| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Тема 3. Суб'єкти адміністративного права |
||
|
Поняття та види суб'єктів адміністративного права. Факти, що впливають на копо суб'єктів адміністративного права. Адміністративна право- та дієздатність. Адміністративно-правовий статус громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Зміст адміністративно-правового статусу виконавчих органів державної влади. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування. Адміністративно-правовий статус підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, релігійних організацій. При вивченні даної теми слід з'ясувати, що бути суб'єктом адміністративного права означає мати права та обов'язки у сфері державного управління. На коло суб'єктів впливають такі фактори, ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА Б! БлоТЁ К А~ НАВЧАЄ ""-"' як: політичні, економічні, ідеологічні. Коло суб'єктів адміністративного права досить багаточисельне і різноманітне. Суб'єктів адміністративного права можна розділити на два види: індивідуальні та колективні. В адміністративній науці їх часто називають фізичні та юридичні особи. Варто мати на увазі, що сам підхід до класифікації є досить вдалим, однак сутності адміністративного права більше відповідає саме перша класифікація. До індивідуальних суб'єктів належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; до колективних - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; громадські організації, релігійні організації та ін. Адміністративно-правовий статус індивідуального суб'єкту - це правове положення особи у її відносинах з державними органами, врегульоване нормами адміністративного права. Складовими цього статусу є адміністративні право- і дієздатність. Адміністративна правоздатність - це здатність мати права і обов'язки, закріплені нормами адміністративного права. Вона наступає з моменту народження і закінчується смертю особи. Адміністративна дієздатність - це здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов'язки і нести відповідальність згідно з нормами адміністративного права. Слід мати на увазі, що адміністративна дієздатність буває повна, часткова, обмежена. Особа також може бути визнана у судовому порядку недієздатною. Адміністративно-правовий статус громадян України визначається Конституцією України, законами України: "Про державну службу", "Про громадянство України", "Про звернення громадян", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про об'єднання громадян", "Про захист прав споживачів", "Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та ін. Обсяг адміністративних прав та обов'язків іноземців, осіб без громадянства та біженців вужчий ніж громадян України: вони не мають права на участь у державному управлінні, на державну службу, військову службу та ін. їхній правовий статус передбачається Конституцією України, законами України "Про пра- 18 вовий статус іноземців", "Про біженців", Постановою КМУ "Про навчання іноземних громадян в Україні", Положенням про статус біженця, Положенням про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, Правилами в'їзду іноземців в Україну, їхнього виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, міжнародними угодами, іншими нормативно-правовими актами. На відміну від громадян України їхня адміністративна правосуб'єктність виникає з моменту прибуття в Україну і закінчується в момент залишення її території. Серед колективних суб'єктів адміністративного права слід, в перше чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію класифікації, а саме: а) від обсягу і характеру компетенції: загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компе тенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), спеціальної компетенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.); б) від порядку вирішення питань: єдиноначальні (міністерства, комітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін.); в) від предмета спрямованості компетенції: органи управління економічною сферою; органи управління соціально-культурною сферою; органи управління адміністративно-політичною сферою; г) від обсягу повноважень по території: центральні (КМУ, міністерства, комітети) та місцеві (державні адміністрації); д) від характеру повноважень: міністерства; державні комітети (державні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеці альним статусом. а) міністерство - це головний (провідний) орган в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Згідно з вищеназваним указом створені такі міністерства: Міністерство аграрної політики; Міністерство внутрішніх справ; 19 Міністерство екології та природних ресурсів; Міністерство економіки; Міністерство палива та енергетики; Міністерство закордонних справ; Міністерство культури і мистецтв; Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Міністерство оборони; Міністерство освіти і науки; Міністерство охорони здоров'я; Міністерство праці та соціальної політики; Міністерство транспорту; Міністерство фінансів; Міністерство юстиції; б) державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів; Державний комітет архівів; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики; Державний комітет по водному господарству; ., Державний комітет по земельних ресурсах; , Державний комітет зв'язку та інформатизації; Державний комітет з енергозбереження; Державний комітет у справах релігії; Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; Державний комітет лісового господарства; Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму; Державний комітет промислової політики; Державний комітет у справах ветеранів; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет статистики; Державна атестаційна комісія; Національне космічне агентство; 20 Пенсійний фонд; Головне контрольно-ревізійне управління; Державне казначейство; в) центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - це орган, який має особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань; Антимонопольний комітет України; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; п Державний комітет з питань регуляторної політики та підприєм-$ ництва; -с Національна комісія регулювання електроенергетики; > (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; в Державний департамент з питань виконання покарань; Фонд державного майна; Служба безпеки України; Управління державної охорони; Головне управління державної служби. Для з'ясування статусу центральних органів виконавчої влади слід звернутися до таких нормативно-правових актів, як укази Президента "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України", "Про державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації", Положення про Міністерство оборони України, Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоров'я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін. (див. рекомендовану літературу). Особливість адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування проявляється, в першу чергу, у виконанні ними делегованих повноважень органів виконавчої влади (ч. 3. ст. 143 Конституції України). Слід мати на увазі, що ні Закон "Про органи місцевого самоврядування в Україні", ні Закон "Про місцеві державні адміністрації" не передбачають переліку таких повноважень. Дане питання вирішується згідно з договором між органами дер- 21 жавної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. На сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, який би закріпляв механізм делегування повноважень. Слід мати на увазі, що при виконанні делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування регламентується Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації". В свою чергу, органи місцевого самоврядування також можуть делегувати ряд своїх повноважень місцевим державним адміністраціям і контролювати їх виконання. При вивченні даного питання необхідно звернути увагу на те, що підприємство - це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (див. закони України: "Про підприємства в Україні", "Про власність", "Про підприємництво", "Прогосподарські товариства", "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування", "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину"; укази Президента: "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності", "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва"; постанови КМУ: "Про порядок дежавної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності", "Про деякі питання управління казенними підприємствами" та ін. (див.рекомендовану літературу). Установи - це колективні утворення, які мають права юридич- 22 ної особи, виконують соціально-культурні та адміністративно-політичні функції (див.: Основи законодавства України про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров'я, закони України: "Про національний архів і архівні установи", "Про музеї та музейну справу", "Про професійно-технічну освіту", "Про освіту", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності, "Про бібліотеки та бібліотечну справу" та ін. (див. рекомендовану літературу). Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян визначається сукупністю прав та обов'язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між ними і суб'єктами виконавчої влади. Цей статус визначається Конституцією України та законами України "Про об'єднання громадян", "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", Указом Президента "Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму" та ін. Особливу увагу слід звернути на питання легалізації об'єднань громадян, зокрема: установчі документи; органи, що проводять реєстрацію; вимоги до засновників об'єднань громадян; встановлені державою обмеження на їх створення та діяльність; державний контроль за їх діяльністю; відповідальністю за порушення чинного законодавства (див. вищевказані закони). При з'ясуванні адміністративно-правового статусу релігійних організацій необхідно звернутися до статті 35 Конституції України, Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", Положення про Державний комітет у справах релігії, Типового положення про управління у справах релігії Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігії обласної та Севастопольської міської державної адміністрації і мати на увазі, що взаємовідносини держави та релігійних організацій будуються на засадах: по-перше: держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вони не порушують законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій; 23 по-друге: держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості і поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів, здійснює, державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації; по-третє: релігійні організації позбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади; разом з тим вони мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об'єднаннями громадян. Особливу увагу слід звернути на питання державної реєстрації релігійних організацій, їхню адміністративної відповідальності (див. Закон "Про свободу совісті та релігійні організації"). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Тема 3. Суб'єкти адміністративного права" |
||
|
||