Формування принципу поваги прав людини й основних воль безпосередньо пов'язане з ООН і діяльністю цієї організації в гуманітарній сфері. До прийняття Уставу ООН концепція поваги й захисту прав людини й основних воль носила переважно філолофсько-релігійний і політичний характер, міжнародно-правові норми в цій області були одиничними
Ті колосальні жахи й трагедії, які довелося випробувати людству в другій світовій війні, коли грубейшим образом зневажалися права людини, привели до того, що в преамбулі Уставу ООН народи Об'єднаних Націй виразили свою рішучість «знову затвердити віру в основні права людини, у достоїнство й цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав більших і малих націй...».
Однієї із цілей ООН є міжнародне співробітництво в гуманітарній області, а також «у заохоченні й розвитку поваги до прав людини й основних воль для всіх, без розходження раси, підлоги, мови і релігії...» (п. 3 ст. 1).
Формально принцип поваги» прав людини й основних воль не закріплений у ст. 2 Уставу ООН, але логічно його можна вивести з вищевказаних положень, а також ст.ст. 55 і 56. У першій з них проголошується, що «з метою створення умов стабільності й благополуччя, необхідних для мирных і дружніх відносин між націями... Організація Об'єднаних Націй сприяє:
...с) Загальній повазі й дотриманню прав людини й основних воль для всіх, без розходження раси, підлоги, мови й релігії».
У ст. 56 утримується зобов'язання членів ООН уживати спільні й самостійні дії в тісному співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй для досягнення цілей, зазначених у ст. 55.
У розвиток положень Уставу ООН по захисту прав людини й основних воль міжнародне співтовариство розробило й прийняло Хартію (Білль) про права людини, що складає із Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 г. і Міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966 р. Однак гостре протистояння періоду холодної війни в значній мірі перешкоджало ефективному співробітництву держав різної соціально-економічної орієнтації в області захисту прав людини й основних воль. Потепління ж міжнародного клімату на початку 70-х років привело до того, що в ст. VII Декларації принципів Хельсинкского заключного акту НБСЄ 1975 р. був зафіксований у якості самостійний принцип поваги прав людини й основних воль, включаючи волю думки, совісті, релігії й переконань. У ній, зокрема, проголошується: « Держави-Учасники... будуть заохочувати й розвивати ефективне здійснення цивільних, політичних, економічних, соціальних, культурних і інших прав і воль, які всі випливають із достоїнства, властивої людської особистості, і є істотними для її вільного й повного розвитку». До цього можна додати, що вони є також істотними для мирного й гармонічного розвитку міжнародних відносин
І це дійсно так, оскільки в XX в. не було ні одного великого або малого збройного конфлікту між двома демократичними державами, що поважають права людину й основні волі. У сучасному світі вважається дурним тоном не виконувати норми міжнародного права взагалі й насамперед в області захисту прав людини. Поряд з ООН регіональні організації (Рада Європи. Організація американських держав, Організація африканської єдності-і др.) у своїх установчих і поточних документах закріплюють принцип поваги прав людини й основних воль і прилагают чимало зусиль для його ефективної реалізації. Розуміючи, що держави, що не поважають права людини й основні волі, становлять небезпеку для стабільного розвитку міжнародних відносин і плідного співробітництва між державами, а в остаточному підсумку для міжнародного миру й безпеки
Відмітною рисою сучасного етапу розвитку принципу поваги прав людини й основних воль є заохочення індивідів і їхніх об"єднань в активній участі в розвитку концепції прав людини й основних воль, а також по їхньому захисті з використанням засобів національних систем права й міжнародного права. У Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав - учасників НБСЄ від 15 січня 1989 р. зафіксовано, що вони будуть «поважати право своїх громадян, самостійно або разом з іншими, вносити активний вклад у розвиток і захист прав людини й основних воль». І це досить симптоматична тенденція, коли індивід є не тільки об"єктом міжнародних угод в області прав людини, але й активним актором на міжнародній арені по захисту своїх прав і основних воль
|
- 16. Джерела міжнародного права.
принципи права, визнані цивілізованими націями; г) судові рішення і доктрини, найбільш, кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм. Всі ці джерела міжнародного права в залежності від їхньої обов'язковості розділяють на основні і допоміжні. До основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір і звичай, що, у
- 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
принципи, що повинні дотримуватися під час переговорів з укладання міжнародних договорів, щоб ці переговори дали позитивні результати. До них належать: - принцип рівноправністі сторін; - неприпустимість дискримінації в запрошенні заінтересованих учасників; - неприпустимість диктату і втручання у внутрішні справи. Якщо договір готується в обстановці нерівноправності, неповаги суверенітету
- 64. Загальний характер безпеки
принципів і норм міжнародного права, закріплених в Уставі ООН, найважливішими з яких є рівноправність держав; повага суверенітету; заборона застосування сили або погрози силою; дозвіл міжнародних суперечок винятково мирними засобами; невтручання у внутрішні справи держав і др.; 2) систему мирного дозволу суперечок; 3) систему колективних мір для запобігання й усунення погрози миру, порушень миру
- Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу і державне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, "статикою" і "динамікою" - єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави. Разом з тим, слід враховувати, що державне управління, за
- Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
принципу формально-декларованого "демократичного", а насправді - цілком "бюрократичного" - централізму в побудові системи і діяльності органів виконавчої влади. В умовах невиправдано високої централізації державного управління головним показником роботи є не якісне виконання органом чи посадовою особою нормативно визначеної компетенції, 257 функцій та повноважень, а механічне відтворення
- 14. Визнання держав і урядів.
принципу самовизначення. Визнання уряду відбувається, як правило, одночасно з визнанням нової держави, тому що акт визнання безпосередньо адресується йому. Визнання уряду, за своєю суттю, означає визнання його здатності здійснювати ефективну владу в державі. Історії міжнародного права відомі спеціальні доктрини про визнання урядів, названі іменами міністрів закордонних справ Еквадору Карлоса
- 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
принципів і норм; б) уявлення про характер міжнародного права і його соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави; в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає; г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д. Оскільки будь-яка держава - класове утворення,
- 19. Основні принципи міжнародного права.
принципи міжнародного публічного права - це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин. Принципи міжнародного
- 25. Принцип міжнародного співробітництва
принцип вона була сформульована в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року. Після прийняття Статуту ООН принцип співробітництва був зафіксований у статутах багатьох міжнародних організацій, у міжнародних договорах, численних резолюціях і деклараціях. З прийняттям Статуту ООН принцип співробітництва посів своє місце в ряді інших принципів, обов'язкових для дотримання відповідно до
- 29. Принцип поваги прав людини
принцип поваги прав людини був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року. У аналізованій галузі ухвалений ряд найважливіших актів, до яких відносяться: Загальна декларація прав людини 1948 року і два Пакти про права людини 1966 року, один - про цивільні і політичні права, інший - про економічні, соціальні і культурні права. Був укладений ряд Конвенцій, з конкретних аспектів: про
|