| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
8. Форма договору |
||
|
Договори як дво-і багатосторонні угоди відбуваються усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Вимоги, що пред'являються до форми договору, аналогічні тим, які прийняті у відношенні угод. Виняток становлять випадки, коли безпосередньо в законі встановлена певна форма для конкретного виду договоров1. Тому, якщо інше не встановлено угодою сторін, в усній формі можуть вчинятися договори, що виконуються при самому їх скоєнні, за винятком операцій, для яких встановлена нотаріальна форма, і договорів, недотримання простої письмової форми яких тягне їх недійсність (п. 2 ст. 159 ЦК). Договори, що укладаються між юридичними особами, а також між ними, з одного боку, і громадянами - з іншого, повинні відбуватися в простій письмовій формі (п. 1 ст. 161 ЦК), а у випадках , передбачених законом або угодою сторін, договори повинні бути нотаріально посвідчені (п. 2 ст. 163 ЦК). Форма договору може бути визначена за згодою сторін. Причому в цьому випадку сторони не пов'язані тією обставиною, що законом не потрібна відповідна форма для укладення договору. Якщо сторонами досягнуто згоди про певну форму договору, цей договір буде вважатися укладеним лише після здійснення на тексті договору удостове-рительное напису нотаріусом або іншою посадовою особою, яка має право здійснювати таку нотаріальну дію. Правила про способи укладення договору в простій письмовій формі дещо відрізняються від тих, які передбачені стосовно операцій, що здійснюються в письмовій формі. Такі угоди повинні бути здійснені шляхом складання документа, що виражає зміст угоди та підписаного особами, які здійснюють угоду, або уповноваженими ними особами (п. 1 ст. 160 ЦК). Для укладення договору в письмовій формі крім складання одного документа, що підписується сторонами, можуть бути використані і такі способи, як обмін документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, електронного чи іншого зв'язку. Незалежно від того, який вид зв'язку використовується, головне, щоб при цьому можна було достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором. У зв'язку з цим сторони мають право використовувати факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, а також електронно-цифровий підпис. Однак стосовно окремих видів договорів ГК робить виняток, наказуючи сторонам обов'язкове укладення договору у формі єдиного документа, що підписується ними. Такі вимоги встановлені, наприклад, щодо форми договорів продажу нерухомості (ст. 550 ЦК); продажу підприємства (ст. 560 ЦК); довірчого управління нерухомим майном (ст. 1017 ЦК). Поняття "форма договору" іноді розглядається як вся сукупність засобів і способів зображення, фіксації і передачі договірної інформації а сам термін "форма договору" узагальнено характеризує сукупність дій, що містять повідомлення про наміри сторін вступити в договірні відносини на певних умовах. Прихильники такої позиції стосовно до укладення договору в належній формі розрізняють форму оферти, форму акцепту оферти і форми дій, скоєних з метою конкретизації змісту договору, внесення до нього змін, фіксації та врегулювання виникли між сторонами разногласій1. Такий підхід охоплює, по суті, всі вимоги, пропоновані законодавством до порядку укладання договору, включаючи способи досягнення сторонами угоди за умовами договору та стадії його укладення. У міжнародній комерційній практиці превалюють більш ліберальні вимоги до форми договорів. Так, принципи міжнародних комерційних договорів спеціально вказують на відсутність в них будь-яких положень про те, що договір повинен бути укладений або підтверджений у письмовій формі. Більше того, існування договору може бути доведено будь-яким способом, включаючи показання свідків (ст. 1.2). Віденська конвенція "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" не вимагає, щоб договір купівлі-продажу було укладено або підтверджений у письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі щодо форми. Його існування може доводитися будь, а значить, і показаннями свідків (ст. 11). Аналогічне положення мається на Віденській конвенції щодо форми угоди сторін про зміну або припинення договору (п. 1 ст. 29). Усна форма оферти і акцепту допускається ч. II Віденської конвенції, присвяченій укладенню договору. Правда, необхідно відзначити, що при її ратифікації Радянський Союз разом з низкою інших держав зробив застереження про незастосування зазначених положень, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство у відповідних державах. В даний час зазначена застереження вважається внесеною від імені Російської Федерації. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 8. Форма договору " |
||
|
||