Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

92. Історія формування права збройних конфліктів

На сучасному етапі розвитку міжнародного права, що почався 24 жовтня 1945 р., тобто з моменту набрання чинності Уставом ООН, уперше в історії міжнародних відносин агресивна війна оголошена поза законом. Однак нині, як і протягом всієї попередньої історії людської цивілізації, війна, на жаль, залишається невід'ємним атрибутом міждержавних відносин. Правда, не може не викликати задоволення той факт, що вже більше 50 років людство не знає жахів світових воєн
Загальновизнане, що війна - самий жорстокий і варварський спосіб рішення міждержавних протиріч. Тому ще зі стародавності народи почали вживати спроби внесення елементів гуманізму при веденні воєн, що знайшло втілення в законах і звичаях війни. Так, за дискотеками Законами Ману вважалося неприпустимим під час війни вбивати старих, дітей і жінок, а також парламентерів, осіб, що здалися в полон, і поранених. Не підлягали захопленню й знищенню храми й інші культові спорудження і їхні хоронителі. У Законах Ману (VII. 90) утримувалося правило: «Коли (воїн. - Л.Т.) бореться з ворогами, нехай не вбиває ворога ні віроломною зброєю, ні зубчастими стрілами, ні отрутними, що ні мають наконечники, розпечені у вогні». Однак ці правила часто порушувалися
Засновник науки міжнародного права Гуго Гроций у своїй головній праці «Про право війни й миру» (1625 р.) відзначав необходимость «зм'якшення» права війни. Він категорично заперечував проти такого способу ведення війни, як спустошення країни. Наприкінці своєї книги Гроций звертається із закликом до сумлінності й миролюбству
Французький філософ і правознавець Монтеск'є (1689-1755 р.) писав, що народи повинні робити під час миру якнайбільше добра один одному, а під час війни - якнайменше зла
У міру вдосконалювання засобів і методів ведення воєнних дій виникла необхідність розробки й прийняття міжнародно-правових актів, що регламентують правила війни
До числа перших таких актів ставляться Женевська конвенція про захист поранених і хворих під час війни 1864 р., Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запальних куль 1868 р. і 13 Гаазьких конвенцій про законах і звичаях війни 1899 і 1907 р. (Про закони й звичаї сухопутної війни, Про відкриття воєнних дій, Про права й обов'язки нейтральних держав у сухопутній війні, Про установку автоматичних контактних підводних хв, Про бомбардування морськими силами під час війни й ін.).
Маючи незаперечне прогресивне значення, Гаазькі конвенції 1899 і 1907 р. містили й недолік у формі застереження загальності (clausula si omnes), що означала, що положення конвенцій мали обов'язкову силу лише для договірних держав і тільки в тому випадку, якщо воюючі сторони в ній беруть участь. Дане застереження значною мірою знижували ефективність норм, що втримувалися в Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 р. Надалі зазначене застереження в договорах подібного роду не застосовувалися
Друга світова війна привела до небаченого до її кровопролиттю, горю й стражданням, що обумовило гостру необхідність удосконалювання законів і звичаїв війни. В 1949 р. були прийняті чотири Женевські конвенції про захист жертв війни: про поліпшення участи поранених і хворих у діючих арміях; про поліпшення участи поранених, хворих і осіб, що потерпіли аварія корабля, зі складу збройних сил на море; про обіг з військовополоненими; про захист цивільного населення під час війни. Дані конвенції на основі досвіду другої світової війни визначили правовий режим цивільного населення в районах міжнародних збройних конфліктів, визнали за партизанами статус воюючої сторони (комбатан-тов), заборонили знищення приватної власності, государственного й громадське майна, не обумовлене військовою необхідністю
В 1977 р. до Женевських конвенцій 1949 р. були прийняті два Додаткових протоколи. Протокол I стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, а Протокол II спрямований на захист жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Додатковий протокол I розширив сферу застосування положень Женевських конвенцій 1949 р., поширивши їх на війни, за допомогою яких «народи ведуть боротьбу проти колоніального панування й іноземної окупації й проти расистських режимів у здійснення свого права на самовизначення...» (п. 4 ст. 1).
Додатковий протокол II стосується захисту жертв збройних конфліктів, що відбуваються на території якої-небудь держави-учасника між його збройними силами й антиурядовими збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною його території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й погоджені військові дії й застосовувати даний Протокол (п. 1 ст. 1). Інакше кажучи, положення цього Протоколу поширюються на внутрішні збройні конфлікти
Додатковий протокол II не застосовується до випадків порушення внутрішнього порядку й виникнення обстановки внутрішньої напруженості - таким, як безладдя, окремі й спорадические акти насильства й інші акти аналогічного характеру, оскільки такі не є збройними конфліктами (п. 2 ст. 1).
Важливими міжнародними угодами в цій області також є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва й нагромадження запасів бактеріологічного (біологічного) і токсинного зброї й про їхнє знищення 1972 р.; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть уважатися наносящими надмірні ушкодження або имеющими невиборчу дію, 1981 р., і три протоколи до неї; Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження й застосування хімічної зброї й про його знищення 1993 г.
Важливу роль в справі обмеження й заборони недозволених методів ведення війни грають Устави Міжнародних військових трибуналів у Нюрнберге й Токіо 1945 р. і Конвенція про незастосовності строку давнини до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 г.
У розвитку законів і звичаїв ведення війни брали активну участь і продовжують брати участь міжнародні організації - як міжурядові, так і неурядові: Ліга Націй, ООН, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Ліга суспільств Червоного Хреста, Інститут міжнародного права, Асоціація міжнародного права й др.
У доктрині міжнародного права зложилася думка, що міжнародно-правові норми, що встановлюють закони й звичаї війни, утворять самостійну галузь міжнародного права - право збройних конфліктів. Її базис становлять як основні принципи міжнародного права, так і галузеві принципи гуманності; обмеження засобів і методів ведення війни; захисту прав учасників збройних конфліктів, а також цивільного населення; поваги нейтралітету
Галузеві принципи права збройних конфліктів являють собою основні правила поведінки воюючих сторін. Вони мають загальний характер і поширюються на всю область збройної боротьби, а також утворять морально-правову основу для конкретних норм даної галузі. Останні спрямовані на регулювання поводження воюючих сторін у конкретні ситуаціях
У доктрині міжнародного права зустрічається поняття «міжнародне гуманітарне право» як назва даної галузі міжнародного права. Однак більше доцільної представляється класифікація міжнародного гуманітарного права як подотрасли права міжнародних конфліктів, чиї норми покликані захищати права й інтереси в період воєнних дій. Доктрина й практика сучасного міжнародного права свідчать про те, що розглянуту галузь вірніше йменувати «правом збройних конфліктів», оскільки вона містить у собі не тільки гуманітарні норми, але й загальні правила ведення воєнних дій, що мають істотне значення у воєнний час
Об"єктом регулювання даної галузі міжнародного права виступають відносини, що складаються між суб"єктами міжнародного права в ході збройних конфліктів
У зв"язку з тим що сучасне міжнародне право - це право миру, термін «війна» використовується в доктрині й міжнародній практиці рідко. Замість нього вживається поняття «збройний конфлікт». Так, у Женевських конвенціях 1949 р. використовуються переважно терміни «міжнародний збройний конфлікт» і «неміжнародний збройний конфлікт».
Під першим терміном розуміється збройне зіткнення між суб'єктами міжнародного права, наприклад державами або державою (метрополією) і національно-визвольним рухом. Неміжнародний збройний конфлікт означає зіткнення із застосуванням зброї між організованими антиурядовими групами й збройними силами правительства в межах певної держави. Іноді збройні зіткнення такого роду переростають у міжнародний збройний конфлікт, тобто відбувається інтернаціоналізація внутрішнього збройного конфлікту. У публіцистиці неміжнародні збройні конфлікти йменуються громадянськими війнами
Проблема класифікації збройних конфліктів на міжнародні й неміжнародний характер має чимало теоретичних і практичних питань, пов'язаних з поширенням на них норм міжнародного права. Багато юристів-международники відзначають необхідність вироблення однакових підходів до рішення цієї проблеми з метою забезпечення ефективного захисту прав воюючих сторін і цивільного населення під час збройних конфліктів
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "92. Історія формування права збройних конфліктів"
  1. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    формування права війни внесли і філософи, яких завжди хвилювали причини військових зіткнень та їхні жахливі наслідки. Так, французький філософ Жан-Жак Руссо у своїй роботі «Про суспільний договір», опублікованій в 1762 році, відзначав, що: «Війна - це не відносини між людьми, але між державами, і люди стають ворогами випадково, не як людські істоти і навіть не як громадяни, а як солдати; не як
  2. 100. Міжнародно-правовий захист жертв війни
    Історія воєн свідчить про надзвичайної жорстокості людей по відношенню друг до друга. Разом з тим кровопролиття під час збройних конфліктів викликало в шляхетних людей прагнення полегшити доля їхніх жертв. На цей рахунок висувалося чимало пропозицій. Однак уперше в міжнародно-правову форму ці пропозиції були вбрані лише в середині XIX в. Так, в 1859 р. у битві під Сольферино французька армія
  3. 61. Регіональні міжнародні організації
    формування нових відносин у сфері безпеки між НАТО і його партнерами в ім'я миру. На основі прихильності цілям «Партнерства в ім'я миру» члени НАТО будуть розвивати разом з іншими державами процес планування і досліджень з метою закладання основи для виявлення й оцінки сил і потужностей, що можуть бути надані ними для міжнародного бойової підготовки, навчань і операцій у взаємодії із силами НАТО.
  4. 94. Правовий статус комбатантів.
    формувань, якщо вони відповідають наступним умовам: а) мають на чолі особа, відповідальне за своїх підлеглих; Ь) мають певен і виразно видимий видали відмітний знак; с) відкрито носять зброю; d) дотримують у своїх діях закони й звичаї війни; члени екіпажів торговельних судів і цивільної авіації, які безпосередньо беруть участь у воєнних діях; населення неокупованої території, що береться до
  5. 94-95. Учасники збройних конфліктів
    формувань; - особи, які надають допомогу збройним силам, але участі в бойових діях не приймають; - члени екіпажів торгових суден і цивільних літаків, які надають допомогу воюючим; - населення, що при наближенні противника взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни. Отже, комбатанти повинні відповідати таким умовам: а) мати на чолі особу,
  6. Поняття екологічного права України
    формування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти. Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево», що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і
  7. Поняття екологічного права України
    формування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти. Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло "екологічне дерево", що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і
  8. Тема 4. Державна служба та державні службовці
    формування державної служби. При вивченні даної теми слід мати на увазі, що державна служба є невід'ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку, її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністратив- 24 ного права, навчальну дисципліну. В
  9. 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
    формування // Право України. - 1998. - № 7. 6. Авер'янов В. Актуальні завдання реформування адміністратив ного права // Право України. - 1998. - № 8. 7. Авер'янов В. Реформування українського адміністративного пра ва: черговий етап // Право України. - 2000. - № 7. 8. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібн. / За ред. А.Т.Комзюка. - X., 1998. 9. Адміністративне право України:
  10. II. СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
    формування Кабінету Міністрів України є забезпечення максимально повного й точного втілення в життя конституційного статусу Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади України. Згідно з цим Кабінет Міністрів повинен стати центром державного управління, ефективність роботи якого грунтується на підтримці Парламенту та Президента України. Він є відповідальний перед
© 2014-2022  ibib.ltd.ua