ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Д.І. Олейников. Історія Росії з 1801 по 1917 рік. Курс лекцій: посібник для вузів / Д. І. Олейников. - М.: Дрофа. - 414 с., 2005 - перейти до змісту підручника

Третя Дума

359

Новий виборчий закон дозволив

сформувати таку Думу, кото-раю була готова працювати разом з урядом. Новим центром, правим центром Думи, стали октябристи - 154 з 442 депутатів, тобто більше третини від загального складу. Залежно від того, з ким октябристам було вигідно об'єднуватися, в Думі створювалася можливість або правої більшості (октябристи + близько 100 депутатів правих партій), або центристського (октябристи + близько 100 депутатів центру, в тому числі 54 кадетських на чолі з П. Н . Мілюков). Ліві партії понесли на вибо-рах за новим законом найзначніші втрати: 14 трудовиків і 19 соці-ал-демократів склали 7,5% від загального числа депутатів, есери ж вооб-ще оголосили новій Думі бойкот і представлені не були.

Столипін знайшов, нарешті, опору в російському парламенті - цієї опо-рій стала фракція октябристів на чолі з лідером партії О. І. Гучкова. Урядову декларацію, оприлюднену Столипіним в Думі, впер-ші зустрічали не криками і свистом, а оплесками здебільшого де-путатів. Це означало, що запропоновані в декларації напрямки зако-нодательной діяльності з часом звернуться в розроблені закони. Дійсно, обидва напрямки столипінської політики були поддержа-ни. На захист «заспокоєння» більшість Думи виступало не раз, напри-мер, при висуненні та обговоренні законопроекту «Про воспомоществова-ванні з коштів державного казначейства постраждалим від розбійного-чеських дій революційних партій і осіб». Підтримка реформ Вира-зілась насамперед у прийнятті законом 14 червня 1910 р. про селянське землеволодіння, дополнившего і зміцнила царський указ 9 листопада 1907 Прийнятий у початку 1911 р. план введення загального початкового освітньої-ня передбачав створення матеріальної бази для досягнення загальної грамотності до 1921 (у СРСР цього досягли тільки до 1930 р.).

Полеміка міністрів і думської опозиції стала набувати цивилизо-ванний характер. Згадуючи суперечки кадетського депутата Шингарьова (зем-ського лікаря, на початку 1918 р. убитого революційними матросами) і міні-стра фінансів В. Н. Коковцова, член кадетського ЦК А. Тиркова-Вільямс зазначала: «Між ними встановилися ті необхідні для розумної рабо - ти нормальні відносини, які повинні бути між міністром і депута-том, навіть належить до опозиції »343.

Звичайно, не можна сказати, що в Думі панувала ідилія. Існування крайніх фракцій, які використовували Думу тільки як засіб пропаганди, дестабілізує роботу законодавчих зборів, хоча і перетворювало її на занятное подання для приходили на спеціальні хори зрите-лей. Пуришкевич, наприклад, ввів в парламентську моду Росії звичай кидати в опонента склянка з водою. Він же міг дозволити собі звернутися

360

до Павла Мілюкова з цитатою з Крилова: «Павлушка - мідний лоб, пристойну назву, мав до брехні велике дарованье».

Серед способів боротьби з неугодними доповідачами поширився масовий відхід більшості депутатів із залу, що змушувало голови оголошувати перерву. Інший спосіб полягав у тому, що по рядах фракцій відправлялася записка: «Розмовляйте», - і шум залу надійно глушив оратора на трибуні. А. І. Гучков і П. Н. Мілюков - колишні універси-Тетское товариші, учні Ключевського, були в Думі лідерами соперні-чающих фракцій і партій і стикалися не раз. Гучков домігся Недопіла-домлення кадетів до комісії з державної оборони, оголосивши, що ті мо-гут видати ворогові державні секрети. Октябрістское лідер завжди підкреслював різницю між двома провідними ліберальними партія-ми: для нього кадети «спритно підсіли на зап'ятках російської революції», «не помітивши, що це паскудне скрипуча віз, який загрузла ... у кривавій бруду »344. Мілюков звинувачував Гучкова в тому, що той з трибуни Думи гово-рить «неправду». Протистояння дійшло до виклику на дуель: Гучков, з-Вестн дуелянт, сподівався, що мирний професор Мілюков здрейфить, але той прийняв пропозицію. Насилу справу вдалося зам'яти.

Уряд шукало цивілізовані способи контролювати де-ятельность Думи. Одним із прийомів такого непрямого контролю стало уго-щення «законодавчої вермішеллю» (визначення першого Голови Третьою думи Н. А. Хомякова, сина слов'янофіла »А. С. Хомякова). Сенс «вермішелі» складався у завантаженні Думи розробкою дрібних малосім-суспільних законопроектів начебто проекту «Про затвердження будівельної вартості сортувальної станції в Ховрінс» або «Про порядок обчислення 2% пенсійних відрахувань при заліку службовців в чоловічому та жіночому вчили-щах при євангелічно-лютеранської церкви св. Петра і Павла в Москві в строк вислуги на пенсію колишньої до видання закону 2 лютого 1904 служби їх у згаданих училищах в разі неможливості точного виявив-лення розміру змісту, отриманого за від'ємник час »345. Ще один віртуозний прийом Столипін використовував, коли не зміг провести че-рез парламент закон про поширення земств на західні губернії Рос-ці.

Прем'єр домігся імператорського указу про «перерві» в роботі Думи на три дні і в цей перерву «законно», згідно з уже знаменитій статті 87, ввів земства імператорським указом. Чи не засуджували Столипіна в Думі толь-ко праві.

Союз уряду з правими надавав Думі націоналістичний присмак. Характерна мова правого радикала Маркова 2-го, на виступи якого пестили, як на забавні уявлення. Він вигукував: «Треба, щоб страх повернувся, а любові чухонской нам не потрібно ... Росія, тобі загрожують

361

азіати, підвладні тобі інородці ... Схаменися, Росія ... наша інородчі-на вкінець знахабніла ... Говоримо вам: геть, дрібнота, - Русь йде! »

Столипін був змушений йти на компроміси, щоб забезпечити про-ходіння найважливіших законів, передусім аграрного. Так був відновлюваних льон «похід» на финляндскую автономію, яку праві оголошували «теп-особистим квіткою, зрослим в російських парниках». Ліві коментує-вали це так: «Росія замість зняття кайданів з російського народу надягає їх на фінський». Зрештою в 1910 р. був прийнятий закон, з вигляду справедливо уравнивающий права російських і фінів у Фінляндії. На ділі він означав русифікацію фінських шкіл і «рівноправне» участь росіян в управ-ванні Фінляндією - притому, що на 3 млн фінів доводилося 3 тис. рус-ських чиновників і дачників. Фінляндія позбулася армії, а замість воїн-ської повинності населення стало вносити в казну. Платежі. Частково такі заходи проти фінської автономії були свого роду реакцією на потурання антиурядовим силам в роки революції: на території Финлян-дії приймалося Виборзьке відозву і базувався центр есерівських бойовиків, фінські ліві підтримали повстання в Свеаборг.

Довгі суперечки йшли навколо створення на польській території російської Холмської губернії. У дебатах тільки першого дня було записано 107 чоло-вік. Поляки цитували Лермонтова: «Була без радості любов, розлука буде без печалі». Праві наполягали: «Беріть лінійку і лінуйте - ви у себе вдома». Ліві згадували старе гасло: «За нашу і вашу свободу!» Правое більшість перемогла, і Холмська губернія з'явилася, хоча і не-надовго, на картах Росії.

Дуже болючим став у Росії 1910-х рр.. єврейське питання, під-хльоснути недавніх масових участю євреїв у революційному руху-ванні. Велику популярність придбали «Протоколи сіонських мудреців» - документ про нібито всесвітній змові єврейства проти всього іншого людства. Насправді організатором складання «Протоколів ...» був начальник російської таємної поліції у Франції Петро Рачковський. Спеціальний міжнародний суд, що проходив в Берні ще в 1934 - 1935 рр.., Довів фальшивість документа, який є злегка перера-бота плагіатом дотепного й талановитого, але грунтовно забутого памфлету Моріса Жолі «Розмова Макіавеллі і Монтеск'є у пеклі», на-правленного проти Наполеона III. Суд зазначив майже дослівні тексту-альні збіги, тільки замість слова «Наполеон III» поставлено «єв-реї». Створені «Протоколи ...» були в 1895-1900 рр.. з метою визначений-ним чином вплинути на політику Миколи II. Потім їх переправили до Росії і після невдалої спроби зацікавити ними імператора під-кинули відомому релігійному містику С. А. Нілуса. Ця людина, ві-девшій «печать антихриста» навіть на калошах фірми «Трикутник»,

362

всерйоз повірив у справжність «Протоколів ...» і чимало сил поклав на те, щоб зробити їх «надбанням гласності». Однак керівництво россий-ської поліції знало про фальшивість «Протоколів ...». Підтвердило це і спеціальне секретне розслідування, проведене за вказівкою Столипі-на. Відома реакція розчарованого Миколи II: він заборонив вико-ти «Протоколи ...» для антиєврейською пропаганди з коментарем «Про-токола вилучити. Не можна чисте справу робити брудними способами »346.

Підробка була тоді настільки очевидною, що «Протоколи ...» не стали використовувати навіть в самому гучному процесі періоду «третьеиюньской монархії» - справу Бейліса. На цьому процесі бідний київський єврей об-виняемого у вбивстві російського хлопчика Ющинського з ритуальною метою (нібито щоб добути крові безгрішного християнина для приготування маци). Вбивство сталося в 1911 р., протягом 1912 бурхливо готував-ся процес, на якому праві сподівалися завдати удару по єврейства. «Справа Бейліса» обговорювалося навіть в Думі. Сам процес проходив в 1913 р., і справа виявилася настільки дутим, що присяжні засідателі - українські селяни - винесли Бейліса виправдувальний вирок.

По-справжньому потрясло Росію інше вбивство 1911 1 вересня в Києві був смертельно поранений П. А. Столипін. І хоча вбивця, 24-річний Богров, був спійманий, засуджений і страчений, вбивство досі вважається не-раскритим347. Його виконавець був одночасно анархо-комуністом і агентом охранки, але сам стверджував, що діяв виключно по власній ініціативі. Три основні версії - це три відповіді на класичне-ський питання слідства: «Кому це вигідно?» Перша версія сама очевид-ная, навіть занадто: Богров був лівим терористом і використовував прикритися-нення поліції, щоб вірніше дістатися до Столипіна.

По друге Богров - це розчарувався в житті одинак, перепробував і анархізм, і провокаторство, і азартні ігри, що отримав можливість покінчити з життям, «попутно» увічнивши себе і помстившись «головному винуватцю на-ступила реакції ». Третя версія не відмітає ні першого, ні другий, але доповнює їх: ким би не був Богров, він був використаний вкрай правими колами як знаряддя вбивства з вдалою «легендою». Чесний і вимоги вальний, Столипін нажив собі ворогів і в колах противників реформ, і в колах пріворовивающіх з казни великих чиновників. У майже заспокойся-енной країні Столипін став не потрібен ревно стежив за його успіху-ми цареві: загальновідомо було, що прем'єра чекає швидка відставка. (До речі, Микола не приїхав на похорон Столипіна, а справу про причетність до убий-ству вищих поліцейських чинів припинив особистим розпорядженням.) Більш того, у Столипіна з'явився особистий ворог і удачливий конкурент по впливав-нію на царську сім'ю - побожний сибіряк Григорій Распутін.

363

... І все-таки в 1912 р. Третя дума успішно завершила законний п'яти-річний термін своєї роботи і передала естафету Четвертої думи, в якій по раніше найбільшою фракцією залишалися октябристи. Змінив П.Столипіна В. Н. Коковцев продовжував політику реформаторства, хоча і не з таким блиском, як його попередник. У 1913 р. будинок Романо-вих пишно відсвяткував своє трьохсотріччя.

Сучасникам країна здавалася одужуючої після важкої, але излечимой хвороби. «Розповіді для видужуючих» - так назвав свою книгу 1912 король російських гумористів Аркадій Аверченко. Він при-знав у передмові: «Та не подумає читач, що тільки для людини в лікарняному халаті, з схудлим обличчям і блискучими очима написана ця книга ... Ні! Вся Росія була хвора і вся одужує - що б там не говорили ... Свіжа кров зі свіжою енергією переливається в осве-дені жилах - хай живуть видужуючі! »

- Рекомендована література -

Оскільки історія початку XX в. традиційно розглядається більш детально, деякі книги, рекомендовані в попередніх оглядах, име-ют пряме відношення і до теми «Росія як думська монархія», зокрема роботи з історії політичних партій. Найбільш важливі законодавець-ні акти початку XX в. зібрані в завершальному томі видання «Російське законодавство X-XX століть. Том 9. Законодавство епохи буржу-азно-демократичних революцій »(М., 1994).

Ключова фігура російської історії розглянутого періоду - П. А. Столипін - в останнє десятиліття удостоєна досить прістален-ного уваги дослідників, чия власна політична позиція впливав-ет, хоча, можливо, мимоволі, на оцінки і висновки. Є сенс при углиб-ленном вивченні особистості та діяльності Столипіна порівнювати оцінки і факти двох напрямків нинішньої історіографії. З одного боку - сумлінні та критичні по відношенню до першого конституційним прем'єру роботи А. Я. Авреха «П. А. Столипін і доля реформ в Рос-ці »(М., 1991) і П.Н.Зирянова« Петро Столипін. Політичний портрет »(М., 1992). З іншого боку - явно вихвалятиме героя об'єк-Емістим життєпис Г. П. Сідоровкіна «П. А. Столипін. Життя за Батьківщину »(Саратов, 2002). Остання робота за жанром може бути на-кличуть входити «матеріали до біографії», оскільки містить величезну кількість сторінками цитуються джерел. Для розуміння політичної пози-ції Столипіна важливо видання: Столипін П. А. «Нам потрібна велика Росія ... Повний збірник промов у Державній думі та Державній раді 1906-1911 »(М., 1991).

 364 

 Погляд сучасників на діяльність другої і третьої Дер- них дум відображений у ряді мемуарних робіт: епоху «думської монархії» вспо- минали дуже багато діячів російської еміграції першої хвилі. Свого роду об'ємний стереоскопічний погляд може вийти при зіставленні мемуарів члена ЦК кадетської партії А. Тиркова-Вільямс «Те, чого більше не буде »(М., 1998) і спогадів помірно правого депутата В. В. Шульгіна «Роки», що вийшли в збірці: Шульгін В. В. «Роки. Дні. 1920 »(М., 1990). 

 Класичним і вельми докладним дослідженням третьеиюньской по- литической системи вважається монографія А. Я. Авреха «Столипін і Третя Дума »(М., 1968). Діяльність усіх чотирьох скликань державного- кої думи докладно проаналізована в роботі А. Ф. Смирнова «Дер- дарча Дума Російської імперії. 1906-1917 »(М.. 1998). 

 Проблеми лівого тероризму досліджені в роботі А. А. Гейфман «Революційний терор в Росії. 1894-1917 »(М., 1997) і О. В. Будницького «Тероризм у російському визвольному русі: ідеологія, етика, психологія (друга половина XIX - початок XX ве- ка) »(М., 2000). Питанням правого терору і діяльності вкрай правих партій присвячена книга С. А. Степанова «Чорна сотня в Росії (1905 - 1914 рр.). »(М., 1992). 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Третя Дума"
  1.  Квиток № 23. 2.Сложеніе повноважень і відставка Уряду РФ
      дума протягом 3 місяців повторно висловить недовіру Уряду, то Президент або оголошує про відставку Уряду, або розпускає Державну Думу. Згідно зі статтею 117 Конституції, Голова Уряду сам може поставити перед Державною Думою питання про довіру Уряду. Якщо Державна Дума відмовила в довірі Уряду, то Президент РФ або приймає рішення
  2.  Квиток № 23. 2.Сложеніе повноважень і відставка Уряду РФ
      дума протягом 3 місяців повторно висловить недовіру Уряду, то Президент або оголошує про відставку Уряду, або розпускає Державну Думу. Згідно зі статтею 117 Конституції, Голова Уряду сам може поставити перед Державною Думою питання про довіру Уряду. Якщо Державна Дума відмовила в довірі Уряду, то Президент РФ або приймає рішення
  3.  Тестові контрольні завдання:
      дума Вибрана рада Ближня дума Наказ великого палацу Земський собор На монастирських і вотчинних землях прикажчики і ключники: вибиралися населенням призначалися з «центру» призначалися власниками таких посад на цих землях не існувало Замість намісників і тіунів жителі міських посадів вибирали кілька людей, які називалися: обрана тисячі цілувальники губні голови
  4.  20. Боярська Дума.
      Спочатку Боярська Дума була консультативним боярським органом при монарху (московському великому князі). Членів Боярської Думи призначав цар, і власне тільки члени Боярської Думи могли називатися боярами. У титулованих бояр (тобто бояр з титулом князя) перетворюються колишні удільні князі, що зберігали свої вотчини і отримали нові маєтки (служиві князі). Сам факт наявності Боярської Думи
  5.  Тема 22 Федеральних Зборів Російської Федерації: ДЕРЖАВНА ДУМА І РАДА ФЕДЕРАЦІЇ
      Тема 22 Федеральних Зборів Російської Федерації: ДЕРЖАВНА ДУМА І РАДА
  6.  84. Комітети та комісії Державної Думи РФ
      Відповідно до свого Регламенту (ст. 17), Державна Дума утворює такі комітети: - Комітет з законодавства та судово-правової реформи; - Комітет з праці та соціальної підтримки; - Комітет з охорони здоров'я; - Комітет з екології; - Комітет з освіти, культури та науці; - Комітет у справах жінок, сім'ї та молоді; - Комітет з питань бюджету, податків, банків і фінансів; -
  7.  Книга третя (В)
      третя
  8.  Книга третя
      третя
  9.  Глава третя.
      третя
  10.  КНИГА ТРЕТЯ
      КНИГА
  11.  КНИГА ТРЕТЯ (В)
      КНИГА ТРЕТЯ
  12.  Книга третя
      третя
  13.  КНИГА ТРЕТЯ
      КНИГА
  14.  КНИГА ТРЕТЯ (Г)
      КНИГА ТРЕТЯ
  15.  Частина третя
      третя
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи