Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративное право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоМіжнародне право (шпаргалки) → 
« Попередня Наступна »
Шпаргалки по міжнародному праву, 2009 - перейти до змісту підручника

42. Основні універсальні міжнародні акти по захисту прав людини

В 1946 р., на наступний рік після утворення ООН, була створена Комісія із прав людини - допоміжний орган Економічної й Соціальної Ради ООН (ЭКОСОС). Держави - члени ООН визначили, що розробка Хартії (Білля) про права людини - одне з головних завдань Комісії. Згодом Комісія уточнила, що Хартія повинна складатися принаймні із трьох частин: 1) декларації прав людини; 2) пакту про права людини; 3) заходів щодо проведення в життя положень пакту, незалежно від того, чи стануть в остаточному підсумку ці заходи частиною чи пакту ні. Дане рішення було затверджено резолюцією Генеральної Асамблеї ООН.
У своїй діяльності Комісія із прав людини виходила з базисних положень Уставу ООН. У п. 3 ст. 1 цього документа закріплена одна із цілей ООН: «Здійснювати міжнародне співробітництво в дозволі міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру й у заохоченні й розвитку поваги до прав людини й основних воль для всіх, без розходження раси, підлоги, мови й релігії». А ст. 55 установлює, що сприяння всеобщему повазі й дотриманню прав людини й основних воль для всіх, без розходження раси, підлоги, мови й релігії створює умови стабільності й благополуччя, необхідні для мирних і дружніх відносин між націями
Оскільки в Уставі ООН не втримується конкретного переліку прав людини й основних воль, було ухвалене рішення підготувати декларацію прав людини. У такий спосіб 10 грудня 1948 р. Загальна декларація прав людини була прийнята й проголошена в резолюції 217 A(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН «як завдання, до виконання якої повинні прагнути всі народи й всі держави». У Декларації зазначені мети, до яких повинні прагнути «кожна людина й кожний орган суспільства». З тих пор щорічно міжнародне співтовариство відзначає 10 грудня як День прав людини
У зв'язку з тим, що Загальна декларація прав людини була затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, цей документ не є юридично обов'язковим. Разом з тим у силу його величезного політичного й морального авторитету положення Загальної декларації стали включатися в конституції багатьох держав і в тексти міжнародних договорів. Слід зазначити, що є багато загального між Загальною декларацією прав людини й положеннями Розділу II «Права, волі й обов'язки людини й громадянина» Конституції України. У цілому можна сказати, що на міжнародній арені досягнуть консенсус відносно визнання Загальної декларації прав людини як документа, що відбиває загальну домовленість народів миру й міжнародного співтовариства, що є обов'язковим для членів
Друга й третя частини Хартії про права людини були реалізовані 19 грудня 1966 р. У цей день під егідою ООН були прийняті Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права й Міжнародний пакт про цивільні й політичні права. Пакти є міжнародними договорами, чиї положення обов'язкові для держав-учасників. Обидва пакти набули чинності в 1976 р. після їхньої ратифікації 35 державами. Складовою частиною Пакту про цивільні й політичні права є Факультативний протокол до нього, що надає індивідам право подавати в Комітет із правам людини ООН скарги про те, що вони стали жертвою порушення державою-учасником якого-небудь із прав, закріплених у Пакті. Положення Факультативного протоколу поширюються тільки на держави - учасників Пакту, які визнали його обов'язкову силу, звідси й назва документа. В 1989 р. був прийнятий Факультативний протокол № 2 до Міжнародного пакту про цивільні й політичні права про скасування страти. Україна є учасницею двох пактів і Факультативного протоколу № 1 до Пакту про цивільні й політичні права. На жаль, не всі положення пактів виконуються на території України в силу певних об'єктивних і суб'єктивних причин
Необхідно відзначити, що не всі положення Загальної декларації й Пактів про права людини збігаються. Так, у ст. 1 кожного Пакту проголошується право народів на самовизначення, однак у Загальній декларації такого положення немає. Це було однієї із причин помірності СРСР від голосування по резолюції 217 А(Ш) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. У Загальній декларації проголошене право на притулок (ст. 14), у Пакті ж про цивільні й політичні права про це нічого не говориться. Разом з тим Хартія про права людини заклала міцну політико-правову основу для подальшого розвитку прав людини в міжнародному праві. Дана Хартія була доповнена багатьма іншими документами ООН, спеціалізованих установ ООН і регіональних організацій
Серед цих документів варто виділити:
- Конвенцію про попередження злочину геноциду й покаранні за нього 1948 р.;
- Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р. «Расова дискримінація» означає будь-яке розходження, обмеження або перевагу, заснована на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного або етнічного походження, що має метою або наслідком знищення або применшення визнання, використання або здійснення на рівних початках прав людини й основних воль. При ООН створений Комітет з ліквідації расової дискримінації;
- Конвенцію про припинення апартеїду й покарання за нього 1973 р. «Злочин апартеїду» - це політика й практика расової сегрегації й дискримінації з метою встановлення або підтримки панування однієї расової групи над іншою расовою групою. Апартеїд є ^злочином проти людства;
- Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми й з експлуатацією проституції третіми особами 1949 р.;
- Конвенцію про політичні права жінок 1953 р.:
- Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством, 1956 р.;
- Конвенцію про громадянство замужньої жінки 1957 р.;
- Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок 1979 р.;
- Конвенцію проти катувань і інших жорстоких нелюдських або принижуюче достоїнство видів обігу й покарання 1984 р.;
- Конвенцію про права ребенка 1989 р. і др.
Істотний внесок у справу захисту й забезпечення прав людини вносять спеціалізовані установи ООН, зокрема Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ) і ЮНЕСКО. У рамках МАРНОТРАТ були розроблені й прийняті Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків' і жінок за працю рівної цінності, Конвенція № 105 про скасування примусової праці, Конвенція № 95 щодо захисту заробітної плати й др.
ЮНЕСКО в межах своєї компетенції також розробляє документи й конвенції, що захищають права людини. Найбільшу популярність одержала Конвенція ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р., що передбачає ліквідацію й попередження такої дискримінації, і прийнятті державами - учасниками Конвенції необхідних мір для цього
Перераховані акти є міжнародними договорами, положення яких носять юридично обов'язковий характер для держав-учасників, а в тій мері, у якій вони відбивають міжнародний порядок, те й для всіх суб'єктів міжнародного права
Разом з тим є документи, у яких розглядаються питання прав людини й основних воль, але стосовні до «м'якого права» (soft law): Мінімальні стандартні правила обігу з укладеними 1955 р.; Кодекс поводження посадових осіб по підтримці правопорядку 1979 р.; Міри, що гарантують захист прав тих, хто присуджений до страти, 1984 р.; Мінімальні стандартні правила, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх, 1985 р.; Звід принципів зашиті всіх осіб, що піддаються затримці або висновку в якій-небудь формі, 1988 р. і ін. Оскільки ці документи були затверджені резолюціями головних або допоміжних органів ООН, вони не є юридично обов'язковими. Однак багато держав втілили положення зазначених документів у своєму національному законодавстві
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "42. Основні універсальні міжнародні акти по захисту прав людини"
  1. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    основні напрямки розвитку і реформування адміністративного законодавства необхідно підпорядкувати наступним першочерговим потребам. 1. Зокрема треба позбавитись залишків принципу формально-декларованого "демократичного", а насправді - цілком "бюрократичного" - централізму в побудові системи і діяльності органів виконавчої влади. В умовах невиправдано високої централізації державного
  2. 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
    основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих. У процесуальнім аспекті більшість міжнародно-правових норм
  3. 42. Основні міжнародно-правові акти про права людини
    основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй». Розробка і прийняття в рамках ООН Білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права з Факультативними протоколами до нього і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, відкриті
  4. 43. Регіональне співробітництво в області прав людини
    основні волі в рамках Ради Європи закріплюються в міжнародних договорах (конвенціях і хартіях) і додаткових протоколах до них. Найбільшими із цих документів є Європейська конвенція про захист прав людини й основних воль 1950 р. (на додаток до Конвенції прийнято 11 протоколів по різних напрямках співробітництва) і Європейська соціальна хартія 1961 р. У даних договорах дається перелік правий,
  5. 44. Міжнародні органи із захисту прав людини
    основні свободи людини 1995 року). Контрольні механізми в рамках ОБОЄ У рамках ОБСЄ також є певні механізми контролю із дотримання прав людини, але з огляду на те, що членами цієї організації є як європейські держави, так і держави Середньої Азії (республіки колишнього СРСР), ці механізми набувають міжрегіонального характеру. Так, будь-яка держава - член ОБОЄ вправі запросити в іншого члена
  6. 91. Міжнародне право в період збройних конфліктів - галузь міжнародного права
    основні права і гідності окремої людини». І.П. Блищенко й О.Н. Хлестов, даючи комплексну характеристику цієї галузі, розуміють під міжнародним гуманітарним правом сукупність міжнародно-правових норм, що визначають співробітництво держав в галузі прав і свобод людини, режим дотримання прав і свобод людини в мирний час, і сукупність міжнародно-правових норм, що визначають режим дотримання
  7. Екологічне законодавство України: сучасний етап
    основні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Першою такою засадою вважаю проголошення того, що «Верховна Рада України від імені Українського народу,.усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,.приймає цю Конституцію - Основний Закон України». Кожна особа, звичайно ж, має право на чисте, придатне для
  8. Поняття і особливості принципів екологічного права
    основні ідеї, провідні засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного ладу, об'єктивно обумовлені існуючими екологічними відносинами. Треба зважати на те, що загальна теорія права по відношенню до галузевих юридичних дисциплін займає провідне становище, є узагальнюючою наукою, яка має спрямовуюче та методологічне значення.a Вона становить теоретичну базу для
  9. 8. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
    основні на прямки // Право України. - 1998. - № 1. 88. Пахомов І.М. Адміністративне право. - Львів, 1962. 89. Піджаренко О. Зброя і ми: Законодавче, нормативне і відомче -,:І регулювання відносин, пов'язаних із вогнепальною мисливсь- - кою, службово-штатною й іншою зброєю та спецзасобами індив---*; ідуального захисту. - К., 1998. 90. Подлінєв С.Д. Організація управління в адміністративно-пол-
  10. IV. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
    актику. При цьому процес перетворень доцільно здійснювати у три етапи з урахуванням: конституційних і законодавчих засад організації та функціонування держави; унітарної форми державного устрою, яка забезпечує збереження соборності України; сучасних тенденцій інтеграційних процесів з огляду на необхідність проведення політики об'єднання невеликих територіальних громад, укрупнення