| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 7. Правове становище приватних та інших підприємств |
||
|
1. Приватне підприємство. Згідно зі ст. 113 ГК приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі при ватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням най маної праці. Приватним є також підприємство, що діє на ос нові приватної власності суб'єкта господарювання-юридич ної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається ГК та іншими законами. 2. Селянське (фермерське) господарство. Як встановлено ст. 114 ГК, селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). - 121 - Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулюються ГК, а також Законом України від 19 червня 2003 р. «Про фермерське господарство»1, іншими законами. Закон «Про фермерське господарство» (з його прийняттям втратив чинність Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про селянське (фермерське) господарство») визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до Закону. Цей Закон не поширюється на громадян, які ведуть особисте селянське господарство або які використовують земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки), садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди. Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію. Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності. Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства. Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється. Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки. Орендне підприємство може бути визнане банкрутом в порядку, встановленому законом. Порядок укладання договору оренди майнового комплексу та інші відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю орендного підприємства, регулюються ГК, Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна»1 та іншими нормативно-правовими актами. 4. Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство, створене відповідно до вимог ГК, у статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція (ч. 1 ст. 116 ГК). Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/ або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються, крім ГК, Законом У краї - 1 Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 45. - Ст. 363. - 122 - 1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - Ст. 416. - 123 - ни від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування»2, Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законодавчими актами. 5. Іноземне підприємство. Частина 1 ст. 117 ГК визначає іноземне підприємство як унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до законодавства України. Умови і порядок створення, вимоги до організації та діяльності іноземних підприємств визначаються ГК, Законом України «Про режим іноземного інвестування», іншими законами. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 7. Правове становище приватних та інших підприємств" |
||
|
||