Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

64. Загальний характер безпеки

У другій половині XX в. міжнародна безпека придбала загальний характер. Пояснюється це поруч факторів: 1) мир став дійсно взаємозалежним; 2) все більше число проблем придбало глобальний характер; 3) якісні характеристики сучасних озброєнь вимагають загальних зусиль членів міжнародного співтовариства в справі підтримки миру. Виходячи з розуміння загального характеру безпеки, міри, спрямовані на забезпечення стабільного й ненасильницького миру, повинні мати всеосяжний характер. Вони повинні стосуватися різних областей взаємодії держав - політичної, військової, соціально-економічної, екологічної, гуманітарної. Останнім часом всі частіше говориться про екологічний і гуманітарний аспекти загальної безпеки. Дійсно, нині неможливо забезпечити загальну безпеку без екологічної безпеки й дотримання прав людини й основних воль. Разом з тим основою системи загальної безпеки виступає колективна безпека. Під цим терміном прийнято розуміти комплекс мір членів міжнародного співтовариства або окремого регіону, здійснюваних ними з метою запобігання й усунення погрози миру або примуса до миру у випадку акту агресії або інших його порушень відповідно до міжнародного права
Концепція колективної безпеки базується на тім факті, що мир у сучасних умовах розвитку міжнародних відносин неподільний, тобто безпека будь-якої держави безпосередньо пов"язана з безпекою всього міжнародного співтовариства. А це означає, що будь-яке порушення миру, у тому числі й локальне, загрожує загальному миру й безпеці
Концепція колективної безпеки містить у собі наступні елементи:
1) систему загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, закріплених в Уставі ООН, найважливішими з яких є рівноправність держав; повага суверенітету; заборона застосування сили або погрози силою; дозвіл міжнародних суперечок винятково мирними засобами; невтручання у внутрішні справи держав і др.; 2) систему мирного дозволу суперечок; 3) систему колективних мір для запобігання й усунення погрози миру, порушень миру й актів агресії; 4) систему колективних заходів щодо роззброювання
Колективна безпека ґрунтується на вимозі до держав миру реагувати на всякий акт порушення миру й безпеки в будь-якому регіоні Землі; співробітничати один з одним у підтримці й зміцненні міжнародного миру й безпеки; надавати всіляку допомогу, у тому числі й збройних силах, жертві агресії й утримуватися від надання допомоги державі-агресорові; брати участь у спільних діях, передбачених Уставом ООН, з метою предотвращения або ліквідації погрози миру, порушення миру або акту агресії
Розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну і регіональну. Універсальна система колективної безпеки базується на положеннях Уставу ООН і включає засобу мирного дозволу суперечок (Глава VI), спільні дії (превентивного й примусового характеру) у випадку акту агресії (Глава VII) і заходу щодо роззброювання (ст. ст. 11, 26, 47). Як ми вже відзначали, відповідно до Уставу ООН головна відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки в рамках універсальної системи колективної безпеки покладена на Рада Безпеки ООН. Це єдиний орган системи ООН, правочинний ухвалювати рішення щодо застосуванні превентивних і примусових дій аж до створення багатонаціональних збройних сил
У п. 1 резолюції Генеральної Асамблеї ООН про створення всеосяжної системи міжнародної безпеки від 5 грудня 1986 р. підкреслюється, що «система колективної безпеки, втілена в Уставі Організації Об'єднаних Націй, як і раніше є фундаментальним і незамінним інструментом для збереження міжнародного миру й безпеки».
Загальні положення про систему регіональної безпеки втримуються в Главі VIII (ст.ст. 52 - 54) Уставу ООН. Основними засобами підтримки миру й безпеки регіональними організаціями є дозвіл таких питань, що ставляться до підтримки миру й безпеки, які можуть бути підходящими для регіональних дій, сумісних із цілями й принципами ООН; мирний дозвіл місцевих суперечок до передачі цих суперечок на розгляд Ради Безпеки ООН (п. 2 ст. 52) і, де це доречно, застосування примусових дій під керівництвом Ради Безпеки ООН і на основі повноважень від нього (п. 1 ст. 53).
Більше детальні положення, що стосуються регіональної системи безпеки, утримуються в установчих документах регіональних організацій, що передбачають міри колективної безпеки. Такими організаціями, зокрема, є ЛАГ, ОАГ, ОАЕ, НАТО. У Північноатлантичному договорі 1949 р. є певні розбіжності з положеннями ст. 53 Уставу ООН. Тому в процесі перегляду ролі й завдань НАТО, обумовлених особливостями сучасних междунарідних відносин, варто було б привести даний договір у відповідність із Уставом ООН.
Установчий документ ОБСЄ - Хельсинкский заключний акт від 1 серпня 1975 р. поклав початок створенню загальноєвропейської системи безпеки й співробітництва. Основними ланками колективної безпеки в рамках ОБСЄ є: а) дотримання положень Декларації принципів Хельсинкского заключного акту, у тому числі дотичної територіальної цілісності держав-членів, непорушності їхніх границь і поваги прав людини й основних воль; б) різнобічне співробітництво в політичній, соціально-економічній, науково-технічній, гуманітарній і іншій сферах; в) комплекс мер по зниженню рівня озброєнь і зміцненню довіри серед держав-членів; г) механізми мирного дозволу суперечок; д) організаційні заходи щодо контролю за реалізацією положень документів ОБСЄ, здійснювані на однобічному, двосторонньому й багатобічному рівнях. Прикладом останніх можуть служити зустрічі держав - учасників Гельсінського процесу в Белграді (1977 - 1978 р.), Мадриді (1980 - 1982 р.), Відню (1986 - 1989 р.), Парижу (1990 р.), Стокгольмська конференція по мірах зміцнення довіри, безпеці й роззброюванню 1986 р. і др.
21 листопада 1990 р. у Парижу була прийнята Хартія для нової Європи, у якій зафіксоване, що «епоха конфронтації й роздягнула Європи підійшла до кінця». Знову було підтверджене право на рівну безпеку для всіх і воля вибору забезпечення власної безпеки
В 1992 р. у Хельсінкі держави - учасники НБСЄ прийняли документ «Виклик часу змін», у якому вказується, що НБСЄ є регіональною угодою, що відповідають положенням Розділу VIII Уставу ООН. Багато уваги в цьому документі приділяється питанням колективної регіональної безпеки: попередженню й мирному дозволу суперечок, операціям НБСЄ по підтримці миру й ін. Відповідно до Хельсинкским документа 1992 р. був заснований Форум по співробітництву в області безпеки (ФСБ), у чию компетенцію входить: проведення переговорів про контроль над озброєннями, роззброюванні, мірах зміцнення довіри й безпеки; організація регулярних консультацій і інтенсивного співробітництва в сфері безпеки; сприяння обмеженню ризику виникнення конфліктів
15 грудня 1992 р. була підписана Угода про арбітражне й світове судочинство в рамках НБСЄ. Проблемою мирного дозволу суперечок також покликана займатися Комісія ОБСЄ по мирному врегулюванню суперечок
На зустрічі глав держав і правительств держав - учасників ОБСЄ в Лісабоні в грудні 1996 р. була прийнята Декларація по моделі загальної всеосяжної безпеки для Європи XXI століття (Лісабонська декларація), у якій відзначається, що «ОБСЄ відіграє центральну роль у досягненні нашої мети - єдиного простору безпеки» (п. 4). У даному документі також відзначається необхідність розробки Хартії європейської безпеки, що могла б служити потребам народів Європи в новому сторіччі
Таким чином, у рамках ОБСЄ створена багаторівнева система підтримки миру й безпеки. Завдання полягає в забезпеченні злагодженої й ефективної роботи її компонентів
Устав СНД, на відміну від Угоди про створення СНД 1991 р., містить Розділ III, присвячений колективній безпеці й військово-політичному співробітництву держав-членів (ст.ст. 11-15). Так, у ст. 11 говориться: « Держави-Члени проводять погоджену політику в області міжнародної безпеки, роззброювання й контролю над озброєннями, будівництва збройних сил і підтримують безпека в Співдружності, у тому числі за допомогою військових спостерігачів і колективних сил по підтримці миру»1. В Уставі СНД також передбачається механізм взаємних консультацій у зв'язку з погрозою суверенітету якої-небудь держави-члена, використання миротворчих операцій або колективних збройних сил у відповідності зі ст. 51 Уставу ООН. Конкретні питання військово-політичного співробітництва держав - членів СНД регулюються спеціальними угодами. Однак ефективність механізмів по забезпеченню колективної безпеки в рамках СНД невисока
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "64. Загальний характер безпеки"
  1. Поняття екологічного права України
    загальними для всієї держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони дов-кілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискре-тизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в
  2. Поняття і особливості принципів екологічного права
    загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів. Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколиш-нього природного середовища, зумовлюють специфічність
  3. Висновки
    загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язано в першу чергу з державним регулюванням процесів
  4. ОСНОВНІ ПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
    загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язано в першу чергу з державним регулюванням процесів
  5. Поняття і особливості принципів екологічного права
    загальні принципи права, але під кутом зору специфіки правового регулювання певних груп суспільних відносин. Саме ця специфіка визначає характер галузі права та сукупність її принципів. Екологічні відносини, які виникають з приводу належності природних об'єктів відповідним суб'єктам, використання та відтворення цих об'єктів, охорони навколишнього природного середовища, зумовлюють специфічність
  6. Поняття екологічного права України
    загальними для всієї держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Видається навіть небезпечним, коли в
  7. Тема 3. Суб'єкти адміністративного права
    загальний військовий обов'язок і військову службу" та ін. Обсяг адміністративних прав та обов'язків іноземців, осіб без громадянства та біженців вужчий ніж громадян України: вони не мають права на участь у державному управлінні, на державну службу, військову службу та ін. їхній правовий статус передбачається Конституцією України, законами України "Про пра- 18 вовий статус іноземців", "Про
  8. Тема 18. Адміністративно-правове забезпечення управління обороною
    загальний військовий обов'язок і військову службу. При вивченні даної теми слід мати на увазі, що оборона - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту, Правовою основою оборони держави є
  9. 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
    загальної теорії держави і права. - Оде са: Одеський університет, 1995. 106. Таможенное законодательство Украины (Сборник норматив ных актов с изменениями и дополнениями по состоянию на 20 апреля 2000 г.). - X., 2000. 107. Трещетникова Н.Ю. Правовые институты чрезвычайного ре жима в Польше // Право и экономика. - 1997. - № 3. 108. Харитонова Е.И. Организационно-правовые основы управле ния
  10. III. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
    загальнення предметно-цільових характеристик, функцій та повноважень. Це дасть змогу розмежувати органи за специфікою діяльності, виявити однорідні функції, визначити доцільний функціональний розподіл між структурними підрозділами та штатними посадами. З урахуванням цього можна здійснити класифікацію посад у державних органах за змістом і характером діяльності, способами обіймання посади і