| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Третя Дума |
||
|
359 Новий виборчий закон дозволив сформувати таку Думу, кото-раю була готова працювати разом з урядом. Новим центром, правим центром Думи, стали октябристи - 154 з 442 депутатів, тобто більше третини від загального складу. Залежно від того, з ким октябристам було вигідно об'єднуватися, в Думі створювалася можливість або правої більшості (октябристи + близько 100 депутатів правих партій), або центристського (октябристи + близько 100 депутатів центру, в тому числі 54 кадетських на чолі з П. Н . Мілюков). Ліві партії понесли на вибо-рах за новим законом найзначніші втрати: 14 трудовиків і 19 соці-ал-демократів склали 7,5% від загального числа депутатів, есери ж вооб-ще оголосили новій Думі бойкот і представлені не були. Столипін знайшов, нарешті, опору в російському парламенті - цієї опо-рій стала фракція октябристів на чолі з лідером партії О. І. Гучкова. Урядову декларацію, оприлюднену Столипіним в Думі, впер-ші зустрічали не криками і свистом, а оплесками здебільшого де-путатів. Це означало, що запропоновані в декларації напрямки зако-нодательной діяльності з часом звернуться в розроблені закони. Дійсно, обидва напрямки столипінської політики були поддержа-ни. На захист «заспокоєння» більшість Думи виступало не раз, напри-мер, при висуненні та обговоренні законопроекту «Про воспомоществова-ванні з коштів державного казначейства постраждалим від розбійного-чеських дій революційних партій і осіб». Підтримка реформ Вира-зілась насамперед у прийнятті законом 14 червня 1910 р. про селянське землеволодіння, дополнившего і зміцнила царський указ 9 листопада 1907 Прийнятий у початку 1911 р. план введення загального початкового освітньої-ня передбачав створення матеріальної бази для досягнення загальної грамотності до 1921 (у СРСР цього досягли тільки до 1930 р.). Полеміка міністрів і думської опозиції стала набувати цивилизо-ванний характер. Згадуючи суперечки кадетського депутата Шингарьова (зем-ського лікаря, на початку 1918 р. убитого революційними матросами) і міні-стра фінансів В. Н. Коковцова, член кадетського ЦК А. Тиркова-Вільямс зазначала: «Між ними встановилися ті необхідні для розумної рабо - ти нормальні відносини, які повинні бути між міністром і депута-том, навіть належить до опозиції »343. Звичайно, не можна сказати, що в Думі панувала ідилія. Існування крайніх фракцій, які використовували Думу тільки як засіб пропаганди, дестабілізує роботу законодавчих зборів, хоча і перетворювало її на занятное подання для приходили на спеціальні хори зрите-лей. Пуришкевич, наприклад, ввів в парламентську моду Росії звичай кидати в опонента склянка з водою. Він же міг дозволити собі звернутися
360
до Павла Мілюкова з цитатою з Крилова: «Павлушка - мідний лоб, пристойну назву, мав до брехні велике дарованье». Серед способів боротьби з неугодними доповідачами поширився масовий відхід більшості депутатів із залу, що змушувало голови оголошувати перерву. Інший спосіб полягав у тому, що по рядах фракцій відправлялася записка: «Розмовляйте», - і шум залу надійно глушив оратора на трибуні. А. І. Гучков і П. Н. Мілюков - колишні універси-Тетское товариші, учні Ключевського, були в Думі лідерами соперні-чающих фракцій і партій і стикалися не раз. Гучков домігся Недопіла-домлення кадетів до комісії з державної оборони, оголосивши, що ті мо-гут видати ворогові державні секрети. Октябрістское лідер завжди підкреслював різницю між двома провідними ліберальними партія-ми: для нього кадети «спритно підсіли на зап'ятках російської революції», «не помітивши, що це паскудне скрипуча віз, який загрузла ... у кривавій бруду »344. Мілюков звинувачував Гучкова в тому, що той з трибуни Думи гово-рить «неправду». Протистояння дійшло до виклику на дуель: Гучков, з-Вестн дуелянт, сподівався, що мирний професор Мілюков здрейфить, але той прийняв пропозицію. Насилу справу вдалося зам'яти. Уряд шукало цивілізовані способи контролювати де-ятельность Думи. Одним із прийомів такого непрямого контролю стало уго-щення «законодавчої вермішеллю» (визначення першого Голови Третьою думи Н. А. Хомякова, сина слов'янофіла »А. С. Хомякова). Сенс «вермішелі» складався у завантаженні Думи розробкою дрібних малосім-суспільних законопроектів начебто проекту «Про затвердження будівельної вартості сортувальної станції в Ховрінс» або «Про порядок обчислення 2% пенсійних відрахувань при заліку службовців в чоловічому та жіночому вчили-щах при євангелічно-лютеранської церкви св. Петра і Павла в Москві в строк вислуги на пенсію колишньої до видання закону 2 лютого 1904 служби їх у згаданих училищах в разі неможливості точного виявив-лення розміру змісту, отриманого за від'ємник час »345. Ще один віртуозний прийом Столипін використовував, коли не зміг провести че-рез парламент закон про поширення земств на західні губернії Рос-ці. Союз уряду з правими надавав Думі націоналістичний присмак. Характерна мова правого радикала Маркова 2-го, на виступи якого пестили, як на забавні уявлення. Він вигукував: «Треба, щоб страх повернувся, а любові чухонской нам не потрібно ... Росія, тобі загрожують 361 азіати, підвладні тобі інородці ... Схаменися, Росія ... наша інородчі-на вкінець знахабніла ... Говоримо вам: геть, дрібнота, - Русь йде! » Столипін був змушений йти на компроміси, щоб забезпечити про-ходіння найважливіших законів, передусім аграрного. Так був відновлюваних льон «похід» на финляндскую автономію, яку праві оголошували «теп-особистим квіткою, зрослим в російських парниках». Ліві коментує-вали це так: «Росія замість зняття кайданів з російського народу надягає їх на фінський». Зрештою в 1910 р. був прийнятий закон, з вигляду справедливо уравнивающий права російських і фінів у Фінляндії. На ділі він означав русифікацію фінських шкіл і «рівноправне» участь росіян в управ-ванні Фінляндією - притому, що на 3 млн фінів доводилося 3 тис. рус-ських чиновників і дачників. Фінляндія позбулася армії, а замість воїн-ської повинності населення стало вносити в казну. Платежі. Частково такі заходи проти фінської автономії були свого роду реакцією на потурання антиурядовим силам в роки революції: на території Финлян-дії приймалося Виборзьке відозву і базувався центр есерівських бойовиків, фінські ліві підтримали повстання в Свеаборг. Довгі суперечки йшли навколо створення на польській території російської Холмської губернії. У дебатах тільки першого дня було записано 107 чоло-вік. Поляки цитували Лермонтова: «Була без радості любов, розлука буде без печалі». Праві наполягали: «Беріть лінійку і лінуйте - ви у себе вдома». Ліві згадували старе гасло: «За нашу і вашу свободу!» Правое більшість перемогла, і Холмська губернія з'явилася, хоча і не-надовго, на картах Росії. Дуже болючим став у Росії 1910-х рр.. єврейське питання, під-хльоснути недавніх масових участю євреїв у революційному руху-ванні. Велику популярність придбали «Протоколи сіонських мудреців» - документ про нібито всесвітній змові єврейства проти всього іншого людства. Насправді організатором складання «Протоколів ...» був начальник російської таємної поліції у Франції Петро Рачковський. Спеціальний міжнародний суд, що проходив в Берні ще в 1934 - 1935 рр.., Довів фальшивість документа, який є злегка перера-бота плагіатом дотепного й талановитого, але грунтовно забутого памфлету Моріса Жолі «Розмова Макіавеллі і Монтеск'є у пеклі», на-правленного проти Наполеона III. Суд зазначив майже дослівні тексту-альні збіги, тільки замість слова «Наполеон III» поставлено «єв-реї». Створені «Протоколи ...» були в 1895-1900 рр.. з метою визначений-ним чином вплинути на політику Миколи II. Потім їх переправили до Росії і після невдалої спроби зацікавити ними імператора під-кинули відомому релігійному містику С. А. Нілуса. Ця людина, ві-девшій «печать антихриста» навіть на калошах фірми «Трикутник»,
362
всерйоз повірив у справжність «Протоколів ...» і чимало сил поклав на те, щоб зробити їх «надбанням гласності». Однак керівництво россий-ської поліції знало про фальшивість «Протоколів ...». Підтвердило це і спеціальне секретне розслідування, проведене за вказівкою Столипі-на. Відома реакція розчарованого Миколи II: він заборонив вико-ти «Протоколи ...» для антиєврейською пропаганди з коментарем «Про-токола вилучити. Не можна чисте справу робити брудними способами »346. Підробка була тоді настільки очевидною, що «Протоколи ...» не стали використовувати навіть в самому гучному процесі періоду «третьеиюньской монархії» - справу Бейліса. На цьому процесі бідний київський єврей об-виняемого у вбивстві російського хлопчика Ющинського з ритуальною метою (нібито щоб добути крові безгрішного християнина для приготування маци). Вбивство сталося в 1911 р., протягом 1912 бурхливо готував-ся процес, на якому праві сподівалися завдати удару по єврейства. «Справа Бейліса» обговорювалося навіть в Думі. Сам процес проходив в 1913 р., і справа виявилася настільки дутим, що присяжні засідателі - українські селяни - винесли Бейліса виправдувальний вирок. По-справжньому потрясло Росію інше вбивство 1911 1 вересня в Києві був смертельно поранений П. А. Столипін. І хоча вбивця, 24-річний Богров, був спійманий, засуджений і страчений, вбивство досі вважається не-раскритим347. Його виконавець був одночасно анархо-комуністом і агентом охранки, але сам стверджував, що діяв виключно по власній ініціативі. Три основні версії - це три відповіді на класичне-ський питання слідства: «Кому це вигідно?» Перша версія сама очевид-ная, навіть занадто: Богров був лівим терористом і використовував прикритися-нення поліції, щоб вірніше дістатися до Столипіна.
363
... І все-таки в 1912 р. Третя дума успішно завершила законний п'яти-річний термін своєї роботи і передала естафету Четвертої думи, в якій по раніше найбільшою фракцією залишалися октябристи. Змінив П.Столипіна В. Н. Коковцев продовжував політику реформаторства, хоча і не з таким блиском, як його попередник. У 1913 р. будинок Романо-вих пишно відсвяткував своє трьохсотріччя. Сучасникам країна здавалася одужуючої після важкої, але излечимой хвороби. «Розповіді для видужуючих» - так назвав свою книгу 1912 король російських гумористів Аркадій Аверченко. Він при-знав у передмові: «Та не подумає читач, що тільки для людини в лікарняному халаті, з схудлим обличчям і блискучими очима написана ця книга ... Ні! Вся Росія була хвора і вся одужує - що б там не говорили ... Свіжа кров зі свіжою енергією переливається в осве-дені жилах - хай живуть видужуючі! »
- Рекомендована література - Оскільки історія початку XX в. традиційно розглядається більш детально, деякі книги, рекомендовані в попередніх оглядах, име-ют пряме відношення і до теми «Росія як думська монархія», зокрема роботи з історії політичних партій. Найбільш важливі законодавець-ні акти початку XX в. зібрані в завершальному томі видання «Російське законодавство X-XX століть. Том 9. Законодавство епохи буржу-азно-демократичних революцій »(М., 1994). Ключова фігура російської історії розглянутого періоду - П. А. Столипін - в останнє десятиліття удостоєна досить прістален-ного уваги дослідників, чия власна політична позиція впливав-ет, хоча, можливо, мимоволі, на оцінки і висновки. Є сенс при углиб-ленном вивченні особистості та діяльності Столипіна порівнювати оцінки і факти двох напрямків нинішньої історіографії. З одного боку - сумлінні та критичні по відношенню до першого конституційним прем'єру роботи А. Я. Авреха «П. А. Столипін і доля реформ в Рос-ці »(М., 1991) і П.Н.Зирянова« Петро Столипін. Політичний портрет »(М., 1992). З іншого боку - явно вихвалятиме героя об'єк-Емістим життєпис Г. П. Сідоровкіна «П. А. Столипін. Життя за Батьківщину »(Саратов, 2002). Остання робота за жанром може бути на-кличуть входити «матеріали до біографії», оскільки містить величезну кількість сторінками цитуються джерел. Для розуміння політичної пози-ції Столипіна важливо видання: Столипін П. А. «Нам потрібна велика Росія ... Повний збірник промов у Державній думі та Державній раді 1906-1911 »(М., 1991). 364
Погляд сучасників на діяльність другої і третьої Дер- них дум відображений у ряді мемуарних робіт: епоху «думської монархії» вспо- минали дуже багато діячів російської еміграції першої хвилі. Свого роду об'ємний стереоскопічний погляд може вийти при зіставленні мемуарів члена ЦК кадетської партії А. Тиркова-Вільямс «Те, чого більше не буде »(М., 1998) і спогадів помірно правого депутата В. В. Шульгіна «Роки», що вийшли в збірці: Шульгін В. В. «Роки. Дні. 1920 »(М., 1990). Класичним і вельми докладним дослідженням третьеиюньской по- литической системи вважається монографія А. Я. Авреха «Столипін і Третя Дума »(М., 1968). Діяльність усіх чотирьох скликань державного- кої думи докладно проаналізована в роботі А. Ф. Смирнова «Дер- дарча Дума Російської імперії. 1906-1917 »(М.. 1998). Проблеми лівого тероризму досліджені в роботі А. А. Гейфман «Революційний терор в Росії. 1894-1917 »(М., 1997) і О. В. Будницького «Тероризм у російському визвольному русі: ідеологія, етика, психологія (друга половина XIX - початок XX ве- ка) »(М., 2000). Питанням правого терору і діяльності вкрай правих партій присвячена книга С. А. Степанова «Чорна сотня в Росії (1905 - 1914 рр.). »(М., 1992).
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Третя Дума" |
||
|
||