Успіх Народної партії на парламентських виборах 2000 р. Політична та соціально-економічна ситуація в роки другого правління Х.М. Аснара (2000-2004)

Народна партія придбала право самостійно, без підтримки інших політичних сил (мова могла йти виключно про націоналістичних партіях) приступити до формування нового уряду країни на наступні чотири роки. Більш того, в ці роки націоналістичні сили позбавлялися навіть можливості диктувати умови, висуваючи свої амбітні вимоги на шкоду загальнонаціональним завданням. У заявах, зроблених керівниками НП і самим Х.М. Аснаром, прозвучала готовність уряду вести діалог з іншими політичними силами країни, наприклад з каталонською партією «Конвергенція і Союз», Канарські коаліцією і навіть з Баскської націоналістичною партією. Міжпартійні консультації, що відбулися одразу після виборів, проходили при явно домінуючої ролі НП, а укладення між партіями угод визначалося насамперед тим, наскільки вони відповідали інтересам «народників».

У своїй інавгураційній промові в Конгресі депутатів Х.М. Аснар підкреслив непорушність принципів Конституції 1978 р., чим дав зрозуміти про неприйнятність спроб ревізії конституційного розподілу повноважень і автономної структури держави, що вживаються баскськими і каталонськими націоналістами. 136

Вказуючи на стійку позитивну динаміку показників економічного розвитку Іспанії з 1996 р., голова уряду впевнено заявив про успіх развиваемого його партією реформаторського курсу. Торкаючись зовнішньої політики країни, лідер НП відзначив значущість подальшого розвитку європейської інтеграції в усіх напрямках і одночасно послідовного зміцнення і поглиблення євроатлантичних зв'язків.

У період другого правління кабінет Х.М. Аснара здійснював широкомасштабну програму неоліберальних реформ у соціальній та економічній сферах. Першочергове завдання уряду полягала в досягненні бездефіцитного бюджету за рахунок жорсткої бюджетної дисципліни на центральному та автономному рівнях, скорочення державних витрат і їх перерозподілу. «Народники» ставили своєю метою продовження реформ, спрямованих на скорочення частки державного сектора в економіці, поглиблення її децентралізації, завершення приватизації державних підприємств, зниження регулюючої ролі держави на ринках товарів і послуг. Важливий пункт економічної політики НП - зниження податкового тягаря. Реформи в цій сфері були названі «податкової революцією», так як припускали не тільки зниження оподаткування підприємств і ставок прибуткового податку, а й передбачали введення податкових пільг для багатодітних сімей, пенсіонерів, низькооплачуваних категорій робітників і службовців.

Абсолютна більшість місць в парламенті дало народникам можливість провести в законодавчому органі країни ті проекти і рішення, які були записані в їх передвиборній програмі і які доти відкладалися або «торпедувати» через відсутність необхідної парламентської підтримки з боку націоналістичних партій. Насамперед, це реформування діяла системи фінансування Автономних співтовариств, середньої та вищої освіти, приватизація аеропортів, перегляд закону про іноземців, проведення судової реформи.

Економіці уряд Іспанії приділяло особливу увагу. У самостійне відомство було виділено Міністерство фінансів, яке очолив К. Монторо, однодумець і колишній підлеглий міністра економіки Р. Рато. У ведення цього міністерства перейшли питання енергопостачання. Раніше курирувати їх Міністерство промисловості та енергетики було скасовано, а замість нього створено Міністерство науки і технологій, якому належало зайнятися приватизацією сфери телекомунікацій та створенням в Іспанії розвиненого інформаційного суспільства. Дещо несподіваним було призначення на пост міністра закордонних справ Ж. Піке, одного з видних представників каталонської бізнес-еліти, який раніше очолював Міністерство промисловості. Для координації дій виконавчої влади в галузі міжнародних відносин була створена Рада із зовнішньої політики на чолі з головою уряду.

Новий кадровий склад уряду і пішли призначення вищих посадових осіб другого ешелону міністерств і відомств Іспанії підтверджували висновок про подальшому формуванні міцного ядра неолібералів навколо Х.М. Аснара і зміцненні центристських позицій виконавчої влади. При призначенні держсекретарів міністрам була надана можливість підібрати власні команди з упором на перевірені кадри, які працювали з Х.М. Аснаром в першому уряді НП.

Подією в політичному житті Іспанії стало висунення за ініціативою Х.М. Аснара і подальше обрання на пост голови Конгресу депутатів мера м. Сарагоси Луїс Фернандо Руді. З повторним обранням на пост голови верхньої палати парламенту Есперанси Агірре Іспанія стала єдиною країною в ЄС, де обидві палати парламенту очолювали жінки. Таке неординарне рішення значно підвищило імідж Іспанії в очах світової спільноти як цивілізованої демократичної держави, яка рішуче долало стереотипи минулого.

НП зуміла істотно зміцнити свій вплив всередині парламенту: «народники» очолили 38 з 47 комісій обох палат Генеральних кортесів. Депутати від ІСРП «отримали» керівництво лише в чотирьох комісіях у Конгресі та в одній - в Сенаті. Об'єднані ліві залишилися не при справах.

Поразка ІСРП на виборах призвело до відкритого кризи всередині партії. Як тільки стали відомі результати голосування по більшості виборчих округів, генеральний секретар партії X. Альмунія заявив про свою відставку. Відбулося 14 березня 2000 засідання Виконавчого комітету партії прийняло рішення про скликання чергового з'їзду ІСРП в липні 2000 р. з тим, щоб обрати нового генерального секретаря партії і намітити шляхи по виходу ІСРП з внутрішньопартійної кризи. У 20-х числах березня Виконавчий комітет ІСРП доручив М. Чавесу, лідеру соціалістів Андалусії, взяти на себе керівництво партією до проведення її чергового з'їзду.

У липні 2000 р. на посаду генерального секретаря ІСРП був обраний X.JI. Родрігес Сапатеро73, який очолював у ІСРП протягом «Новий шлях», прихильники якого вимагали сутнісного реформування ІСРП.

Причиною поразки соціалістів стала та обставина, що намітилися в ІСРП ще в середині 90-х років кризові явища так і не були до кінця подолані. Після березневих виборів перед соціалістами постало питання про докорінну зміну структури партії, її радикальне оновлення, перегляд програмних установок. Складність полягала також у тому, що соціалістам було важко говорити в єдиному ключі про подолання кризи в партії, оскільки існувало кілька сильно різняться думок і велася внутріпартійна боротьба між «баронами» ІСРП (партійними лідерами в регіонах, що володіли великим впливом на місцях) і молодими реформаторами , що прагнули дати новий імпульс найстарішої партії Іспанії.

Масової підтримки виборців не отримало угоду, досягнуту між ІСРП і OJI по створенню коаліції загальнонаціональних сил лівої орієнтації. Більш того, перспектива збереження такого альянсу на найближче майбутнє була проблематичною. Так, вже в першій декаді квітня 2000 М. Чавес оголосив про припинення дії двосторонньої угоди з Об'єднаними лівими, а лідер соціалістів Екстремадури Р. Ібарра заявив, що дана угода взагалі було помилкою з боку ІСРП, і про єдність всіх лівих сил Іспанії можна буде говорити лише тільки тоді, коли OJI повністю відійдуть від ортодоксальних комуністичних ідей.

Поразка Об'єднаних лівих на виборах підштовхнуло керівництво коаліції терміново шукати шляхи по виходу з кризи. У партійних лавах розгорнулася широка ідеологічна дискусія, в центрі якої знаходився одне питання: що робити далі? Однозначної відповіді на це питання знайдено не було. OJ1 втрачали свою вагу і вплив серед лівого електорату.

Результати виборів позначилися і на становищі справ в одному з найбільших в Іспанії профспілковому об'єднанні «Робочі комісії». На VII з'їзді профспілки, який відбувся в середині квітня 2000

м., новим генеральним секретарем був обраний Х.М. Фідальго (замість пішов з поста А. Гутьєрреса). У його заявах була озвучена лінія нового керівництва профспілки провести деідеологізацію Робочих комісій та зміцнити єдність дій з іншим профспілковим об'єднанням ВСТ. В якості пріоритетного направ-лення діяльності Робочих комісій на найближчі 4 роки Х.М. Фідальго визначив всебічний розвиток діалогу з підприємцями та урядом і відхід від конфронтації.

Випробуванням для кабінету Х.М. Аснара стало обурення населення важкими екологічними наслідками катастрофи нафтоналивного танкера «Престиж» у листопаді 2002 р. В результаті аварії судна біля 70 тис тонн мазуту виплеснулися на узбережжі Галісії, завдавши збитків флорі та фауні регіону. Опозиційні партії, однак, не змогли повною мірою використовувати допущені урядом промахи при ліквідації наслідків цієї катастрофи.

Приріст ВВП в 2002 р. склав 1,9%. Дохід на душу населення - 16 148 євро на рік (близько 83% від середнього рівня ЄС). Інфляція становила 4%. Рівень безробіття серед економічно активного населення знизився до 11,3%. Внутрішньополітичне становище Іспанії залишалося в цілому стабільним. Незважаючи наряд серйозних проблем - тероризм ЕТА, радикалізація баскського і каталонського націоналізмів, зниження темпів економічного

о

зростання, агресивний популізм с. Іалістов - уряд Х.М. Аснара не тільки встояло, а й вийшло з «політичного бою» без втрат, згуртувавши ряди напередодні намічених на 2003 р. автономних і муніципальних виборів.

25 травня 2003 в Іспанії пройшли вибори до місцевих органів влади. З 33 340 тис. зареєстрованих виборців у голосуванні взяли участь 23 203 тис. чоловік (67,39%) '. Таким чином, прогнози ряду незалежних політологів ліберального спрямування на слабку активність населення не виправдалися. Загальне число обраних до місцевих органів влади склало 65544 - це на 279 посад більше, ніж в 1999 р.

На муніципальних виборах на рівні столиць 50 провінцій НП отримала більшість в 33 з них, ІСРП - в 12, інші партії - в 5. У 25 провінційних центрах «народники» лідирували, в тому числі в містах Мурсія, Ов'єдо, Сантандер, Толедо, Авіла. ІСРП отримала абсолютну більшість у містах Альбасете, Куенка, Уеска, Паленсія, Луго і JIa-Корунья. ОЛ залишилися правлячою партією в Кордові, де за результатами виборів навіть зміцнили свої позиції.

На рівні Автономних співтовариств перемогу здобула НП, отримавши більшість у 9 автономіях, її головні суперники - соціалісти - у чотирьох АС. У цілому в порівнянні з 1999 р. картина радикальних змін не зазнала. НП зберегла абсолютну більшість у Кастилії-і-Леоне, Валенсії, Мурсії і Ріохе і відносна більшість в Мадриді, Наваррі і Кантабрії. Вперше за останні 10 років НП отримала найбільшу кількість голосів на Балеарських островах. Соціалісти залишили за собою абсолютну більшість в Естремадура і Кастилії-Ла Манчі і відносна більшість в Арагоні і Астурії.

У Країні Басків, Каталонії, Галісії і Андалусії вибори були проведені в інші терміни.

Слід зазначити, що в ряді випадків результати голосування в муніципалітетах і АС відбивали не так програмні загальнопартійні тези, скільки особисті якості кандидатів, їх здатність вирішувати практичні, конкретні місцеві завдання, а також ситуація в соціально-економічній сфері в кожному конкретному районі.

Всупереч очікуванням на підсумках муніципальних виборів не позначився протест всій Іспанії, викликаний рішенням Х.

 Ситуація в Іспанії в 2003 р. характеризувалася стабільністю і плавним економічним зростанням (зростання ВВП склав близько 2,4%). За динамікою більшості макроекономічних показників Іспанія перебувала в числі лідерів серед країн Єврозони. Невеликими, але постійними темпами зростав добробут населення. У середньому по країні заробітна плата збільшилася на 3,5%, досягнувши 85% від середньої по ЄС (при рівні інфляції, за різними оцінками, від 2,8% до 3%), що зумовило збільшення внутрішнього попиту більш ніж на 3% (цьому сприяв і постійно зростаючий курс євро по відношенню до долара). У соціальному плані однією з головних проблем країни було безробіття. Це соціальне явище викликало занепокоєння 65% населення. Але, незважаючи на всі зусилля уряду, рівень безробіття в 2003 р. склав 11,3% з тенденцією до зростання в 2004 р. 

 У період перебування у влади Народна партія спиралася на церкву. Про роль і місце католицької церкви в іспанському суспільстві слід сказати особливо. Згідно з Конституцією 1978 р., Іспанія є світською, неконфесійної державою. У питанні віросповідання громадянам країни надана повна свобода. Однак серед недержавних структур іспанська католицька церква займає особливе місце, роблячи істотний вплив на владу і суспільство. Іспанська церква черпає сили з історично сформованих традицій і укладу іспанського суспільства, її підтримує Ватикан, їй сприяє політична влада. Крім того, іспанська церква розпорядженні колосальний господарством і фінансами. На початку XXI століття католицька церква Іспанії володіла 22 500 храмами, 254 монастирями, 103 кафедральними соборами, 289 музеями, 2420 медичними центрами і притулками, більш ніж 2000 навчальними закладами, а також численними книжковими видавництвами, газетами і журналами, агентствами новин, радіо та телевізійними станціями. Річний оборот церкви (станом на 2002 р.) становить близько 3 млрд євро. 

 Після приходу до влади Х.М. Аснар налагодив тісну співпрацю з духовною елітою. Багато членів кабінету, включаючи самого перед-142 седателя уряду, є практикуючими католиками. Кілька керівників Народної партії, в тому числі голова Конгресу депутатів (у подальшому - міністр оборони) Ф. Трільо, були членами «Опус деї». Багато внутрішньополітичні реформи в період правління Народної партії проводилися з урахуванням інтересів католицької церкви і з опорою на неї. У період свого другого правління уряд Народної партії наполегливо боролося за включення до Конституції Євросоюзу тези про християнське коріння Європи. Тому уряд користувалося підтримкою як місцевої церкви, так і Ватікана74. 

 Напередодні чергових парламентських виборів, намічених на 14 березня 2004 р., лідер опозиційної ІСРП X.J1. Родрігес Сапатеро обрав курс на тотальне протистояння уряду з усіх питань, за винятком боротьби з тероризмом, за якою соціалісти і народники традиційно виступають єдиним фронтом. Зокрема, критиці піддалася «авторитарна» політика, що проводиться правлячою Народною партією. Генеральний секретар ІСРП заявив про підрив довіри виборців до НП, яка нібито користується неприкритою брехнею для виправдання неефективності проведеної нею політики. «Народникам» ставили в провину военнодіпломатіческій криза в іспано-марокканських відносинах навколо о. Перехиль (липень 2002 р.), помилки НП в ході ліквідації наслідків екологічної катастрофи в результаті аварії танкера «Престиж» (листопад 2003 р.), підтримку агресії США проти Іраку (рішення іспанського уряду направити війська в Ірак було прийнято в грудні 2001 р.), зростання вартості житла, якість створюваних робочих місць і т.д. Проте слід визнати, що висунуті X.JI. Родрігесом Сапатеро незадовго до парламентських виборів так звані «базові пропозиції» соціалістів - створення умов для вільної конкуренції, прийняття закону про соціальні гарантії, реформування будівельного законодавства, заходи з посилення безпеки громадян, створення Державного агентства з боротьби з трудовим нерівністю і ряд інших - не могли розглядатися в якості серйозної альтернативи політиці «народників». 

 У свою чергу, голова уряду і лідер НП Х.М. Аснар робив тактичну «ставку» на масовані економі ческие реформи, а також на згуртованість внутрішньопартійних рядів. Своєрідною демонстрацією організаційного і політичного потенціалу НП стало оголошення про те, що після парламентських виборів 2004 р., навіть у разі успіху НП, Х.М. Аснар не балотуватиметься на черговий прем'єрський термін і в 2005 р. піде з посади голови партії. Тим самим електорату було дано «сигнал»: партія досить сильна і може дозволити собі внутрішні демократичні вибори нового лідера. У вересні 2003 р. громадськість дізналася ім'я офіційного наступника Х.М. Аснара на посту голови НП - ним став відомий політичний діяч правоконсервативного толку М. Рахой. 

 Таким чином, роки другого правління Народної партії характеризувалися сприятливими політичними тенденціями, високим темпом розвитку в економіці, стабільністю і позитивною динамікою в соціальній сфері. Влада зберігали здатність досить ефективно управляти найскладнішими процесами ав-тономізаціі у сфері міжнаціональних (міжрегіональних) відносин. 

 Інформація, релевантна "Успіх Народної партії на парламентських виборах 2000 р. Політична та соціально-економічна ситуація в роки другого правління Х.М. Аснара (2000-2004)"

1. Перемога Народного фронту
     народне значення, вона революціонізірующе вплинула на громадську думку в інших країнах і сприяла посиленню боротьби проти реакції і фашизму в
   
2. Тексти
     партії. - М., 2000. Кінг П. Класифікація федерацій. - Поліс, 2000. - № 5. Крозьє М. Сучасна держава - скромне держава. Інша стратегія зміни. - Антологія світової політичної мигслі. - Т. 2. - М., 1997. Макіавеллі Н. Государь. - Макіавеллі Н. Ізбранниге твори - М., 1982. Міхельс Р. Соціологія політичної партії в умовах демократії. - Антологія світової
   
3. Програмні тези
     партії в політичній теорії та його різні трактування. Класифікація партій М. Дюверже. Універсальні партії (партії виборців). Партії «нової хвилі». Партійна система як політичний інститут. «Три соціологічних закону» М. Дюверже. Типологія партійних систем Дж. Сарторі. Групи інтересів. Типологія груп інтересів У. фон
   
4. Література
     партії Японії і парламентська діяльність. М.: Наука,
   
5. 30. Конституційне закріплення принципів політичного плюралізму та багатопартійності
     народні фронти на підтримку перебудови, спілки, демократичні рухи, що ставили своєю метою підвищення ефективності проведених реформ. Ці масові рухи швидко політизувалися. У 1989 р. починають формуватися політичні партії зі своїми програмними цілями і завданнями. Супермонополії КПРС в питаннях суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку була зруйнована. У
   
6. 3. Організаційна класифікація політичних партій
     партії зазвичай невеликі за кількістю членів, але володіють чіткою організацією і дисципліною. Їх ще називають кадровими партіями. Основу цих партій становить професійний централізований апарат. Центральне керівництво, очолюване лідером партії, має вирішальне слово у всіх партійних справах. Групу вищих партійних керівників, які збираються для попереднього обговорення політичних і
   
7. § 10. Політичний режим Російської держави
     народних мас ідеалам соціальної справедливості, висока пристосованість економіки до державно-правовому регулюванню. Цей режим міг би мати міцну соціальну базу. Разом з тим соціал-демократичні партії та рухи в Росії поки явно розрізнені, у них немає ясних і зрозумілих народу програм, об'єднуючих ідей і концепцій, тому їх можливості поки слабо реалізуються. На основі
   
8. Італія в 70-і роки.
     успіху. 34,4% виборців віддали свої голоси комуністам. ІКП отримала 227 місць з 630 в палаті депутатів, тільки незначно поступившись християнським демократам. Проте під тиском союзників по НАТО лідери ХДП відмовились допустити комуністів в уряд. Складність і нестабільність політичного становища таїли в собі великі небезпеки. Створилися сприятливі можливості для зростання
   
9. Опубліковані документи політичних партій і громадських об'єднань 3.1.
     партії в Росії ВІ917 р. СБ док. - JI.: 1977. 3.2. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т.1. - М.: Политиздат, 1983. 3.3. Матеріали I установчої конференції Союзу есерів-максималістів / / Союз есерів-максималістів. 1906-1924 рр.. Документи, публіцистика. - М.: РОССПЕН. 2002. - 423с. 3.4. Матеріали II Всеросійської конференції Союзу есерів-максималістів / /
   
10. Східна Німеччина.
      партії і державі. Парламент виключив з конституції статті про керівну роль компартії, сформував коаліційний уряд. Було відкрито кордон із Західним Берліном. СЄПН визнала свої помилки та зловживання, змінила свою назву на Партію демократичного соціалізму (ПДС). На парламентських виборах (березень 1990 р.) ПДС зазнала поразки. Почався процес підготовки до об'єднання
    
11. Політичні та соціально-економічні процеси в кінці 80-х - початку 90-х років
      успіх на референдумі про приналежність до НАТО (12 березня 1986 р.) іспанські соціалісти вирішили закріпити на дострокових парламентських виборах, проведення яких було призначено на 22 червня 1986 ІСРП знову здобула перемогу - її підтримали 44,2% виборців (табл. 8) . Народна партія посіла друге місце (26,2% голосів) фактично з тими ж показниками, що і на виборах 1982 Істотно поліпшив
    
12. б) макроекономічна стабілізація.
      2000-2001 р.). Жорстка фінансова політика, хоч і непослідовна, привела до поступового зниження інфляції 13% - 2000 р., приблизно 18% - 2001 р.). Головна причина невдалої боротьби з інфляцією - відрив від реального сектора економіки, тобто для стабілізації фінансів необхідний економічний підйом. Економічне зростання почалося лише в 2000 р. (ВВП виріс на 7,7%, промислове виробництво - на 9%, а
    
13. 22. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
      партії, створювані з метою участі громадян РФ в політичному житті суспільства за допомогою формування і вираження їхньої політичної волі, участі у громадських та політичних акціях, виборах і референдумах, представлення інтересів громадян в органах державної влади та місцевого самоврядування. Правовий статус політичних партій визначається Федеральним законом «Про політичні партії».
    
14. Прихід до влади правоцентристської Народної партії. Політична та соціально-економічна ситуація в роки перших правління Х; М. Аснара (1996-2000)
      успіху без опори на націоналістичні партії. З метою «вирвати» перемогу у Народної партії було досягнуто згоди між ІСРП і ОЛ по створенню коаліції загальнонаціональних сил лівої орієнтації. Лідери опозиційних партій змогли домовитися і виробити спільну програму дій, прийти до компромісу з окремих пунктів програми, зокрема щодо висунення від 30 провінцій єдиного списку
    
15. Література
      партії та виборці. М.: Наука, 1984. Ковлер А.І. Виборчі технології: російський і зарубіжний досвід. М.: ІДП РАН, 1995. Лейкман Е., Ламберт Дж. Д. Дослідження мажоритарної і пропорційної виборчих систем. М.: ІЛ, 1958. Лисенко В.І. Вибори до представницьких органів в новій Європі: політологічний досвід і тенденції 80-90-х років. М.: Наука, 1994. Маклаков В.В. Виборче
    
16. Китайська Народна Республіка. Політичний режим і державний устрій. Особливості конституції.
      успіхи (щорічний приріст виробництва 12% -13%), розмежування функцій партійних і урядових органів, розвиток демократії та гласності, перебудова виборчої системи, децентралізація: перерозподіл владних повноважень від держави до суспільства, від центру до місцевих установам. 1993 рік - перебудова адміністративної системи та апарату: "простір продуктивним силам",