Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Від наукового редактора |
||
Україна - це милозвучне слово, назва великої держави, коріння якої виходить з сивої старини, держави, історія якої складає тисячоліття. Славетний шлях пройшла Україна за свою багатовікову історію. Корені нашої держави ведуть вглиб історії до Київської Русі. Наш край ще називали Велика Русь, Мала Русь, Україна-Русь, Русь. Сьогодні Україна це - самостійна, суверена, правова держава українського народу, проголошена Актом про незалежність 24 серпня 1991 р. і закріплена у власній Конституції 28 червня 1996 р. Цими визначними правовими документами було відновлено українську державність, яка існувала ще у ІХ-ХІV ст. у вигляді Київської Русі і її наступника Галицько-Волинського королівства, Козацької держави середини ЧVII ст., Української Народної Республіки початку ХХ ст. Українська держава - це результат багатовікової боротьби нашого народу за волю і незалежність. Наша країна належить до найбільших у Європі. Її площа 603,7 тис км2, що становить 0,4% площі земної суші. Населення України, зростаючи в цілому повільно, досягло 52 млн. чол. (01.01.1991 р.) За цим показником Україна поступається у Європі лише Німеччині, Великобританії, Франції та Італії. Кожен сотий житель Землі є Українцем. Внаслідок несприятливих у минулому соціально-політичних умов, значна частина українців емігрувала з України в різні країни світу. Вони утворюють так звану українську діаспору. Загальна кількість українців у діаспорі становить 12 млн. чол., а всього українців у світі - понад 50 млн. чол. Таким чином, українство перетворилося у глобальну систему і фактор світового життя. Україна як держава зі столицею у древньому Києві стала ядром цілої системи, фокусом глобального українства, засобом його об'єднання і розвитку. Тепер наш народ більше відомий світові як народ українській, а держава, яка після багатовікового поневолення з початку грудня 1991 р. стала на основі всеукраїнського референдуму суверенною, відома як Україна. Утворення самостійної України, зміна навчально-виховних та наукових орієнтирів вимагають суттєвого перегляду змісту, структури і системи правової, у тому числі і криміналістичної освіти, формування її нової концепції відповідно до норм чинної Конституції. Головними принципами цієї мають стати: 1) вивчення глобальних процесів і закономірностей криміногенної обстановки необхідно здійснювати на основі знань про Україну, розглядаючи її як носія глобальних особливостей і проблем; 3) особливу увагу слід звернути на кримінологічні категорії, терміни і назви, які мають відповідати правилам і нормам української літератури і мови; 4) необхідно дослідити основні історичні віхи виникнення, розвитку і становлення української криміналістики; 5) доцільно вивчити внесок вітчизняних учених-криміналістів, правозахисників. Слід також показати роль зарубіжних вчених у вивчення, розвиток і становлення української криміналістики. У світлі сказаного криміналістика має стати центральним професійно орієнтованим предметом юридичної освіти, однією з підвалин розвитку Національної юридичної освіти, науки і практики. Виходячи з викладених вище концептуальних положень слід відповідально перебудувати весь процес криміналістичної освіти. Транснаціональний характер злочинності, вступ України в світове співтовариство ставить низку проблем, запитань і завдань: криміналістичні школи, досвід слідчої, експертної і судової практики слід вивчати і приділяти найбільшої уваги. Безумовно, що відповідь випливає із позиції україноцентризму і потреб практики. Тому поглиблено в різнобічно слід вивчати криміналістичні школи, узагальнювати досвід слідчої практики передусім сусідів України - Росії і Польщі, Словаччини і Угорщини, Молдови і Болгарії, Білорусі і Румунії, Туреччини і Грузії. Далі необхідно вивчати досягнення криміналістичної науки і судово-слідчої практики країн, які визначають приоритетні шляхи розвитку сучасної світової цивілізації - передусім держав великої сімки - США, Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Канади та Японії; країн, з якими Україна має відповідні угоди і зв'язки (економічні, політичні, культурні) - Греція, Саудівська Аравія чи Хорватія); держав з найбільшою злочинністю у світі (), а також країн з найбільшою українською. Діаспорою (Австралія, Аргентина, Бразилія, Казахстан, Канада, Російська Федерація, США та ін.). Нарешті вивчення криміналістики у вузі повинно завершуватись найбільш фундаментальним розділом - методикою розслідування окремих видів злочинів, яку слід будувати не традиційно. В цьому розділі слід звернути увагу на проблеми економічної, інформаційної, екологічної безпеки, етно- і демографії, урбанізації, доцільно зробити акценти на основу політичної і національної могутності держави -господарство з його двома підрозділами - виробничою та невиробничою сферою. В зв'язку з цим вивчення методики розслідування окремих видів злочинів слід проводити по наступним трьом напрямам: 1) основи методики розслідування злочинів проти життя, здоров'я, волі і гідності особи; 2) основи методики розслідування економічних злочинів; 3) основи методики розслідування злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров'я. В умовах складних економічних і політичних процесів, загострення криміногенної обстановки, що відбуваються в Україні, першочергового значення набуває необхідність написання підручника з сучасної криміналістики саме через призму новітніх досягнень науки і техніки, реалій сьогоденної слідчої, експертної і судової практики з урахуванням народознавчих (українознавчих) проблем. Адже йдеться про державу, народ якої століттями виборював свою незалежність і здобувши її повинен сам забезпечити свою національну безпеку арсеналом своїх заходів: правових, економічних, політичних. Серед них важливе місце належить криміналістичній освіті та науці, які покликані озброїти населення, державні правоохоронні органи і громадські організації відповідними методами, засобами, прийомами і рекомендаціями і тим самим забезпечити економічну, інформаційну, екологічну та політичну безпеку держави. (1) Усі ці та багато інших аспектів (як теоретичних, так і практичних) української криміналістичної науки знайшли відображення у своїй праці. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна "Від наукового редактора" |
||
|