| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
92. Історія формування права збройних конфліктів |
||
|
На сучасному етапі розвитку міжнародного права, що почався 24 жовтня 1945 р., тобто з моменту набрання чинності Уставом ООН, уперше в історії міжнародних відносин агресивна війна оголошена поза законом. Однак нині, як і протягом всієї попередньої історії людської цивілізації, війна, на жаль, залишається невід'ємним атрибутом міждержавних відносин. Правда, не може не викликати задоволення той факт, що вже більше 50 років людство не знає жахів світових воєн Загальновизнане, що війна - самий жорстокий і варварський спосіб рішення міждержавних протиріч. Тому ще зі стародавності народи почали вживати спроби внесення елементів гуманізму при веденні воєн, що знайшло втілення в законах і звичаях війни. Так, за дискотеками Законами Ману вважалося неприпустимим під час війни вбивати старих, дітей і жінок, а також парламентерів, осіб, що здалися в полон, і поранених. Не підлягали захопленню й знищенню храми й інші культові спорудження і їхні хоронителі. У Законах Ману (VII. 90) утримувалося правило: «Коли (воїн. - Л.Т.) бореться з ворогами, нехай не вбиває ворога ні віроломною зброєю, ні зубчастими стрілами, ні отрутними, що ні мають наконечники, розпечені у вогні». Однак ці правила часто порушувалися Засновник науки міжнародного права Гуго Гроций у своїй головній праці «Про право війни й миру» (1625 р.) відзначав необходимость «зм'якшення» права війни. Він категорично заперечував проти такого способу ведення війни, як спустошення країни. Наприкінці своєї книги Гроций звертається із закликом до сумлінності й миролюбству Французький філософ і правознавець Монтеск'є (1689-1755 р.) писав, що народи повинні робити під час миру якнайбільше добра один одному, а під час війни - якнайменше зла У міру вдосконалювання засобів і методів ведення воєнних дій виникла необхідність розробки й прийняття міжнародно-правових актів, що регламентують правила війни До числа перших таких актів ставляться Женевська конвенція про захист поранених і хворих під час війни 1864 р., Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запальних куль 1868 р. і 13 Гаазьких конвенцій про законах і звичаях війни 1899 і 1907 р. (Про закони й звичаї сухопутної війни, Про відкриття воєнних дій, Про права й обов'язки нейтральних держав у сухопутній війні, Про установку автоматичних контактних підводних хв, Про бомбардування морськими силами під час війни й ін.). Маючи незаперечне прогресивне значення, Гаазькі конвенції 1899 і 1907 р. містили й недолік у формі застереження загальності (clausula si omnes), що означала, що положення конвенцій мали обов'язкову силу лише для договірних держав і тільки в тому випадку, якщо воюючі сторони в ній беруть участь. Дане застереження значною мірою знижували ефективність норм, що втримувалися в Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 р. Надалі зазначене застереження в договорах подібного роду не застосовувалися Друга світова війна привела до небаченого до її кровопролиттю, горю й стражданням, що обумовило гостру необхідність удосконалювання законів і звичаїв війни. В 1949 р. були прийняті чотири Женевські конвенції про захист жертв війни: про поліпшення участи поранених і хворих у діючих арміях; про поліпшення участи поранених, хворих і осіб, що потерпіли аварія корабля, зі складу збройних сил на море; про обіг з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни. Дані конвенції на основі досвіду другої світової війни визначили правовий режим цивільного населення в районах міжнародних збройних конфліктів, визнали за партизанами статус воюючої сторони (комбатан-тов), заборонили знищення приватної власності, государственного й громадське майна, не обумовлене військовою необхідністю Додатковий протокол II стосується захисту жертв збройних конфліктів, що відбуваються на території якої-небудь держави-учасника між його збройними силами й антиурядовими збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною його території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й погоджені військові дії й застосовувати даний Протокол (п. 1 ст. 1). Інакше кажучи, положення цього Протоколу поширюються на внутрішні збройні конфлікти Додатковий протокол II не застосовується до випадків порушення внутрішнього порядку й виникнення обстановки внутрішньої напруженості - таким, як безладдя, окремі й спорадические акти насильства й інші акти аналогічного характеру, оскільки такі не є збройними конфліктами (п. 2 ст. 1). Важливими міжнародними угодами в цій області також є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва й нагромадження запасів бактеріологічного (біологічного) і токсинного зброї й про їхнє знищення 1972 р.; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть уважатися наносящими надмірні ушкодження або имеющими невиборчу дію, 1981 р., і три протоколи до неї; Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження й застосування хімічної зброї й про його знищення 1993 г. Важливу роль в справі обмеження й заборони недозволених методів ведення війни грають Устави Міжнародних військових трибуналів у Нюрнберге й Токіо 1945 р. і Конвенція про незастосовності строку давнини до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 г. У розвитку законів і звичаїв ведення війни брали активну участь і продовжують брати участь міжнародні організації - як міжурядові, так і неурядові: Ліга Націй, ООН, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Ліга суспільств Червоного Хреста, Інститут міжнародного права, Асоціація міжнародного права й др. У доктрині міжнародного права зложилася думка, що міжнародно-правові норми, що встановлюють закони й звичаї війни, утворять самостійну галузь міжнародного права - право збройних конфліктів. Її базис становлять як основні принципи міжнародного права, так і галузеві принципи гуманності; обмеження засобів і методів ведення війни; захисту прав учасників збройних конфліктів, а також цивільного населення; поваги нейтралітету У доктрині міжнародного права зустрічається поняття «міжнародне гуманітарне право» як назва даної галузі міжнародного права. Однак більше доцільної представляється класифікація міжнародного гуманітарного права як подотрасли права міжнародних конфліктів, чиї норми покликані захищати права й інтереси в період воєнних дій. Доктрина й практика сучасного міжнародного права свідчать про те, що розглянуту галузь вірніше йменувати «правом збройних конфліктів», оскільки вона містить у собі не тільки гуманітарні норми, але й загальні правила ведення воєнних дій, що мають істотне значення у воєнний час Об"єктом регулювання даної галузі міжнародного права виступають відносини, що складаються між суб"єктами міжнародного права в ході збройних конфліктів У зв"язку з тим що сучасне міжнародне право - це право миру, термін «війна» використовується в доктрині й міжнародній практиці рідко. Замість нього вживається поняття «збройний конфлікт». Так, у Женевських конвенціях 1949 р. використовуються переважно терміни «міжнародний збройний конфлікт» і «неміжнародний збройний конфлікт». Під першим терміном розуміється збройне зіткнення між суб'єктами міжнародного права, наприклад державами або державою (метрополією) і національно-визвольним рухом. Неміжнародний збройний конфлікт означає зіткнення із застосуванням зброї між організованими антиурядовими групами й збройними силами правительства в межах певної держави. Іноді збройні зіткнення такого роду переростають у міжнародний збройний конфлікт, тобто відбувається інтернаціоналізація внутрішнього збройного конфлікту. У публіцистиці неміжнародні збройні конфлікти йменуються громадянськими війнами Проблема класифікації збройних конфліктів на міжнародні й неміжнародний характер має чимало теоретичних і практичних питань, пов'язаних з поширенням на них норм міжнародного права. Багато юристів-международники відзначають необхідність вироблення однакових підходів до рішення цієї проблеми з метою забезпечення ефективного захисту прав воюючих сторін і цивільного населення під час збройних конфліктів |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "92. Історія формування права збройних конфліктів" |
||
|
||