Реабілітація.

Передумовою реабілітації стала амністія 1953 За указом Президії ВР СРСР «Про амністію» від 27 березня 1953 звільнялися з місць ув'язнення і від інших мір покарання всі засуджені на строк до п'яти років включно, всі засуджені за посадові та господарські, а також майже всі військові злочини, незалежно від строку покарання, всі жінки старше 50 років і чоловіки старші 55 років. Всім засудженим на термін понад 5 років терміни покарання скорочувалися наполовину. Засудженим за політичними статтями також наполовину скоротили терміни покарання, за винятком звільнених старше 55 і 50 років.

4 квітня 1953 було опубліковано повідомлення МВС СРСР про припинення «справи лікарів», як заснованого на брехливих звинуваченнях, і про повну реабілітацію всіх привле-чинних у цій справі осіб. 30 квітня 1954 Верховний суд СРСР реабілітував осіб, що проходили по «Ленінградс-кому справі». У 1955 р. були реабілітовані засуджені у «справі ЄАК». У січні 1957 Військова колегія Верхов-ного суду СРСР скасувала вирок щодо осіб, осуж-денних у справі так званої «антирадянської троцкістс-кой військової організації» («справі Тухачевського»). У февра-ле 1957 рішенням Комітету партійного контролю при ЦК КПРС вони були посмертно відновлені в партії. У пос-ледующие роки були реабілітовані та інші з 408 військових, засуджених у цій справі.

Процес реабілітації прийняв масовий характер пос-ле XX з'їзду КПРС. Він носив як цивільний, так і партійний характер. За завданням Президії ЦК КПРС реабілітацією займалися Верховний суд СРСР і Комі-тет партійного контролю при ЦК партії. Вона проходила, як правило, по мірі надходження апеляцій від засуджений-них або їхніх родичів. Скасовувалися несправедливі

вироки не тільки стосовно високопоставлених партійних, державних, комсомольських, господарських-них, військових працівників, але і простих громадян і цілих народів.

9 січня 1957 Президія Верховної Ради СРСР скасувала власні укази 1943-1944 рр.. відносно бал-Карського, чеченського, інгушського, калмицького і Карачі-евского народів, рекомендував Президії ВР УРСР вос-становить національні автономії виселених народів і дозволити їм повернутися в свої рідні місця. Слідом за цим Президія Верховної Ради РРФСР прийняв укази про пре-освіті Кабардинській АРСР в Кабардино-Балкарська АРСР, Черкеської автономної області - в Карачаєво-Чер-кесскую автономну область, про відновлення Чечено-Інгушської АРСР і Калмицькій автономної області. Пос-ледняя в 1958 р. була перетворена в Калмицьку АРСР. 11 лютого 1957, стверджуючи укази про відновлення на-нальних автономій реабілітованих народів, Вер-ховного Рада СРСР вніс відповідні зміни і до-повнення до Конституції СРСР.

29 серпня 1964 Верховна Рада СРСР вніс зміни до Указу Президії ВР СРСР від 28 серпня 1941 р. «Про переселення німців, які проживають в районах Поволжя», а 5 вересня 1967 прийняв Указ « Про громадян татарської національності, які проживали в Криму ». З поволзьких німців і кримських татар було знято звинувачення в пособ-робітництві фашистам у роки війни, проте ліквідовані в 1941 р. і 1944 автономії не були відновлені.

Територія колишньої АРСР німців Поволжя залишилася в складі Саратовської області. Кримська область, створена в 1944 р. на базі ліквідованої Кримської АРСР, 19фев «раля 1954 р. по ініціативою М. С. Хрущова була передана з РРФСР до складу Української РСР. Офіційним моті-вом рішення, прийнятого на рік 300-річчя возз'єднання України з Росією, було прагнення забезпечити швидке в всебічне відродження і розвиток півострова, що яко-б успішніше могла зробити Україна.

Ди, радянський уряд виступив з широкою програм-мій роззброєння, що охоплювала як скорочення звичайних озброєнь, так і заборону атомної зброї. У липні

1955 на Женевському нараді глав урядів СРСР, Англії та Франції ця програма була підтверджена.

Щирість своєї ініціативи СРСР довів двома великими акціями: скоротив чисельність збройних сил з 5,2 млн. чоловік в 1955 р. до 2,4 млн. в 1960 р., а в 1958 р. оголосив односторонній мораторій на випробування ядерної зброї.

Скорочення армії супроводжувалося ракетно-ядерним переозброєнням і переглядом всієї військової доктрини СРСР. Н. С. Хрущов вважав, що ракети мають замінити собою літаки, танки, артилерію, надводні кораблі. Це була груба помилка. Вона призвела до розколу в армії і опозиції Хрущову більшої частини командного складу Збройних сил СРСР.

У 1960 р. Верховна Рада СРСР по доповіді Н. С. Хру-щева затвердив нову радянську військову доктрину. Її ос-новні положення зводилися до того, що нова світова війна можлива, вона почнеться несподівано, буде ракетно-ядерної, в ній переможе соціалістичний табір, а капита-лизм буде знищений назавжди.

У жовтні 1961 р. на XXII з'їзді КПРС Хрущов говорив, що ми не станемо жити так, як цього хочеться імперіаліс-там, «а вони незадоволені, загрожують нам, мовляв, ось я тебе хво- ростіной. Але якщо вони полізуть на нас з лозиною, то ми їх - цілим віником ». У радянському «вінику» на початку 60-х років було 360 ядерних ракет, в американській «хворощі-ні» - понад 4500. Радянський Союз стояв біля порога нового витка гонки озброєнь, яка дозволила йому за 10 років подолати 16-кратне відставання і до початку 70-х років до-стігнуть військово-стратегічного паритету з США.

До радянському мораторію на ядерні вибухи з кінця 1958 р. строком на рік приєдналися США і Великобри-танія. До того Часу вони закінчили чергову серію ис-вань. СРСР повернувся до випробувань 1 вересня 1961, незважаючи на протести одного з провідних співтворців-лей радянської ядерної зброї академіка А. Д. Сахарова.

Аргументом їх необхідності була названа напружений-ність навколо Берліна. 12 вересня американці справили підземний вибух в Неваді. У жовтні, під час роботи XXII з'їзду КПРС, СРСР справив на Новій Землі фантастичес-кий за своєю потужністю вибух 50-мегатонного заряду. Хрущов був у захваті, що вдалося обійти американців, і по-ручіл ракетникам створити носій під такий важкий за-ряд. Гонка ядерних озброєнні розпочала новий віраж.

Проте в 1963 р. розпочаті в 1958 р. переговори між-ду СРСР, США і Англією про заборону ядерних випробувань за-вершилися підписанням у Москві договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах-в атмосфері, космосі і під водою. Він допускав підземні випробування ядерної зброї. Московський договір 1963 вселив надію, що роззброєння - реальна мета. Незабаром до нього приєднався-лось близько 100 держав. З великих держав його не підписали Франція і Китай, що стали ядерними держава-ми відповідно в 1960 р. і 1966

У 1968 р. був підписаний договір про нерозповсюдження ядерної зброї, за яким ядерні держави зобо -лись не поширювати ядерну зброю, а неядерні - не виробляти і не набувати його. Договори 1963 і 1968 р. стали першими і найважливішими міжнародними угоді-нями в галузі обмеження ядерного озброєння.

Радянська програма роззброєння від 10 травня 1955 р. у вересні 1959 втілилася в трирічний план загального і повного роззброєння, який був представлений Н. С. Хрущовим на XIV сесії Генеральної Асамблеї ООН під час його першого офіційного візиту до США.

План передбачав, по-перше, повне роззброєння, тобто ліквідацію засобів ведення війни, а саме: розпуск сухопутних армій, ВМФ, ВПС; скасування генеральних штабів, військових міністерств; закриття військових навчальних закладів; ліквідацію військових баз на чужих територіях; знищення атомної і водневої зброї, військових Ракет. У розпорядженні держав залишалася лише милі-Дня (поліція), озброєна легкою стрілецькою зброєю.

По-друге, план передбачав заснувати загальний і повний контроль за загальним і повним роззброєнням. Хру-

щев запропонував вести цей контроль національними коштами.

У своїй основі радянський план роззброєння 1959 р. за-вторять ідеї, вперше висунуті в 1927 р. від імені СРСР заступником наркома закордонних справ М. М. Литвиновим на засіданні Підготовчої комісії з підготовки Женевської конференції з роззброєння.

Асамблея підтримала ідею загального і повного разо-ружения, прийняла відповідну резолюцію, за кото-рую проголосували також США і Великобританія. Советс-кий же план був переданий на детальне вивчення в Комітет 10 держав з роззброєння, який був створений влітку того ж року замість Лондонського підкомітету. Однак внаслідок провалу в 1960 р. Комітету 10-ти через бойкот його діяльності з боку СРСР, план став предметом вивчення Комітету 18-ти, який був створений у вересні 1961

Відносини з капіталістичними країнами. У ставлення-пах з капіталістичними країнами принципове зна-чення мали зведені в закон висновки XX з'їзду КПРС про можливості запобігання воєн в сучасну епоху і про мирне співіснування держав двох соціальних систем. Доля систем залежала від результатів еко-кого змагання, яке розглядалося як нова фор-ма класової боротьби у світовому масштабі. Передбачалося, що соціалізм, за образним висловом Хрущова, неіз-бажаних «закопає» капіталізм.

Післявоєнну міжнародну ситуацію визначали радянсько-американські відносини. Їх нестабільність, контрастність в «хрущовський» період радянської історії яскраво характеризують три факти - візит радянської делега-ції на чолі з М. С. Хрущовим в США в 1959 р., другий Бер-Лінський кризу і Карибська криза.

Перший візит глави Радянського уряду і керів-водія комуністичної партії в провідну капіталіс-тичні країну відбувся 15-27 вересня 1959 по при-ошення президента США Д. Ейзенхауера. Радянська де-

Легація прибула до Америки на першому в світі реактивному пасажирському літаку Ту-114 після успішного польоту, досконалого радянської космічної ракетою на Місяць. Це підняло світовий престиж і зміцнило позиції СРСР в від-відносинах з США. Мета візиту - зламати лід «холодної війни», налагодити взаємовигідне співробітництво двох країн, обговорити проблему роззброєння.

Н. С. Хрущов провів кілька відвертих, що не носів-ших форму переговорів бесід з президентом США, виступила-пив на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, відвідав ряд міст ^ вт.ч. Вашингтон, Нью-Йорк, Сан-Франциско, Лос-Анджелес, зустрічався з представниками політичних, ділових, торговельних кіл, з лідерами американських проф-спілок.

У спільній радянсько-американському комюніке було висловлено сподівання, що обмін думками буде сприяти-вать кращому розумінню мотивів і позицій кожної сто-ку і цим самим сприяти досягненню справедливий-вого і тривалого миру. У радянській пресі візит Хруща-ва в США був представлений як візит миру і дружби.

На весну 1960 був намічений візит у президен-та США в СРСР. Однак він був зірваний. В обох країнах були сили, не зацікавлені в зміцненні радянсько-амери-канських зв'язків на вищому рівні. Проникнення 1 травня 1960 в радянський повітряний простір американського літака-розвідника У-2, його знищення, наступний галасливий судовий процес над пілотом Ф. Пауерсом - все це зруйнувало крихкий контакт, загострило відносини між найбільшими ядерними країнами, що незабаром під-вело світ до межі нової війни.

Створена в 1949 р. ФРН вела відверто реваншистську політику, не визнавала повоєнних європейських кордонів, пред'являла територіальні претензії до СРСР, Польщі, Чехословаччини, розглядала НДР як частину своєї території, окупованій СРСР, відмовлялася визнати Західний Берлін вільним містом. В ініціативі СРСР в ніч з 12 на 13 серпня 1961 Західний Берлін був огороджений бетонною стіною.

Одночасно М.Хрущов виступив з погрозами укласти сепаратний мирний договір з НДР »заявив про збільшення видатків на оборону, відмову від скорочення збройних сил, а також про можливість в майбутньому додаткового призову запасників і підтягуванні деяких дивізій з глибини країни до західних кордонів.

Президент США Джон Ф. Кеннеді, в свою чергу, зая-вив рішучий протест проти планів СРСР укласти мирний договір з НДР і висловив готовність воювати за За-падную Берлін. У США оголосили про призов в армію ре-зервістов, привели в підвищену бойову готовність стратегічному і тактичну авіацію. Аналогічні заходи прийняла Великобританія. Розпочався другий Берлінський кри-зис (13 серпня - 28 жовтень 1961 р.).

Вранці 28 жовтня американці зробили акцію зі знищення загороджень у контрольно-пропускного пунк-ту в центрі Берліна біля Бранденбурзьких воріт за допомогою бульдозерів і танків. Їм перегородили дорогу радянські танки. Зіткнення не відбулося. Танковим Проти-янием в центрі Берліна криза закінчилася. СРСР домігся визнання де-факто встановлення кордону і передав фун-кції її охорони Німецькій Демократичній Республіці. У результаті закриття кордону уряд НДР заощади-мило більше трьох з половиною мільярдів марок на рік, з бюд-жету НДР був знятий прес західнонімецьких покупців. У 1962 р. радянське керівництво прийняло рішення створити на американському континенті свою ракетно-ядерну базу як засіб тиску на основного суперника, по-скільки США мали подібну базу біля кордонів СРСР на тер-ритор Туреччини. Формально рішення було обгрунтоване проханням керівництва Куби на чолі з Фіделем Кастро ук-репіть оборону «Острова Свободи» і закріплено радянсько-кубинським договором. Рішення, прийняте Н. С. Хрущовим під впливом військових, було несвоєчасним і помилковим. Воно явно переоцінювало можливості СРСР з роз-ренію своєї військової присутності в світі і недооценивало рішучість США відстояти свої національні інтереси.

 Операція під кодовою назвою «Анадир» по пере-кидку військ, бойової техніки та ядерних ракет на Кубу на-почалася 28 серпня 1962 У жовтні 1962 р. американська повітряна розвідка розкрила радянські плани. Вони дзв-вали у військово-політичного керівництва США бурю нього-нання, аж до прагнення негайно розгромити ос-тров в Карибському морі всіма наявними військовими коштами. Президент США Дж. Кеннеді зайняв не менш воїн-ственную, але більш зважену позицію: встановити бло-Каду Куби з повітря і моря. Збройні сили США і НАТО були приведені в повну бойову готовність. У той же стан були приведені і збройні сили СРСР і ОВД. 

 Розпочався Карибський (його також називають ракетним, Кубинським) криза (22 жовтня - 20 листопаду 1962 р.). Пос-ле корейської війни це був найнебезпечніший международ-ний конфлікт. Рішучість військових «не надійшли принципами", не мерзнути перед застосуванням зброї масово-го ураження поставила світ у порога третьої світової вої-ни, на цей раз ракетно-ядерної та останньої. ЈЈt 

 Усвідомлення смертельної небезпеки змусило керуй-телей СРСР і США терміново звернутися до політичного раз-рішенням конфлікту. У цей історичний момент Н. С. Хрущов і Дж. Кеннеді виявилися гідні свого ви-сокого становища. У ході секретних переговорів керуючи-ство СРСР відмовилося від колишнього задуму і обіцяв в ко-Ротко терміни демонтувати почате будівництво ракет-ної бази. У відповідь керівництво США согласил вісь. вивезти свої ракети з Туреччини і залишити спроби насильно змінити політичний устрій Куби. 

 Карибський криза стала для ядерних держав серйозним іспитом на витримку і відповідальність перед світовим співтовариством. І хоча після нього гра «ядерними мускула-ми» тривала, до такого небезпечного рубежу вона вже не Доходила, загрожувати один одному війною політики СРСР і США більше не наважувалися. 

 Функції ракетної бази в американських берегів стали виконувати радянські стратегічні підводні ракетонос- 

 ци. Вони мали перевагу по частині скритності і мо-бильности. 

 Відносини з соціалістичними країнами. У ставлення-пах СРСР з соціалістичними країнами велике значен-ня мав висновок XX з'їзду КПРС про форми переходу різних країн до соціалізму. З'їзд відмовився від абсолютизації радянського досвіду і відродив ленінське положення 1916 про розмаїтті форм переходу до соціалізму. Поряд з со-ветской формою перетворення суспільства на социалисти-чеських засадах, була визнана виправданою форма народ-ної демократії. 

 Цей висновок був зроблений під впливом досвіду соціаліс-тичні країн Європи та Азії, а також гіркого уроку со-радянсько-югославських відносин 1948-1954 рр., У 1955 р. Югославію відвідала радянська партійно-урядових-ная делегація на чолі з Н. А. Булганіним. У 1956 р. Со-радянської Союзу відвідала делегація Югославії на чолі з І. Броз Тіто. Відносини були врегульовані. Радянське керівництво визнало правомірність югославського шляху будівництва соціалізму з його самоврядуванням, рабочи-ми радами, відсутністю монополії зовнішньої торгівлі. Земляцтво югославських емігрантів, що засуджувало «фаши-стскій режим Тіто», було розформовано, більшість емігрантів виїхали на батьківщину, інші прийняли советс-кое громадянство. 

 Проте І. Броз Тіто демонстративно підкреслював самостійність Югославії, відмовившись вступити в Організацію Варшавського договору. Разом з Індією Південно-Славія стала ініціатором створення руху непрісоеді-нання до військових блоків. Це призвело радянське керуючи-ство до висновку, що Белград претендує на роль альтернатив-ного стосовно Москви центру. Він став причиною пос-ледующего загострення двосторонніх відносин і обвине-ний югославського керівництва у ревізіонізму. 

 1956 став роком серйозних випробувань міцності соціалістичного табору. Викриття культу особи викликало хвилю антирадянщини в ряді соціалістичних країн Європи, передусім у Польщі та Угорщині.

 літічгеского союзу і переорієнтації їх на Захід. Для запобігання подібного розвитку подій у Польщі, яка мала для СРСР стратегічне значення в Європі, радянське керівництво використало загрозу силою, привівши в бойову готовність свої війська в Польщі, направивши одну танкову дивізію до Варшаві. Робочі польської столиці стали озброюватися, готуючи місто до оборони. Їх підтримала значна частина польської армії. 

 Положення на межі катастрофи врятував В. Гомулка, обраний 19 жовтня Першим секретарем ЦК Польської обсягів по-діненія робочої партії (ПОРЩ. Він попросив Хрущова зупинити просування військ, запевнивши його в тому »що Польща потребує дружби з росіянами і без СРСР вона не зможе існувати як незалежна держава. 

 В Угорщині події почалися 23 жовтня зі студен-ШЩ демонстрації і привели до антирадянського і антисоціалістичну повстання, в ході якого було вбито і шовешени сотні прорадянськи налаштованих громадян. Повсталі вимагали вивести з Угорщини радянські війська, що знаходилися там з Потсдамської угоду. Їх підтримав уряд Угорщини на чолі з Імре Надем, яка 1 листопада прийняло рішення вийти верб ОВС. Події в Угорщині керівництво СРСР розцінило як контрреволюційний путч. Заручившись підтримкою союзників по Варшавському договору та Китаю, воно придушило його танками 3 листопада 1956 Операцією командував маршал І. С. Конєв за активної участі голови КДБ І. А. Сєрова. Нове керівництво Угорщини на чолі з Яношем Кадаром стало ва шлях тісного і всебічного співробітництва з СРСР. За вироком угорського суду колишній прем'єр І. Надь був розстріляний в квітні 1958 

 . Польський криза і угорська трагедія 1956 майже одночасно були посилена Суецької кризи, 27липня 1956 президент Єгипту Га малий ь Абдель Насер оголосив про націоналізацію Суецького каналу, маючи намір направити Доходи від нього на будівництво Асуанської греблі на р.. І СРСР підтримав це рішення. Однак проти нього 

 виступили Франція, Великобританія та Ізраїль. 30 октяб-ря 1956 вони зробили збройну агресію проти Єгипту. Позиція Радянського Союзу ними в розрахунок не прини-малась, тому що, на їх думку, СРСР загруз в угорському віднов-ванні. Тим не менше 5 листопада глава Радянського уряду Н. А. Булганін виступив із зверненням до керівників країн-агресорів, попередивши про готовність СРСР примі-нитка силу для захисту Єгипту. Радянським послам в цих країнах було наказано при передачі звернення адреси-там на словах додати, що цією силою буде ракетно-ядер-ве зброю. 

 Атомний шантаж справив в Лондоні і Парижі ефект вибуху бомби. 7 листопада англо-французькі, а наступного дня ізраїльські війська припинили вогонь. У грудні 1956 р., після заяви СРСР, що його компетент-ні органи не будуть перешкоджати виїзду до Єгипту «доб-ровольцев» для допомоги дружньому народові в боротьбі з колонізаторами, англо-французький експедиційний кор-пус покинув захоплену територію вздовж Суецького ка- налу. 

 Міцність соціалістичного табору в Європі визначалася міцністю Організації Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги. З кризового 1956 вони вийшли зміцнілими. У 1959 р. був прийнятий Статут РЕВ, який пов'язував подальший розвиток еко-кого співробітництва з поділом праці між країнами-членами Ради шляхом координації народногосподарських планів. 

 Міцність соціалістичного табору загалом визначали радянсько-китайські отношенія.Оні будувалися на осно-ве договору про дружбу, союз і взаємну допомогу, підписаний-ного між двома країнами в лютому 1950 р. у Москве.В метою усунення будь-яких привілеїв СРСР в Китаї і забезпечення повного суверенітету Китаю Радянський Союз в 1952 р. передав братній країні КВЖД, а в 1955 р. вивів свої війська з спільно використовуваної військово-морської бази Порт-Артур, безоплатно передавши всі споруди в цьому районі правітельсва КНР У тому ж році Китаю була 

 передана радянська частка участі в змішаних радянсько-китайських товариствах, створених на паритетних засадах у 1950-1951 рр.. 

 У 1950-ті роки з допомогою СРСР в Китаї було побудовано, відновлено або реконструйовано більше 400 промисло-вих підприємств, 44 електростанції. СРСР поетавіл Кі-таю промислового обладнання більш ніж на 2 мілліар-так рублів, передав понад 24 тис. комплектів технічної документації і понад 4000 патентів, у тому числі на самі передові автоматичні лінії, прокатні стани, махай-ни, прилади, технічні процеси. При цьому Китай опла-тил тільки витрати за копіювання та пересилання докумен-тов. 

 В1957 р. було укладено угоду, що передбачає-шиї передачу Китаю новітніх технічних досягнень, в першу чергу у військовій області, зокрема технології виробництва ракети Р-12. 

 До кінця 50-х років у Китаї працювало 8000 радянських спе-ціалістів і більше 2000 вчених. У СРСР пройшли навчання 11 тис. китайських студентів і більше 8000 робітників і техні-ков. Радянські фахівці виконали в Китаї роботи на суму в 500 мільйонів доларів, отримавши за свою працю 50 мільйонів. Всебічна кооперація економік двох країн ставила на міцні основи індустріалізацію Китаю. 

 На рубежі 1950-х - 1960-х рр.., Особливо після перемоги народної революції на Кубі (1959 р.), соціалістичний табір здавався міцним як ніколи. У його складі було 14 держав: СРСР, Китайська Народна Республіка, Польська Народна Республіка, Чехословацька соціал-стическими Республіка, Угорська Народна Республіка, Румунська Народна Республіка, Народна Республіка Болгарія, Народна Республіка Албанія, Німецька Де-мократіческое Республіка, Корейська Народно-Демокріт- тичні Республіка, Монгольська Народна Республіка, Демократична Республіка В'єтнам, Федеративна На-рідна Республіка Югославії, Республіка Куба. Соціал-стіческій табір підтримували більше 10 країн «соціаліс-тичної орієнтації», в тому числі Індонезія, Єгипет, 

 Алжир, Сирія, а також комуністичні і робочі партії багатьох країн світу, що підтвердили международ-ні наради їхніх представників у листопаді 1957 г, в Моск-ве, в липні 1959 р, в Бухаресті, в листопаді 1960 р. в Москві. 

 Однак у 1960-і роки іспит на міцність социалисти-чний табір не витримав. Головна причина тому-ас-кол радянсько-китайських відносин. Основою для нього ста-ло розбіжність військово-стратегічних інтересів двох країн. Перші ознаки підозри в щирості та доброзичливості СРСР зародилися у китайського керуючи-ства в жовтні 1954 р., під час святкування 5-й річни-ни КНР. У довірчій бесіді з Хрущовим Мао Цзедун висловив прохання допомогти Китаю побудувати підводний флот і організувати виробництво атомних бомб. Прохання була мотивована загрозою безпеки Китаю з боку США, президент яких загрожував в 1952 р. піддати країну атомного бомбардування. 

 Мао домагався від СРСР допомоги, яку свого часу США надали Великобританії, що стала в 1950 р. ядерною державою. Хрущов, уникаючи дипломатії і посилань на необ-ходимость детального обговорення питання, відразу відповів відмовою, пообіцявши прикрити Китай своєю міццю при віз-нення реальної загрози. 

 У липні 1958 р. в ході обговорення в Пекіні проблем під-енного співробітництва китайці хотіли заручитися рада-ської військової підтримкою у разі їх спроби силою оволодіти Тайваньским протокою, а потім і Тайванем, за спиною якого стояли США. Хрущов навідріз відмовився втягувати СРСР у можливий військовий конфлікт з американцями. Більш того, з ініціативи радянського лідера в червні 1959 Президія ЦК КПРС прийняв рішення в односторонньому по-рядку анулювати угоду 1957 

 Наприкінці вересня 1959 р., напередодні 10-річного ювілею КНР, керівництво Китаю крижаним мовчанням зустріло захвати Н. С. Хрущова з приводу його недавню поїздку в США, що змусило радянського лідера покинути країну, не чекаючи святкування. 

 Самим серйозним ударом по радянсько-китайським відно-шеніям стало санкціоноване Президією ЦК КПРС 

 рішення Н. С. Хрущова в березні 1960 р. в терміновому порядку відкликати з Китаю всіх фахівців і радників. Всі види робіт на ходу були кинуті. Це викликало параліч китай-ського виробництва і завдало економіці країни величезної шкоди. 

 Китайське керівництво розгорнуло критику радянських «соціал-імперіалісти»; в свою чергу, керівництво СРСР обрушилося на «китайських ревізіоністів» і «Раскольни-ков». 

 Фатальний конфлікт між КПРС і КПК, СРСР і КНР зруйнував єдність табору соціалізму, завдав непоправної шкоди міжнародному комуністичному руху. З початку 60-х років Радянському Союзу довелося вести «холодну війну» на два фронти: проти США та їхніх союзників по НАТО і проти Китаю. Вона підірвала сили СРСР, прирекла його на історичну поразку. 

 Інформація, релевантна "Реабілітація."

1.  Глава 18. Амністія. Помилування. Судимість. Реабілітація
     Глава 18. Амністія. Помилування. Судимість.
   
2. § 4. Реабілітація
     реабілітацію жертв політичних репресій ". Юридичною підставою - політичні репресії з боку держави щодо фізичних осіб. Політичними репресіями, згідно з цим законом, визнаються різні заходи примусу, застосовувані державою з політичних мотивів, у вигляді позбавлення життя чи свободи, приміщення на примусове лікування в психіатричні лікувальні установи,
   
3. Олександр Олександрович Богданов засновник філософії самоорганізації
     реабілітації. Так як в СРСР довгий час це ім'я і всі праці під цим ім'ям були під забороною і віддані забуттю. Все це трапилося тому, що нібито наукова діяльність Л. Л. Богданова являла собою «антимарксистську єресь». Західна ж наука пе могла визнати його з причини того, що роботи його несли на собі нібито «марксистський мундир». А між тим, за висловом С. С, Дзарасова, йшов
   
4. Вимоги з дисциплін спеціалізації
     реабілітація, - психологічне консультування, психокорекція та основи психотерапії. Конкретні вимоги до підготовки фахівця і зміст циклу дисциплін спеціалізації встановлюються вищим навчальним закладом. Спеціаліст повинен вміти вирішувати завдання, що відповідають його кваліфікації: - на основі накопичених масивів знань, навичок дослідницької роботи та інформаційного
   
5. Реабілітаційний центр «Веселка» для дітей та підлітків з обмеженими можливостями (В скороченні)
     реабілітаційного центру «Веселка» в 1994 р. було викликано цілим рядом соціально-економічних причин. Це погіршення матеріального рівня життя населення, зростання числа малозабезпечених сімей, збільшення числа матерів-одиначок. Екологічна обстановка в Клину призвела до того, що катастрофічно зросла кількість ослаблених дітей, що мають фізичні, психічні, мовні і особистісні відхилення.
   
6. Міжвідомча взаємодія в превенції поведінки неповнолітніх
     реабілітація дітей та сімей групи ризику як основоположний підхід і найважливіша ланка в сучасній системі профілактики відхиляється і правопорушень неповнолітніх; - законодавче та нормативно-правове забезпечення превентивної, охоронно-захисної та корекційно-реабілітаційної практики, взаємозв'язок і узгодження федеральних і регіональних законодавчих актів,
   
7. 12. Термін дії суміжних прав
     реабілітації. На 4 роки збільшується також термін охорони суміжних прав виконавця, який працював під час Великої Вітчизняної війни або брав участь в ній. Поряд з виконавцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного та кабельного мовлення суміжними правами можуть скористатися їх правонаступники, в тому числі спадкоємці. У межах залишається частини термінів дії суміжних прав до
   
8. 1.1. Об'єкт, предмет і завдання курсу корекційної педагогіки
     реабілітаційна педагогіка »все частіше стало з'являтися уніфіковане поняття« корекційна педагогіка ». Цією педагогічної дефініцією в одних випадках замінюють існувало раніше поняття «дефектологія» або використовують як адекватний їй термін. В інших випадках корекційна педагогіка охоплює не тільки область спеціальних наукових знань, але й основи психолого-педагогічних знань про
   
9. СІМЕЙНИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК
     реабілітації повернути дитину в рідну сім'ю. Біологічним батькам ставляться умови, що дитину їм можуть повернути тільки після їх лікування від наркоманії або алкоголізму та працевлаштування. У сімейному дитячому будинку піклуються про відновлення фізичного та психічного здоров'я дітей, займаються їх загартовуванням, допомагають у навчанні. При вивченні дитини прийомні батьки звертаються до соціального
   
10. 1. Загальна характеристика спеціальності 022700 «Клінічна психологія»
      реабілітацію. Об'єкт клінічної психології - людина з труднощами адаптації та самореалізації, пов'язаними з його фізичним, соціальним і духовним станом. Предметом професійної діяльності фахівця є психічні процеси і стани, індивідуальні та міжособистісні особливості, соціально-психологічні феномени, які проявляються в різних областях людської
    
11. 12.2. Документи еколого-економічного прогнозування і планування, що розробляються за періодами часу
      реабілітації територій, забруднених радіонуклідами, передбачається регулярне проведення на постраждалих територіях радіаційно-екологічної-кого моніторингу, здійснення комплексу заходів з реабілітації забруднених сільгоспугідь, запобігання переносу радіонуклідів на більш чисті території. Важливе місце відводиться розробці радіаційно-гігієнічних паспортів населених пунктів,
    
12. 108. Які цілі пізнання?
      реабілітації позанаукових форм пізнання, наприклад міфології та релігії. У цих умовах і сама філософія, будучи формою марного знання, набуває шанс на
    
13. Тема 15. Сучасна сім'я, її проблеми, криза сім'ї
      реабілітації дітей та підлітків у сучасних умовах. - М., 1994. Державна система соціальної допомоги сім'ї і дітям. Офіційні документи і матеріали. Вип. 1. - М., 1991. Яковлєв Ю. Ваші права, діти. - М., 1992. Тема 17. Робота соціального педагога з сім'єю Вивчення соціальним педагогом сім'ї, складання «карти сім'ї». Дитина в сім'ї.
    
14. Додаток ПРОГРАМА КУРСУ
      реабілітація, навчання, вправи. Структура соціально-педагогічного процесу, особливості взаємодії об'єкта і суб'єкта в процесі соціально-педагогічної діяльності, проблеми, цілі і критерії в соціально-педагогічному процесі. Механізм соціально-педагогічного процесу: спостереження та аналіз, діагностика, вибір та апробація форм і методів. Интроекция соціально-педагогічних ідей