Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Радугин А.А.. Історія Росії (Росія у світовій цивілізації): Курс лекцій. - М.: Центр.-352с., 2001 - перейти до змісту підручника

2. Пошук шляхів інтенсифікації економіки СРСР і розрядки міжнародної напруженості в 60-ті-80-ті рр.. «Епоха застою»

Якщо десятиліття Хрущова пройшло під знаком реформ, галасливих політичних, ідеологічних і господарських кампаній, то двадцятиріччя, від середини 60-х до середини 80-х рр.., Коли політичне керівництво країни очолював в основному Л.І. Брежнєв, називають часом застою - часом втрачених можливостей. Започаткували досить сміливими реформами в галузі економіки, воно закінчилося наростанням негативних тенденцій у всіх сферах суспільного життя, застоєм в економіці, кризою суспільно-політичної системи.

Справедливості ради слід зазначити, що проведена в цей період часу економічна політика проголошувала мети, що відповідали духу часу. Вона повинна була забезпечити значне зростання матеріального добробуту радянського народу на основі інтенсифікації суспільного виробництва, головним засобом якої виступав науково-технічний прогрес.

До початку 70-х рр.. визначилися основні напрямки науково-технічної революції. До них належали:

створення нових типів автоматизованих технологічних процесів виробництва (синтез механіки та електроніки) і автоматизованих систем управління на базі інтеграції досягнень електроніки, приладобудування, електронно-рахункового машинобудування, нових підгалузей верстатобудування, пов'язаних із створенням робототехніки і гнучких автоматизованих систем, лазерної техніки та засобів зв'язку;

освоєння на базі досягнень аерокосмічної техніки нових систем транспортування, інформації, управління, методів наукових досліджень;

розробка все більш різноманітних за поєднанням їх властивостей матеріалів, спеціалізованих за цільовим призначенням, нових конструкційних матеріалів, многокомпозіціонних, керамічних, надчистих та ін;

розширення і вдосконалення енергетичної бази виробництва на основі розвитку атомної енергетики, біоенергетики, гео - і геліоенергетики;

створення на базі досягнень генної інженерії біотехнологічних виробництв, поява біоніки.

На кожному з цих напрямків нові галузі внесли за 70-80-і рр.. істотний внесок у розвиток і вдосконалення виробництва, головним чином передових індустріальних країн. Почалося здійснюватися поступальний рух в таких найважливіших сферах, як комплексна автоматизація виробництва і управління, електронізація і біотехнологізація господарської діяльності, використання ядерної енергетики, дослідження і освоєння космічного простору і Світового океану. Нові галузі створили орієнтири економіки майбутнього, переходу світового господарства в електронний, ядерний і космічний вік.

Всі ці аспекти участі нових галузей в науково-технічному розвитку капіталістичного суспільства найбільш яскраво проявилися в США, Японії та ФРН. У нашій країні при розробці науково-технічної політики були враховані не всі тенденції НТР. Чи не вловлюючи особливостей нового її етапу, керівництво СРСР довгий час вважало за необхідне зосередити увагу на розвитку лише головного напрямку науково-технічного прогресу. Такий з самого початку була виділена автоматизація виробничих процесів. Визнавалося, що саме вона таїть у собі можливість перетворення матеріального виробництва, управління та досягнення багаторазового підвищення продуктивності праці. Стверджувалося також, що в комплексної автоматизації в концентрованому вигляді знаходять своє матеріальне втілення найважливіші досягнення природничих і технічних наук XX в.

Виділення одного напрямку НТП замість цілого комплексу, як цього вимагала науково-технічна революція, стало черговим прорахунком. Справедливості заради слід зазначити, що і в сфері автоматизації, незважаючи на проголошену пріоритетність, не було досягнуто відчутних результатів. Багато в чому це було обумовлено відсутністю конкретних заходів щодо структурної перебудови економіки.

Особливо гостро стала відчуватися потреба в прискоренні темпів науково-технічного прогресу в 70-80-і рр.. На партійних з'їздах приймалися рішення про необхідність зміщення акцентів в економічній політиці за допомогою перенесення центру ваги з кількісних показників на якісні. Визнавалося, що екстенсивні чинники зростання народного господарства себе вичерпали і ведуть до застою, що необхідно активніше розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес. При цьому висувалися грандіозні завдання: протягом 70-х рр.., Всього лише за одне десятиліття, перевести економіку на якісно нову стадію розширеного відтворення, а в 80-і рр.. - Завершити переклад економіки на шлях інтенсифікації; вивести всі галузі народного господарства на передові рубежі науки і техніки; добитися значного збільшення продуктивності праці, що дозволяє забезпечити 85-90% приросту національного доходу.

Разом з тим, на тлі масштабних цілей досить традиційно виглядали засоби їх досягнення. Надії покладалися на втілення в життя сформульованої на XXIV з'їзді партії та підтвердженої в рішеннях наступних з'їздів завдання - «органічно поєднати досягнення науково-технічної революції з перевагами соціалізму». Причому малося на увазі наголос зробити на фактори ідеологічного характеру, а також централізовані методи керівництва. Під перевагами соціалізму малося на увазі не що інше, як планомірність розвитку економіки, централізація ресурсів, соціалістичне змагання і т. д. У використанні подібної тези проявилися прагнення керівництва країни необгрунтовано перебільшити потенційні можливості соціалістичного ладу, уникнути необхідності впровадження економічних стимулів, руйнують сформовану надмірно централізовану систему управління .

Не можна заперечувати, що в країні велася певна робота щодо здійснення технічної реконструкції. Якщо в 1971 р. в промисловості діяло 89481 механізована потокова лінія, то в 1985 р. - 161 601; автоматичних ліній відповідно 10917 і 34278. Число комплексно механізованих, автоматизованих і комплексно-автоматизованих ділянок, цехів, виробництв зросла за цей період з 44 248 до 102 140, а подібних підприємств - з 4984 до 7198.

І проте різкого повороту в підвищенні ефективності виробництва не відбулося. Рішення XXIV-XXVI з'їздів партії залишалися, по суті, тільки директивами. Проголошений ними курс на інтенсифікацію протягом 70-х рр.. скільки-небудь помітних результатів не дав. Гірше того, ні в дев'ятому, ні в десятий п'ятирічки промисловість з планами не впоралася (так само як будівництво та сільське господарство). Десята п'ятирічка всупереч деклараціям, так і не стала п'ятирічкою ефективності і якості.

Не вдалось виправити становище і в першій половині 80-х рр.. Економіка за інерцією продовжувала розвиватися значною мірою на основі екстенсивного, орієнтувалася на залучення у виробництво додаткових трудових і матеріальних ресурсів. Темпи впровадження засобів механізації та автоматизації не відповідали вимогам часу. Ручною працею до середини 80-х рр.. було зайнято близько 50 млн. чоловік: приблизно третина робітників у промисловості, більше половини - в будівництві, три чверті - в сільському господарстві.

У промисловості тривали погіршуватися вікові характеристики виробничого обладнання.

Чи не призводило до підвищення ефективності здійснення заходів з нової техніки - фактичні витрати зростали, а прибуток скорочувалася.

Як наслідок, серйозно знизилися темпи зростання продуктивності праці і деякі інші показники ефективності. Якщо порівняти середньорічний приріст найважливіших народногосподарських показників, то можна помітити, що він зменшувався від п'ятирічки до п'ятирічки. Так, за національним доходом, використовуваному на споживання і накопичення, відбулося зниження з 5,1% у дев'ятій п'ятирічці до 3,1% в одинадцятій п'ятирічці, по продукції промисловості відповідно з 7,4 до 3,7%, по продуктивності суспільної праці - з 4,6 до 3,1%, за реальними доходами на душу населення-з 4,4 до 2,1%.

Проте, гострота надвигавшегося кризи в 70-і рр.. була згладжена неждано обрушився на країну багатством у вигляді нафтодоларів. Конфлікт між арабськими державами та Ізраїлем, що спалахнула в 1973 р., привів до різкого зльоту цін на нафту. Експорт радянської нафти став приносити величезний дохід у валюті. На неї закуповувалися товари широкого вжитку, що створювало ілюзію відносного благополуччя. Величезні кошти були витрачені на закупівлю цілих підприємств, комплексного обладнання, технологій. Однак низька ефективність економічної діяльності не дозволила розумно розпорядитися несподівано виниклими можливостями.

Економічна ситуація в країні продовжувала загострюватися. Неефективна економіка виявилася нездатною вирішити проблеми підвищення рівня життя трудящих. Фактично була провалена завдання, поставлене в 1971 р. на XXIV з'їзді КПРС, - значно посилити соціальну орієнтацію економіки, збільшивши темпи розвитку галузей народного господарства, що виробляють предмети споживання. Залишковий принцип розподілу ресурсів - спочатку виробництво, а тільки потім людина - домінував у соціально-економічній політиці.

На соціальний розвиток суспільства негативний вплив чинила і невирішеність продовольчої проблеми, яка безпосередньо залежала від стану сільського господарства. За 1965 - 1985 рр.. в нього було вкладено 670,4 млрд. руб. Результат був невтішний. У восьмій п'ятирічці приріст валової продукції склав 21%, у дев'ятій - 13, у десятій - 9, в одинадцятій - 6%. Нарешті, в 1981-1982 рр.. темпи розвитку склали 2-3% і були найнижчими за всі роки Радянської влади (виключаючи періоди громадянської та Великої Вітчизняної війни). Виникли і загострилися багато диспропорції в народному господарстві. Країна, що володіє величезними ресурсами, натрапила на їх нестачу. Утворився розрив між суспільними потребами і досягнутим рівнем виробництва, між платоспроможним попитом і його матеріальним покриттям.

Недооцінка всій гостроти і нагальності переведення економіки на інтенсивні методи розвитку, активного використання в народному господарстві досягнень науково-технічного прогресу призвели до накопичення негативних явищ в економіці країни. Закликів і розмов на цей рахунок було чимало, а справи практично стояли на місці. Від з'їзду до з'їзду, від п'ятирічки до п'ятирічки висувалися все нові й нові завдання в області НТП. Більшість з них так і залишилося не досягнутими.

Серед них - рішення структурної перебудови економіки. Протягом десятиліть радянська економіка зберігала свою макроструктуру, основні характеристики якої практично не змінювалися. Це, по-перше, постійне екстенсивне нарощування виробництва первинних ресурсів і в цілому виробництва засобів виробництва в збиток розвитку споживчих галузей і нематеріальних виробництв. По-друге, надмірно централізований механізм розподілу і перерозподілу всіх видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) при максимальному звуженні області дії товарно-грошових відносин. По-третє, сверхпріорітетное ресурсне забезпечення військово-промислового комплексу і його домінування над усіма іншими секторами народного господарства.

У підсумку радянська економіка виглядала досить суперечливо. З одного боку, вона включала ряд високотехнологічних, наукоємних напрямів виробничої діяльності, що входять головним чином до складу військово-промислового комплексу, з іншого боку, володіла досить значною, характерною для країн третього світу, традиційною сферою з низьким рівнем ефективності, слабкою конкурентоспроможністю, ціновими диспропорціями , в цілому не відповідають вимогам світового ринку.

Безумовно, негативні наслідки мало й те, що багато рішень з'їздів партії носили половинчастий, не завжди послідовний характер. На XXIV, XXV, XXVI з'їздах КПРС багато говорилося про крайню необхідність технічного переозброєння підприємств. Однак машинобудування не отримало пріоритетного значення, розвивалося приблизно на рівні всієї промисловості. Тому матеріальна база технічного прогресу не відповідала зрослим потребам. Продовжувалася стара практика: капіталовкладення йшли в основному на нове будівництво, обладнання ж діючих підприємств старіло, існуючі техніка та технології все більше відставали від кращих світових зразків.

Прийняті на з'їздах партії рішення в галузі науково-технічного прогресу не пов'язані були з реальними кроками з розширення та розвитку демократичних інститутів, тобто механізму, за допомогою якого тільки і можна було привести в рух людський фактор і тим самим сприяти виконанню рішень.

Навпаки, брежнєвське керівництво стало на шлях згортання критики культу особи Сталіна та його наслідків; рішучого припинення демократичного руху, який зародився в суспільстві в роки хрущовських реформ. По суті справи ці установки у сфері внутрішньої політики орієнтували на зміцнення методів адміністрування в керівництві суспільством, посилювали авторитарно-бюрократичні тенденції у відносинах між керівниками і підлеглими. Був відсутній тверезий, науковий аналіз сформованих в економіці тенденцій. Як правило, замовчувалися або розкривалися без необхідної гостроти і глибини причини відставання у справі підвищення ефективності суспільного виробництва.

 Однак найголовніша причина пов'язана із збереженням економічного механізму господарювання та системи управління, що склалися в роки довоєнних і післявоєнних п'ятирічок, тобто в період екстенсивного розвитку народного господарства. У подальшому діючий механізм господарювання та управління економікою, залишаючись практично в незмінному стані, в кращому випадку піддавався лише частковим, причому незначним змінам. Так, заходи, вжиті в ході господарської реформи другої половини 60-х рр.., Намічені вересневим (1965 р.) Пленумом ЦК КПРС, не торкнулися належною мірою фундаментальних основ процесу підвищення ефективності виробництва. Один напрямок економічної реформи виключало інше. Нарівні з пропонованим впровадженням економічних важелів управління тривав процес посилення централізованого керівництва. Механізм господарювання і управління економікою перетворився на механізм гальмування нашого економічного і соціального розвитку. 

 Щось подібне випробували капіталістичні країни в 70-х рр..

 У цей час відбулося погіршення умов відтворення, викликане глибокою кризою структури капіталістичного господарства. Господарський механізм перестав стимулювати економічний розвиток в новій ситуації. При цьому відчувалася відносна нестача ризикового капіталу, який йшов на розвиток нових галузей у виробництві. Капітал прямував у спокійніші та прибуткові області, що підривало довгострокові перспективи економічного зростання та підвищення ефективності господарства. Переломний період 70-х-початку 80-х рр.. характеризувався загальним зниженням темпів економічного зростання, слабкою завантаженням виробничих потужностей, зниженням темпів зростання показників економічної ефективності (в першу чергу продуктивності праці і капиталоотдачи). Так, якщо темпи приросту продуктивності праці в обробній промисловості США в 1955-1978 рр.. склали 2,7%, то в 1978-1979 рр.. - 1,45%. У Японії відповідно - 9,26 і 7,05%, у ФРН - 6,05 і 4,08%, Франції - 5,87 і 5%, у Великобританії-3,63 і 1,56%. 

 Капіталістичний світ миттєво відреагував на що відбуваються нові явища відтворення. І 70-80-і рр.. стали часом зміни господарського механізму. Основний упор був зроблений на структурну перебудову економіки, на приборкання інфляції і стимулювання капіталовкладень. Одночасно були збільшені асигнування на наукові дослідження, їх централізоване планування, створена розгалужена система нових державних органів управління наукою, прийняті законодавчі акти щодо прискорення темпів НТП. Так, в США були прийняті Закон про нові технології Стівенсона-Відлер, податковий закон економічного оздоровлення, Закон про спільне проведення НДДКР та ін У Японії було створено Державне управління з науки і техніки з правами міністерства. У ФРН стало діяти Федеральне Міністерство освіти і науки, а також Межминистерский комітет з науки і досліджень. 

 Зміна попиту і нові можливості НТП, практично равноеффектівно для підприємств різних розмірів, призвели до необхідності перетворити організаційну структуру виробництва в напрямку відмови від гігантоманії, пониження кордонів оптимальних розмірів підприємств і додання їй більш гнучкого характеру. 

 Стали застосовуватися більш досконалі форми організації праці та виробництва. Зростаючі витрати відтворення робочої сили компенсувалися за рахунок ротації робіт, розширення трудових завдань, створення гуртків новаторства та якості продукції, застосування гнучких режимів роботи. Під впливом НТП зросла частка висококваліфікованих робітників. У поєднанні з удосконаленням засобів праці це сприяло розвитку стійкої тенденції підвищення продуктивності праці. 

 Потреби НТР привели до посилення ролі держави в економіці. В результаті основні сектори та галузі виробничої сфери пристосувалися до нових економічних умов відтворення. Провідні капіталістичні країни стали швидко набирати темпи прискореного економічного розвитку. У нашій же країні замість зваженого аналізу ситуації, внутрішньої ситуації превалювало вихваляння досягнутого і замовчування недоліків. 

 Оцінки зовнішньої політики СРСР, так само як і економічної, в 60-х-80-х рр.. також носили апологетичний характер, створюючи враження повного благополуччя, досягнутого в даній сфері. 

 Політичне керівництво країни, очолюване Брежнєвим, при визначенні пріоритетів зовнішньої політики, як і колись, виходило з уявлень про те, що людство переживає тривалий історичний період переходу від капіталізму до соціалізму. Капіталістичні країни розглядалися як носії агресивних тенденцій, союзники сил реакції, що перешкоджають розвитку прогресивних перетворень, що відбуваються в світі. 

 І все ж, незважаючи на вживаються спроби з боку консервативних сил надати зовнішній політиці велику ортодоксальність, курс на тотальну конфронтацію з капіталістичними країнами, насамперед з США, був відкинутий. Вищим пріоритетом стало збереження миру. 

 Однак шлях до розрядки виявився складним. Світ у середині 60-х рр.. не раз порушувався регіональними та внутрішніми конфліктами, в які в тій чи іншій мірі виявлялися залученими СРСР і США. Холодна війна, кілька пом'якшена ініціативами Хрущова, аж ніяк не пішла в минуле, породжене нею мислення підштовхувало до підозрілості, недовіри, до прагнення відповісти ударом на удар. Не відрізнялася особливою виваженістю і політика США та їхніх союзників. У 1965 р. США, що надавали військову допомогу уряду Південного В'єтнаму, поширили військові дії на ДРВ, піддавши її бомбардуванням. У 1967 р. вибухнув конфлікт між Ізраїлем і Єгиптом, Сирією та Йорданією. СРСР у цьому конфлікті підтримав арабські країни, США - Ізраїль. У 1968 р. СРСР ввів війська до Чехословаччини під час виниклого політичної кризи, що викликало негативну реакцію в світі. 

 І проте між СРСР і США існувала сфера спільних інтересів, пов'язана із запобіганням ядерної війни. У цьому відношенні величезну роль зіграла радянсько-американська московська зустріч в 1972 р. на вищому рівні. Вона відкрила дорогу розрядці міжнародної напруженості. Влітку 1975 р. в Гельсінкі керівники європейських держав, а також США і Канади підписали Заключний акт - своєрідний звід принципів міждержавних відносин, який відповідає вимогам політики мирного співіснування. 

 Крім того, було підписано ряд важливих радянсько-американських угод щодо запобігання ядерної війни, обмеження ядерного озброєння. 

 Все це створювало сприятливі можливості для оздоровлення міжнародної обстановки, для остаточного подолання спадщини «холодної війни». Однак цього не сталося. У другій половині 70-х рр.. процес розрядки сповільнилося, а на початку 80-х світ почав втягуватися в нову «холодну війну», різко посилилася конфронтація між Сходом і Заходом. 

 Відповідальність за зрив політики розрядки несуть обидві сторони: США і СРСР. Логіка «холодної війни» виявилася сильнішою об'єктивної потреби у новому типі міжнародних відносин, затверджуваному розрядкою. У світі стрімко наростала напруженість. У 1979 р. Радянський Союз ввів свої війська в Афганістан, що різко підсилило антирадянські настрої у світі. 

 Наприкінці 70-х рр.. почався новий виток гонки озброєнь. У відповідь на розміщення в Європі американських ракет середнього радіусу дії СРСР вжив заходів для запобігання порушення сформованого військового паритету. Проте новий виток гонки озброєнь наша країна витримати вже не могла, так як військово-економічний і науково-технічний потенціал Заходу набагато перевищував потенціал країн ОВД. До середини 80-х рр.. країни РЕВ виробляли 21,3% промислової продукції світу, а розвинуті капіталістичні країни - 56,4%. Гонка озброєнь могла тільки розорити країну. Необхідно було шукати нові шляхи для ослаблення міжнародної напруженості. 

 Період застою був по-своєму складний і суперечливий. Суспільство не стояло на місці. У ньому відбувалися зміни, накопичувалися нові потреби. Але історично сформована суспільно-політична система стала гальмувати його рух, породжувала стан стагнації. 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "2. Пошук шляхів інтенсифікації економіки СРСР і розрядки міжнародної напруженості в 60-ті-80-ті рр..« Епоха застою »"