| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
етнополітичних категоризації |
||
|
Книга Аміна Маалуфу "Вбивають ідентичності", спочатку видана французькою мовою в 1996 р., була перекладена англійською мовою в США в 2001 р. під назвою "Іменем ідентичності". (In the name of Identity. Violence and the need to Belong. NY, 2001). Однак сам автор, підбиваючи підсумки своїх роздумів, пояснив, що було б більш точно назвати книгу або принаймні дати їй підзаголовок : "Як приручити пантеру" ("Faming the Panther"). У необхідності "приручення пантери", тобто окультівірованія ідентичності, полягає суть і основний зміст його концепції. Книга викликає довіру в першу чергу тому, що в ній автором піддана самоаналізу ідентифікація власної ідентичності. "Чому пантера?" - запитує Маалуф і сам же пояснює: по-перше, тому, що пантера вбиває, якщо її переслідують, вона вбиває, навіть якщо їй не заподіюють особливого занепокоєння , але найгірше - якщо, поранивши, намагаються залишити її в спокої, по-друге, тому, що пантеру можна приручити. Уподібнення ідентичності дикої пантері - не випадково. Амін Маалуф намагається тим самим висловити суперечливу суть ідентичності, заснованої на потреби та необхідності кожного людини захищати свою ідентичність. Цією потребою людина здатна спровокувати як агресивні, так і миролюбні дії з метою самозбереження і захисту своєї самобутності, особливо в боротьбі з руйнівним впливом глобалізації. "І якщо ми хочемо, щоб сучасний світ не перетворився на первісні джунглі, - попереджає Маалуф, - ми зобов'язані ретельно вивчати, спокійно обговорювати, глибоко розуміти двоїсту природу цього феномену і насамперед той факт, чому безліч злочинів у сучасному світі здійснюється від імені або в ім'я здобуття або збереження ідентичності ". Власний життєвий досвід француза лівійського походження багато в чому служив йому дороговказом для зваженого усвідомлення суті своїй неподільної ідентичності. Всесвітньо відомий автор романів, історик і письменник Амін Маалуф народився в Лівії в 1949 р. в християнській сім'ї. На рідному арабською мовою він у дитинстві читав Дюма , Діккенса і "Подорож Гуллівера", запам'ятав безліч переказів і легенд, почутих у дитинстві й згодом використав їх у своїх романах, написаних французькою мовою, які принесли йому в 1993 р. Гонкурівську премію. В віці 27 років він залишив Лівію і, опинившись у Франції, пив її вино і воду, щодня торкався до її духовним камінню, писав книги і розмовляв французькою мовою. "Тому ніколи Франція не стане для мене чужий". Відповідаючи на докучає йому запитання журналістів , ким він все ж себе почуває: "більш французом" або "більш лівійцем", він незмінно відповідав: "і тим, і іншим". Самобутність своєї ідентичності він пояснював тим, що йому довелося жити у двох державах, розмовляти трьома мовами, слідувати декільком культурним традиціям. І все це культурне різноманіття сформувало єдину ідентичність, з якої не можна що-небудь вилучити без нанесення шкоди її цілісності. У вітчизняній науці пари понять нації - (національності) і етносу - (етнічності) нерозривно пов'язані. Така традиція. У дискурсі низки європейських країн поняття нації і согражданства, тобто всього населення даної держави, або позбавлені будь-якого етнічного сенсу, або сприймаються як синоніми. Етнічна ідентичність, навіть якщо вона присутня в менталітеті і в поведінці деяких груп населення, переважно моноетнічні країн, швидше за все втоплена в цивільній (сограж-данской) ідентичності. согражданство - це сукупність громадян даної держави, незалежно від їх етнічної, мовної, конфесійної та багатьох інших приладдя. На початку 1990-х років перші спроби піддати ревізії співвідношення між двома ключовими видами ідентичності - етнічної та громадянської - шляхом їх сінонімізаціі нічого, крім роздратування не викликали. Видалення з смислового навантаження поняття нація (національність) етнічного ядра, так само як і спроби табуізаціі цього поняття, певною мірою служили або кроком або убік європеїзації, або спробою архаизации, але в той же час - двома кроками в бік прозріння нас про самих себе. Якби Росія, подібно Німеччині або Франції, була б моноетнічності і складалася лише з етнічних росіян, із запропонованою економією категоріального апарату - зведенням двох понять в одне, а заодно і двох типів ідентичності - етнічної та громадянської - в одну, можна було б відносно безболісно погодитися. "Дякую Богові, що я народився німцем" 1, - так висловлював любов до самого себе, до своєї держави, до свого патріотизму і етнічності один з найбільших німецьких мислителів, соціолог, історик, економіст Макс Вебер, праці якого стали значущими орієнтирами у розвитку соціального знання в XX в. "Благо Німеччини не було в його (М. Вебера. - ..) розумінні благом якого-небудь класу або затвердженням-якого світогляду якої окремої політичної фігури. Католик або протестант, консерватор або соціаліст, монархіст чи демократ - це мало відійти на другий план, коли мова йшла про Німеччину, "- ці слова, сказані Карлом Ясперсом в промові, присвяченій пам'яті Макса Вебера, перед студентами Гейдельберзького університету 17 липня 1920 р.2, цілком підтверджують, по-перше, єдність двох - етнічної та громадянської - ідентичностей, і, по-друге, їх пріоритет над усіма іншими в структурі ідентичностей Макса Вебера3. У наш час, в перше десятиліття пострадянській історії Росії, в пору радикальної суверенізації республік Російської Федерації (РФ), важко собі уявити, щоб хто-небудь з етнічних президентів, як колись Макс Вебер, висловлював свій патріотизм, з'єднавши при цьому воєдино дві ідентичності - і етнічну, і громадянську (загальноросійську). Чи можна, наприклад, було чекати від колишнього президента Адигеї, щоб він дякував Аллаха за те, що він (президент) народився Адигеї, тим самим признався в своїй любові до Росії. Судячи з моєї бесіді з ним у травні 1999 р. , скоріше навпаки, він схильний проклинати Росію за кавказьку війну, яка закінчилася не менше, ніж сто років тому, коли ні його самого, ні його батьків ще не було в живих. Перехід від поняття нація (національність) з наявністю в його смисловим навантаженням етнічного компонента до поняття нації як согражданства всього населення означає відмову від розщеплення етнічного і цивільного. Але, прийнявши цю пропозицію, всі етнічні президенти, а разом з ними і вся етнічна еліта втрачають етнічну ідентичність, як вдалий прикуп у преферансі, або як основний козир, щоб виграти на виборах і залишатися президентом або в рядах політичної еліти, сформованої на базі етнічної ідентичності. Якщо ми не зрозуміємо менталітету громадян історично сформованого держави з поліетнічним складом, ми ризикуємо не понять ні сутності двох різновекторних світових тенденцій - глобалізації та індивідуалізації, ні тенденцій зміщення етнічності зі сфери матеріальної в сферу духовної культури і далі - в сферу політики і права, ні, нарешті, величезної значущості того чи іншого балансу ідентичностей в самопізнанні, самовираженні і самовизначенні окремої людини і цілих народів. Виконання етнічної ролі, як і будь-який інший соціальної ролі, вимагає не тільки знання певного набору правил, вмонтованих в контекст даної етнічної культури, а й володіння деякою етнічно забарвленої атрибутикою зі сфери духовної та матеріальної культури. Потрапивши в іноетнічних середу, людина миттєво виявляє відмінності в мові в тому випадку, якщо він не володіє ніяким іншим мовою, окрім мови своєї національності. Певний дискомфорт і незручність створюють і менш значущі етнічні визначники, або маркери, наприклад одяг, їжа, манери спілкування. Ось як розповідала про свою поїздку в Іран випускниця філологічного факультету МДУ, генеральний директор Бібліотеки іноземної літератури і президент Інституту "Відкрите суспільство" (Фонд Сороса) Катерина Генієва. Я ніяковіла і не розуміла, як повинна бути там одягнена. Я боялася когось образити своїм зовнішнім виглядом ... Але, походивши перший день у довгих спідницях і кофтах і зрозумівши, що це не врятує мене від незручності, я пішла в магазин, купила собі місцевий хіджаб (жіноче релігійне облачення. - ..) і почала себе відчувати просто чудово. По-перше, це дуже гарний одяг, а, по-друге , з естетичного боку це взагалі дуже цікавий сюжет. Я тут же перейшла з іранцями на інший рівень діалогу, не покидаючи своєї російської традиції ... мені цей одяг дала можливість говорити з людьми, взагалі не розуміючими, як жінка сміє відкривати рот настільки рішуче. .. Я відчуваю себе росіянином людиною, - твердо промовила далі Катерина Генієва і тут же додала, - хоча і дуже сильно відчуваю єврейську кровь4. Іншим зручним прийомом "розмивання" структури етнічної ідентичності служать спроби протиставити "ми" - етнічне "ми" - позаетнічну. У підсумку порівнюють не дві етнічні ідентичності, а етнічну ідентичність з територіальної, земляцької, регіональної, культурної, громадянської і навіть з європейською та ще ширше - з глобальною. Результат такого порівняння - неважко передбачити. Синтезувавши об'єктивні елементи культури, такі як мова, релігія, історія, звичаї і суб'єктивної самоідентифікації, Самюель Хантінгтон звернув увагу на різні рівні ідентифікації, коли, наприклад, "житель Рима може відчувати себе в різного ступеня римлянином, італійцем, католиком, християнином, європейцем і жителем Заходу "5. Насправді в цій формулі йдеться не про рівень одній, окремо взятій ідентичності, відомої за радянською етнографічній літературі як" матрешечная етнічна ідентичність ", а про різних формах ідентичності, причому в основу кожної з них покладено різні індикатори - етнічна, релігійна, регіональна, континентальна. Що ж до матрешечной етнічної ідентичності, то це має місце тоді, коли, наприклад, тобольские татари вважають себе юмишлимі або ясачнимі, тобольських, западносибирскими , сибірськими або, нарешті, татарами Росії.
ня, як етнічна. На початку XX в. знову, як і століття або півтора століття тому, етнічна ідентичність зайняла чи не центральне місце в суперечках між слов'янофілами і західниками, а в нинішній термінології - між примордіалістів і конструктивистами. При цьому парадокс російського дискурсу полягає в тому, що одне з найбільш яскравих визначень етнічності, її походження, відтворення і побутування запропонував основоположник російського западничества П.Я. Чаадаев6. Обидва запропонованих ним визначення - і етнічності народу, та етнічної ідентичності окремої особистості - не втратили інтересу і в
"Крім загального всім обличчя, - згідно дефініції етнічності, запропонованої П.Я. Чаадаєв , - кожен з народів цих має свої власні риси, але все це корениться в історії і в традиціях і становить на- слідче стан цих народів "7. І далі слід не менше прониклива формула етнічної ідентичності на індивідуальному рівні: "А в їх (народов. - ..) надрах кожна окрема людина володіє своєю часткою загального спадщини, без праці, без напруги підбирає в житті розсіяні у суспільстві знання і користується ними" 8. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Етнополітична категоризації" |
||
|
||