| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Від автаркії до економічної лібералізації |
||
|
В умовах Другої світової війни франкистский режим був змушений вдатися до політики господарської автаркії з метою самозабезпечення країни основними продовольчими та промисловими товарами. Взятий урядом курс проявився в цілеспрямованому обмеженні імпорту, заохочення національних виробників шляхом введення для них пільгових тарифів та оподаткування, державне регулювання і плануванні економіки, контролі над виробництвом. Міністерство промисловості і торгівлі, а також спеціально створений Іспанський інститут іноземної валюти здійснювали жорсткий контроль за зовнішньою торгівлею. Прийняті в 1939 р. закон про захист і розвиток національної промисловості і закон про впорядкування і захисту національної промисловості були покликані створити пільгові умови для іспанських виробників. У 1941 р. було створено Національний інститут промисловості, активно сприяв створенню великих енергетичних, металургійних, хімічних, автоскладальних і авіаційних державних підприємств (СЕАТ, ЕНДЕСА, КАСА, ЕНСІДЕСА та ін.) Виробники сільськогосподарської продукції були зобов'язані продавати по встановлюються за державою фіксованими цінами значну частину вирощеного врожаю. В якості закупівельних організацій виступали Національна зернова служба і Національний комісаріат з поставок і транспорту. Політика господарської автаркії, що здійснювалася в умовах гострої нестачі товарів першої необхідності, виявилася здатною лише в мінімальному ступені забезпечити населення продовольством і промисловими товарами. Введена 14 травня 1939 г урядом Ф. Франко карткова система розподілу продуктів харчування проіснувала до 15 червня 1952 Довгий час в Іспанії існував «чорний ринок» товарів, процвітала спекуляція. Жорсткі обмеження на імпорт, державне регулювання, численні бюрократичні перепони стримували розвиток примушує лінощів і сільського господарства, заважали модернізації виробництва, запровадження прогресивних технологій. Більшість населення країни, головним чином малозабезпечені верстви, зазнавало крайню потребу через гостру нестачу коштів для існування. У суспільстві зріло невдоволення проведеної політикою, у тому числі серед підприємців і товаровиробників. Усвідомлюючи загрожують режиму соціальні загрози, новий уряд країни, сформований у липні 1951 р., висунуло в якості найважливіших завдань підвищення життєвого рівня населення, модернізацію виробництва, реформування економіки на шляхах її поступової лібералізації. Лібералізації економіки сприяло підписану в 1953 р. іспано-американську угоду, згідно з яким Іспанії надавалися пільгові кредити на значну на ті часи суму 1,5 млрд дол В рахунок цих грошей Іспанія почала закуповувати продовольство, хімічні добрива, комбікорми, машини й устаткування. Незважаючи на зберігалися законодавчі обмеження, до Іспанії потекли іноземні інвестиції. Політика економічної лібералізації торкнулася сільське господарство. З середини 50-х років Міністерство сільського господарства поступово скасовувало практику обов'язкової обробки орних площ і примусового продажу за фіксованими цінами частини сільськогосподарської продукції. Продаж зерна та продуктів тваринництва все частіше здійснювалася за ринковими цінами. Реформи уряду сприяли економічному підйому. У період з 1951 по 1957 р. щорічний ріст ВВП Іспанії в середньому становив 4,5% (більш високі темпи приросту ВВП в той період в країнах Західної Європи спостерігалися тільки в Німеччині та Італії), зовнішньоторговельний оборот країни за цей же період зріс майже в 10 раз. Спостерігався, хоч і повільний, зростання доходів на душу населення: так, в 1940 р. цей показник складав всього 2000 дол (за цінами 1985 р.), в 1950 р. - 2500 дол, в I960 р. - 3600 дол , в 1966 р. - 5500 дол, в 1970 р. - 6600 дол Таким чином, в силу ряду причин як внутрішніх (застійні явища в економіці, вузькість внутрішнього ринку), так і зовнішніх (розвиток інтеграційних процесів у Європі та світі) режим був змушений відмовитися від політики автаркії і регульованої економіки і перейти до економічної лібералізації, що відкривала більш сприятливі умови для іспанського бізнесу. Кабінет міністрів, сформований в 1957 р., де провідну роль грали технократи з «Опус деї», активізував політику, на-80 спрямовану на лібералізацію і модернізацію іспанської економіки. Була скасована існувала перш система різних обмінних курсів песети у зовнішній торгівлі та введено єдиний курс для всіх учасників імпортно-експортних операцій; з метою заохочення іспанського експорту девальвувалася песета; була заморожена заробітна плата і змінена шкала оподаткування в бік збільшення податків. Наприкінці 50-х років Іспанія вступила в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк39, який в 1959 р. липня 1959 був прийнятий закон про новий економічний курс, який закріпив План економічної стабілізації (в ЗМІ він отримав назву «Стабілізаційний план»). Згідно з цим планом були прийняті жорсткі антиінфляційні заходи, впорядкований бюджет, різко скорочені витрати держави, введена нова тарифна шкала на експортно-імпортні операції, встановлено єдиний обмінний курс песети по відношенню до американського долара (60 песет за один долар). Суть Стабілізаційного плану полягала в демонтажі корпоративно-патерналістського капіталізму і консолідації на іспанському економічному просторі принципів ринкової економіки. З 1961 р. в Іспанії було помітно пожвавлення економіки, а потім і її зростання. Економічному буму в країні в 60-ті-70-ті роки сприяв і ряд інших факторів. Серед них привабливість Іспанії для зарубіжних туристів. Завдяки наявності сприятливого клімату, відмінних піщаних пляжів, хорошому сервісного обслуговування та дешевій робочій силі Іспанія перетворилася на улюблене місце відпочинку для західноєвропейців. Позитивним фактором стала і економічна еміграція іспанців в розвинені західноєвропейські країни. З 1960 по 1975 р. більш 2 млн іспанців виїхали на заробітки за кордон. Їх регулярні грошові перекази у твердій валюті до Іспанії сприяли оздоровленню держбюджету і зростання золотовалютного запасу. Сприятлива економічна кон'юнктура в Іспанії і в світі сприяла притоку іноземних капіталів у країну, що позитивно позначалося на макроекономічних показниках. У період з 1961 по 1974 р. середньорічне зростання ВВП перевищив 7%. З розвинених країн світу лише Японія за цим показником обганяла Іспанію. З 1975 р. Іспанія по праву стала називатися «індустріальною державою». З 1959 по 1975 р. частка сільського господарства в структурі ВВП скоротилася з 23% до 9%, у той час як частка промисловості зросла з 34% до 42%, а сервісних послуг - з 43% до 49%. З 1960 по 1975 р. 7 млн іспанців переїхали із сільської місцевості в міста. З середини 70-х років визначення «відстала», «патріархальна», «сільськогосподарська» по відношенню до Іспанії залишилися в минулому.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Від автаркії до економічної лібералізації " |
||
|
||