Головна
ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Ш.М.Мунчаев, В.М.Устінов. Історія Росії. - Видавнича група ИНФРА - НОРМА. 592с., 1997 - перейти до змісту підручника

Алексєєв Михайло Васильович (1857 - 1918)

Військовий і політичний діяч Росії, генерал від інфантерії, один з головних керівників російської контрреволюції.

Народився в сім'ї солдата, закінчив Академію Генерального Штабу, активний учасник російсько-японської та першої світової війни. У серпні 1915 - березні 1917 р. - начальник штабу і командувач фронтом, начальник штабу Верховного головнокомандувача, в березні-травні 1917 р. - верховний головнокомандуючий. Виступав проти Рад і демократизації армії, входив у постійне бюро "Ради громадських діячів", який ставив своєю метою встановлення в країні військово-буржуазної диктатури.

30 серпня (12 вересня) 1917 р. став начальником штабу Верховного головнокомандувача А.Ф. Керенського; після прибуття в Ставку заарештував (рятуючи від революційних солдатів) Корнілова і його прихильників, відправив їх у Биховський в'язницю. Після Жовтневої революції 1917 р. втік до Новочеркаська. У листопаді 1917 р. створив "Олексіївську організацію", явившуюся ядром Добровольчої армії - основи білогвардійської ударної сили на Півдні Росії, стає її керівником.

З грудня 1917 є членом "тріумвірату" (генерали М.В. Алексєєв, Л.Г. Корнілов, A.

M. Каледін) "Донського цивільного ради "- білогвардійського" всеросійського уряду ", створеного в Новочеркаську. Висувався "Національним центром" кандидатом у військові диктатори. З 31 серпня 1918 стає головою "Особливої ??наради" - антирадянського уряду, створеного в Катеринодарі як "вищий орган цивільного управління при верховному керівника Добровольчої армії".

Помер 8 жовтня 1918 в Катеринодарі.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Алексєєв Михайло Васильович (1857 - 1918) "
  1. Микола II
    1857-1861. Листування Імператора Олександра II з Великим Князем Костянтином Миколайовичем: Щоденник Великого Князя Костянтина Миколайовича. - М., 1994. Пресняков А.Є. Російські самодержці. - М., 1990. Рахматуллін М.А. Імператор Микола I і сім'ї декабристів / / Вітчизняна історія. - 1995. - № 6. Розанов А. Невідомий імператор. Цар Олександр II і його час / / Російські вести. - 1991. - № 32.
  2. Джерела та література
    1857-1861. Листування Імператора Олександра II з Великим Князем Костянтином Миколайовичем: Щоденник Великого Князя Костянтина Миколайовича. - М., 1994. Пресняков А.Є. Російські самодержці. - М., 1990. Рахматуллін М.А. Імператор Микола I і сім'ї декабристів / / Вітчизняна історія. - 1995. - № 6. Розанов А. Невідомий імператор. Цар Олександр II і його час / / Російські вести. - 1991. - № 32.
  3. § 3. "Воююча партія" більшовиків
    1918 р. в складі РКП (б) налічувалося 300 тис. комуністів, в середини 1918 р. на території Радянської Росії їх залишалося близько половини. Судячи з даних, які публікувалися до кожного більшовицькому з'їзду, подібні коливання чисельного складу партії більшовиків спостерігалися протягом усієї громадянської війни. При цьому в період між з'їздами кількість комуністів іноді різко зменшувалася
  4. 5. Громадянська війна. Політика «воєнного комунізму» (1917-1921 рр..)
    1918 Всеросійських Установчих зборів як на найсерйозніший насильницький акт, що послужив початку громадянської війни. А більшість Заснуєте льно-го зібрання - праві есери - разом з їх прихильниками, відмовившись визнати Радянську владу і її декрети, вирішили не мі-риться з катастрофою своїх останніх надій і спробували відновити владу Установчих зборів збройним шляхом.
  5. 7. Радянська влада і церква
    1918 р. в Троїце-Сергієвій лаврі відбувся Собор Російської православної церкви. Патріарх Тихон (обраний наприкінці 1917 р.) у своєму привітанні до учасників засідання сказав: «Уряд звернув неприхильне увагу на церкву Божу: воно випустило ряд декретів, які порушують основні положення нашої церкви». Була потрібна особлива обережність, щоб не порушувати складаються взаємини
  6. 2. Проблеми науки і культури
    У роки панування марксистсько-ленінської ідеології духовність розумілася як особливий вищий результат суспільно-історичної практики людей, як відображення буття, а головним завданням соціалістичної культури оголошувалося формування нової людини, будівника комунізму. Тому все духовне життя суспільства була ідеологізована і політизована. Особливо яскраво ця тенденція проявилася в післявоєнні
  7. ГЛАВА 1. З історії арбітражного судоустрою та судочинства
    1918 року в статті 15 містив заборону на судові позови між різними казенними установами. Тим самим проведено розмежування компетенції органів господарського управління та органів правосуддя. З початком господарської реформи 1921 року, з переходом до комерційного розрахунку і майнової самостійності стосунки між підприємствами стали будуватися на договірних засадах. Повну
  8. Тема 1. З ІСТОРІЇ АРБІТРАЖНОГО судоустрою і судочинства
    1918 року в статті 15 містив заборону на судові позови між різними казенними установами. Тим самим проведено розмежування компетенції органів господарського управління та органів правосуддя. З початком господарської реформи 1921 року, з переходом до комерційного розрахунку і майнової самостійності стосунки між підприємствами стали будуватися на договірних засадах. Повну
  9. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    1857 км 2003 року). Ухвала Конституційного Суду України "Про відмову у відкрітті Конституційного провадження у деле за констітуційнім Поданєв народніх депутатів України Щодо Офіційного Тлумачення Положень статьи 78, пунктів 1, 5 статьи 81 КПК України та статьи 70 КК України" від 8 липня 1999 р. № 34-у / 99. Ухвала Овруцького районного суду Житомирської області 24 грудня 1996 року. Верховний
  10. ІМЕННІЙ ПОКАЖЧИК
    1857-1943) - професор права в універсітетах Ліона и Парижа, один з Головня представніків Французького адміністратівного и Цивільного права. Французький генерал, голова діпломатічної місії країн Антанти у Галичині (лютий 1919 р) 145, 146 Білозерський Василь (1825-1899) - громадський діяч. Взявши участь в організації Кирило-Мефодіївського товариства. У 1848 р. засланні до Петрозаводська. У 1861