КРИТИКА ІСТОРИЧНОГО МАТЕРІАЛІЗМ

'* Мізерно мала величина; величина, якою можна знехтувати (фр.).

2 'Див прим. 15 * до статті «Етична проблема у світлі філософського ідеалізму.

3 "Див: Вундтп В. Введення в психологію. М., 1912. Про філософських і психологічних поглядах Вундта див.: Реалі Дж., Антисери Д. Західна філософія від витоків до наших днів. Т. 4: Від романтизму до наших днів. Спб., 1997, с. 241 - 242; Ярошевський М. Г. Психологія в XX столітті. М., 1974, с. 90-98.

4 "Ця незакінчена робота В. С. Соловйова є першим начерком його великої філософської системи; вперше була опублікована в« Журналі Міністерства Народного

Просвітництва »в 1877 р. Див: Соловйов В. С. Твори у 2-х тт. М., 1988, т. 2, с. 139-288.

5 "В рус. Перекладі:« Соціальна диференціація. Соціологічні та психологічні дослідження »/ / Зіммель Г. Вибране. М., 1996, т. 2, с. 301-465.

в "Номіналізм і реалізм - напрямки середньовічної філософії, перший з яких (номіналізм) заперечувало онтологічне існування загальних понять (« універсалій »), визнаючи разом з тим, що об'єктивно існують лише одиничні речі і індивідууми. Реалізм, навпаки, вважав, що універсалії існують реально і незалежно від свідомості.

'' Див прим. 7 * до статті «Боротьба за ідеалізм».

ПОЛІТИЧНИЙ СЕНС РЕЛІГІЙНОГО БРОДІННЯ В

РОСІЇ

'* Про журнал «Звільнення», що видавався в 19021905 рр.. П. Б. Струве (спочатку в Штутгарті, потім в Парижі), см.: Шацилло Ф. Російський лібералізм напередодні Революції 1905-1907 рр.. М., 1985.

2 "Люди духу прокинулися: радісно жити! (Нім.)

3 'Струве П. Б. Вибрані твори. М., 1999, с. 40 - 41.

4 'цезарепапізмом - релігійно-політична система, за якої глава світської влади (цезар) є фактично і главою Церкви (татом). Термін був винайдений в XIX в. німецьким істориком Й. Хергенретером для характеристики політичної системи Візантії, але згодом набув розширювальне значення. Система, зворотна цезарепапіз-му - папоцезарізма: глава Церкви (тато) є фактично главою держави (цезарем)

5 'Є через знаменита цитата з Записній зошити 1880-1881 рр..: «Церква в паралічі з Петра Великого» (Достоєвський Ф. М. Повне зібрання творів. Л., 1984, т. 27, с. 49).

в 'Правильне назва статті - «Самодержавство і православ'я». Автором цієї статті, надрукованій у журналі «Звільнення» (1902, № № 4-6), є С. Н. Булгаков, який підписав її своїм псевдонімом Ак. Див: Булгаков С. Н. Праці з соціології та теології. М., 1997, т. 2, с. 7-20.

7 "Маніфест про встановлення Святійшого Синоду був підписаний Петром I 25 січня 1721 Першим президентом Синоду був призначений митрополит Стефан Яворський, упорядник духовного регламенту Феофан Прокопович зайняв в Сі-ноді тільки третє місце.

"* Ідеал вільної теократії В. С. Соловйов описує так:« ... Нормальне ставлення до громадської сфері визначається тим, що вища ступінь цієї сфери або третій член релігійного цілого [інші два - вільна теургія і вільна теософія] - духовне суспільство чи церква, у вільному внутрішньому союзі з товариствами політичним і економічним утворюють один цілісний організм - вільну теократію або цільне суспільство. Церква як така не втручається в державні та економічні справи, але дає державі і земству вищу мету і безумовну Норму їх діяльності. Іншими словами, держава і земство абсолютно вільні у розпорядженні своїми власними засобами і силами, якщо тільки вони мають при цьому на увазі ті вищі потреби, якими визначається духовне суспільство, яке, таким чином, подібно Божеству, повинно все рухати, залишаючись саме нерухомим »(Соловйов В. С. Твори у 2-х тт. М., 1988, т. 2, с. 175).

Мається на увазі мова орловського предводителя дворянства (згодом члена Держ . Ради, члена I і II Держ. Думи) М. А. Стаховича на місіонерському з'їзді в Орлі в кінці вересня 1901 р. в захист «свободи совісті». Л. М. Толстой, відлучення якого від церкви і послужило приводом для промови Стаховича , відгукнувся на неї статтею «Про віротерпимість» (ПСС, т. 34). Див: Колі рів М. А. «Не мир, а меч». Релігійно-філософська друк від «Проблем ідеалізму» до «віх». 1902 -1909. Спб., 1906, с. 12-13. Про «Православному місіонерському суспільстві», створеному в Москві в середині XIX століття, см.: Бердяєв Н. А. Духовна криза інтелігенції. М., 1998, с. 383, прим. 4 *.

10 "Священик Григорій Спиридонович Петров був редактором щоденної московської газети« Правда Божа », що видавалася з 1 січня 1906 по 6 червня того ж року (призупинена московським градоначальником за« шкідливий напрямок »); депутат II Держ. Думи, позбавлений сану в 1908 р., автор популярної книги «Євангеліє як основа життя». Детальніше про нього див: визиску граду. Хроніка приватного життя російських релігійних філософів в листах і щоденниках. М., 1997, с. 77.

"* Петербурзькі Релігійно-філософські збори відбувалися в 1901-1903 рр.. На зборах, ініціаторами яких були Д. С. Мережковський і 3. М. Гіппіус, зустрічалися представники« нової релігійної свідомості »і Церкви з метою усунення існувало між ними відчуження.

п '«Визначення» Синоду від 20-22 лютого 1901 про те, що «церква не вважає» JI. Н. Толстого «своїм членом і не може вважати, аж поки він не покається і не відновить свого спілкування з нею», було опубліковано в «Церковних відомостях» (№ 8) від 24 лютого 1901 р. з наступного дня «Визначення» передрукували багато газет. Л. Н. Толстой написав свій «Відповідь ...» 4 квітня 1901 (Див.: Толстой JI. Н. Зібрання творів у 22 -х тт. М., 1984, т. 17, с. 199-206). Визначення Св. Синоду підписали «сім смиренних»: митрополит Антоній (Вадковський), митрополит Феогност, митрополит Володимир, архієпископ Ієронім, єпископ Яків, єпископ Маркел , єпископ Борис. Детальніше див: Петров Г. І. Відлучення Льва Толстого. М., 1964 (тут наведено повний текст ухвали <с. 18-21>, лист графині С. А. Толстой до митрополита Антонія <с. 25 - 26> і відповідь Антонія <с. 28-29>. Переконливо обгрунтована в цій змістовної брошурі і та причина, в силу якої відлучений від церкви Л. М. Толстой був підданий анафемі: «Анафематствування проводилося один раз на рік - у першу неділю Великого Посту; в 1901 р. цей день припадав на 18 лютого, а визначення Синоду було опубліковано «Церковні Відомості» 24 лютого і тому просто не могло бути отримано єпархіями раніше понеділка 26-го. Здійснити ж цей обряд над Толстим через рік, в 1902 році, після настільки бурхливої реакції суспільства на його відлучення, ні Синод, ні Побєдоносцев, зрозуміло, зважитися не могли »(Там же, с. 67-68). '

За свідченням дружини письменника Софії Андріївни , Толстой поставився до «Визначенню Св. Синоду» з повне безчестя: прочитав, як завжди, «надів шапку і пішов на прогулянку ...» (Наука і релігія. 1962, № 11, с. 44).

13 * Стаття Н. М. Мінського була видана окремою брошурою в С.-Петербурзі в 1902 р.

Правильна назва доповіді В. А. Тернавцевим - «Російська Церква перед лицем великої завдання ».

15 'Див вище, прим. 5 *.

1в * Мається на увазі книга Д. С. Мережковського« Толстой і Достоєвський », яка друкувалася частинами в журналі «Світ мистецтва» (1900, № № 1-4, 7-12; 1901, № № 4-12; 1902, № 2). Перше окреме видання у двох томах вийшло в Петербурзі в 1901-1902 рр.., після чого книга неодноразово перевидавалася. Перше перевидання в пострадянській Росії здійснено в 1995 р. московським видавництвом «Республіка».

"" Справжнє вираз В. С. Соловйова: «У Каткова слов'янофільство знайшло свою Немезиду» (Соловйов В. С. Твори у 2-х тт. М., 1989, т. 1, с. 466, 469).

Інформація, релевантна "КРИТИКА ІСТОРИЧНОГО МАТЕРІАЛІЗМ"

1. II. Марксистське поняття матерії і божественне буття
   Противники діалектичного матеріалізму не обмежуються спробами створити погану репутацію навколо поняття матеріалізму, як це було показано вище. Свої зусилля вони спрямовують також і безпосередньо проти наріжного каменю діалектичного матеріалізму - марксистського поняття матерії, прагнучи подібним шляхом довести мнпмую наукову неспроможність діалек-тіко-матеріалістичного
   
2. 1.2.8. Поняття соціоісторіческого організму - одна з найважливіших категорій наук про суспільство та його історії
   Як випливає з усього сказаного, первинні суб'єкти історичного процесу - це соціоісторіческіе організми, вторинні - їх системи, третинний - людське суспільство в цілому, тобто всі що існували й існують соціально-історичні організми разом узяті. Таким чином, поняття соціоісторіческого організму є вихідною і одночасно найважливішою категорією історичної та взагалі всіх
   
3. 1.4. Третій період. Між діалектикою і матеріалізмом
   Цей завершальний період філософем) го творчості належить в основному Енгельсу. Підкреслюючи «в основному» тому, що в роботі над «Анти-Дюрінгом» взяв деяку участь і Маркс: не тільки в справі спільного обговорення з Енгельсом цього твору, а й у тому, що десята глава другого відділу його написана особисто Марксом. Період цей знаменний тим, що діалектика «Капіталу» отримала тут
   
4. Матеріалізм
   - філософський напрямок, в основі якого лежать уявлення про первинність матерії і вторинності свідомості. Первинність матерії означає несотворімость і вічність матерії, що утворює світ, об'єктивність законів природи , їх незалежність від людських уявлень про неї. Вторинність свідомості означає переконання в відображенні дійсності в людській свідомості і тим самим познаваемость
   
5. Теми рефератів 1.
   Категорії "буття і небуття »в історії філософії. 2. Уявлення про світобудову у фізиці та космології. 3. Сучасна наукова картина світу. 4. Картина світу: від космізму до антропологізму. 5. Історичний розвиток
   
6. ФІЛОСОФСЬКИЙ МАТЕРІАЛІЗМ натураліст
   ФІЛОСОФСЬКИЙ МАТЕРІАЛІЗМ
   
7. Виписки з томи I 1.
   «... ставлення об'єкта до суб'єкта, буття до мислення, це, як каже Енгельс, основне питання повейшей філософії, представляється нам в абсолютно новому світлі. Протиставлення суб'єкта до об'єкта зникає; суб'єкт стає також і об'єктом, матерія (пригадаєте визначення Гольбаха: «для нас матерія є те, що так чи інакше діє на наші почуття») виявляється за відомих умов
   
8. Критика історії
   Історія - це міф, народжений Заходом. Подібне твердження з усією очевидністю передбачає критику історії. Тим часом, на противагу докору, який Сартр висуне на адресу структуралістів, критика полягає зовсім не в запереченні факту існування історії. Говорячи про [популярної] книзі Мішеля Фуко «Слова і речі», Сартр скаже: «Фуко приніс людям те, в чому вони потребували: еклектичний синтез,
   
9. Контрольні питання для СРС 1.
     У чому висловився евдемонізм етики Л.Фейербаха? 2. Чому Л.Фейербах називав свою філософію антропологією? 3. Який основний недолік попередньої форми матеріалізму за К.Марксом? 4. Сформулюйте відмінності у трактуванні діалектики і її законів у філософії Гегеля і в діалектичний матеріалізм. 5. Що означає принцип первинності суспільного буття по відношенню до суспільної свідомості?
   
10. Історична критика
      Проблематичний характер історії, гіперболізі-рова підкреслюваний як в її сатиричному варіанті, так і в утопії, проявляється в ще одному додатку принципу «здорового глузду» до історії. Йдеться про наукову критиці, що спирається на здоровий глузд і спрямованої проти «забобони» і «баснословием» в історіі401. Більш суворе і детально розроблене застосування критерію здорового глузду можна
    
11. із тому П 10.
      «Що стосується Маркса, то досить вказати, що ні історики філософії взагалі, ні історики матеріалізму зокрема не дають собі навіть праці згадати про його матеріалістичному розумінні історії. Коли палиця зігнута в одну сторону, для випрямлення необхідно перегнути її у зворотний »[с. 34]. 11. «З точки зору тієї школи, до якої я маю честь належати,« ідеальне є не що інше, як
    
12. Б. Про матеріалізмі. З роботи «Анти-Дюрінг» [т. 20, с. 5-338]
      55. «Маркс і я були чи не єдиними людьми, які врятували з німецької ідеалістичної філософії свідому діалектику і перевели її в матеріалістичне розуміння природи та історії. Але для діалектичного і разом з тим матеріалістичного розуміння природи необхідно знайомство з математикою і природознавством. Маркс був грунтовним знавцем математики, але природничими науками
    
13. 2.2. Філософія Г. В. Плеханова
      Філософія Плеханова, як головна складова його «марксизму» в особі діалектичного та історичного матеріалізму, виявляється також продуктом догматичного підходу. Але не тільки - тут, як побачимо, проявилася ще й фальсифікація, допущена вашим «марксистом». Поштовхом до того була суперечливість різних думок про стан філософії в працях Маркса і Енгельса серед тих, хто освоював ще ці