Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

61. Регіональні міжнародні організації

Важливою особливістю сучасного міжнародного права є регіоналізація міжнародних відносин, що дозволяє більш ефективно вирішувати насущні проблеми держав, розташованих у певних географічних регіонах планети. Тому представляється необхідним розглянути основні аспекти діяльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних регіональних міжнародних організацій. Ліга арабських держав (ЛАД) - Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 рбку Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансіорданії,Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини. У цьому документі були сформульовані основні цілі та принципи, на яких повинна була бути побудована майбутня Ліга. 22 березня 1945 року в Каїрі відбулася загально-арабська конференція, у якій взяли участь сім арабських держав (Сирія, Ліван, Йорданія, Ірак, Саудівська Аравія, Ємен і Єгипет), і в той же день відбулося підписання Пакту ЛАД представниками шести арабських держав (представник Ємену підписав Пакт пізніше, 5 травня 1945 року). Пакт ЛАД набрав сили 10 травня 1945 року. В даний час число учасників Пакту - більше двадцяти. Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча в ЛАД входять, наприклад, Джібуті і Сомалі, що не є арабськими державами). Цілями Ліги є; - забезпечення більш тісних відносин між державами - членами Ліги; - координація їхніх політичних дій; - забезпечення їхньої незалежності і суверенітету. Співробітництво членами ЛАД здійснюється в таких сферах: економічні і фінансові проблеми; транспорт і зв'язок; питання культури, охорони здоров'я; гуманітарні проблеми. Вищим органом ЛАД є Рада ЛАД, у якій представлені всі учасники Пакту. Рішення, прийняті Радою одноголосно, обов'язкові для всіх членів ЛАД; рішення, прийняті більшістю голосів, обов'язкові тільки для тих держав, які із ними погоджуються. У разі агресії або загрози агресії проти держави-члена ЛАД ця держава може вимагати негайного скликання Ради ЛАД, що намічає заходи для усунення агресії, у тому числі примусовими заходами. Об'єднана рада оборони і Постійна військова комісія надають консультативну допомогу Раді. Рада також вправі розглядати спори між державами ЛАД. Рада обирає на п'ять років Генерального секретаря З 1964 р. а рамках ЛАД діє Конференція глав держав і урядів, на якій обговорюються найбільш важливі питання. Під егідою ЛАД діють спеціалізовані міжарабські організації. Тимчасове місцезнаходження Генерального секретаріату ЛАД у Тунісі. Організація американських держав Організація американських держав (ОАД) - міжурядова регіональна організація, яка створена в 1948 році і включає більшість країн Західної півкулі. ОАД діє на основі статуту в редакції 1970 року, а також Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 року, Членами ОАД є 35 латиноамериканських держав і США. У 1962 році під тиском США було неправомірно припинене членство Куби в організації. Після заснування в 1971 році інституту спостерігачів при ОАД своїх постійних спостерігачів акредитували Бельгія, Гайана, Канада, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, Швеція, Франція, ФРН, Японія і ряд інших країн (усього ЗО). Цілі і принципи ОАД полягають у: - підтримці миру і безпеки на континенті; - мирному врегулюванні спорів між державами-членами; - спільному опорі агресії; - сприянні рішенню політичних, економічних і правових проблем американських країн; - об'єднанні зусиль із метою економічного, соціального, науково-технічного і культурного прогресу та ін. Вищим органом ОАД є Генеральна асамблея, що збирається на щорічні сесії для розгляду проблем найбільш важливого характеру. Постійною радою ОАД скликається консультативна нарада міністрів закордонних справ. Виконавчі функції виконують декілька рад: постійна рада ОАД, міжамериканська економічна і соціальна рада, міжамериканська рада з освіти, науки і культури. Усі 3 ради підпорядковуються безпосередньо Генеральній асамблеї. У рамках ОАД діють консультативні органи - міжамериканський юридичний комітет і міжамериканська комісія з прав людини. Центральним постійним адміністративним органом ОАД є Генеральний секретаріат (який до 1970 року називався Панамериканським союзом). У системі ОАД скликаються спеціалізовані конференції та функціонують спеціалізовані установи: Панамериканська організація охорони здоров'я, Міжамериканський інститут сільськогосподарських наук, Міжамериканський інститут дитини, Панамериканський інститут географії й історії, Міжамериканський інститут із проблем індіанців та ін. Штаб-квартира ОАД знаходиться у Вашингтоні (США). Організація африканської єдності Організація африканської єдності (ОАЄ) - міжурядова регіональна організація. Вона була створена в ході Аддіс-Абебської (Ефіопія) конференції незалежних держав Африки на основі Хартії африканської єдності в 1963 році з метою зміцнення єдності і солідарності африканських держав, захисту їхнього суверенітету, територіальної цілісності і незалежності і заохочення міжнародного співробітництва. Членом організації може бути будь-яка незалежна і суверенна африканська держава. Число членів ОАЄ в даний час - 51 держава. "Вищим органом ОАЄ є Конференція (Асамблея) глав держав і урядів, що скликається щорічно і складається з глав держав і урядів або з належним чином акредитованих представників. Кожна держава на конференції має один голос. Рішення конференції приймаються більшістю в дві третини голосів. Рада міністрів ОАЄ складається з міністрів закордонних справ або інших міністрів, призначених держа-вами-учасницями. У обов'язки Ради, що скликається на чергові сесії двічі в рік, входить робота з підготовки до Конференції. Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається на 4 роки Асамблеєю. Під егідою ОАЄ діє Панафриканський парламент і Суд. У рамках ОАЄ діє регіональний механізм із вирішення спорів - Комітет з посередництва, примирення й арбітражу. Робота інших органів (комісії з економічних і соціальних питань, комітет звільнення та ін.) спрямована на реалізацію регіональних проблем та інтересів. У 1991 році держави-члени ОАЄ підписали Договір про утворення африканського економічного співтовариства (поки не набрав сили). Місцеперебування штаб-квартири ОАЄ - Аддіс-Абеба (Ефіопія). Організація Ісламська конференція (ОІК) Формально Організація Ісламська конференція (Ісламський конгрес) була створена ще в 1954 році, проте її реальна діяльність почалася з 1969 року, коли була скликана Конференція країн-учасниць ОІК на вищому рівні для активізації її діяльності проти Ізраїлю і для захисту ісламських святинь в Єрусалимі. Тому постійно діючий орган ОІК - Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем - знаходиться тимчасово («до повного визволення Єрусалима») у Джидді (Саудівська Аравія). ОІК діє на підставі статуту, затвердженого в 1972 році. Членами ОІК є понад 50 держав. Мусульманські меншини в немусульманських країнах направляють своїх представників в ОІК у якості спостерігачів. Цілі ОІК: - сприяння зміцненню мусульманських держав; - охорона святих місць; - підтримка боротьби палестинського народу; - співробітництво в економічній, соціальній і культурній галузях. ОІК була створена на синтезі ортодоксальних принципів ісламу, а також визнання принципів Статуту ООН. Вона має представника в статусі постійного спостерігача при ООН. Органи ОІК: Конференція глав держав і урядів, що скликається в міру необхідності; Конференція міністрів закордонних справ, що скли кається один раз у рік; г Секретаріат; Комісії з політичних, економічних, соціальних та інших питань. Асоціація держав ПівденноСхідноїАзії Асоціація держав Швденно-Східної Азії (АСЕАН) була створена в 1967 році на підставі Бангкокської декларації (Таїланд), доповненої в 1976 році Договором про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії, і Декларації згоди. В даний час членами АСЕАН є Врувей, Індонезія, Лаос, Малайзія, Мьянма (Бірма), Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В'єтнам, Камбоджа (буде прийнята після вирішення внутрішніх питань). У 1996 р. АСЕАН прийняла рішення включити Росію і Китай у число своїх повноправних партнерів. Постійними партнерами АСЕАН є також США, Австралія, Японія, Південна Корея, Канада, Нова Зеландія і Європейський Союз. У цих країнах відкриті представництва АСЕАН. Цілі АСЕАН: - створення в районі регіону миру, свободи і нейтралітету; - сприяння співробітництву держав в економічній, соціальній і культурній сферах; - встановлення в рамках АСЕАН зони вільної торгівлі; - взаємодія з іншими регіональними організаціями. Вищий орган АСЕАН - Конференція глав держав і урядів, що скликається раз у три роки. У рамках організації щорічно проводяться зустрічі міністрів закордонних справ. Зустрічі інших міністрів проводяться в міру необхідності. Поточну роботу між конференціями і зустрічами здійснює Постійний комітет. Секретаріат АСЕАН очолює Генеральний секретар, що обирається на три роки. Місцеперебування Секретаріату - Джакарта (Індонезія). Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) Організація країн-експортерів нафти створена в 1960 році і діє на підставі Статуту, прийнятого в 1965 році її державами-членами. На частку ОПЕК припадає більше третини світового видобутку нафти, організація встановлює єдині продажні ціни на нафту, у такий спосіб вона суттєво впливає на світову торгівлю нафтою. Членами ОПЕК можуть стати тільки країни, що у значних розмірах експортують сиру нафту. В даний час в ОПЕК входять 12 держав. Вищим органом ОПЕК є Конференція держав-чле-нів, що скликається два рази на рік. Виконавчий орган ОПЕК - Рада керуючих. У неї входять керуючі, що призначаються державами-членами і затверджуються Конференцією. Економічна комісія ОПЕК розробляє заходи для забезпечення стабільності нафтових ринків, координації політики в галузі цін і енергетики. Секретаріат очолюється Генеральним секретарем, що призначається Конференцією на три року. Місцеперебування штаб-квартири ОПЕК у Відні (Австрія). Найбільш високий ступінь інтеграції спостерігається в рамках європейських регіональних структур політичного, економічного, гуманітарного та військово-політичного співробітництва. Україна, зробивши у своєму подальшому соціально-політичному й економічному стратегічному розвитку акцент на «європейський вибір», активно бере участь у діяльності європейських інтеграційних структур, являючись державою-членом Ради Європи й Організації з безпеки і співробітництва в Європі, здійснюючи активне співробітництво з Європейським Союзом і НАТО. Тому вважається доцільним розглянути правовий статус, основні напрямки діяльності й організаційну структуру цих організацій. Рада Європи Рада Європи (РЄ) стала першою європейською міжурядовою організацією, створеною після Другої світової війни. Організація діє на підставі Статуту, прийнятого в 1949 році. Членами Ради Європи є 41 держава, у тому числі з листопада 1995 року й Україна. Цілі Ради Європи: , - забезпечення більш тісних зв'язків між державами Європи; - сприяння перетворенню Європи в демократичний простір; - захист прав людини; - координація діяльності Ради з іншими європейськими державами. Діяльність РЄ сконцентрована на таких основних проблемах: а) правове забезпечення прав людини; б) сприяння усвідомленню і розвитку європейської культурної самобутності; в) пошук спільних рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, СНІД, наркоманія і т.д.); г) розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи. У рамках РЄ прийнято понад 200 міжнародних конвенцій з цих та інших актуальних питань, що є авторитетними джерелами міжнародного публічного права (зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 року, Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року та ін.
). Держава, що висловила бажання вступити в Раду Європи, повинна відповідати таким умовам: - правовий устрій та інститути повинні відповідати принципам демократії; - народні представники повинні обиратися шляхом вільних, рівних і загальних виборів. При розгляді кандидатур на вступ в організацію враховуються також наявність у державі форм плюралістичної демократії, гарантії здійснення свободи вираження думки, захист національних меншин, дотримання основних принципів міжнародного права. Обов'язковою умовою вступу в РЄ є підписання Європейської конвенції з захисту прав людини й основних свобод 1950 року і наступне визнання всієї сукупності її контрольних механізмів. Органами РЄ є: Парламентська асамблея, Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, Комітет міністрів, Наради галузевих міністрів, Секретаріат. Парламентська асамблея складається з депутатів і їхніх заступників, які обираються з числа членів національних парламентів. Кількість представників від кожної країни (від 2 до 18) залежить від чисельності населення. Парламентська асамблея збирається на сесії 4 рази в рік. У асамблеї є п'ять фракцій (ліберал-демократи і реформатори, європейські демократи, європейська народна партія, соціалісти, фракція за єдиний європейський лівий блок). Рада асамблеї складається з голови і його 17 заступників. Асамблея розглядає питання, що стоять на порядку денному, формулює рекомендації, організує конференції, колоквіуми і відкриті парламентські слухання, обирає генерального секретаря і його заступників, керівника апарата асамблеї і суддів Європейського суду з прав людини. У січні 1994 року рішенням Комітету міністрів РЄ був створений Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, перетворений із Постійної конференції місцевої влади Європи, що представляла більше 130 тисяч громад (комун) і тисячі регіонів із метою їх участі в європейському будівництві і функціонувало під егідою ЄЄ в якості консультативного органу з 1957 року. Конгрес є одним із трьох основних органів РЄ, він складається з 236 представників і 236 їхніх заступників, у число яких входять обрані представники місцевої і регіональної влади держав Європи й офіційні особи, безпосередньо відповідальні за діяльність на цих рівнях влади. Комітет міністрів є вищим органом РЄ і складається з міністрів закордонних справ держав-членів і засідає 2 рази в рік. Комітет визначає програму роботи РЄ, приймає бюджет РЄ, призначає членів Європейської комісії з прав людини. Рішення Комітету міністрів приймаються або у формі рекомендацій, або у формі конвенцій, що підлягають ратифікації. Наради галузевих міністрів (юстиції, економіки і т.д.) скликаються в міру необхідності і вирішують питання. Секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською Асамблеєю на 5 років. Штаб-квартира РЄ та її органів знаходиться в Страсбурзі (Франція). Організація з безпеки і співробітництва в Європі Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) спочатку діяла як міжнародна конференція - Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Відповідно до рішення Будапештської наради в 1994 році Нарада трансформувалася в організацію, що почала свою діяльність із 1 січня 1995 року. Першим документом, що поклав початок загальноєвропейському процесу міжнародних розрядки і співробітництва, був Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаний у 1975 році в Гельсінкі главами держав і урядів 33 європейських держав, СІЛА і Канади. Цей документ містив програму співробітництва в галузі розрядки процесу міжнародної напруженості. Положення Заключного акта були розвинуті і доповнені Стокгольмським підсумковим документом 1986 року, Віденським підсумковим документом 1989 року. Документом Копенгагенської наради 1990 року, Паризькою хартією для нової Європи 1990 року, Празьким документом про подальший розвиток інститутів і структур НБСЄ 1992 року, Документом Московської наради 1993 року й інших документів, що регулюють «людський вимір» загальноєвропейського процесу багатостороннього міждержавного співробітництва. Наради представників держав, що проводилися все частіше, об'єктивно поставили на порядок денний необхідність створення постійно діючих органів для забезпечення їхньої діяльності. В міру необхідності створювалися органи ОБСЄ й одночасно приймалися документи, що регулюють їхню діяльність. Сьогодні у ОБСЄ налічується більше 50 членів, причому багато хто з них не є європейськими державами (наприклад, середньоазіатські держави - республіки колишнього СРСР). Україна разом із республіками колишнього СРСР у 1993 році підписала Заключний акт НБСЄ, ставши, таким чином, повноправним учасником Наради, а потім і ОБСЄ. Характерною рисою ОБСЄ є відсутність традиційного установчого документа міжнародних організацій - статуту. Цілями ОБСЄ оголошені: - забезпечення миру і безпеки в Європі; - підтримка розрядки міжнародної напруженості; - забезпечення дотримання прав людини; - дотримання у відносинах між країнами принципів міжнародного права. Структура ОБСЄ досить складна. Головним органом ОБСЄ є Нарада глав держав і урядів, що збирається кожні два роки на сесії. Нарада визначає пріоритети й основні напрямки діяльності ОБСЄ. Органами ОБСЄ є: Контрольні конференції; Рада міністрів закордонних справ; Комітет вищих посадових осіб; Верховний комітет у справах національних меншин; Бюро по демократичних інститутах і правам людини; Секретаріат ОБСЄ; Парламентська асамблея; Арбітражний і світовий суд ОБСЄ; Світова комісія ОБСЄ по мирному врегулюванню спорів й інші органи. Парламентська асамблея дає оцінку ходу здійснення цілей ОБСЄ; обговорює питання, підняті на зустрічах Ради міністрів і на зустрічах на вищому рівні держав-членів ОБСЄ; розробляє і сприяє реалізації механізмів з попередження і розв'язання конфліктів та ін. Рада, що складається з міністрів закордонних справ держав-членів ОБСЄ, є центральним органом проведення регулярних політичних консультацій у рамках процесу загальноєвропейського співробітництва. її засідання проводяться регулярно, не рідше одного разу в рік. Рада розглядає питання, що стосуються ОБСЄ, і приймає відповідні рішення. Вона підготовлює зустрічі глав держав і урядів держав-членів ОБСЄ і виконує покладені на них задачі і прийняті рішення. Секретаріат ОБСЄ забезпечує адміністративне обслуговування засідань Ради. Секретаріат складається з чотирьох департаментів і адміністративно-технічного персоналу. Секретаріат очолює генеральний секретар, що призначається Радою міністрів на 3 роки. Місце розташування Секретаріату в Празі (Чехія). Вважається, що в процесі свого становлення і розвитку організаційна структура буде постійно удосконалюватися. Свідченням цього є прийняття в грудні 1999 року рішення про створення в рамках ОБСЄ обмеженого військового контингенту для надання допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій на території держав - членів організації (катастрофи, епідемії, природні катаклізми і т.д.). Європейський Союз Європейський Союз (ЄС) був створений на основі Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), створеного в 1951 році, Європейського співтовариства з атомної енергії, створеного в 1957 році, і Європейського економічного співтовариства, утвореного в 1957 році в результаті об'єднання в 1957 році цих раніше самостійних організацій. Донедавна це об'єднання називалося Європейськими співтовариствами. У 1965 році на основі Брюссельського договору були створені єдині органи Співтовариств. Єдиний Європейський акт 1986 року оформив передачу ЄС повноважень в галузі охорони навколишнього середовища, культури й освіти, охорони здоров'я, технологічної і соціальної політики, єдиного митного простору. Угода 1990 року врегулювала питання безперешкодного переміщення через кордони країн - членів ЄС товарів, робочої сили і капіталів. Маастрихтські угоди 1992 року (набрали чинності в 1993 році) завершили процес юридичного оформлення механізму Співтовариств, передбачивши створення до кінця XX сторіччя тісного політичного і валютно-економічного союзу країн ЄС. Договір про Європейський Союз доповнений 17 протоколами і 33 заявами з різних аспектів домовленостей, у яких враховані результати референдуму в Данії, а також протоколом і угодою про соціальну політику, що передбачають створення єдиного соціального простору. Договором уведене єдине громадянство ЄС. Початковими учасниками ЄС були Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН. У 1973 році до ЄС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 році - Греція, у 1986 році - Іспанія і Португалія, у 1995 році - Швеція, Австрія і Фінляндія. В даний час у ЄС входять 15 держав, але в рамках «хвилі розширення» організації ведуться переговори з рядом європейських держав про вступ у ЄС. У першу чергу членами ЄС стануть Польща, Угорщина, Чехія, Естонія. Україна співробітничає з ЄС на підставі Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами і їхніми державами-членами, ратифікованої нашою країною 10 листопада 1994 року. Цілями цього партнерства є: забезпечення рамок для політичного діалогу між сторонами; сприяння торгівлі, інвестиціям; зміцнення політичних і економічних свобод; підтримка зусиль України у зміцненні демократії, розвиткові та завершенню переходу до ринкової економіки; забезпечення відповідних рамок для поступової інтеграції між Україною і більш широкою зоною співробітництва в Європі; створення необхідних умов для заснування в майбутньому зони вільної торгівлі між Україною і Співтовариством, що охоплює в основному всю торгівлю товарами між ними, а також умов для реалізації свободи створення компаній, транс-граничної торгівлі послугами і руху капіталу. Стратегічною метою зовнішньої політики України в перші роки XXI сторіччя назване набуття повноправного членства в ЄС. Цілями ЄС є: - утворення тісного союзу народів Європи, сприяння збалансованому і тривалому економічному прогресу, особливо за допомогою: а) створення простору без внутрішніх кордонів; б) посилення економічної і соціальної взаємодії; в) утворення економічного і валютного союзу і створення в перспективі єдиної валюти; - завердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки, а в перспективі і спільної оборонної політики; - розвиток співробітництва в сфері юстиції і внутрішніх справ; - збереження і збільшення спільного європейсько го надбання («aeguis communautaire»). Інтерес представляє питання про юридичну природу самого Європейського Союзу. Тут є декілька точок зору. Відповідно до однієї з них, ЄС являє собою федеративне державоподібне утворення країн, що добровільно об'єдналися. Відповідно до іншої точки зору, ЄС, хоча і має ряд особливостей, є міжнародною організацією, а її право - це міжнародне право. Треті автори думають, що ЄС - це міжнародна організація з елементами конфедерації. Друга точка зору нами вважається більш правильною, і от чому. Держави, що ввійшли в ЄС, не втратили свого суверенітету, у тому числі й в галузі національної законотворчості. Водночас не можна не враховувати і того, що ЄС був делегований надзвичайно широкий обсяг правомочностей, що робить його схожим як на федеративну державу, так і конфедеративний союз. Так, право ЄС має пряма дія на території країн-учасниць і пріоритет перед національним правом, включаючи пріоритет постанов ЄС перед більш пізніми національними законами. У той же час цілі ЄС дещо ширші, ніж у звичайних міжнародних організацій. У їхньому числі не тільки створення політичного і торгово-економічного союзу країн - членів Союзу, забезпечення вільного руху товарів і послуг, а також міграції робочої сили в рамках ЄС, але і введення єдиної валюти (на початку травня 1998 року лідери Союзу прийняли рішення про перехід на єдину валюту - «євро», що була введена з 1 січня 1999 року), фактичне скасування внутрішніх меж країн Союзу, спільна зовнішня політика і політика в галузі міжнародної безпеки та ін.
Право Європейського Союзу складається з двох великих груп норм: - внутрішнє право Союзу як міжнародної організації; - право Союзу, що регулює конкретні види політичної, економічної, соціальної і культурної діяльності держав ЄС. Головними органами ЄС є: Європейська Рада, Європейська комісія, Рада Європейського Союзу, Європейський парламент, Європейський суд. Європейську Раду складають глави держав і урядів держав - членів ЄС і Голова Європейської комісії, їхні заступники (міністри закордонних справ) і члени Комісії. Рада засідає два рази на рік. Європарламент складається з депутатів, які обираються в країнах-учасницях за допомогою прямих виборів на п'ять років. Європарламент контролює Європейську комісію і Раду, розробляє право ЄС і бюджет Союзу. Ординарні щомісячні Сесії Європарламенту проходять у Страсбурзі (Франція), а надзвичайні сесії - у Брюсселі (Бельгія), де працюють комітети Європарламенту. Секретаріат Європарламенту розташований у Люксембурзі. Рада Європейського Союзу складається з міністрів держав-членів (у залежності від аналізованого питання). Представництво в Раді, коли потрібна кваліфікована більшість голосів, неоднакове. Так, наприклад, Німеччина має 10 голосів, Ірландія - 3, а Люксембург - 2 голоси. Місцезнаходження Ради - Брюссель. Європейська комісія складається з 20 членів і голови, призначуваного урядами держав-членів ЄС за згодою Європарламенту. Комісія спостерігає за дотриманням рішень норм і рішень ЄС і організує їхнє практичне виконання. Штаб-квартира Комісії розташована в Брюсселі. Європейський суд складається з 15 судів і 9 генеральних прокурорів, що призначаються за спільною згодою на 6 років. Суд вирішує спори між державами ЄС, між органами ЄС і державами-членами, між органами ЄС, між ЄС і юридичними і фізичними особами, готує експертні висновки. З 1 січня 1996 р. у ЄС скасовані всі мита на внутрі-шньоєвропейських кордонах на усі види товарів, а стосовно держав, що не входять у ЄС, провадиться єдина митна політика. Організація Північноатлантичного договору (НАТО) Організація Північноатлантичного договору (НАТО) створена у відповідності зі ст. 9 Північноатлантичного договору від 4 квітня 1949 року. Підписавши Брюссельський договір у березні 1948 року, п'ять держав Західної Європи, як-от: Бельгія, Люксембург, Голландія, Великобританія і Франція, - засвідчили своє рішуче бажання створити спільну систему захисту і таким чином підсилити взаємні контакти, щоб протидіяти ідеологічній, політичній і військовій загрозі своєї безпеки. Потім пройшли переговори між США і Канадою про створення єдиного Північноатлантичного альянсу, заснованого на гарантіях безпеки і взаємних зобов'язань між Європою і Північною Америкою. Країни - члени Брюссельського договору запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у даному процесі. Результатом переговорів стало підписання в квітні 1949 року Вашингтонського договору, що заснував спільну систему безпеки, засновану на партнерстві цих дванадцяти країн. У 1952 році до договору приєдналися Греція і Туреччина. У 1955 році в Альянс вступила Федеративна Республіка Німеччина. У 1982 році його членом стала Іспанія. У 1999 році відбулося розширення НАТО на Схід - у нього вступили Угорщина, Польща і Чехія. Таким чином, у НАТО в даний час входять 19 держав. Проте міра їхньої інтеграції в Північноатлантичний альянс різноманітна. Наприклад, Ісландія, що не має власних збройних сил, не входить в інтегровану військову структуру. Проте вона вправі послати цивільного чиновника у Військовий комітет. Ісландія має статус спостерігача в Комітеті військового планування, Іспанія не бере участь в інтегрованій командній структурі НАТО, проте вона є повноправним членом Північноатлантичної ради, Групи ядерного планування, Комітету оборонного планування і Військового комітету. Франція в 1966 році вийшла з інтегрованої військової структури НАТО, залишившись у його політичній організації. У відповідності зі статтею 10 Північноатлантичного договору Альянс залишається відкритим для майбутнього вступу інших європейських держав, що готові втілювати в життя його принципи і сприяти безпеці Північноатлантичного регіону. Північноатлантичний альянс був створений на основі договору між державами, кожна з яких добровільно приєдналася до нього після завершення публічних обговорень у своїй країні і відповідній парламентській процедурі. Договір поважає індивідуальні права всіх держав - членів Альянсу і їхні міжнародні обов'язки відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй. Він ставить за обов'язок кожній державі взяти на себе ризик і відповідальність, пов'язані з загальною безпекою, і одночасно дає можливість кожному члену Альянсу користуватися перевагами спільної безпеки. Договір також зобов'язує держав-учасниць не приєднуватися ні до яких міжнародних зобов'язань, що йому суперечать. Створений у відповідності зі статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, що підтверджує невід'ємне право на індивідуальну або колективну оборону, Альянс є союзом вільних держав, що спирається на взаємні гарантії і стабільні взаємовідносини з іншими державами. Організація^ Північноатлантичного договору (НАТО) передбачає таку структуру, що дає можливість досягнення поставленої мети. Це - міжурядова організація, у якій усі держави-члени зберігають суверенітет і незалежність. Вона є форумом, де держави-члени консультуються з будь-яких виникаючих питань і затверджують рішення з політичних і військових проблем, що стосуються їхньої безпеки. Ця організація має необхідні органи, що забезпечують консультації і співробітництво між її членами в політичній, військовій, економічній, науковій та інших невоєнних галузях. Першочергове завдання НАТО - захищати свободу і безпеку всіх її членів політичними і військовими засобами, відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй. Базуючись на ідеалах демократії, прав людини і верховенства права, Альянс від моменту заснування спрямовує свою діяльність на встановлення справедливого порядку і міцного миру в Європі. Ця його стратегічна мета залишається незмінною. У відповідності зі статтею 4 Північноатлантичного договору НАТО служить трансатлантичним форумом для проведення союзниками консультацій з будь-яких питань, що торкаються життєво важливих інтересів його членів, включаючи події, здатні поставити під загрозу їхню безпеку. НАТО зберігає стратегічну рівновагу у всій Європі. Учасники Північноатлантичного договору зобов'язуються вирішувати всі міжнародні спори мирними засобами таким шляхом, щоб не були поставлені під загрозу міжнародний мир, безпека і справедливість. Вони утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або застосування сили яким-небудь засобом, несумісним із цілями ООН. Відповідно до статті 5 Північноатлантичного договору збройний напад проти однієї або декількох країн НАТО в Європі або Північній Америці буде розглядатися як напад проти всіх таких країн. Процес політичних змін у Європі (розпуск Організації Варшавського Договору, об'єднання Німеччини, розпад соціалістичної системи і СРСР і т.д.) обумовив необхідність розробки нової стратегічної концепції. Елементи цієї концепції закріплені в Лондонській декларації «Північноатлантичний альянс у процесі змін» (1990 рік), Римської декларації про мир і співробітництво 1991 року, Новій стратегічній концепції альянсу 1991 року, Заяві Ради НАТО в Брюсселі «Партнерство в ім'я миру» (1994 рік). Україна активно бере участь у даній програмі. Зокрема, Римська декларація Сесії Ради НАТО про мир і співробітництво 1991 року пропонує міністрам закордонних справ Болгарії, Чехії, Словаччини, Литви, Латвії, Естонії, Угорщини, Польщі, Румунії і Росії проводити щорічні зустрічі з Північноатлантичною радою і комітетами НАТО, включаючи політичний і економічний комітети. Документ, прийнятий главами держав і урядів НАТО 11 січня 1994 року, стосується процедури заснування програми «Партнерство в ім'я миру». Ця програма здійснюється під керівництвом НАТО і створює умови для формування нових відносин у сфері безпеки між НАТО і його партнерами в ім'я миру. На основі прихильності цілям «Партнерства в ім'я миру» члени НАТО будуть розвивати разом з іншими державами процес планування і досліджень з метою закладання основи для виявлення й оцінки сил і потужностей, що можуть бути надані ними для міжнародного бойової підготовки, навчань і операцій у взаємодії із силами НАТО. Держави - члени Організації мають намір сприяти військовій і політичній координації в штаб-квартирі НАТО з метою забезпечення керівництва і управління відповідною діяльністю на основі партнерства з іншими державами, включаючи планування, бойову підготовку, навчання і розробку доктрин. НАТО буде проводити консультації з будь-яким активним учасником партнерства, якщо цей партнер вважає, що існує пряма загроза його територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Керівними органами НАТО є: Північноатлантична рада, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування, інші комітети, Генеральний секретар. Військова структура НАТО складається з Військових комітетів, Постійного військового комітету і Міжнародного військового штабу. Основні принципи співробітництва України з НАТО закріплені в Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, підписаній в Мадриді (Іспанія) 9 липня 1997 року. Відповідно до розділу II цього документа Україна і НАТО будуть будувати свої відносини на загальній схильності принципам і зобов'язанням, відповідно до міжнародного права і міжнародних механізмів, включаючи Статут ООН, Гельсінський Заключний акт і наступні документи ОБСЄ. Відповідно до цього Україна і НАТО підтверджують свої зобов'язання: - визнавати, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є нероздільної, що кожна країна не може будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої країни, і що кожна країна не може розглядати будь-яку частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу; - утримуватися від погрози силою або використання сили проти будь-якої держави будь-яким чином, не сумісним із принципами Статуту ООН або Гельсінського Заключного акта, яким керуються країни-учасниці; - визнавати невід'ємне право всіх держав вільно обирати і застосовувати власні засоби забезпечення безпеки, а також право свободи вибору або зміни своїх засобів забезпечення безпеки, включаючи союзницькі договори, у міру їхньої еволюції; - поважати суверенітет, територіальну цілісність і політичну незалежність всіх інших держав, непорушність кордонів і розвиток добросусідських відносин; - визнавати верховенство права, зміцнювати демократію, політичний плюралізм і ринкову економіку; - визнавати права людини і права осіб, що належать до національних меншостей; - перешкоджати конфліктам і врегульовувати спори мирними засобами відповідно до принципів ООН і ОБСЄ. Будівництво розширених і глибоких відносин між Україною і НАТО базується на основі міцного, стабільного, довгострокового і рівноправного партнерства і співробітництва з метою зміцнення безпеки і стабільності в Північноатлантичному регіоні; визнання життєво важливої ролі, що грають демократія, політичний плюралізм, верховенство закону і повага прав людини і громадянських свобод. Для здійснення діяльності та цілей, передбачених Хартією про особливе партнерство, розробки загальних підходів до європейської безпеки і політичних питань наша країна відкрила в 1998 році Місію України при НАТО, основним завданням цього органу є формування більш високого рівня довіри, єдності цілей і навичок консультацій і співробітництва між Україною і НАТО. З метою оперативного ознайомлення громадськості в столиці України в травні 1997 року був відкритий Центр інформації і документації НАТО. Указом Президента України від 3 квітня 1997 року створена Державна міжвідомча комісія з питань співробітництва України і НАТО.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "61. Регіональні міжнародні організації"
  1. Міжнародні конференції й міжнародні організації - Поняття й класифікація міжнародних організацій (Частина 1)
    регіональні міжнародні організації. Перший вид організацій призначений для участі всіх держав, однак у силу певних обставин у таких організаціях деякі держави не беруть участь. До даного виду ставляться ООН і організації, що входять у її систему - Міжнародна морська організація (ИМО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Організація
  2. 55. Поняття й класифікація міжнародних організацій
    регіональні міжнародні організації. Перший вид організацій призначений для участі всіх держав, однак у силу певних обставин у таких організаціях деякі держави не беруть участь. До даного виду ставляться ООН і організації, що входять у її систему - Міжнародна морська організація (ИМО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), Організація
  3. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    регіональні). Трансформація ролі центральних органів в системі органів виконавчої влади передбачає втілення у відповідних законодавчих актах необхідності: - по-перше, врахування об'єктивної тенденції мінімізації втру чання держави в особі органів виконавчої влади в життєдіяльність суспільства, особливо господарюючих суб'єктів; - по-друге, переорієнтації діяльності цих органів з суто
  4. 5. Поняття й види суб'єктів міжнародного права
    регіональні організації з метою захисту порушених прав (Факультативний протокол до Пакту про цивільні й політичні права 1966 р., Європейська конвенція по захисту прав людини й основних воль 1950 р.) або налагающие відповідальність безпосередньо на фізичних осіб за міжнародні злочини (Устав Міжнародного військового трибуналу 1945 р.). Іншими словами, індивіди стають учасниками міжнародних
  5. 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
    регіональні - закріплені в угодах між державами визначених географічних регіонів (наприклад, норми, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі /НБСЄ, нині - О (Організація) БСЄ/ від 1 серпня 1975 року); субрегіональні (локальні) - ті, що містяться в угодах, котрі укладаються групою держав усередині географічного регіону (наприклад, в рамках зони Чорноморського
  6. 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
    регіональні); 2) по юридичній чинності - імперативні і диспозитивні; 3) по функціях у системі - матеріальні і процесуальні; 4) по способі створення й за формою існування - звичайної, договірні, норми рішень міжнародних організацій Універсальні норми призначені для регулювання відносин між всіма суб"єктами міжнародного права й утворять у сукупності загальне міжнародне право. Устав ООН може бути
  7. 22. Принцип мирного дозволу суперечок
    регіональні, життєво важливі й другорядні, винятково мирними засобами. Процедура й конкретні засоби мирного дозволу міжнародних суперечок відповідно до Уставу ООН залишаються на розсуд держав. Найбільше часто держави прибігають до дипломатичних переговорів з метою дозволити міжнародна суперечка. Якщо не вдається дозволити міжнародна суперечка одним засобом, то варто використовувати інше (або
  8. 29. Принцип поваги прав людини й основних воль
    регіональні організації (Рада Європи. Організація американських держав, Організація африканської єдності-і др.) у своїх установчих і поточних документах закріплюють принцип поваги прав людини й основних воль і прилагают чимало зусиль для його ефективної реалізації. Розуміючи, що держави, що не поважають права людини й основні волі, становлять небезпеку для стабільного розвитку міжнародних
  9. 33. Види міжнародних договорів
    регіональні договори - у них беруть участь держави певного географічного регіону, на який поширюється дія цього договору (наприклад, учасниками Європейської конвенції про громадянство 1997 року є європейські держави-члени Ради Європи); 3) субрегіональні договори - у них беруть участь держави всередині певного географічного регіону (наприклад, договори про створення Єврорегіонів); III. За
  10. 43. Регіональне співробітництво в області прав людини
    регіональні організації. Найстарша міжурядова європейська організація - Рада Європи (РЄ) - була створена в 1949 р. Відповідно до Уставу Ради Європи свобода особи, політична воля й верховенство праве, котрим прихильні держави-члени, лежать в основі «будь-якої щирої демократії». В 1995 р. Україна на певних умовах була прийнята в Раду Європи Права людину й основні волі в рамках Ради Європи