Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Взаємовідносини «центр - регіони» в роки правління іспанських консерваторів |
||
Протягом усього правління НП (1996-2004) тема взаємовідносин центру і регіонів перебувала в центрі політичних дебатів. «Народники» підтримували ініціативи про децентралізацію системи адміністративного управління і передачі низки повноважень від центру автономіям і від автономій - муніципалітетам. На шляхах децентралізації Іспанія дійсно досягла вражаючих результатів, перетворившись в кінці XX в. в одне із самих децентралізованих держав світу при збереженні унітарної форми правління. На початку XXI в. центральні власті Іспанії відали лише 47% державного бюджету, в той час як Автономні співтовариства і муніципальна влада розпоряджалися 53% бюджетних коштів. Держапарат країни налічував 564 тис. службовців, апарат АС - 1102 тис., а муніципалітети - 448 тис. служащіх1. Іншими словами, у центрального уряду Іспанії чиновників було втрі рази менше, ніж у регіональних і місцевих властей. Виступаючи 19 січня 2003 на передвиборному мітингу НП, голова уряду Х.М. Аснар заявив, що «будівництво Держави автономій завершено, залишилося тільки впорядкувати і зміцнити конструкцію» 75. З цим твердженням не були згодні керівники, принаймні, семи Автономних співтовариств. На думку їхніх представників, процес автономізації їх регіонів ще далекий від завершення. Канарські острови, Арагон, Астурія, Галісія, Андалусія і особливо Каталонія і Країна Басків наполегливо вимагали від центрального уряду передати їм додаткові прерогативи переважно в податковій, управлінської та контрольної сферах. Країна Басків вимагала передачі 37 додаткових повноважень. Уряд Х.М. Аснара було готове вести переговори про передачу лише семи. Женералітат (автономний уряд Каталонії) домагався наділення регіону ще 88 прерогативами, центральне уряд погоджувався задовольнити лише дві запитні позиції. За твердженням міністра у справах громадських організацій X. Аренаса, і баски, і каталонці завищували планку своїх претензій, виходячи за рамки Автономних статутов76. Найбільш конфліктними були наступні позиції: розподіл фінансових коштів і податкових надходжень; охорона здоров'я; система соціального забезпечення та працевлаштування; управління пенітенціарними установами; розподіл водних ресурсів і будівництво гідроспоруд; управління морськими перевезеннями і рибальським флотом. Галісія також була не проти роздобути 3 компетенції, не передбачені її Автономним статтями: управління аеропортами та регіональними метеостанціями, а також повноваження у сфері рибнагляду. Канарські острови наполягали на наділення автономії повноваженнями в галузі управління повітряним транспортом, Астурія - вузькоколійними залізницями і річковим господарством, Арагон - створення в правоохоронній сфері підрозділів автономної поліції, а в економічній - управління національним природним парком Ордеса, Андалусія домагалася привілейованих повноважень в управлінні південній гідрографічної Конфедерацією і ресурсами р. Гвадалквівір. Важливо відзначити, що кожне з Автономних співтовариств змушене було виступати «одноосібним» прохачем. Згуртованого фронту «невдоволених» автономій в Іспанії не було і немає через відсутність багатостороннього механізму ведення переговорів з розмежування повноважень. Існує механізм двосторонньої взаємодії між центром і окремими регіонами, де провідними учасниками переговорів виступають з боку регіону представники уряду АС, а з боку Мадрида - Міністерство у справах громадських адміністрацій. Усвідомлюючи існування міжрегіональної асиметрії в країні - економічних і соціальних диспропорцій між регіонами; наявність закріплених в Конституції юридичних привілеїв для «історичних провінцій»; наростання радикальних регіональних націоналізмів; існування сепаратистських настроїв у ряді АС, крайнім проявом яких є злочинна діяльність баскської терористичної організації ЕТА; нескінченних колізій по осі центр-регіони, - провідні політичні сили висували пропозиції щодо нормалізації етнорегіональної ситуації. Ініціативи правлячої НП в цій сфері зводяться до наступного: I. Реформа периферійних адміністрацій в рамках внесених змін Закону про організацію та функціонування загальної державної адміністрації, що передбачає перерозподіл повноважень представників та заступників представників центрального уряду в АС на користь однопровінціальних регіонів. 2. Створення в рамках Міністерства громадських адміністрацій спеціалізованого багатостороннього органу (центр + регі-они) - Генеральної конференції з міжрегіонального співробітництва. Поліпшення діяльності секторальних міжрегіональних конференцій і активізація роботи двосторонніх комісій з розвитку співробітництва центр - регіони. 3. Прийняття закону про великих містах, який наділяв б мегаполіси додатковими можливостями в таких сферах, як оподаткування, безпеку жителів, контроль за діяльністю дорожніх служб. 4. Дозвіл представникам АС брати участь у засіданнях секторальних конференцій і комітетів Євросоюзу (ЄС). (До речі, кількість секторальних конференцій і комітетів ЄС, в роботі яких допускається участь регіонів, зросла за останній час з 55 до 100.) У свою чергу, опозиційна ІСРП пропонувала: 1. Перетворення Сенату в повноцінну палату територіального представництва. 2. Сприяння розблокуванню переговорного процесу між центральним урядом і урядом Країни Басків про передачу регіону додаткових повноважень. Цей механізм з 1998 р. діяв в силу політичних розбіжностей між Мадридом і Віторією (столиця Країни Басків) щодо стратегії і тактики боротьби з тероризмом ЕТА. Іншою причиною конфронтації між правлячим кабінетом Х.М. Ас-нара і баскським автономним урядом на чолі з Х.Х. Ібарретче77 були переважаючі серед баскської політичної еліти сепаратистські устремління і, як наслідок, максималістичні запити в питанні подальшої автономізації Країни Басков78. 3. Створення Конференції голів АС, спеціального над-регіонального органу для розвитку ефективного і рівноправної взаємодії між АС і центральним урядом. Затвердження принципів поліетнічності і інтегрує множинності національностей з перспективним розвитком Держави автономій по шляху федералізму. В автономному парламенті Каталонії у вересні - жовтні 2002 р. пройшли дебати, за підсумками яких було прийнято рішення про початок процедури перегляду Автономного статуту Каталонії в період наступної легіслатури (у 2004 р.). Партійний «розклад» при цьому голосуванні був передбачуваний: правляча Конвергенція і Союз і Ліві республіканці проголосували на підтримку ініціативи, депутати від НП - проти, соціалісти Каталонії кон'юнктурно утрималися. Був прийнятий і ряд вимог (свого роду план дій на перспективу), звернених до Мадриду: 1. Завершити передачу Женералітата набору повноважень, що допускаються Автономним статтями. 2. Вдатися до пункту 2 статті 150 Конституції для передачі Женералітата додаткових компетенцій, що входять у категорію привілеїв центрального уряду. 3. Внести поправки до чинного нині законодавство, в тій чи іншій мірі обмежує автономні права Каталонії. 4. Розробити механізм безпосередньої участі женеро-литата в роботі різних органів і комітетів Евросоюза1. Дуже показово, що в ході цих дискусій в автономному парламенті депутатами від партії «Ліві республіканці» було висловлено пропозицію про проект статусу Каталонії у складі Іспанії в якості «вільно приєднався держави». Ця ініціатива не набрала необхідної кількості голосів. Баскські радикали у своїх націоналістичних вимогах пішли далі каталонців. Зокрема, леендакарі (глава автономного уряду Країни Басків) Х.Х. Ібарретче запропонував переглянути Автономний статут Еускаді (баскською мовою означає «Країна Басків») до весни 2005 р. з метою укладення між Країною Басків та Іспанією пакту про «вільний приєднання» (за аналогією з Пуерто-Ріко). Причому Х.Х. Ібарретче в 2004-2005 рр.. мав намір з цього приводу провести референдум в Країні Басків. Та обставина, що в регіоні орудувала терористична організація ЕТА, і «повсякденною річчю» тут стали акти вандалізму, залякування та шантажу щодо представників центральних властей, депутатів парламенту від опозиційних партій, тобто систематично порушувалися елементарні громадянські права і свободи, баскського леендакарі нітрохи не бентежило. За його словами, тероризм ЕТА супроводжував політичний розвиток Країни Басків всі останні десятиліття (відкритий натяк на специфіку прийняття Конституції в 1978 р., Автономного статуту в 1979 р., ан-тітеррорістіческого пакту Ахура Енеа і т.д.), і тому нічого побоюватися насильства ЕТА та її прихильників при підготовці до проведення плебісциту в Басконіі79. Внутрішньополітичні складності в Країні Басків пояснювалися не тільки натягнутість взаємин між Мадридом і Віторією, а й неординарністю міжетнічних відносин, і наявністю взаємовиключних думок серед жителів регіону з ключових питань державного устрою як всієї країни в цілому, так і самої автономії. Наприклад, 34% жителів Країни Басків ратували за федеративний устрій Іспанії, 33% - за збереження Держави автономій у його нинішньому вигляді, 30% - за вихід Країни Басків зі складу Іспанії, 1% - за жорстке централізоване держава, решту або не відповіли, або ще не визначилися з ответом80.
|
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " Взаємини «центр - регіони» в роки правління іспанських консерваторів " |
||
|