Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

94-95. Учасники збройних конфліктів

Учасниками війни є не все населення воюючих держав, а тільки цілком визначена його частина - так звані законні учасники війни, діям яких надається державний характер. Під час збройних конфліктів населення, яке мешкає на території держави, ділиться на дві групи: те, яке стосується збройних сил (збройні сили, партизани і т.д.), і яке не стосується збройних сил (цивільне населення). У свою чергу, міжнародне право розрізняє дві категорії осіб, які належать до збройних сил воюючих сторін: 1) воюючі (комбатанти); 2) ті, які не беруть участь у боях (некомбатанти).
Комбатанти - це особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що безпосередньо ведуть бойові дії проти супротивника зі зброєю в руках. Потрапивши в полон, комбатанти набувають статусу військовополонених. Некомбатанти - це особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не приймають участь у бойових діях. Відповідно до міжнародного права до не-комбатантів (невоюючих) належить особовий склад, що правомірно знаходиться в складі збройних сил воюючої сторони, що надає їй допомогу у досягненні успіхів у бойових діях, але в них безпосередньо участі не бере. Це - військові кореспонденти, юристи, медичний персонал, духівництво, інтенданти. Вони не є об'єктом воєнних дій із боку противника і мають право на його заступництво в тому випадку, якщо виявляться під його владою. Застосовувати зброю проти некомбатантів заборонено. Некомбатанти можуть мати особисту зброю, але не використовують її у воєнних діях, а тільки для самозахисту. У разі участі в бойових діях вони набувають статусу комбатантів. Відповідно до Женевських конвенцій 1949 року до комбатантів належать: - особовий склад регулярних збройних сил; - ополчення, добровольчі загони, як вхідні, так і не вхідні до складу регулярних збройних сил; - особовий склад рухів опору і партизанських формувань; - особи, які надають допомогу збройним силам, але участі в бойових діях не приймають; - члени екіпажів торгових суден і цивільних літаків, які надають допомогу воюючим; - населення, що при наближенні противника взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю і дотримується законів і звичаїв війни. Отже, комбатанти повинні відповідати таким умовам: а) мати на чолі особу, відповідальну за своїх під порядкованих; б) мати визначений і видимий здалеку знак від мінності; в) відкрито носити зброю; г) додержуватися у своїх діях законів і звичаїв війни. У міжнародному праві тривалий час продовжувалася дискусія з проблеми правового статусу партизан, яких не визнавали комбатантами. Це пояснювалося насамперед тією шкодою, що партизани завдавали регулярним силам противника у нього в тилу, і бажанням потерпілої сторони розправитися з ними, як із бандитами, що не підпадають під охорону норм міжнародного права. Результатом цього довгого процесу усе ж стало визнання партизан у якості комбатантів. Партизани і бійці національно-визвольних рухів є комбатантами за умови дотримання ними певних умов (подібні з загальними умовами визнання комбатантів): а) належать до якого-небудь воєнним способом організованого загону, на чолі якого стоїть відповідальна особа (зазвичай цивільна особа); б) носять знаки відмінності (на відміну від воєн них комбатантів, що носять воєнну форму, погони, емблеми, партизани в основному носять цивільний одяг і мають певні знаки відмінності, наприклад, ра дянські партизани в період Другої світової війни носили червону стрічку на головному уборі); в) відкрито носять зброю. Стаття 43 Додаткового протоколу І 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року конкретизує це положення: партизани повинні вікрито носити зброю під час кожного воєн ного зіткнення й у той час, коли вони будуть знахо дитися на очах у противника в ході розгортання в бойові порядки, що передує початку нападу, у якому вони повинні взяти участь; г) дотримуються законів і звичаїв війни. При дотриманні цих умов члени партизанських загонів при потрапленні в полон признаються комбатантами. Розвідники - особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін, що носять воєнну форму і проникають у розташування супротивника з метою збору відомостей про нього для свого командування. Захоплені в полон розвідники користуються статусом військовополонених. Розвідник не може нести кримінальну відповідальність за дії, вчинені ним раніше в попередні рейди в район дії ворожої армії. Від розвідників слід відрізняти лазутчиків (шпигунів) - осіб, які, діючи таємною способом або під фальшивими приводами, збирають відомості в районі воєнних дій. На цих осіб режим воєнного полону не поширюється, вони можуть бути покарані воєнним судом і навіть засуджені до смерті. Головна відмінність воєнного розвідника від лазутчика (шпигуна) - це воєнна форма розвідника, що свідчить про його приналежність до збройних сил своєї держави. Іноземні воєнні радники й інструктори - це особи, які входять у збройні сили іншої держави, що відповідно до міжнародних угод знаходяться в іншій державі для надання допомоги в освоєнні бойової техніки і навчанні особового складу збройних сил. Радники й інструктори не беруть участь у воєнних діях. Радники навчають веденню бойових дій. Інструктори допомагають в освоєнні бойової техніки. Проте, якщо ці особи беруть участь у бойових діях, вони прирівнюються до комбатантів. Не є комбатантами найманці. Визначення ознак най-манства і його правового статусу в останні роки набуло гострої практичної необхідності через поширення цього явища, що шириться, що викликає з боку міжнародного співтовариства осуд. Міжнародне право вважає найманцем особу, яка завербована на місці або частіше усього за кордоном спеціально для того, щоб воювати в збройному конфлікті, і яка фактично приймає в ньому участь. Поняття найманців міститься в статті 47 Додаткового протоколу І від 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року. Відповідно до цього документу найманець не має статусу комбатанта або військовополоненого. Можна виділити такі ознаки найманця: - він спеціально завербований на місці або за кордоном для того, щоб воювати в збройному конфлікті; - він фактично приймає безпосередню участь у воєнних діях; - він бере участь у воєнних діях, керуючись головним чином бажанням одержати особисту вигоду, і йому дійсно обіцяна стороною або з доручення сторони, що знаходиться в конфлікті, матеріальна винагорода, що істотно перевищує винагороду, обіцяну або виплачувану комбатантам такого ж рангу, і функцій, які входять в особовий склад збройних сил даної сторони; - він не є ні громадянином сторони, що знаходиться в конфлікті, ні особою, яка постійно мешкає на території, контрольованою стороною, що знаходиться в конфлікті; - не входить в особовий склад збройних сил сторони, що знаходиться в конфлікті; - не посланий державою, котра не є стороною, що знаходиться в конфлікті, для виконання офіційних обов'язків у якості особи, яка входить до складу її збройних сил. ООН неодноразово висловлювалася проти найманст-ва, оголосивши його міжнародним злочином і призвавши всі держави прийняти закони, що карають найманців як кримінальних злочинців. Відповідно до статті 63і Кримінального Кодексу України найманство визнається кримінальним злочином і кваліфікується як «вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання в збройних конфліктах інших держав або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а однаково використання найманців». Ці дії караються позбавленням волі терміном від 3 до 10 років. А сама «участь без дозволу відповідних органів державної влади в збройних конфліктах інших держав, з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди» карається позбавленням волі терміном від 5 до 12 років. Від найманців слід відрізняти добровольців (волонтерів) - іноземних громадян, які у силу політичних або інших переконань (а не з матеріальних міркувань) поступають на службу в армію якої-небудь воюючої сторони і включаються в особовий склад збройних сил.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "94-95. Учасники збройних конфліктів"
  1. 61. Регіональні міжнародні організації
    учасників Пакту - більше двадцяти. Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча в ЛАД входять, наприклад, Джібуті і Сомалі, що не є арабськими державами). Цілями Ліги є; - забезпечення більш тісних відносин між державами - членами Ліги; - координація їхніх політичних дій; - забезпечення їхньої незалежності і суверенітету. Співробітництво
  2. 64. Загальний характер безпеки
    учасників Гельсінського процесу в Белграді (1977 - 1978 р.), Мадриді (1980 - 1982 р.), Відню (1986 - 1989 р.), Парижу (1990 р.), Стокгольмська конференція по мірах зміцнення довіри, безпеці й роззброюванню 1986 р. і др. 21 листопада 1990 р. у Парижу була прийнята Хартія для нової Європи, у якій зафіксоване, що «епоха конфронтації й роздягнула Європи підійшла до кінця». Знову було підтверджене
  3. 90. Мирне врегулювання суперечок у рамках Ради Європи і Європейського союзу
    учасниками Конвенції 1950 р. із приводу тлумачення й застосування положень Конвенції й Протоколів до неї. Суд також має обов'язкову юрисдикцію відносно справ, ініційованих фізичною особою, групою осіб або неурядовою організацією, відповідно до встановлених правил процедури (Протокол № 9 до Конвенції).У сучасних умовах характерний ріст активності й авторитету Європейського суду по правах людини.
  4. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    учасників війни щодо засобів подолання, перемоги, придушення, перетворення в беззахисного противника, що утворює справжню мету війни. Перазич визначає дану систему норм як «сукупність правових правил, що регулюють відносини між воюючими країнами, з одного боку, і відносини між нейтральними - з іншого». Е.А. Коровій писав, що право війни є обмеження і регламентація воєнного насильства. Дуже
  5. 92. Історія формування права збройних конфліктів
    учасника між його збройними силами й антиурядовими збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною його території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й погоджені військові дії й застосовувати даний Протокол (п. 1 ст. 1). Інакше кажучи, положення цього Протоколу поширюються на внутрішні
  6. 96. Добровольці
    учасники Конвенції 1989 р. зобов'язані або зрадити винних суду, або їх видати зацікавленій стороні. Наемничество є кримінально карним діянням по законодавству України (ст. 631 КК України). Особливий правовий статус під час збройних конфліктів мають парламентери, тобто особи, спеціально вповноважені військовим командуванням воюющай сторони на ведення переговорів з військовим командуванням ворога.
  7. 100. Міжнародно-правовий захист жертв війни
    учасників збройних конфліктів - як військових, так і цивільних, які потребують медичної допомоги (п. «а» ст. 8). Зазначені особи у випадку їхні поранення або хвороби повинні користуватися захистом і заступництвом при будь-яких обставинах. Воююча сторона, у владі якої вони виявляться, повинна забезпечити їм гуманний обіг і відхід без якої-небудь дискримінації по таких ознаках, як підлога, раса,
  8. 14. Визнання держав і урядів.
    учасники переговорів про закінчення війни у В'єтнамі (СІЛА і три в'єтнамські сторони) підписали в 1973 році відомі Паризькі угоди, хоча деякі з них один одного не визнавали. Відсутність визнання в таких випадках не повинна відбиватися на юридичній чинності договору. Види визнання розрізняють у залежності від дести-наторів визнання. Можна виділити традиційні види визнання (держав і урядів) і
  9. 18. Кодифікація норм міжнародного права.
    збройних
  10. 29. Принцип поваги прав людини й основних воль
    учасників НБСЄ від 15 січня 1989 р. зафіксовано, що вони будуть «поважати право своїх громадян, самостійно або разом з іншими, вносити активний вклад у розвиток і захист прав людини й основних воль». І це досить симптоматична тенденція, коли індивід є не тільки об"єктом міжнародних угод в області прав людини, але й активним актором на міжнародній арені по захисту своїх прав і основних