| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ |
||
|
Глава 1. Оновлення суспільного призначення адміністративного права на засадах Конституції України Адміністративне право як самостійна галузь права у ретроспективному аспекті має давню історію, оскільки бере початок з XVIII століття. В усі часи воно так чи інакше пов'язувалось з публічною владою держави, з взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин. Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела - так званого "поліцейського права" (а саме, обмеженість питаннями охорони громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з конституційним (державним), являє собою класичний зразок галузі публічного - на відміну від приватного - права. Як і конституційне право, право адміністративне опосередковує функціонування публічної влади в державі. В той же час адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючим багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права - це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади - сфері виконання законів та інших правових актів держави. За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, адміністративне право найтіснішим чином поєднане з виконавчою гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації інших гілок). 243 Сама ж природа виконавчої влади, що зумовлена об'єктивним її призначенням - виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу і державне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, "статикою" і "динамікою" - єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави. Разом з тим, слід враховувати, що державне управління, за док-тринальним визначенням, являє собою вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, потреби функціонування і розвитку яких вимагають певного втручання держави за допомогою відповідних важелів. Головні серед них пов'язані з використанням повноважень виконавчої влади. Проте державне упрвління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття "виконавча влада". Таким чином, адміністративне право, за сферою реалізації - це право, передусім, державного управління, власного впливу держави на різноманітні суспільні процеси. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним. Тим більше, що тривалий час в нашій країні у механізмі державного управління переважали адміністративно-командні методи, з якими і пов'язувались роль і значення адміністративного права. Нині потрібний принципово новий погляд на суспільне призначення адміністративного права. Він грунтується на визначенні Конституцією України головним обов'язком держави "утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина", а також встановленні принципу, згідно з яким саме "права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави" (ст. З Конституції України). На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового забезпечення реалізації прав і свобод громадян у їхніх взаємовідносинах з органами виконавчої влади є визна- 244 чення таких основних форм і напрямів діяльності вказаних органів, їхніх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Такий правовий стандарт взаємовідносин органів виконавчої влади і особи враховує статус останньої як суб'єкта управлінських відносин, перед яким виконавча влада кінець кінцем відповідальна за свою діяльність та її "людське вимірювання". Обгрунтованість і перспективність такого підходу підтверджується практикою міжнародного співтовариства, що знайшло відображення в ряді положень міжнародно-правових актів. Вони не суперечать принципам і цілям діяльності будь-якої демократичної держави. Саме тому органи виконавчої влади повинні зважати не лише на статус громадянина, закріплений у національному законодавстві, а й на положення відповідних міжнародно-правових актів. Певна річ, їх сприйняття і деталізація у національному законодавстві повинні відбуватись з урахуванням реальних, перш за все матеріальних, можливостей здійснення у повсякденному жітті. Викладене примушує і на доктринальному рівні, і на практиці переглянути традиційне в минулому визнання пріоритетності для виконавської діяльності держави завдань по організації управління суспільними справами. Натомість сьогодні вирішального значення для виконавчої влади набувають завдання по виконанню функцій щодо: а) створення належних умов для повноцінної реалізації грома дянами своїх прав і свобод; б) надання населенню багатоманітних управлінських послуг; в) здійснення "внутрішнього" (тобто в сфері самої виконавчої влади) контролю за виконанням управлінськими органами, їхніх посадовими особами покладених на них обов'язків щодо забезпе чення прав і свобод людини; г) ужиття відповідних заходів реагування у випадках адміністра тивного оскарження громадянами рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади, діянь, що порушують права і свободи людини. Виходячи з цього, суспільне призначення адміністративного права в сучасних умовах має визначатись на підставі поєднання завдань як регулювання управлінської діяльності органів виконавчої вла- 245 ди та органів місцевого самоврядування, так І, переважною мірою, запровадження і регламентації дійсно демократичних взаємовідносин між цими органами і громадянами. А саме відносин такого типу, за яким кожній людині було б забезпечено (гарантовано) реальне додержання і охорона в сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення. Варто додати, що в межах другого напрямку роль адміністративного права пов'язана також зі створенням і функціонуванням адміністративної юстиції як форми спеціалізованого судового захисту прав і свобод людини. Практичне втілення в життя зазначеного нового погляду на суспільне призначення адміністративного права сприятиме істотному посиленню його ролі у формуванні громадянського суспільства і демократичної правової держави. При цьому утвердження нового соціального призначення адміністративного права має відбуватися шляхом запровадження у сфері виконавчої влади: - незалежності здійснення функцій і повноважень виконавчої влади у межах, визначених Конституцією і законами України; - пріоритетності законодавчої регламентації повноважень, організації та порядку діяльності органів виконавчої влади; - публічності і відкритості контролю за діяльністю органів ви конавчої влади та їхніх посадових осіб, насамперед, з позицій дот римання поваги до особи та справедливості, а також постійного підви щення ефективності державного управління; - відповідальності органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами та іншими суб'єктами, права яких було порушено, та обов'язкового відшкодування заподіяної цим суб'єктам шкоди; - ефективного процесуального механізму оскарження громадя нами та іншими суб'єктами порушених прав як у межах системи органів виконавчої влади, так і судовим шляхом. Глава 2. Збагачення змісту предмету адміністративного права У вітчизняному правознавстві традиційно вважалося, що адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного 246 управління, яке організує, спрямовує у визначене законодавством русло суспільні процеси. Демократичні перетворення в Україні викликають об'єктивну необхідність певного переосмислення предмету цієї галузі права. Об'єктивними передумовами вироблення нового підходу до предмету адміністративного права є запровадження місцевого самоврядування, перехід економіки України до ринкових відносин, забезпечення пріоритету прав і свобод громадян. Адміністративне право як галузь публічного права покликане, насамперед, регулювати управлінські відносини в сфері реалізації публічної влади. Отже, потрібно визначитися із видами управлінських відносин, які пов'язані з реалізацією публічної влади. В минулому існували чотири основні види державної діяльності: діяльність представницьких органів державної влади, державне упраління, правосуддя, прокурорський нагляд. Отже, управління з боку публічної влади було тільки державним. Із поділом державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та запровадженням в Україні місцевого самоврядування управління здійснюється як державними органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування. Причому як державному управлінню, так і управлінню з боку органів місцевого самоврядування притаманні такі ознаки, як публічність, організаційна спрямованість, визначеність в законі меж діяльності. Обидва види управління різняться лише за суб'єктами та характером джерел їх регулювання. В той же час вони торкаються інтересів громадян, направлені на забезпечення реалізації та захист їхніх прав і свобод, створення умов для виконання ними своїх обов'язків. Перехід економіки України до ринкових умов господарювання відповідним чином вплинув на зміст державного управління у цій сфері. Якщо для захисту прав і свобод громадян, охорони громадсь- 247 кого порядку та з деяких напрямків адміністративно-політичної діяльності державно-управлінський вплив посилюється, то в сфері економіки в більшій мірі потребується дерегуляція економічних процесів з боку держави і використання відповідних важелів саморегуляції. Державно-управлінська діяльність має перетворюватися із адміністративно-владної щодо громадян в діяльність, що забезпечує пріоритет прав особи у її відносинах із державою і зорієнтована на надання громадянам управлінських послуг. У зв'язку з цим необхідно зміцнити адміністративно-правовий захист прав і свобод громадян, запровадити адміністративну юстицію в Україні. Суспільні відносини, що тут виникають, також є частиною предмету адміністративного права. Традиційно важливою частиною цієї галузі права є інститут адміністративної відповідальності. Застосування адміністративної відповідальності - це засіб державного примусу, який використовується для боротьби з неправомірними діяннями юридичних і фізичних осіб. Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок про те, що предмет адміністративного права складають такі групи однорідних суспільних відносин: а) відносини державного управління в сфері економіки, соціаль но-культурної та адміністративно-політичної діяльності; б) управлінські відносини в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (включаючи відносини державної та муніципальної служби); в) управлінські відносини, що складаються в процесі внутрі шньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Секретаріату Вер ховної Ради України, Адміністрації Президента України тощо), а також в адміністрації державних підприємств, установ, орга нізацій; г) управлінські відносини, пов'язані із реалізацією функцій і повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інституціям; д) відносини у зв'язку із забезпеченням органами виконавчої 248 влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також наданням їм різноманітних упралінсь-ких послуг; е) відносини у зв'язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто в сфері адміністративної юстиції); є) відносини у зв'язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб. Таким чином, з огляду на зміст предмету адміністративного права слід визначити його як галузь права (систему правових норм), яка регулює суспільні відносини у зв'язку з реалізацією: 1) виконавчої влади у сфері функціонування держави та місце вого самоврядування; 2) делегованих державою функцій і повноважень виконавчої влади; 3) внутрішньоорганізаційної діяльності всередині інших держав них органів, органів місцевого самоврядування, адміністрації дер жавних підприємств, установ і організацій, які спрямовані на забез печення належної реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина. Враховуючи викладений підхід до предмету адміністративного права та застосовуючи його в практиці правового регулювання необхідно зближувати розуміння адміністративного права і самої системи законодавства в Україні з адміністративною наукою і правом країн Європи. і Глава 3. Розвиток методу адміністративного права Адміністративне право, як самостійну галузь права, характеризує, поряд з предметом, відповідний метод регулювання. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин разом із предметом регулювання дає найбільш чітку характеристику цієї галузі права, яка допомагає відокремити її від інших фундаментальних галузей права (цивільного, кримінального та інших). Адміністративно-правовий метод регулювання у своєму змісті охоплює сукупність правових способів (які також є методами, але більш конкретними), що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дії впливу норм адміністративного права. 249 В цілому ж в адміністративному праві використовуються як загальні методи правового регулювання, так і спеціальні, притаманні лише цій галузі права. Загальні методи правового регулювання реалізуються шляхом: 1) використання приписів (встановлення обов'язків); 2) встановлення заборон; 3) надання дозволів. Необхідність змін у використанні загальних методів регулювання в галузі адміністративного права обумовлюється тим, що в минулі роки у нашому суспільстві, де панувала командно-адміністративна система, перевага надавалась методам заборони та приписів. Набагато рідше застосовувався метод дозволів. В адміністративному праві демократичного суспільства підвищується увага до гарантій реалізації прав і свобод людини. В адміністративно-правовому регулюванні цієї сфери суспільних відносин перевага має надаватися методу правових дозволів, і це необхідно передбачити в ході реформування адміністративного законодавства України. Саме використовуючи правові дозволи, громадяни мають змогу найповніше користуватися наданими їм правами і свободами, ефективніше захищати їх у випадках порушення. В той же час в регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади, а також місцевого самоврядування та у внутрішній організації цих органів має зберегтися значення методу встановлення субординації (для організації управлінського процесу, визначення компетенції суб'єктів адміністративно-правових відносин тощо), який залишається одним із провідних методів адміністративно-правового регулювання. З використанням цього методу у відносинах між керованим об'єктом і керуючим суб'єктом закріплюється стан підпорядкованості, що і означає субординацію між ними. Без застосування цого методу у регулюванні управлінських відносин неможливо налагодити чітку і життєво здатну систему управління. У регулюванні цієї системи має застосовуватися принцип правового регулювання, згідно з яким державним органам, органам місцевого самоврядування та їхнім посадовим особам "дозволено лише те, що прямо передбачено законом". При цьому метод субординації має доповнюватися використанням методів координації та реординації. Метод встановлення ко- 250 ординації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети, тоді як метод встановлення реординації полягає в наданні керованому об'єкту прав вимагати від керуючого суб'єкту створення необхідних для діяльності першого умов (матеріальних, організаційних і т. ін.). Отже, якщо в адміністративно-правовому регулюванні відносин між самими органами виконавчої влади превалює принцип "дозволено лише те, що прямо передбачено законом", то у відносинах між органами виконавчої влади та громадянами має бути найповніше врахований загальнодозволений принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом". Це цілком відповідає призначенню держави забезпечувати права і свободи людини. Демократизація українського суспільства дозволяє здійснювати перехід від жорстких адміністративно-командних основ, перш за все в економічній сфері, до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин. Серед них перспективним є застосування різних форм адміністративного договору (угоди) у державному управлінні. Під адміністративними договорами треба розуміти дво- або багатосторонню угоду між суб'єктами управлінських відносин з приводу спільної реалізації покладених на них повноважень (прав і обов'язків). Договірні форми мають активно використовуватися в стосунках між органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, наприклад, при передачі управління об'єктом від органу місцевого самоврядування міста районній державній адміністрації. До речі, такі форми все частіше використовуються і органами внутрішніх справ, які беруть під охорону об'єкти державної власності та наділяються за договором правом затримувати працівників, що порушують правила внутрішнього розпорядку, громадський порядок або підозрюються у вчиненні дрібного розкрадання. На процес оновлення методу адміністративного права впливають і зміни, що відбуваються в сучасних умовах у змісті державного управління, зокрема у зв'язку з більш широким використанням нових методів управлінського впливу. На противагу пе- 251 реважаючому застосуванню в минулому владно-розпорядчих (так званих "адміністративних") методів тепер все частіше використовуються методи дозволів, реєстрації, стимулювання інвестицій та інші. Примус у діяльності органів виконавчої влади втрачає пріоритетну роль, хоч і має залишатися основним засобом реагування держави на порушення адміністративно-процесуальних норм. Глава 4. Матеріальні і процесуальні норми у змісті адміністративного права та його межі Адміністративне право складається з норм матеріальних (це - матеріальне право) та процесуальних (це - процесуальне право). Матеріальне право має свої необхідні, притаманні йому процесуальні форми, оскільки процес є тільки формою життя закону. Вимоги вдосконалення певної організованості та впорядкованості правозастосовчої діяльності є безпосереднім фактором, що викликає необхідність розвитку і удосконалення процесуальних норм. Адміністративно-процесуальні норми пов'язані не лише з юрис-дикційною діяльністю виконавчих органів державної влади та судів, а також є необхідним елементом всієї управлінської діяльності, яка має правозастосовчий характер. Причому правозастосу-вання не може бути зведене тільки до застосування засобів примусу, оскільки складає незрівнянно більш широку діяльність органів управління. Головне для органів управлінської діяльності полягає в їх так званій "позитивній" організуючій діяльності. Поєднання цих видів діяльності характеризується поняттям "адміністративний процес". Отже, межі (сфера) адміністративно-процедурного права визначаються змістом як "позитивної" управлінської діяльності органів виконавчої влади, так і юрисдикційної діяльності цих органів, а також судів.Чітке визначення структури адміністративного проце- 252 су необхідно для того, щоб, по-перше, забезпечити ефективне регулювання складаючих його проваджень і, отже, сприяти поліпшенню роботи різних ланок управлінського апарату, в тому числі щодо реалізації прав і свобод громадян, а, по-друге, визначити шляхи наступної кодифікації адміністративно-процесуального законодавства. Провадження, що складають адміністративний процес (тобто адміністративні провадження), повинні бути класифіковані за єдиним критерієм. Таким критерієм є найбільш істотні властивості, наявні цій групі справ, що вимагають специфічної процедури їх вирішення. Вищенаведене дозволяє класифікувати адміністративні провадження на таки види: I. Адміністративні провадження, що здійснюються у сфері здійснення судами адміністративної юрисдикції, їхня характерис тика викладена в главі 13 "Запровадження адміністративної юс тиції" цієї Концепції. II. Адміністративні провадження, що здійснюються органами виконавчої влади: 1) юрисдикційного характеру в справах: - :, - про адміністративні проступки; ... - про видворення за межі України іноземців; ' <--- - про адміністративне оскарження; - про відшкодування шкоди, завданої громадянину певними ви дами державних органів; - про дисциплінарні проступки за нормами адміністративного права; 2) управлінського характеру щодо: - видачі спеціальних дозволів, ліцензій на здійснення окремих видів діяльності; - реєстрації певних суб'єктів або видів діяльності; - видачі сертифікатів; - здійснення контрольно-наглядової діяльності органами вико навчої влади; - виконання правил дозвільної системи; - розгляду заяв і пропозицій громадян органами виконавчої влади; - атестаційного провадження. 253 Крім зазначених видів адміністративних проваджень, до змісту адміністративного процесу, а, отже, до сфери адміністративно-процесуального законодавства входять певні загальні адміністративні процедури, що здійснюються всіма органами виконавчої влади в межах наданих їм повноважень і не мають прив'язки до вирішення конкретно визначених справ. Зважаючи на різноманітний характер елементів адміністративного процесу, важливим завданням його законодавчого регулювання слід вважати визначення шляхів і форм систематизації відповідних процесуальних норм адміністративного права (див. главу 5 цієї Концепції). Глава 5. Джерела адміністративного права. Форми і тенденції систематизації адміністративного законодавства Норми адміністративного права містяться в різних за своїм характером і значенням джерелах - юридичних актах нормативного характеру. Це обумовлено широтою та розмаїттям предмету адміністративного права, які складають різноманітні відносини публічного характеру. Адміністративно-правове регулювання такої складної сфери, як управління, вимагає чисельних законів та підзаконних нормативно-правових актів. При цьому адміністративно-правові норми містяться не тільки в актах власне адміністративного законодавства, але й в нормативних актах різних галузей законодавства. Це призводить до того, що норми адміністративного права розрізнені і малодоступні для користування, і тому існує нагальна потреба в їхній систематизації. За традицією, що склалася в нашій державі, джерела адміністративного права найбільш представлені підзаконними актами з метою суттєвого підвищення питомої ваги законів у правовому регулюванні виконавчої влади. Крім того, відповідно до статті 9 Конституції України міжнародні договори, що містять норми адміністративного права, токож є джерелом адміністративного права. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, які делегуються їм місцевими державними адміністраціями, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Такі рішення також слід вважати джерелом адміністративного права. 254 -і? Систематизацію законодавства треба розглядати як один із засобів удосконалення правового регулювання, що сприяє впорядкуванню чинних інститутів права, усуненню протиріч у змісті правових норм, вилученню застарілих та створенню нових норм права, які відповідають потребам суспільного розвитку. Основними напрямками удосконалення адміністративного законодавства є: - усунення прогалин в адміністративно-правовому регулюванні; - створення норм, які повинні відображувати та закріплювати суспільні відносини, що виникли, а також сприяти здійсненню ре форм, що провадяться в Україні; - систематизація норм адміністративного законодавства за та кою системою, яка була б науково обгрунтованою та зручною для практичного застосування. Основними формами систематизації законодавства, в тому числі адміністративного, є інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація в ряді випадків може розглядатися в якості проміжної, підготовчої стадії до кодифікації. Разом з тим, деякі галузі законодавства вимагають тільки інкорпоративної обробки, до того ж далеко не все законодавство може бути кодифіковане. Функції кодифікації виходять далеко за межі звичайного впорядкування законодавства, це - головний шлях розвитку та удосконалення права, підвищення його рівня культури та ефективності. В багатьох випадках видання "Кодексу" втілює якісне оновлення правового регулювання. Нині адміністративне законодавство кодифіковане лише частково. Наявність великої кількості адміністративно-правових норм, їх розпорядність і мобільність об'єктивно не дозволяють створити єдиний кодифікований акт. З урахуванням різноманітності суспільних відносин, які потрібно врегулювати нормами адміністративного права, бурхливого розвитку ряду адміністративно-правових інститутів доцільно кодифікацію норм цієї галузі права здійснювати за окремими підгалузями та інститутами, а також поетапно, в залежності від ступеня виріше-ності суспільних потреб. В першу чергу потребують кодифікації процесуальні норми щодо адміністративних проваджень у суді, проваджень, що здійснюються 255 органами виконавчої влади відносно конкретних справ про адміністративні проступки, а також різного роду спеціальних проваджень, що здійснюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. З цього випливає необхідність розробки та прийняття Адміністративно-процесуального кодексу, а також Кодексу законів про адміністративні проступки та Адміністративно-процедурного (процеду-рального) кодексу. Щодо розробки та прийняття узагальнюючого Адміністративного кодексу України найбільш прийнятною може бути така позиція. Оскільки здійснити кодифікацію норм адміністративного законодавства одночасно і в єдиному акті об'єктивно неможливо (та і недоцільно), пропонується поетапна кодифікація за окремими сферами та інститутами адміністративного правового регулювання. Кожний етап цієї роботи має завершуватися підготовкою окремих частин майбутнього Адміністративного кодексу у вигляді відповідних томів (або "книг"), що повинні мати кодифікаваний характер і можуть називатися "Кодексами". Орієнтована структура (з урахуванням черговості прийняття токого Адміністративного кодексу України повинна включити: 1. Кодекс про адміністративні проступки. 2. Адміністративно-процесуальний кодекс. 3. Адміністративно-процедурний (процедуральний) кодекс (або закон "Про загальні адміністративні процедури"). 4. Кодекс (або Закон) правил поведінки державних службовців. 5. Закон "Про організацію виконавчої влади в Україні". 6. Кодекс державної служби (в більш віддаленій перспективі). Більш детальне обгрунтування структури Адміністративного кодексу, етапності його розробки й прийняття потребує підготовки окремої науково-практичної Концепції з цих питань. 256 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ" |
||
|
||