| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Предмет референдуму |
||
|
Це питання, що підлягає вирішенню за допомогою народного голосування. Вище в п. 2 цього параграфа ми зверталися до прикладу Швейцарії, і у зв'язку з ним треба зазначити, що згідно колишньої Конституції Швейцарської Конфедерації 1874 предметом національного референдуму міг стати практично будь-яке питання, віднесене до федеральної компетенції. Тепер же з викладеного вище тексту ст. 140 і 141 нової Конституції видно, що не всі правові акти можуть стати предметом навіть факультативного референдуму. Взагалі ж обмеження щодо предмета референдуму характерні для багатьох країн. Так, відповідно до частини другої ст. 75 італійської Конституції на референдум не виносяться закони про податки і бюджет, про амністію і помилування, про уповноваження на ратифікацію міжнародних договорів. Для таких обмежень є певні підстави. Наприклад, якщо проект бюджету на референдумі буде відхилено, то для нового проекту знову буде потрібно Процедурa референдуму і, можливо, не одна, що обійдеться занадто дорого і надовго залишить країну без затвердженого бюджету. Однак не можна не погодитися і з тим, що обмеження предмета можливого референдуму не відповідають принципу народного суверенітету, який в тій же італійській Конституції проголошений у частині другій ст. 1. Правда, тут сказано, що народ здійснює суверенітет у формах і межах, встановлених Конституцією, і це можна вважати підставою для згаданого обмеження. Але тим самим ми повинні констатувати, що суверенітет народу визнається в Італії не безумовно, хоча італійська Конституція вважається однією з найбільш демократичних. У швейцарських ж кантонах згоду виборців якраз необхідно для встановлення і виробництва певних публічних видатків. Ми бачили вище, що і відносно ратифікації міжнародних договорів швейцарська Конституція більш послідовно дотримується принципу народного суверенітету, ніж італійська. Приклад обмеженого підходу до предмета референдуму дає і Конституція Королівства Данії 1953 року. У ч. 6 її § 42 міститься досить широкий перелік питань, які не можуть бути предметом референдуму (різного роду фінансово-бюджетні проблеми, надання громадянства, статус монарха та ін.) Примітно, що якщо в більшості країн можливість референдуму передбачається для прийняття закону, то згадана ст. 75 італійської Конституції допускає референдум лише для вирішення питання про повне або часткове скасування закону або акта, що має силу закону. Таке голосування називається отменітельним референдумом або, інакше, народним вето. Специфічним предметом референдуму є питання про розпуск або, навпаки, скликанні парламенту. Такий предмет зустрічається нечасто. Конституція Князівства Ліхтенштейн 1921 року, прийнята під значним впливом німецької Веймарської конституції 1919 року, в ст. 48 передбачає можливість такого роду референдумів. Розпуск парламентів в результаті народних голосувань може мати місце і в деяких німецьких землях (наприклад, в Берліні), хоча федеральний Основний закон такого інституту не містить. Поступово набувають поширення референдуми з міжнародних питань, причому часом ця проблематика стає предметом обов'язкового референдуму. Так, ст. 20 датської Конституції встановила, що якщо законопроект про делегування повноважень в певному обсязі міжнародним владі, які можуть бути створені за взаємною згодою з іншими державами з метою розвитку міжнародного правопорядку та співпраці, не зібрав кваліфікованої більшості і отримав лише більшість, необхідну для прийняття звичайного законопроекту, і якщо Уряд підтримує даний законопроект, останній передається на вирішення виборців. Що стосується місцевих народних голосувань, то зазвичай предметом обов'язкового референдуму є зміни територіального устрою, іноді фінансові проблеми. Наприклад, угорський Закон LXV 1990 року про місцеве самоврядування передбачає, що місцеве народне голосування в обов'язковому порядку проводиться з наступних питань:? Про об'єднання і роз'єднання громад;? Про утворення нової громади;? Про створення спільного представницького органу і про його поділі;? З питань, які визначені самоуправленческого постановою. Не можуть виноситися на місцевий референдум питання:? Про бюджет;? Про місцеві податки;? Про кадрові питання, віднесених до відання представницького органу. Як правило, дозволяється проводити народне голосування одночасно по двох або більше питань. Це дозволяє економити бюджетні кошти. Нерідко конституції і закони забороняють протягом встановленого терміну повторне проведення референдуму з одного й того ж предмету, особливо якщо рішення на референдумі було прийнято негативне. Наприклад, в Італії, якщо пропозиція про скасування закону було на референдумі відхилено, то повторний референдум з цього питання можливий не раніше, ніж через п'ять років. З огляду на досить високу ціну таких заходів, подібні заборони представляються цілком доцільними, хоча п'ять років, - можливо, занадто тривалий термін для тих країн, де політична ситуація мінлива. В Угорщині повторний референдум з одного й того ж питання не можна призначати протягом двох років, якщо ж на референдумі був відхилений проект Конституції, то повторний референдум може бути призначений через рік. Звернемося тепер до процедури референдуму. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Предмет референдуму " |
||
|
||