| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Головні риси соціально-економічного та політичного розвитку країн Європи та США в 1924 - 1929 г. |
||
|
Після першої світової війни країни Заходу переживали період економічної і політичної нестійкості, пов'язаної з тяжкими наслідками війни, революціями в ряді країн , загостренням соціальних протиріч і зростанням робітничого руху. Однак у середині 20-х років правлячі кола західних держав зуміли виправити становище. 1924 - 1929 р. увійшли в історію як період стабілізації західного суспільства. Основою стабілізації став економічний підйом. Були відновлені зруйновані в роки війни господарські зв'язки. Оновлювалися підприємства і транспортна мережа, відбувався швидкий перелив капіталу з військових в цивільні галузі виробництва і бурхливий розвиток останніх. У сільському господарстві відновлювалися посівні площі. Міста стали краще забезпечуватися продовольством і сировиною, а на селі збільшувався попит на продукцію промисловості. Складалися умови для підприємницької діяльності, розширювалася економічна свобода. Якщо в роки війни го- сударство створило систему контролю та регулювання виробництва, то зараз в цьому не було необхідності. Ліквідовувалися установи, які у воєнний час розподіляли державні замовлення, робочу силу між підприємствами. Скасовувалася карткова система постачання населення в тих країнах, де вона існувала. Все це сприяло швидкому переміщенню капіталу і робочої сили в найприбутковіші галузі, які найбільшою мірою відповідали тодішнім потребам населення. В результаті змінювалася структура виробництва. Деякі галузі (наприклад, вугільна) переживали застій. Найбільш швидкими темпами розвивалися нові - автомобілебудування, електротехнічна, хімічна, авіаційна. Важливо відзначити, що на структурну перебудову промисловості впливав не тільки попит населення, а й нові технічні можливості. Було налагоджено масове виробництво типових деталей і наступна збірка готового виробу. Це дозволило розділити весь процес виробництва на ряд простих операцій, значно прискорити його. На заводах короля американського автомобілебудування Генрі Форда вперше з'явився конвеєр, який задавав загальний темп всім працюючим. В результаті до кінця 20-х років у світі налічувалося вже більше 30 мільйонів автомобілів, з них близько 26,5 млн. - у США. Конвеєрно-потокова система різко підвищила продуктивність праці і дозволила значно здешевити вартість одиниці продукції. Це мало важливі соціальні наслідки. Прибутки власників підприємств зросли, що дало можливість буржуазії задовольнити низку вимог трудящих - ввести 8-годинний робочий день, соціальне страхування. Однак підвищення продуктивності праці приводило і до небажаних наслідків: до скорочення робочих, до безробіття частини з них. Економічної стабілізації сприяли зміцнення кредитно-грошової системи і відновлення міжнародних торгових зв'язків. Більшість західних країн відновили золотий вміст своїх валют. Завдяки фінансовій допомозі, наданій Німеччини, зміцнилася німецька грошова одиниця - марка. Це дозволило Німеччині ширше включитися в міжнародні економічні зв'язки. Західні країни розширювали свою торгівлю і з Радянським Союзом, в основному закуповуючи у нього сировину. загальний обсяг в 1929 р. майже в 1,5 рази перевищив довоєнний рівень. Однак в окремих країнах промислове виробництво розвивалося нерівномірно. Особливо високими темпами розвивалася економіка США та Франції. Свою роль зіграло те, що США не постраждали в ході першої світової війни, отримували величезні кошти в якості відсотків за позиками і платежів по військових боргах. В економіці Франції використовувалися репарації, одержувані від Німеччини (платежі за шкоду, принесений довоєнними діями). Великобританії ж не вдалося відновити колишню промислову і торгову монополію. У ній індустріальне виробництво було налагоджено раніше і до цього часу застаріло; потрібна його модернізація. З 1924 р. ділові кола провідних західних країн стали виступати за розширення економічного співробітництва з Німеччиною. Їй були надані міжнародні позики і пом'якшений порядок виплати репарацій. Це дозволило здійснювати структурну перебудову економіки, і в результаті Німеччина, завдяки допомозі США та Англії, в 1927 р. по найважливіших економічних показниках обігнала Францію і Великобританію. Країни Центральної та Південно-Східної Європи розвивалися повільніше, ніж держави Західної Європи. Стабілізація спостерігалася і в політичній сфері. Здійснювалося подальше вдосконалення політичної системи країн Заходу. Воно виявлялося, насамперед, у розвитку буржуазної демократії, у зміцненні парламентаризму. Були продовжені реформи виборчих систем (в Англії, Німеччини). У результаті значно збільшилася кількість людей, які мали право голосувати. Розширення соціального складу виборців дозволило найбільш масовим партіям отримати більше місць у парламенті. Зміцнилися політичні позиції робочих партій. У ряді європейських країн вони неодноразово приходили до влади, як правило, в союзі з лівими буржуазними партіями. Створення коаліцій буржуазних і соціал-демократичних партій стало новою тенденцією в політичному житті країн Заходу. Такий союз допомагав робітникам партіям отримати місця в уряді. В Англії в 1924 і 1929 р. до влади приходили лейбористи. У Франції після виборів 1924 року було сформовано уряд «лівого блоку». У Швеції також у 1920 - 1926 р. при владі кілька разів перебувало робочий уряд. Соціал-демократи входили до складу урядів Бельгії, Фінляндії, Данії та інших країн. Тривалий час со- циал-демократи брали участь в уряді Веймарської Німеччини, сприяючи виходу країни з післявоєнної кризи. Тільки в США зберігалася колишня система двох великих буржуазних політичних партій - республіканців і демократів. Однак розвиток буржуазної демократії відбувалося не скрізь. У тих країнах, де були слабкі демократичні традиції, де суспільство орієнтувалося на всевладдя сильної особистості, встановлювалися диктаторські форми правління (Італія, Німеччина, Іспанія). Тут правлячі класи виявилися нездатними втримати владу методами буржуазної демократії. У роки економічного підйому посилювалася роль держави в регулюванні економіки. Державне втручання повинно було запобігти зростанню безробіття, зубожіння, сприяти пом'якшенню соціальних протиріч. У ряді західних країн розширювалося застосування законів про 8-годинному робочому дні, скорочувалися непрямі податки. Всі ці соціальні реформи покращували становище робітників і службовців, сприяли зростанню їх зацікавленості в результатах своєї праці. Це сприяло подальшому розвитку економіки. Тільки в США соціальне законодавство значно відставало від передових європейських країн. Тут охоронялися права приватного підприємця і обмежувалося втручання держави в економіку. Стабілізація економіки і соціально-політичні реформи сприяли підвищенню життєвого рівня робітників. Це призвело до скорочення масштабів боротьби робітничого класу, зміни характеру його виступів. У 20-ті роки середньорічна кількість учасників страйків у десяти розвинених країнах зменшилася в 7 разів: з 7,8 млн. чоловік до 1, 1 млн. Економічні виступу значно перевершували політичні. Робочі розвинених країн відмовлялися від революційних методів боротьби і брали політику класового співробітництва з буржуазією. Вони пов'язували надії на поліпшення свого стану не з революцією, а з буржуазними реформами в рамках існуючого ладу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Головні риси соціально-економічного та політичного розвитку країн Європи та США в 1924 - 1929 " |
||
|
||