Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоТеорія держави і права → 
« Попередня Наступна »
Скакун О.Ф.. Теорія держави і права, 2001 - перейти до змісту підручника

§ 3. Норми-звичаї і норми права


Норми-звичаї - правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.
Норми-звичаї - правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це основна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.

269
Ознаки норми-звичаю:
- етнічний характер;
- колективістський характер;
- моральна обумовленість;
- пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;
- підкреслена публічність та ін.
Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).
У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані державою:
1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-амери-канський тип правових систем).
Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця норма повинна була:
- виражати тривалу правову практику;
- відбивати однакову практику - як дії, так і бездіяльності;
- втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.
Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.
2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабовласницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права - звичаєве право (романо-германський тип правових систем та ін.).
Для набуття юридичної сили норма-звичай:
- не повинна суперечити закону;
- повинна його доповнювати і як би «оживляти»;
- не може підмінювати закон.
Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотримання забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Ха-ммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмової форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із законів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це пока-


270
рання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.
Звичаєве право - система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).
Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані закони, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.
Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості.
Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звичаєвого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.
Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності),

271
а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на норми поведінки.
Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.
Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і за-гальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському суспільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю - правила, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.
Звичай ділового обороту - сформоване і широко застосовуване в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується звичай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин.
Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції - такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції - ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів - дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування засобів дисциплінарної відповідальності.

272
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 3. Норми-звичаї і норми права"
  1. ЗМІСТ
    норми права від норм поведінки в первісному суспільстві § 4. Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу § 5. Сучасні концепції праворозуміння § 6. Поняття і ознаки права § 7. Сутність права § 8. Принципи права § 9. Функції права § 10. Цінність права § 11. Співвідношення права і закону § 12. Співвідношення національного і міжнародного права § 13. Право, економіка, політика:
  2. § 1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами
    норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, 261 електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним, Соціальні норми - правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами
  3. 1. Поняття і система екологічного права
    норми-закони, правила, регламенти, які виконували ту ж функцію обмеження й заборони, тим самим забезпечуючи вже екологічні інтереси технологічно розвинутого суспільства. Таке розширення екологічних функцій держави вимагало формування відповідної екологічної політики, реалізація якої неможлива без дієвого механізму її правового забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане
  4. 16. Джерела міжнародного права.
    норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права. Норми міжнародного права, як і інші юридичні норми, завжди існують у якійсь формі і зафіксовані в яко-му-небудь правому джерелі, «резервуарі правових норм» (С.С. Алексеев). Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження
  5. 40. Припинення й призупинення дії міжнародних договорів
    норми загального міжнародного права (jus cogens). Варто підкреслити, що для анулювання міжнародного договору недостатньо простого його порушення з боку інших учасників, воно повинне бути істотним. Істотним воно буде у випадку відмови від договору, що не допускається міжнародним правом, і при порушенні положення, що має істотне значення для реалізації об'єкта й цілей договору Посилання на
  6. 42. Основні міжнародно-правові акти про права людини
    норми, такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості типу Гельсінського За« ключного акта, документів Віденської і Копенгагенської зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї. До числа основних міжнародно-правових актів в галузі прав людини належать: - Загальна декларація прав людини 1948 року; - Міжнародний пакт про економічні, соціальні і
  7. 66. Роззброювання й обмеження озброєнь
    норми, що прямо забороняє застосування ядерної зброї. Це було підтверджено, зокрема, Консультативним висновком Міжнародного Суду ООН в 1996 р. Деякі юристи-международники вважають, що непряма заборона на використання ядерної зброї втримується в ряді міжнародних угод, що забороняють найнебезпечніші й невиборчі засоби ведення війни. Приміром, у Петербурзькій декларації про скасування вживання
  8. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    норми ведення війни почався в 60-і роки XIX сторіччя, коли з інтервалом у чотири роки відбулися дві міжнародні конференції - у Женеві в 1864 році й у Санкт-Петербурзі в 1868 році, - результатом яких є укладання основних договорів, що стосуються питань права збройних конфліктів. Проте, незважаючи на таку довгу історію становлення і розвитку цієї галузі сучасного міжнародного права, у доктрині
  9. 92. Історія формування права збройних конфліктів
    норми, що встановлюють закони й звичаї війни, утворять самостійну галузь міжнародного права - право збройних конфліктів. Її базис становлять як основні принципи міжнародного права, так і галузеві принципи гуманності; обмеження засобів і методів ведення війни; захисту прав учасників збройних конфліктів, а також цивільного населення; поваги нейтралітету Галузеві принципи права збройних конфліктів
  10. § 4. Форми господарського права
    норми господарського права. Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за різними ознаками. За юридичною силою і формою вираження - на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і на підзаконні акти - акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам. Найвищу юридичну силу має основний закон - Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи
© 2014-2022  ibib.ltd.ua