Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
Головна → Право → Теорія держави і права → 
« Попередня Наступна »
Скакун О.Ф.. Теорія держави і права, 2001 - перейти до змісту підручника

§ 4. Джерела мусульманського права

У складі мусульманського права виділяють дві групи взаємозалежних норм:
1) юридичні розпорядження Корану і суни - збірник юридич-но значущих переказів про вчинки, висловлення і мовчанку пророка Магомета;
2) норми, сформульовані мусульмансько-правовою доктриною на основі «раціональних» джерел - одностайної думки найавторитетніших правознавців («іджма»), умовиводи за аналогією («кмяс»). Основними нормами вважаються норми першої групи, особливо ті, що записані в Корані.
Розглянемо послідовно кожне із стародавніх джерел мусульманського права.
1. Коран (араб. - «читання») - священна книга мусульман і перше за значенням джерело^мусульманського права, як й усієї мусульманської цивілізації. Його не можна вважати систематизованим юридичним документом. Лише незначна частина Корану стосується питань правових взаємовідносин мусульман, а також інших віруючих. Більшість положень присвячено питанням релігії та ісламської моральності. Серед норм, що регулю-

593
ють взаємостосунки людей, Коран містить загальні положення, які мають форму абстрагованих релігійно-моральних орієнтирів, що надають простору для тлумачення. Невелика кількість конкретних правил поведінки виникла здебільшого при розв'язанні пророком конкретних конфліктів, оцінці ним конкретних фактів або при відповіді на поставлені йому запитання.
2. Суна - свого роду тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті пророка Магомета. Суна укладалася протягом кількох століть (із VII по IX) і мала на меті викласти приклади з життя Магомета для керівництва віруючими своїх дій. Як і Коран, суна містить мало норм юридичного характеру, в ній домінують морально-релігійні положення. Так само, як і Коран, переважна частина нормативних розпоряджень суни не містить широких принципів-узагальнень, а складається із конкретних казусів-випадків із життя Магомета.
Коран і суна - джерела, на основі положень яких були встановлені норми шаріату і фікху.
Мусульманське право історично виявилося залученим до сфери шаріату (релігії) у результаті ісламізації фактично діючих правових норм і відносин. У подальшому мусульманське право було пов'язано із шаріатом унаслідок діяльності мусульманських юристів, які розробляли питання права з урахуванням релігійно-моральних орієнтирів ісламу.
3. Іджма - третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.
З посиленням ролі юристів мусульмансько-правова доктрина зосередила зусилля на розробці методологічної та загальнотеоретичної основ права.

594
В іджмі з'явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського суспільства. Виражена вона від імені Аллаха двома положеннями:
1) «Моя община ніколи не ухвалить помилкове рішення»;
2) «Те, що мусульмани вважають справедливим, справедливе й в очах Аллаха».
Стверджувалося, що право встановлюється не більшістю або усіма віруючими, а тільки єдністю думок компетентних, офіційно уповноважених на це осіб. Думка знавців ісламу, яка виражалася в нормі або принципі і Грунтувалася на поєднанні традиції, звичаю і практики, набувала юридичної сили. У цьому полягало її велике практичне значення.
Натепер іджма є єдиною догматичною основою мусульманського права. Сучасний суддя шукає мотиви для рішення не в Корані, а в книгах, де викладені рішення, освячені іджмою.
4. Кияс - рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих випадків розпоряджень, установлених Кораном, суною або іджмою, причому іджма має більше значення, ніж інші джерела. Судження'за аналогією -- це засіб тлумачення випадків із життя пророка, його висловлень або мовчанки, які можна застосувати до вирішення знову виникаючих конкретних ситуацій. За допомогою судження за аналогією, виходячи із нормативних розпоряджень Корану і суни, пропонувалося рішення для даного конкретного випадку, тобто тлумачення і застосування права. Отже, мусульманське право засноване на принципі авторитету.
На відміну від романо-германського типу правової системи, де тлумачення не є самостійним джерелом права, у мусульманській правовій системі вирішення конкретної справи здійснювалося за аналогією. Використовуючи мусульманський метод тлумачення, неможливо створити норми абстрактного характеру, якими є норми континентального права. Для цього потрібний метод, який в змозі охопити всі сфери права структурова-ною системою, метод побудови юридичних конструкцій.
У мусульманському праві, про що свідчать його джерела, встановлені не всі конкретні правила, а загальні рамки поведінки, орієнтири, принципи, на основі яких можна сформулювати рішення у будь-якій справі. Зміст і форми мусульманського права є невизначеними. Ісламські юристи вважають це' позитивною якістю. У невизначеності змісту норм вони вбачають можли-

595
вість вирішувати справу, грунтуючись на загальних принципах шаріату і використовуючи різні джерела або їх комбінації.
Кияс сприяв як заповненню прогалин у нормативних розпорядженнях Корану і суни, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.
Іджма і кияс стали результатом діяльності сунітських і шиїтських правових шкіл, які справили значний вплив на еволюцію мусульманського права.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 4. Джерела мусульманського права"
  1. ЗМІСТ
    джерела формування права у різних народів світу § 5. Сучасні концепції праворозуміння § 6. Поняття і ознаки права § 7. Сутність права § 8. Принципи права § 9. Функції права § 10. Цінність права § 11. Співвідношення права і закону § 12. Співвідношення національного і міжнародного права § 13. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив Глава 14. ПРАВОВА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ І СИСТЕМА
  2. § 3. Виникнення і розвиток мусульманського права
    джерел -- Корана і суни, в яких містилися окремі норми кримінального і цивільного права. Ці норми не були приведені у певну систему, не виділені в окрему групу, а тому «праведні» халіфи віддавали перевагу на основі консенсусу формулюванню нових правил поведінки. У VIII-X століттях юристи, відчуваючи брак конкретних розпоряджень Корана і суни, необхідність у заповненні прогалин і пристосуванні
  3. § 7. Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
    джерелам мусульманського права, більш того, прагнуть розширити їх вплив. Спостерігається своєрідний ренесанс ісламської правової культури, повернення до традиційних ісламських цінностей. Наприклад, у Лівії на початку 1977 р. Коран було проголошено «законом суспільства», що заміняє конституцію. У Пакистані в 1977 р. була створена Рада ісламської ідеології з метою приведення поточного законодавства
  4. 61. Регіональні міжнародні організації
    джерелами міжнародного публічного права (зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 року, Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року та ін.). Держава, що висловила бажання вступити в Раду Європи, повинна відповідати таким умовам: - правовий устрій та інститути повинні відповідати принципам
  5. § 7. Юридичні джерела (форми) права
    джерела (форми) права - вихідні від держави або визнані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення. Юридичні джерела (форми) права Нормативно-правовий акт Правовий прецедент Нормативно-правовий договір Правовий звичай Правова доктрина Релігійно-правова норма Міжнародно-правовий акт 309
  6. § 1. Поняття релігійно-традиційного типу правової системи
    джерел права, що являють собою тісне переплетення юридичних, моральних, міфічних розпоряджень, які склалися природним шляхом і визнані державою. 587 Серед типів правової системи цей тип є найрізноманітнішим і складається із трьох великих груп правових систем, поєднаних внутрішньою схожістю: 1) релігійно-общинної -- поєднує групи систем мусульманського, індуського, іудейського і християнського
  7. § 5. Система мусульманського права та її структура
    джерелами (формами) права, юридичною термінологією і конструкціями, забарвленими в релігійні тони, так і за структурою, яку складають специфічні галузі, що сформувалися за різних часів, інститути і норми права. Доктри-нальна розробка мусульманського права ускладнювала його систематизацію, хоча і надавала йому гнучкості і можливості розвитку. З позицій ісламу право не повинно бути відображенням
  8. § 8. Мусульмансько-правова доктрина
    джерелом права в процесі його розвитку і формування. Раніше відзначалося, що мусульманське право створювалося богословами і правознавцями різних шкіл-толків, які при спільності відправних позицій формулювали незбіжні норми в процесі вирішення схожих питань. Незважаючи на те що таке різночитання не сприяло оформленню єдиної системи загальнообов'язкових юридичних норм, різні толки конкурували, але
  9. § 9. Принципи права
    джерелом права, розвиток принципів мусульманського права сприяв відкриттю широкого простору для суддівського вибору. У сучасному законодавстві мусульманських країн, як правило, відсилання до принципів права здійснюється в тих випадках, коли мовчить закон. Наприклад, у цивільних кодексах Єгипту, Лівії, Алжиру, сімейному законодавстві Іраку, Йемену (НДРЙ), Бахрейну, які закріпили низку
  10. § 10. Правовий звичай
    джерелом у тих питаннях, які мусульманське право не регулює (наприклад, звичаї, що стосуються суми приданого і способів його виплати; звичаї, що регулюють використання джерела води між земельними володіннями). Деякі нації і народи (бедуїни багатьох районів Аравії, бербери Південної Африки та ін.), які прийняли ісламську релігію, її догматику і культ (але не мусульманське право), продовжують і
© 2014-2022  ibib.ltd.ua