1. Провідні індустріальні країни в умовах розвитку науково-технічної революції

Період починаючи з середини 80-х рр.. заповнений напруженим пошуком ефективних альтернатив розвитку нашої країни, пошуком шляхів виходу з загальної кризи соціально-економічної системи. У кінцевому рахунку напрямок цього пошуку призвело до зміни моделі суспільного розвитку.

Перші спроби відновлення суспільства були обумовлені наполегливим прагненням перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку в умовах зростаючого впливу НТР. У світі, в провідних індустріальних країнах до того часу завершувався перший етап реіндустріалізациї, в основному пов'язаний з вилученням з їхнього господарства старих, неефективних елементів технічного базису виробництва, оновленням виробничого апарату та комерційної перевіркою гнучких виробничих систем в умовах капиталоинтенсивности типу виробництва. Цей процес у провідних індустріальних країнах протікав з різною інтенсивністю. Більше всіх цим шляхом просунулися США і Японія завдяки динамічному накопиченню нових електронно-автоматизованих засобів праці. Все це при нових формах організації та управління виробництвом дозволило адаптуватися до нових умов диференціації та індустріалізації попиту, надати необхідну гнучкість і маневреність технологічним процесам, різко, в 2-4 рази підвищити продуктивність обладнання та праці при гарантованому високій якості продукції.

Сучасна жорстка конкуренція штовхала і штовхає капіталістичних виробників до подальшого оновленню виробничого апарату і випускається. Так, японські фірми виходять з того, що обладнання морально застаріває за 5 років. Середня тривалість виробничої «життя» продукції нових галузей США становить, як правило, 3 - 4 роки. І не випадково, торгівля наукомісткої продукцією відбувається в основному між розвинутими країнами. Частка індустріальних країн Заходу в світовому експорті продукції наукоємних галузей перевищує в даний час 90%. Разом з тим, ці ж країни є і найбільшими світовими імпортерами такої продукції, поглинаючи більше 50% її світового імпорту.

Таким чином, капіталістичним країнам вдалося удосконалювати механізм господарювання, який відповідає вимогам НТР, в той же час не змінюючи по суті виробничих відносин. Характерною особливістю стало посилення ролі держави в економіці. В основі механізму державного регулювання - мінімум прямого втручання в хід економічних процесів, акцент переважно на кошти непрямого впливу (фінансову та кредитно-грошову політику, податки, субсидії, зовнішньоекономічні заходи, прийняття певних законодавчих заходів у сфері економіки). Головна мета - недопущення надмірного тиску або монопольних, або конкуруючих сил. Втручання держави в економічний і технічний розвиток в більшості індустріальних капіталістичних країн досягло досить високого рівня (за цим країнам через руки держави розподіляється і перерозподіляється до 35-45% їх національного доходу).

Саме на цьому шляху в епоху НТР вдалося продемонструвати світу «економічні дива» і ряду країн, що розвиваються. Держава тут прокладало шлях віддається перевага економічним процесам, енергійно в них втручалася, направляло їх протягом за обраним руслу.

Одним з найяскравіших прикладів тому служить досвід Південної Кореї. Темпи підйому її економіки можна, не боячись перебільшень, віднести до розряду феноменальних: за 1950-1990 рр.. ВВП країни зріс в 120 разів. При цьому мова не йде про прорив на якомусь одному напрямку завдяки, скажімо, посиленою «викачування» багатих природних ресурсів. Ні, країна, маючи в своєму розпорядженні щодо численним населенням (50 млн. чоловік), йде по шляху створення широко диверсифікованого (багатогалузевого) народногосподарського комплексу.

У Південній Кореї навіть у роки значних господарських труднощів ні грошовий обіг, ні інфляція, ні дефіцитність державного бюджету не виходили з-під контролю і не були допущені їх руйнівні масштаби. Центральну роль у цьому грала державна монополія в кредитно-фінансовій сфері.

Державне регулювання існує також у валютній сфері, у формуванні галузевих пропорцій в південнокорейському народному господарстві, і навіть діяльності приватних фірм. У створеному тристоронньому альянсі «держава - місцевий капітал - іноземний капітал» провідна роль належить безсумнівно державі.

Всупереч поширеній думці, прямі інвестиції з-за кордону грали і грають в економічному розвитку цієї країни досить скромну роль, у всякому разі, з точки зору їх частки в накопиченні. У 1967-1986 рр.., Наприклад, питома вага прямих іноземних капіталовкладень у сукупних валових інвестиціях склав тут менш 2%. Південна Корея прагне залучити не всякі іноземні інвестиції, а тільки ті, які вписуються в загальну стратегію її розвитку. Тому не менше 2/3 іноземних капіталовкладень концентрується в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування і електроніка. Причому в цих стратегічних галузях, особливо в останній, держава готова змиритися навіть із стовідсотковою часткою іноземної участі.

Наведені факти дозволяють зробити висновок, що не слід жорстко протиставляти одне одному планові та ринкові механізми в сучасній економіці. Проте, слід врахувати, що в основі економічного і науково-технічного ривка Південної Кореї лежить все-таки ринок, але не внутрішній, а світовий. Не випадково однією з відправних цілей соціально-економічної стратегії стало в цій країні наближення цінових пропорцій до умовних середньосвітових. Однак ця суто «ринкова» мета була досягнута аж ніяк не в результаті стихійної гри ринкових сил з непередбачуваним результатом, а при прямому і активному державному втручанні. Економічної реалією Південної Кореї є централізоване планування з використанням середньо-і довгострокових планів і цільових програм, із установленням часом деталізованих виробничих завдань і термінів їх виконання і т. п. Все це однак не відірвано від ринку і навіть не доповнює ринок, а вбудовано в нього . Це по суті і є сучасний господарський механізм, органічно поєднує сильні сторони обох - планового і ринкового - почав. Саме формування і уміле використання такого механізму і дозволили Південній Кореї у відносно стислі терміни подолати бар'єр слаборозвинених і зайняти гідне місце у світовій цивілізації.

У соціально-економічній стратегії Південної Кореї були практично втілені ідеї та рекомендації, які на базі вивчення досвіду країн «другого ешелону» світового капіталізму чи «держав, запізнілих у своєму розвитку», були сформульовані в середині минулого століття німецьким економістом Ф. Лістом, а в середині нинішнього - відомим фахівцем у галузі економічної історії А. Гершенкроном. Квінтесенція цих рекомендацій, що враховують досвід Німеччини та Росії, полягає в тому, що у країн, волею історії опинилися в положенні наздоганяючих, немає іншого способу різко прискорити темпи свого розвитку і зайняти гідне місце на світовому ринку, як опора на силу і міць державної машини. Остання обставина, до речі посилює доцільність вивчення південнокорейського досвіду для вирішення економічних завдань, які не можна минути Росії.

80-і рр.. поклали початок новому етапу НТР - електронної автоматизації виробництва, кінцевою метою якої стало створення гнучких виробничих систем, а потім і комп'ютерно-інтегрованих підприємств, що працюють по «безлюдній» технології і об'єднуючих в єдиній системі виробництво, управління, фінанси, постачання і збут.

Велике значення набуває розвиток біотехнології та використання її результатів для вирішення різних завдань виробничого, господарського та іншого характеру. Найбільш революційним напрямом в біотехнології є розвиток генної інженерії.

Процес створення нового технічного базису в країнах світу протікає з великими складнощами і суперечностями. При спільності напрямків реконструкції виробничого апарату сприйнятливість господарства до нових технологій сильно розрізняється навіть у групі високорозвинених країн. США і Японія вже випередили своїх конкурентів у цій справі, створивши тим самим передумови для чергового «технологічного відриву».

Для Росії, держав СНД, так само як і для всіх колишніх соціалістичних країн, всі моменти нового етапу НТР - справа далекого майбутнього. Адже технічне переозброєння матеріального виробництва та сфери послуг на основі електронної техніки та ресурсозберігаючої технології, по суті, означає новий тип економічного зростання шляхом докорінного перетворення технічного базису виробництва та галузевої структури господарства. Поки ж нагальна проблема полягає в подоланні економічної кризи. Мабуть в найкращому положенні з усіх країн, що раніше входили до соціалістичну співдружність, знаходиться Китай. КНР в процесі подолання кризи економіки зуміла визначити раціональні шляхи підвищення ефективності народного господарства, при цьому не відмовляючись від соціалістичної орієнтації, але вбираючи всі самі передові досягнення людства.

Керівництво КНР, приступаючи до проведення економічної реформи, враховувало досвід передових держав, що свідчить про те, що засоби підвищення ефективності економіки можуть бути поки знайдені тільки в рамках ринкового господарства. Проте в Китаї встали на шлях створення не просто ринкової, а соціалістичної економіки, яка передбачає співіснування різних господарських укладів, заснованих на будь-яких формах власності - загальнонародної, колективної, індивідуальної, приватної, змішаної. Крім того, паралельно функціонують директивно-плановий і ринковий механізми. Особливе значення придбала політика «відкритості». Вона дозволила залучити в Китай іноземний капітал, передове закордонне обладнання, технології, сучасні методи організації та управління виробництвом.

Один з найбільш вражаючих підсумків економічних перетворень у Китаї - високі темпи розвитку. За 1979-1991 рр.. рівень ВНП перевищений в 3,3 рази, середньорічні темпи його збільшення досягли майже 9%. Китай зміг сам забезпечити продовольством своїх жителів, а це майже 1,2 млрд. чоловік. За абсолютними показниками виробництва ряду найважливіших видів сільськогосподарської та промислової продукції країна вийшла на перше місце в світі. У їх числі виробництво зерна, рослинних і тваринних жирів, вугілля, бавовни, пряжі та текстилю з нього, вовняних і шовкових тканин, велосипедів, пральних машин та ін Китай зайняв місце серед найбільших виробників світу з виплавки сталі, виробництва кольорових металів, електроенергії. Розвивається виробництво багатьох видів устаткування для важкої індустрії, літаків, суден, автомобілів, електротехніки, електроніки, космічної техніки.

Важливо відзначити також, що реформи в Китаї проходять не тільки без зниження, а й з підвищенням життєвого рівня населення, не тільки без спаду виробництва, але і з його ростом. Реальне поліпшення добробуту переважної більшості і міських, і сільських жителів забезпечує широку соціальну базу реформ, підвищує ефективність перетворень

Інформація, релевантна "1. Провідні індустріальні країни в умовах розвитку науково-технічної революції"

1. 1.Економіка і соціальна структура
   провідних підприємницьке господарство. «Міцний особистий власник, - говорив Столипін, - потрібний для перебудови нашого царства, перебудови його на міцних монархічних підвалинах». Столипін стояв біля витоків російського фермерства. Вся реформаторська діяльність Столипіна в кінцевому рахунку повинна була вберегти Росію від назрівання революції. Аграрна реформа Столипіна зазнала невдачі. Чому?
   
2. § 4. Радянський Союз напередодні війни
   провідні конструктори. Творець апаратури для виявлення літаків за допомогою електромагнітного променя П.Ощепков зустрів війну у в'язниці, А.Люльке було заборонено працювати над створенням реактивного авіадвигуна. У закритих, полутюремного типу КБ працювали А. Туполев, П.Сухой, Н. Полікарпов та ін Руйнування військової могутності СРСР відбувалося також в результаті необгрунтованих репресій проти великих
   
3. § 3. Головні риси соціально-економічного та політичного розвитку країн Європи та США в 1924 - 1929 г.
   провідних західних країн стали виступати за розширення економічного співробітництва з Німеччиною. Їй були надані міжнародні позики і пом'якшений порядок виплати репарацій. Це дозволило здійснювати структурну перебудову економіки, і в результаті Німеччина, завдяки допомозі США та Англії, в 1927 р. по найважливіших економічних показниках обігнала Францію і Великобританію. Країни Центральної та
   
4. § 4. Світова економічна криза 1929 - 1933 г.
   провідних капіталістичних країнах за роки кризи відбулося близько 20 тис. страйків, в яких брали участь 10 млн. чоловік. Держава намагалося пом'якшити проблему безробіття, організовуючи громадські роботи (оплачувані за рахунок бюджету). Криза міг бути подоланий тільки на основі продуманої державної політики. Посилювалася роль держави в економіці і соціальній області. Найбільш повним
   
5. § 1. Китайська Народна Республіка в 1949-1990-ті р.
     провідна роль суспільної власності, концепція про продовження класової боротьби в деяких сферах суспільства. КПК не повертається до ре-шению 1987 про проведення політичної реформи. Вона висловилася тільки за реформу апарату управління, пристосування політичної системи до потреб економічного розвитку. Авторитет влади високий, і не випадково, що реформи проходять тут без занадто
   
6. § 2. Японія в 1945-1990-ті р.
     провідних галузях (авіабудування, освоєння космосу) і ін анахронізмом виглядають закритість економіки, протекціонізм, орієнтованість на консенсус, зарегульованість особистої та суспільної діяльності. З 1998 р. реалізується комплексний план розвитку країни до 2010-2015 р. Він націлений на підвищення ролі і значення країни не лише у світовій економіці, а й у світовій політиці. У ХХІ столітті Японія
   
7. § 3. Індія в 1947 - 1990-ті р.
     провідних компаній світу задовольняють свої потреби в цьому за рахунок експорту з Індії. Країна займає третє місце в світі за чисельністю науково-технічних кадрів, п'яте - за обсягом сільськогосподарського виробництва та по ВВП. У середині 90-х років посіла друге місце в світі з експорту пшениці, досягла самообеспечіваемості основними продуктами харчування. У 1998 р. стала ядерною державою. Зараз
   
8. Професійні спілки.
     провідних країнах Заходу, під впливом ІТП. Профспілки намагаються змінити свою стратегію і тактику, в більш широкому плані захищати інтереси трудящих, більше уваги приділяти глобальним проблемам, зміцнювати співробітництво з іншими масовими демократичними
   
9. § 2. Розвиток науки і культури в другій половині ХХ в.
     провідними силами цивілізації. Відкриття і мирне використання атомної енергії, освоєння космосу, поява нових технологій докорінно змінюють матеріальні та соціальні продуктивні сили. Вражаючі успіхи досягнуті у фізиці, хімії, біології, медицині (успішно ведеться трансплантація внутрішніх органів, у різних країнах працюють над створенням штучного серця). Розвиток
   
10. 1.Економіка і соціальна структура
      провідних підприємницьке господарство. «Міцний особистий власник, - говорив Столипін, - потрібний для перебудови нашого царства, перебудови його на міцних монархічних підвалинах». Столипін стояв біля витоків російського фермерства. Вся реформаторська діяльність Столипіна в кінцевому рахунку повинна була вберегти Росію від назрівання революції. Аграрна реформа Столипіна зазнала невдачі. Чому?