особливо після XVII з'їзду партії і лиходійського вбивства С. М. Кірова. 70% членів і кандидатів ЦК, обраних на XVII з'їзді, були оголошені «ворогами народу», арештовані і Вигуби-ляни. Між XVIII і XIX з'їздами партії пройшло більше 13 років, майже не скликалися пленуми ЦК. - Обставини, пов'язані з убивством Кірова, таять у собі багато незрозумілого і загадкового і вимагають тщатель-ного розслідування. - Ца лютнево-березневому пленумі ЦК 1937 Ста-лін намагався теоретично обгрунтувати політику масових репресій тим, що в міру просування до соціалізму клас-совая боротьба нібито все більш і більш загострюється. Однак направив терор не проти залишків розбитих експлу-торських класів, а проти чесних кадрів. -Прикладами брудної провокації, злісної фальсіфі-кации і злочинних порушень революційної законнос-ти стали справи членів Політбюро ЦК С. І. Косіора, В. Я. Чубаря, кандидатів у члени Політбюро ЦК Р. І. Ейхе, Я. Е. Рудзутака, П. П. Постишева, генерально-го секретаря ЦК ВЛКСМ О. Косарєва та інших. - Нарком внутрішніх справ Єжов здійснював терор з санкції Сталіна. У шифрованого телеграмі від 10 січня 1939 Сталін зазначив, що «застосування фізичного віз-дії в практиці НКВС було допущено з 1937 р. з раз-рішення ЦК ВКП (б)». - Єдиновладдя Сталіна призвело до особливо тяжких по-наслідків в ході Великої Вітчизняної війни. Він не прийняв достатніх заходів з підготовки оборони країни і виключення моменту раптовості нападу. Після втор-вання ворога наказав не відповідати на постріли. У резуль-Таті підозрілості Сталіна в 1937-1941 рр.. була ис-требл численні кадри армійських командирів і політпрацівників. Сталін планував воєнні операції по
глобусу, безпосередньо втручався в їх хід, нерідко від-давав накази без урахування реальної обстановки, з кінця 1941 вимагав безперервних лобових атак. - Сталін грубо поправ ленінські принципи націо-нальної політики, наказавши виселити зі своїх рідних місць цілі народи, коли на фронтах визначився міцний пе-релом. - Сталін допускав свавілля і після війни. Були сфаб-ріковани «ленінградскоедело», «мінгрельскоедело», справа «лікарів-шкідників», розірвані відносини з дружнім-ної Югославією. - В організації брудних і ганебних справ мерзенну роль зіграв махровий ворог і агент іноземної розвідки Берія. Він знищив десятки тисяч партійних і радянських пра-цівників. Його не змогли викрити раніше тому, що він вміло використовував слабкості Сталіна, у всьому йому догоджав. - Сталін всіляко заохочував і підтримував возвеличити-вання своєї персони. Це проявилося в його «Короткої біо-графії» (1948 р.), в «Короткому курсі історії ВКП (б)», в тексті Державного гімну Радянського Союзу, в багато-чисельних монументах і в присвоєнні його імені мно-гим підприємствам і містам . Він проявив неповагу до пам'яті Леніна, зрадивши забуттю будівництво Палацу Со-ветов як пам'ятник Володимиру Іллічу. - Культ особистості сприяв лакировке дійсності, розведенню підлабузників, аллілуйщіков, окулярів-тірателей. - За останні роки ми звільнились від порочної прак-тики культу особи. - Треба розвінчати культ особистості, відновити по-ложение про народ як творця історії, дотримуватися вищий принцип керівництва-колективність. Согласцр стенографічного звіту, доповідь Хрущова був зустрінутий бурхливими, тривалими оплесками, що переходять в овацію. Свій розвиток доповідь напів-чіл в постанові ЦК КПРС «Про подолання культу лич-ності і його наслідків» (30 червня 1956 р.). У ньому не було фактів, але була спроба пояснити причини вознікнове-вання, характер прояву і наслідки культу.
Через багато років, згадуючи 1956 р., Н. С. Хрущов при-знав: «Ми даваліпартіі і народу неправильні пояс-нения і всі звернули на Берія ... Ми створили версію ... про роль Берія. Він, мовляв, повністю відповідає за зловживанням-ня, які були зроблені Сталіним ... Ми ніяк ще не могли звільнитися від того, що Сталін - друг народу, батько народу ... Прості люди молилися на Сталіна ». Ініціатор боротьби з культом особи не зміг або не захотів визнати, що витоки культу лідера країни йдуть у політичну систему суспільства, яка дозволяє од-ному людині зосереджувати в своїх руках неосяжну, безмежну і безконтрольну владу. При такій систе-ме доводиться покладатися лише на совісність і вдачу-дальність самого політичного діяча. Історія свідчить, що в політиці ці критерії ненадійні. Дока-зання тому стала і політична доля самого Хру-щева, який у вересні 1953 на пленумі ЦК КПРС за пропозицією Маленкова був обраний першим секретарем ЦК партії. Таким чином, пленум формально відступив від досягнутої в березні 1953 р. після смерті Сталіна догово-ренности членів Президії ЦК дотримуватися колективність керівництва, не допускати надмірного посилення ролі од-ного із секретарів ЦК, чи відновлювати пост Генераль-ного (Першого) секретаря. Червневий (1957 р.) пленум ЦК КПРС. 18-21 червня 1957 6 з 9 членів Президії ЦК (Молотов, Каганович, Маленков, Ворошилов, Булганін, Первухін) поставили питання про зняття Хрущова з посади Першого секретаря і про лик-видации подібного поста в партії. Маленков підкреслив, що влада людини на цій посаді «абсолютно не ограни-Чена», і це небезпечно для партії і країни. У провину Хрущову поставили грубе порушення з другої половини 1955 норм колективного керівництва, грубість, зазнайство, со-будівля власного культу, авантюризм у внутрішній і зовнішній політиці. Сабурова на засіданні Президії не було, але він підтримав товаришів, До авантюризму у внутрішній політиці віднесли відстрочити-ку на 20 років виплат по облігаціях державних зай-
мов; ліквідацію майже всіх господарських міністерств; висунення гасла «наздогнати найближчим часом (до 1960 року) США з виробництва м'яса, молока і масла на дупгу населення»; пропозицію скасувати податок на м'ясо-молочну продукцію з ЛПХ колгоспників; «розвінчання» услід за культом Сталіна 30 років роботи партії; зінов'євського поні-мание взаємин партії і держави, тобто отож-дествленіе диктатури пролетаріату з диктатурою партії. Причину останнього Л. М. Каганович пояснив у 1990-ті роки тим, що в 1923-24 рр.. Хрущов був троцькістом і лише в 1925 р. «покаявся у своєму гріху». До авантюризму («небезпечним зигзагам») у зовнішній полі-тику віднесли заяву, ніби доля питання про світ або війні залежить головним чином від угоди між СРСР і США; ведення переговорів з президентом ФИНЛЯНДИИ У. К. Кекконеном у фінській бані; численні інтер- в'ю іноземним кореспондентам без попереднього узгодження з членами Президії. Хрущов визнав, що часом нестриманий, обіцяв ІСПР-витися, зміцнити єдність керівництва, але істота обві-нений відкинув. Його підтримали члени Президії ЦК А. І. Мікоян, М. А. Суслов (одночасно і секретар ЦК), секретарі ЦК Л. І. Брежнєв, Е. А. Фурцева, П. Н. Поспєлов. Із секретарів ЦК лише Д. Т. Шепілов засудив Хрущова. На боці Першого секретаря виступили керуєте-ли «силових» відомств - міністр оборони Г. К. Жуков і голова КДБ І. А. Сєров. Вони забезпечили термінове при-буття в Москву членів ЦК, які 22-29 червня на полоні-ме рішуче підтримали Хрущова. Інформаційне повідомлення про суть справи на пленумі зро-бив М. А. Суслов. Він зазначив, що у Хрущова є некото-які недоліки, наприклад «відома різкість і гарячий-ність», але вони неймовірно роздуті і перебільшені «учас-никами цієї групи» на грунті особистої неприязні. Суслов відкинув твердження про приниженні Хрущовим ролі дер-жавних органів, підкресливши його турботу про підняття ролі Рад в державному, господарському і культур-ном будівництві, а гасло «наздогнати найближчим часом зам *
США », на його думку, зіграє велику мобілізуючу роль у розвитку сільського господарства. Л. І. Брежнєв назвав Н. С. Хрущова зразком чесно-го, невтомного служіння народу. «Квапливість» Мален-кова, Мелотова і Кагановича по «захопленню керівництва партії» він пов'язав з процесом реабілітації репресує-ванних комуністів і прагненням Першого секретаря не замовчувати перед партією винуватців розстрілів. А. І. Мікоян відкинув звинувачення в підготовці Хрущовим свого культу особистості, оскільки він «гостро виступає» проти культу особи, а загострювати обстановку «некото-які члени Президії» стали після рішення лютнево-го (1957 р.) пленуму ЦК про організацію раднаргоспів . Одна-ко це рішення, як ніяке перш, три місяці після пле-Нума обговорювала вся країна. Звинувачувати Хрущова в «відрижці троцькізму» нерозумно, необгрунтовано. В1923 р. Хрущов підтри-тиснув Троцького в питанні розвитку внутрішньопартійної демок-ратіі, але коли демократичні гасла висунув ЦК, він, «розкусивши, в чому справа», активно боровся проти Троцького. Що ж до лазні, то Хрущов туди пішов через повагу ня до Кекконену, «для зближення, щоб один одному біль-ше довіряти», а не тому, що ніде було вимитися. Питання про бані як традиційному обряді фінського гос-тепріімства, який зближує друзів, піднімали і перед-седатель КДБ І. А. Сєров, і перший секретар Ленінградс-кого обкому КПРС Ф. Р. Козлов, і міністр культури Н. А. Михайлов, і сам Н. С. Хрущов, назвавши його «банним де-лом». Пленум дійсно міг піти з банного сліду, якби не «прийом Жукова». Він вдарив по опонентам Хрущова з несподіваного боку, після чого всі розмови про бані, культі, колективному керівництві стали здаватися сущою дрібницею. Виступ Г. К. Жукова повністю змінило хід дискусії, перетворивши вищих керівників партії і держави в обвинувачених. Будучи в опалі, маршал згадував, що він добре під-готувався до виступу. В архівах йому знайшли відомості про репресії проти військовослужбовців, з яких слідові-
ло, що не один Сталін займався винищуванням невинно-них людей, а й у його найближчих соратників руки в кро-ві. Хрущов у доповіді на XX з'їзді пощадив їх, вони ж ре-шили скинути його, тому що рано чи пізно їх теж нач-нут викривати. Жуков привів з архівів ЦК і Військової колегії Верховного суду відомості, які потрясли навчаючи-ників пленуму. Згідно з ними, з 27 лютого 1937 по 12 листопада 1938 НКВД отримав від Сталіна, Молотова і Ка-гановіча санкцію на розстріл 38 679 чоловік. Це були керівного працівники партійних, радянських, комсомольс-ких і профспілкових органів, наркоми, їх заступники, великі господарські керівники, видатні военачаль-ники, письменники, працівники культури і мистецтва. З санкції і за особистими записками Кагановича в 1937-1938 рр.. було заарештовано понад 300 працівників залізниць СРСР. Вина Маленкова полягала в тому, що він, з одного боку, по лінії ЦК спостерігав за НКВД, з іншого-був безпосереднім організатором і виконавцем «ра-боти з винищування наших людей». «У них з пальців капає безневинна кров ...» - сказав Жуков. На його висту-ня члени ЦК відреагували вигуками: «Кати! Давай-те відповідь ». 29 червня 1957 пленум прийняв постанову «Про антипартійної групі Маленкова Г. М., Кагановича Л. М., Молотова В. М.». Трьом членам групи і «до них примкнув,» Д. Т. Шепілова були пред'явлені 16 звинувачень. У тому числі протидія курсу XX з'їзду на мирне існування між державами з різними соціальними системами, опір розширенню прав союзних республік, посиленню ролі Рад, скорочення роздутого державного апарату, створення раднаргоспів, підвищенню матеріальної зацікавленості колгоспників, піднесенню 35 млн. га цілини, встановленню особистих контактів керівників СРСР з лідерами капіталістичних країн, ліквідації наслідків культу особи. За «таємну змову» проти ЦК, фракційну боротьбу »порушення резолюції X з'їзду РКП (б)« Про єдностей »
партії »(1921 р.) пленум постановив вивести зі складу членів Президії ЦК і зі складу ЦК Маленкова, Кага-новича і Молотова, а« прилучився до них »Шепілова зняв з поста секретаря ЦК, вивів зі складу кандидатів у члени Президії ЦК і з складу членів ЦК. У констатив-рующей частині постанови зазначалося, що члени пле-Нума одностайно зажадали виключення названих осіб з партії. Однак це було зроблено лише після ХХП с'ез-так КПРС, в грудні 1961 р. - травні 1962 Главу держави К. Є. Ворошилова, який просив «пощадити старого», що розкаявся главу уряду Н. А. Булганіна, а також визнали свою провину М. Пер-вухіна і М. Сабурова в постанові не згадували. Але це не зняло з них відповідальності за створення опозиції Хру-щеву. Всі противники Хрущова, за винятком Вирішили-лову, були позбавлені високих керівних постів. Через кілька місяців, на жовтневому (1957 р.) пле-нуме ЦК КПРС, який розглянув питання «Про поліпшення партійно-політичній роботі в Радянській армії і Фло-ті», Хрущов вміло використовував «прийом Жукова» проти самого маршала. Він звинуватив його в намірі захопити владу в країні. Доказом цього, на думку Хруща-ва, була створена в збройних силах за розпорядженням Жукова школа диверсантів. Він нагадав, що у Берія теж була диверсійна група («група головорізів»), «і якби його не викрили, то невідомо, чиї голови полетіли б». Порівнявши Жукова з Берія, звинувативши його в бонапартизму і прагненні захопити владу, Хрущов викреслив чоти-режден Героя Радянського Союзу, маршала, міністра оборо-ни (з 1955р.) І свого недавнього рятівника з політич-кою життя країни. Г. К. Жуков був знятий з усіх посад і відправлений на пенсію. Йому не було тоді і 62 років. 1 квітня 1958, після зняття з посади голови уряди Н. А. Булганіна (одночасно він був позбавлений звання маршала), Н. С. Хрущов став Головою Ради Міністрів СРСР. Поєднавши у своїх руках керівництво партією і урядом, Хрущов не тільки фактично, во і формально став володіти неосяжної владою. Уміння
правильно і з користю для країни розпорядитися нею зави-село відтепер тільки від характеру радянського лідера. XXII з'їзд КПРС. За ініціативою М. С. Хрущова внеоче-говий XXI з'їзд КПРС (27 січня - 5 лютого 1959 р.) зробив висновок про повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР. Це означало, на думку Хрущова, що не тільки всередині, а й за межами Радянського Союзу немає сил, спо-собних реставрувати капіталізм в нашій країні. З'їзд зробив також висновок про те, що відтепер СРСР вступив у но-вий період свого розвитку - період розгорнутого будів-ництва комунізму. Нова стратегічна задача требо-вала нової партійної програми. Вперше питання про програму будівництва коммуніз-ма був поставлений Сталіним ще в 1939 р. на XVIII з'їзді ВКП (б). В1946-1947 рр.. був підготовлений проект нової про-грами партії, велася розробка та проекту нової Консти-туції СРСР. Але у міру посилювання внутрішньополітичного курсу ці питання стали затягувати. Вони піднімалися на XIX з'їзді. Напередодні XX з'їзду партії Молотов перед-лагал внести до порядку денного з'їзду обговорення прректа партійної програми. Перший секретар ЦК його НЕ підтри-тиснув. З'їзд доручив ЦК підготувати новий проект главно-го документа партії. Програмну комісію очолив Ц. С. Хрущов. XXI з'їзд постановив винести це питання на XXII з'їзд КПРС. Восени 1961 проект був опублікований у пресі для всенародного обговорення. Новий підхід до прийняття про-грами партії був обгрунтований двома причинами: рішення КПРС стосувалися доль всіх громадян СРСР, а не лише ком-мунистов; КПРС оголосила себе партією не тільки робітничого класу, але всього народу, держава - загальнонародним, а не диктатури пролетаріату. 17-31 жовтня 1961 в Москві в спеціально побудований-ном до цього часу Кремлівському Палаці з'їздів складався-ся XXII з'їзд КПРС. У його роботі взяли участь 4394 де-легата з вирішальним і 405 делегатів з дорадчим голо-сом. Вони представляли понад 9,7 млн. членів і кандидатів в члени КПРС. В якості гостей на з'їзді був присутній »
делегації 80 зарубіжних комуністичних, робітників, національно-демократичних і лівих соціалістичних партій. Головним питанням з'їзду було прийняття нової програми КПРС - третя за рахунком. Виходячи з висновку попереднього з'їзду про вступле-ванні СРСР в етап розгорнутого будівництва комунізму, XXII з'їзд розглядав нову програму як філософс-кое, економічний і політичний обгрунтування побудови в СРСР «комунізму в основному». Під комунізмом розумівся безкласовий гро-ний лад з єдиною загальнонародною власністю на середовищ-ства виробництва, повною соціальною рівністю і все-стороннім розвитком усіх членів суспільства. Першою жиз-ненной потребою і усвідомленою необхідністю людей має стати праця на загальне благо. Основний принцип про-вин: «від кожного - за здібностями, кожному - за по-потребам». Для досягнення поставленої мети передбачалося ре-шити триєдине завдання: в економічній області-пост-роіть-матеріально-технічну базу комунізму, тобто вийти на перше місце у світі по продуктивності тру-так, виробництву продукції на душу населення та рівнем життя народу ; в суспільно-політичній сфері - пе-Рейті до комуністичного самоврядуванню; в духовно-ідеологічній області - виховати нового, всебічно розвиненої людини. Історичні рамки програми КПРС були в основному обмежені двадцятьма роками (до 1980 р.). Прохання деяких делегатів скоротити термін будівництва світлого майбутнього, щоб своїми очима побачити його, Хрущов відхилив на тій підставі, що в програмі «обгрунтовано кожне положення, розрахована і доведена кожна цифра». Для створення достатку матеріальних і духовних благ, підготовки суспільства до принципів комунізму необхідно було, на думку Хрущова, не менше 20 років. В іншому випадку нездійсненні зобов'язання і нереальні терміни дискредитують в очах народу і програму, і партію. Програма КПРС закінчувалася урочистим обіцянкою: «Ни-
нинішні покоління радянських людей житиме при кому-низме! ». На початку 60-х років образ комунізму в масовій свідомості-ванні асоціювався з конкретними, великими соціально- XJ ми програмами, які були включені в партійну програму за наполяганням Першого секретаря. Вони позволя-ли народу контролювати відповідність слів справах єдиний-жавної правлячої партії. Соціальні програми-зобов'язання зводилися до чотирьох: вирішити продовольче питання, повністю забезпечивши народ якісними продук-тами раціонального та безперебійного харчування; повністю задовольнити попит на предмети широкого вжитку; вирішити житлове питання, забезпечивши кожній родині окремих на ную впорядковану квартиру; ліквідувати малоквалі- фіціровать і важка ручна праця в народному госпо-стве. Головним знаряддям вирішення поставлених проблем партія вважала державу. Це відповідало традиції, що склалася в перші роки радянської влади. Поставлено-ні завдання не були утопічними. Вони стали такими після Карибської кризи, коли СРСР вплутався в небачений-ную перш гонку озброєнь, яка позбавила затверджені плани матеріальної бази. XXII з'їзд КПРС прийняв новий статут партії, зобов'язавши-ший комуністів активно брати участь у будівництві ком-мунізма. Статут вперше передбачав систематичне оновлення складу партійних органів (п.25). На кожних чергових виборах склад ЦК і його Президії повинен був оновлюватися не менше ніж на одну четверту частину. Члени Президії могли обиратися, «як правило», не більше ніж на три терміни поспіль, тобто на 12 років. Проте статут до-пускав деяких діячів партії «в силу їх визнаного авторитета» обирати до керівних органів поспіль набо-лев тривалий термін за умови, якщо за нього закритим (таємним) голосуванням подано не менше трьох чвертей го-лосов. Склад ЦК компартій союзних республік, «райкомів, обкомів мав оновлюватися не менше ніж на третину; со-
ставши окружкомів, міськкомів і райкомів партії, парткомів первинних партійних організацій - наполовину. У той же час члени партії, вибули зі складу керівних партійних органів у зв'язку із закінченням терміну їх перебування в ньому, могли бути знову обрані на наступних виборах. Таким чином, статут партії, незважаючи на проголошений принцип систематичного оновлення (ротації) керівників, залишав можливість довічного правління. Разом з тим він дозволяв провести чистку всіх ланок керівництва партії від нелояльних Хрущову людей. На з'їзді партії М. С. Хрущов знову підняв питання про культ особи і масові репресії в роки сталінського правління. Він навів колись засекречені дані з виступу Г. К. Жукова на червневому (1957 р.) пленумі ЦК. Хрущов повторно затаврував ганьбою учасників «антипартійної групи», назвав всі прізвища своїх відкритих противників (Молотова, Маленкова, Кагановича, Ворошилова, Булганіна, Первухина, Сабурова, «прилучився до них» Шепілова) і підвів делегатів до вирішення винести тіло І. В. Сталіна з Мавзолею. 31 жовтня XXII з'їзд КПРС прийняв спеціальну постанову «Про Мавзолеї Володимира Ілліча Леніна», в якому визнав недоцільним подальше збереження в Мавзолеї саркофага з тілом І. В. Сталіна у зв'язку з серйозними порушеннями ним ленінських заповітів, зловживанням владою, масовими репресіями проти чесних радянських людей «та іншими діями». Через кілька годин, пізньої ночі, постанову було приведено у виконання. І. В. Сталіна поховали вдруге. Слідом за цим по всій країні почали зносити численні пам'ятники Сталіну і перейменовувати міста його імені. Місто Сталінград був перейменований в Волгоград. Різке падіння темпів сільськогосподарського виробництва, зростаючий дефіцит продовольства змусили керівництво країни приступити до перебудови управління сільським господарством і партією. У березні 1962 р. в центрі і на
місцях були створені комітети з сільського господарства. Союзний комітет очолив сам Хрущов, республіканські, крайові та обласні - відповідно перші секретарі ЦК компартій, крайкомів і обкомів. У листопаді 1962 пленум ЦК КПРС ухвалив розділити крайові та обласні партійні організації на дві самостійні за виробничим принципом. Одна отвеча-ла за промисловість, друга - за сільське господарство. Прийняте з ініціативи Хрущова рішення було серйозним порушенням нещодавно прийнятого статуту партії, який закріпив територіально-виробничий принцип по-будови партійних організацій. Було покладено початок фактичного розділу єдиної партії на дві - робочу і селянську, міську та сільську. Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС. Успіхи Н. С. Хрущова в реалізації своїх прострочених замис-лов, відсутність з другої половини 1957 відкритої кри-тики дій Першого секретаря ЦК КПРС породили по-літичної благодушність, ілюзію загальної підтримки притупили пильність керівника партії. Його ближай-шиї оточення, враховуючи зростаюче невдоволення партій-но-державної та військової номенклатури нестабільно-стю свого становища, а народу - погіршенням продоволь-жавного постачання, таємно підготувало зміщення лідера з усіх посад. 12 жовтня 1964 вісім членів Президії ЦК КПРС Л. І. Брежнєв (він же другий секретар ЦК), Г. І. Воронов, А. П. Кириленко, А. Н. Косигін, М. В. Підгорний, д.с . Полянський, М. А. Суслов, Н. М. Шверник договори-лись терміново викликати до Москви М. С. Хрущова, який на-ходілся в Піцунді на відпочинку, для пред'явлення йому полі-тичні та особистих звинувачень. Їх підтримали два канди-дата в члени Президії ЦК В. В. Гришин і Л. Н. Ефре-мов, секретарі ЦК Ю. В. Андропов, П. Н. Демічев, Л. Ф. Іллічов, В. І. Поляков, Б. Н. Пономарьов, А. П. Ру-даків, В. Н. Титов, А. Н. Шелепін. Своє рішення вони офор-милі постановою Президії ЦК КПРС «Про що виникли з приводу майбутнього Пленуму ЦК КПРС і ре
работок перспективного народногосподарського плану на новий період ». Одночасно в п. 2 постанови говори-лось про «плутаних установках», даних Хрущовим у запис-ке від 18 липня 1964 «Про керівництво сільським господарством у зв'язку з переходом на шлях інтенсифікації». Було рі-но відкликати цю записку з партійних організацій країни. 13 жовтня на новому засіданні Президії ЦК в присутності Хрущова Брежнєв поставив питання про його «добро-вільної» відставку. Хрущов активно пручався. Одна-ко його не підтримав навіть прилетів з ним з Піцунди член Президії ЦК, друг і товариш, Голова Пре-зідіума Верховної Ради А. І. Мікоян. Вранці 14 октяб-ря воля Хрущова була зламана. Він підписав підготовлений-ний заздалегідь текст заяви про свій відхід. Того ж дня відбувся пленум ЦК КПРС, самий ко-Ротко в історії партії. На ньому були присутні 329 чоло-вік, в т.ч. 153 члена ЦК, 130 кандидатів в члени ЦК, 46 членів Центральної ревізійної комісії. На пленумі виступили лише дві людини - Брежнєв і Суслов. Л. І. Брежнєв у вступному слові звинуватив Н. С. Хрущова в порушенні принципу колективного керів-ництва, випинанні своєї особистості і в серйозних про-рахунках, «прикриваються нескінченними перебудовами і ре-організаціями». М. А. Суслов дав короткий аналіз і різку оцінку діяль-ності глави партії і уряду. У дванадцяти об-винен Суслова основний упор був зроблений на характери-стике «поганих рис характеру» Хрущова, що не позво-лили йому правильно розпорядитися наданими пра-вами та обов'язками. До них Суслов відніс крайню гру-бость, нелояльність, примхливість, образливість, адмініст-раторское захоплення, неосмислених квапливість, перед-взятость, пристрасть у судженнях, озлобленість, само-хвальство, самовілля, надмірну самовпевненість, манію величі. 'Звинувачення по суті питання зводилися до того, що Хрущов погрожував розігнати АН СРСР і Тимірязєвську ака-демію замість ділових пленумів ЦК збирав парадні
всесоюзні наради за участю п'яти-шести тисяч чоло-вік; позбавив членів Президії ЦК фактичної можли-ності виїжджати на місця, монополізував це право за со-бій; в поїздки за кордон з державним справах брав із собою своє численне сімейство; перетворив свого зятя А . І. Аджубея, головного редактора газети «Известия», фак-тично в міністра закордонних справ; одноосібно обіймав-ся сільським господарством, нав'язуючи посіви кукурудзи та зап-рещая сіяти трави; повчав керівників братніх країн, як сіяти кукурудзу; рекламував досвід «авантюриста Ла-ріонова », який обіцяв виконати протягом року триріччя-ний план по заготівлях м'яса; довів населення до важко-стей в постачанні м'ясом, хлібом, крупами та іншими про-дуктами; прагнув воєнізувати партійні організа-ції, запропонувавши в записці від 18 липня 1964 замінити парт-коми виробничих управлінь політвідділами; хотів проект п'ятирічного плану на 1966-1970 рр.. замінити семи-або восьмирічним планом; принизив роль Рад, реорганізований-нізованной в 1962 р. обласні та крайові партійні та державні органи з виробничим принципом. Суслов зазначив, що на засіданні Президії ЦК Хрущов визнав правильною критику на свою адресу і звернувся з проханням звільнити його від займаних посад в свя-зи з віком і станом здоров'я. На підставі виступу Суслова пленум прийняв по-становлення, в якому задовольнив «прохання» Хрущова про звільнення його від обов'язків Першого секретаря ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР, а також при-знав недоцільним надалі об'єднувати в одній особі ці два пости. Пленум обрав Першим секретарем ЦК Л. І. Брежнєва і рекомендував Президії Верховної Ради СРСР призначити главою уряду А. Н. Коси-гина. Того ж дня питання про призначення Косигіна був вікон-чательно вирішене. Примусовий догляд Н. С. Хрущова з обществен »! політичної арени поклав початок новому етапу в істо-рії СРСР - етапу розвиненого соціалізму.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Внутрішня політика" |
||
|
||