Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальне право України → 
« Попередня Наступна »
Процюк Олег Володимирович. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ -2006, 2006 - перейти до змісту підручника

Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди



Контрабанда як явище з'явилась ще в найдавніші часи. ЇЇ розвиток нерозривно пов'язаний із становленням державності: встановленням кордонів держави, розвитком економіки, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, розвитком митної справи. В першу чергу, розвиток контрабанди, на нашу думку, зумовлений встановленням контролю держави за зовнішньоекономічними зв'язками та введенням митних зборів. Природно, що у всі часи знаходилися люди, які намагалися не сплачувати мито, а також вивозити з держави заборонені до вивозу товари та інші предмети. Контроль за переміщенням товарів у вигляді митниць, в свою чергу, спонукав до винайдення нових способів переміщення товарів та предметів - з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем.
Упродовж віків митниця була і залишається одним із чинників державності й незалежності країни, яскравим свідченням владного і фінансового суверенітету. Основною функцією в її діяльності було стягнення мита та виявлення контрабанди. Вже в найдавніші часи існували міждержавні стосунки, контроль за якими поміж іншим був одним із джерел поповнення державної скарбниці. Як відомо, одним із перших митників був Матвій, який збирав податки для імперського Риму [130, с. 11].
Взагалі такий розвиток державної діяльності, який ми зараз називаємо митною справою, з'явився майже одночасно із виникненням держави та нерозривно пов'язаний із розглядуваним злочином - контрабандою. Тому вважаємо не тільки доречним, а й обов'язковим розглянути еволюцію такого явища як контрабанда у нерозривній цілісності із розвитком митної справи.
Починаючи з стародавнього Вавілону, тобто з початку ІІ тисячоліття до нашої ери, в усіх державах впроваджувався огляд та збір мита з товарів, що ввозилися. На території сучасної України поняття мита як платні за провіз товарів територією держави з'явилося за часів Київської Русі. До речі, саме тоді і виникло в слов'янській мові слово "мито" і "митник" [80, с.251]. Проте достеменно точних свідчень про час виникнення митної справи на території нашої держави немає. Так Є. Осокін вважав, що система митних давньоруських правил була завезена грецькими священиками князю Володимиру для розповсюдження християнства, тобто у 988-989 р.р.[131, с.5]. К. Лодижинський визначав у своїй книжці "Історія русского таможенного тарифа", що слово "мито" вживалося ще до прийняття християнства в договорі Олега з Візантією, тобто у 911 р. [107, с. 1].
В прийнятому 22 квітня 1667 р. Новоторговому Уставі контрабандою визнавались не тільки порушення, пов'язані з провозом надлишкових товарів, але і з провозом заборонених до експорту чи імпорту товарів. Наприклад, заборонялось вивозити приватним особам з країни для торговлі хліб, пеньку, поташ, смольчук, ревінь, шовк-сирець, цінні сорти хутра і т.і. Особливо виділялась контрабанда валюти. "А будет хто утайкою сам повезет, или с кем пошлет к Москве золотые и ефимки, а про то сыщетца или хто известит, и у него золотые и ефимки вымут, и те золотые и ефимки взять на великого государя" (ст. 74 згаданогоУставу).
Вперше було диференційовано відповідальність за контрабанду в залежності від рецидиву (повторності). "А которые люди объявятся с утаенными товары и с убавочною ценою в другой ряд или в третий, и тем людям сверх взятых товаров чинить наказанье, бить кнутом нещадно, а сыскивать про утаенные товары и про цену всякими сыски накрепко; а будет кто доведется до пытки, того и пытать по прежнему".
Також в Уставі йшла мова про причетність до злочину. Покаранню підлягали особи, які впускали до себе додому з товаром, завідомо для них відомий як "неявленный или утаенный", тобто контрабандний. До відповідальності притягувалися також особи, які купляли вище вказані товари. Санкції за ці порушення були майновими: конфіскація предмету контрабанди та, якщо такі були в наявності, грошей за реалізований товар.
Вищезгадані положення також відображені в Іменному Указі від 16 травня 1729 р. "О неявленных в Таможнях и утаенных от пошлин товаров". Даний Указ передував Митному Уставу 1755 року, в ньому було вказано, що "сей Указ внесен быть имеет в Таможенный Устав".
Цей Устав привертає до себе увагу тим, що в ньому законодавець виділив способи провезення контрабанди як перевезення товарів:
1) поза митницею;
2) через митницю, але з допомогою служителів митниці ("послабление учинено").
Регламент 1724 р. і примітки до Митного тарифу цього ж року внесли суттєві зміни в митні процедури. Якщо раніше всякі дії або бездіяльність купця, направлені на збиток держави (заниження ціни товару, показання неправильної ваги й т.п.) карались конфіскацією товару, то тепер впроваджувалась ціла система покарань. За відверту контрабанду, а також приховання товару від митного контролю карали конфіскацією, за часткове приховування, конфіскацією тільки неоголошених надлишків, у випадку заниження вартості мито нараховувалось за максимальною ставкою.
Митний Указ 1724 р. назвали "Покровительственным". Указ був спрямований на розвиток торгівлі, на утворення сприятливих умов для проникнення товарів на зовнішній ринок.
Одночасно виявилась і нездатність митної служби протидіяти контрабандному ввезенню "подкрадных" товарів. Навіть сам механізм сплати митних платежів на той час вкрай недосконалий, не сприяв тому, щоб митні чиновники вболівали за державний інтерес [7, с. 21-22].
Введені у 1731 р. Морським Митним Уставом знижки на митні тарифи сприяли деякому зниженню обсягів контрабанди, але шкода, що все ж завдавалася нею примусила уряд прийняти більш рішучі міри.
В прикордонній смузі у 1754 р. в період царювання імператриці Єлізавети, на західному кордоні, окрім сторожової служби та таможні, вводиться інститут митних об'їздчиків, в обов'язки яких входив об'їзд кордону та "поимка проносителей контрабанды". Об'їздчики та інші митні чиновники отримували четверту частину від виявленої контрабанди. "Доносчикам", по "чъему указу" була виявлена контрабанда, виділялась половина від кількості виявленого [182, с. 77].
Впродовж певного періоду митні тарифи змінювалися в меншу чи в більшу сторону, що диктувалося економічним станом в державі та було засобом протидії контрабанді [107, с. 48].
Імператриця Єкатерина ІІ в 1782 р. доручила охорону кордонів військовим козачим частинам, а в другу лінію поставила особливу сторожу із військовонайманих. Вони вели боротьбу із контрабандою. З 1822 р. митна охорона комплектувалася із польових частин діючої армії; козачі частини створювали другу лінію охорони.
В 1827 році для митної охорони кордону впроваджується спеціальна прикордонна сторожа, яка підпорядковувалась Міністерству фінансів. Також була так звана корчемна сторожа, яка влаштовувала засідки на дорогах для затримання контрабандистів [17, с. 7]. У 1788 р. Імператриця Катерина ІІ створила прикордонну митну варту на західному кордоні шляхом заснування "Особливої митної прикордонної мережі та варти для запобігання таємного перевезення товарів".
Але чи завжди достатньо лише майнових санкцій, якщо контрабанда дійсно наносить значну шкоду державні казні? Розмірковуючи над даним питанням Маркіз Цезарь Беккарія приходить до висновку, що лише майнових санкцій недостатньо для протидії контрабанді.
"Контрабанда наносит слишком большой вред казне, а казна с трудом изыскивает источники для покрытия расходов, и все свои убытки возмещает с народа, который несет, следовательно, тяжесть увеличения налогов. Поэтому при несостоятельности вознаградить за вред, виновные в контрабанде могут быть подвергаемы тюремному заключению и даже временной неволе. Однако, за провоз контрабандного табаку виновных нельзя помещать в одну тюрьму с убийцами и разбойниками, а по свойству преступления лучше подвергать принудительным работам в пользу той казенной регалии, какая нарушена." [110, с. 115].
Звертаючись до "Уголовного Уложення" від 22 березня 1903 р. під редакцією видатного вченого Н.С. Таганцева необхідно зазначити, що в законодавстві того часу контрабанда розглядалась не тільки як порушення митних правил чи економічних інтересів. В главі 12 згаданого документу, яка називалася "О нарушеній, постановленій організующіх общественное спокойствіе" в ст. 249 зазначена міра покарання за "участіе в шайке составівшейся:... 4) для водворенія контрабанди". Дана стаття передбачала покарання - виправним домом на строк не більше трьох років.
Необхідно також зазначити, що автор дає чітке поняття шайки, його розмежування з іншими злочинними "сообществами", чого до нього в документах такого рівня не робив ні один правознавець.
Отже: 1. "Шайка отличается от родового понятия сообщества тем, что составляется для учинения нескольких преступлений или проступков, которые могут быть или определены в отдельности, или намечены в их общих родовых чертах".
2. "Образуется на неопределенное время и имеет в себе такие типы участников: подстрекатели, совершители, пособники".
3. Наказание за участие в шайке будет более строгим, если совершенное деяние требует более строго наказания" [213, с. 75].
Порівняно із вітчизняним, зарубіжне законодавство щодо контрабанди мало певні особливості. На наш погляд, цікавим у порівнянні може виглядати відображення цього питання у Німецькому законодавстві.
Під поняттям контрабанди за Німецьким Митним Уставом 1869 р. визнається спроба ввезти, вивезти чи провезти транзитом певні товари (§134 глави І). Спроба не сплатити податки при ввезенні чи вивезенні товарів признається дефраудацією (§135 глави І того ж Уставу). В цих випадках контрабандні товари конфіскуються. За заборонені товари стягується пеня в розмірі подвійної їх вартості. За товари, що обкладені митом, стягується мито у повному обсязі, а також чотирьохкратна грошова пеня.
Товар поділявся на певні види в залежності від:
1. Походження;
2. Обов'язковості клеймлення;
3. Специфіки митного регулювання:
а) дозволений чи заборонений до ввезення чи вивезення;
б) оподатковуваний чи безподатковий;
в) такий, що відповідає чи не відповідає митному маркуванню;
г) заборонений чи дозволений до повернення.
В згаданому Уставі були спеціальні норми, що виділялися в залежності від предмету контрабанди: а) контрабанда холодної та вогнепальної зброї; б) чаю, спиртових виробів; в) наркотичних засобів; г) іноземних гральних карт, вітчизняної золотої, срібної та мідної монети, іноземних грошей.
"Виновный в водворении из-за границы мимо таможенных учреждений или хотя и через таковыя, но с сокрытием от таможенного контроля билетов иностранных лотерей или иностранных займов с выигрышами или премиями и промессов на оные, а равно выпущенных за границей иностранными частными обществами и учреждениями акций, облигаций и других ценных бумаг, водворение коих в установленном порядке признано Министром финансов, по соглашению с Министром иностранных дел, недозволенных, наказывается отобранием контрабандою водворенных билетов, промессов, акций, облигаций и других ценных бумаг" (ст. 1080 згаданого Уставу).
Дія, як ознака об'єктивної сторони контрабанди, окрім переміщення товару через державний кордон, включало і інші дії. Спосіб був кваліфікуючою ознакою та характеризувався, згідно ст. 1069 Митного Уставу:
а) водворением товаров мимо таможенных учреждений на вьючных животных, либо лошадях;
б) посредством сокрытия при провозе контрабандных товаров в помещениях, особо для их сокрытия приспособленных, а также прикрытием товара таможенными документами, относящимися к другому товару".
Суб'єктом контрабанди за Уставом 1910 року визнавалось декілька категорій осіб.
Власник контрабандного товару, що перебуває в Імперії;
Також "производитель, проноситель оных или принявший к себе на сбережение, если хозяин товаров неизвестен, равно когда последний хотя и открыт расследованием, но не по указанию лиц, провозивших, проносивших или принявших к себе контрабандные товары."
Власник торгового чи промислового закладу, де було знайдено контрабандні товари. Якщо заклади були власністю акціонерного товариства, в такому разі покаранню підлягала особа, що безпосередньо винна у вчиненні контрабанди. В разі несплати пені чи "взыскания в течение одного месяца со времени вступления в законную силу судебного приговора, при отсрочке же в день наступления срока, ли в случае необнаружения виновных, денежная пеня или взыскание обращаются на означенное общество или товарищество" (ст. 1061 Митного Уставу).
За Митном Уставом контрабанда поділялась на адміністративно та кримінально карану. Кримінально караною контрабанда була якщо:
а) виконавець зберігав чи приймав для збуту контрабандні товари, та за торгівлю завідомо контрабандними товарами "по привычке" чи як промисел (ст. 1068 Митного Уставу).
б) шляхом ввезення товару на в'ючній скотині чи конях повз митні установи, шляхом приховування чи провозу контрабандних товарів в приміщеннях, особливо для їх приховування пристосованих, а також прикриття товару митними документами, що відносились до іншого товару (ст. 1069 Митного Уставу).
в) при участі декількох осіб. Особою, що мала під час провозу чи пронесення товару повз митні установи зброю (ст. 1070 Митного Уставу).
г) член шайки, яка організувалася для ввезення контрабандних товарів.
(ст. 1071 Митного Уставу).
Слід зазначити, що винний за останньою статтею ніс покарання як за Уголовним Уложенням (ст. 279 ), так і за Митним Уставом.
Покарання за згаданою Постановою було повністю витримано в дусі того часу: нижня межа позбавлення волі - не менше трьох з половиною років із суворою ізоляцією, а при наявності обтяжуючих обставин (до речі види чи перелік яких на той момент ніде та ніким не регламентувалися зауваження авт.) застосовувалась найвища міра покарання. Виключення робилося лише для однієї категорії осіб: "В качестве единственного признака, допускающего отступления от вышеизложенных дел упомянутых категорий как для трибуналов, так и губернских исполнительных комитетов, установить социальное происхождение и классовую принадлежность привлекаемых и осужденных лиц с тем, чтобы в отношении лиц пролетарского и полупролетарского происхождения суровость репрессии ослаблялась, в отношении же должностных лиц и представителей спекулятивного мира осуществлялась бы со всей неукоснительностью и последовательностью" [190, с. 45].
Декретом ВЦВК від 06 грудня 1922 р. ВНК була скасована, а її функції, в тому числі і по боротьбі з контрабандою покладено на Державне політичне управління при НКВС РРФСР [17, с. 13].
В 1922 р. був прийнятий перший Кримінальний кодекс РРФСР. З прийняттям даного кодексу закінчено період пошуку місця норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду. З цього часу це, при наявності певних ознак, кримінально-правова норма. Склад злочину контрабанда ст. 97 увійшов до глави 1 "Державні злочини" в розділ "Злочини проти порядку управління". Саме суспільно-небезпечне діяння в кримінальному законі не описувалося.
В ст. 97 КК РРФСР йшлося про контрабанду лише в загальних рисах - як порушення законів і постанов про провіз товарів через кордон, а саме: "Нарушение законов и обязательных постановлений о ввозе за границу или провозе за границу товаров - карается принудительными работами на срок до трех месяцев, соединенными с конфискацией целиком или части товаров или штрафом до 300 рублей золотом. Те же действия, совершенные в виде промысла или совершаемые должностными лицами, или если участники их, совершая их в первый раз, были вооружены, или если предметом провоза явились предметы, указанные в ст. 10 декрета Совета Народных комиссаров от 17 октября 1921 г., - карается лишением свободы на срок не ниже трех лет со строгой изоляцией или, при отягчающих обстоятельствах, высшей мерой наказания" [178, с. 128].
З тексту статті видно, що основною метою кримінально-правової норми була охорона монополії зовнішньої торгівлі, закріпленої декретом РНК РСФСР від 22 квітня 1918 р. "Про націоналізацію зовнішньої торгівлі" [188, с. 432].
Таким чином, диспозиція даної статті була бланкетною, для її застосування потрібно було звернутися до правових актів, регулюючих вивіз товарів за кордон та ввіз їх з-за кордону. Ст. 97 КК РРФСР встановлювала диференційовану відповідальність за контрабандну діяльність. Ч. 1 ст. 97 згаданого кодексу визначала відповідальність за просту (без обтяжуючих обставин) контрабанду, що каралась виправними роботами на строк до 3-х місяців з частковою чи повною конфіскацією контрабандних товарів і штрафом в 300 рублів. Ч. 2 ст. 97 передбачала відповідальність за кваліфіковану контрабанду. До кваліфікуючих обставин можна віднести вчинення контрабанди у вигляді промислу, чи посадовою особою, чи якщо учасники, що вчинили контрабанду перший раз, були озброєні, чи якщо предметом були товари, заборонені до вивозу.
За кваліфіковану контрабанду передбачалось покарання у вигляді позбавлення волі на строк не нижче 3 років з суворою ізоляцією та з конфіскацією всього чи частини майна, чи при обтяжуючих обставинах - найвища міра - розстріл.
Досить цікавим, з оглядом на заходи боротьби з контрабандою на той час, є вислів начальника Головного митного управління А.І. Потяєва: "С контрабандой нельзя покончить репрессивными мерами. Контрабанда - это экономическая категория. Ее ликвидация тесно связана с подъемом народного хозяйства страны" [137, с. 76]. Ця цитата цікава тому, що в ній втілено відношення до недосконалості даної норми, по-друге, наголошено на зовсім інші приналежності контрабанди, а саме, що контрабанда є злочином господарським.
Щодо подій в Україні необхідно зазначити, що 9 січня 1918 р. Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну "самостійною, не від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу". IV Універсал визначав основні засади самовизначення, державного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі в економічній, торговельній і податковій сферах. "Однині Народна Українська Республіка, - зазначалося в Універсалі, - бере у свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитися з-за кордону і вивозитися за кордон, вестиме сама держава наша".
МК СРСР не передбачав кримінальної відповідальності за контрабандне ввезення в СРСР наркотичних засобів, хоч на практиці такі випадки були.
Верховна Рада СРСР 05 травня 1964 р. затвердила новий МК СРСР. В ньому більш широко надано визначення "контрабанди". Доречі, поряд з переміщенням предметів поза митними установами, або з приховуванням від митного контролю предметів, які заборонені до ввезення або вивезення, контрабандою визнаються предмети, які переміщуються з обманним використанням митних та інших документів, які перевозяться не під своїм найменуванням; незадекларовані передачі; антикварні і валютні цінності; а також зберігання іноземних вантажів в кількості, що перевищує звичайну норму споживання, якщо власник вантажу не довів законне їх отримання; ввезення товарів на незаконно вивезену валюту, товарів, отриманих по бартерним операціям [7, с.44].
Кримінальне законодавство щодо боротьби з контрабандою, що склалося до 1928 р. залишалося незмінним на протязі тридцяти років - до прийняття Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Закону "Про кримінальну відповідальність за державні злочини".
Порівняно з Положенням про злочини державні 1927 р., МК України 1928 р., Закон щодо кримінальної відповідальності 1958 р. вніс значні зміни в кримінально-правову норму, що регламентувала відповідальність за контрабанду. В кримінальне законодавство було повернено визначення даного злочину. Також було переглянуто
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди"
  1. ЗМІСТ
    Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди...15 1.2. Теоретичні та прикладні проблеми кримінальної відповідальності за контрабанду...56 Висновки розділу 1...67 РОЗДІЛ 2. Контрабанда як склад злочину...73
  2. . Юридичний аналіз складу злочину "Контрабанда"
    соціальні властивості заподіяної злочином суспільно небезпечної шкоди, підстави та критерії вибору об'єктів кримінально-правової охорони і засобів захисту, а також побудови кримінального закону і кваліфікації злочину [79, с. 11]. Але необхідно додати, що процес господарської діяльності може здійснюватись і у міждержавних формах, тому шкода від контрабанди може завдаватися суспільним відносинам
  3. Поняття і особливості принципів екологічного права
    виток України в умовах побудови ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з тим не можна до вирішення даного питання підходити прямолінійно. Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення багатьох економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного стану в
  4. Поняття і особливості принципів екологічного права
    виток України в умовах побудови ринкових відносин не дозволяє це зробити. Уявляється, що пріоритетність вирішення екологічних завдань перед іншими має бути непорушною. Разом з тим не можна до вирішення даного питання підходити прямолінійно. Пріоритетність екологічних вимог обумовлена й тим, що вирішення багатьох економічних та соціальних завдань безпосередньо залежить від екологічного стану в
  5. 8. Обмеження міжнародної правосуб'єктності і міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень
    виток від повної відсутності такої, до часткової правосуб'єктності, а потім до повної правосуб'єктності з усіма властивими їй елементами. Статус домініону мали самоврядні території Британської імперії Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз, Ньюфаундленд. Протекторат (заступницькі відносини) - це договірні відносини між двома державами (сильною і слабкою), що встановлюють
  6. 16. Джерела міжнародного права.
    виток і конкретизація закріпленого вперше в Статуті ООН принципу самовизначення народів і націй йшли шляхом створення звичаєвої норми, основою якої став текст Декларації пронадання незалежності колоніальним країнам і народам, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 1969 році. Водночас договір і звичай мають дуже суттєві розходження: - ці розходження кореняться в засобах створення договірної і
  7. § 2. Предмет науки криміналістики
    соціальній діяльності люди розрізняються за образом дії, предметами і прийомами та їхнім використанням і застосуванням, які при масовому спостереженні набувають закономірного характеру причини та наслідків. Виникнення слідів при учиненні злочину - процес динамічний, і всякий рух, а також взаємодія супроводжуються відображенням, тобто появою змін у матеріальному середовищі. Цей процес відбувається
  8. § 1. Підприємництво як вид господарської діяльності
    виток з 70-х років XX століття привів до створення потужного сектора великих підприємств, однак не витіснив малих підприємств у жодній розвиненій країні. Усюди існує своєрідна дуалістична економіка, що складається з малих і великих підприємств. Є підстави стверджувати, що обидва сектори перебувають у суперечливій єдності. Функціонування великих і малих підприємств з ринковим механізмом потребує
  9. § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
    витоки в давнині. Вже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівності людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу обґрунтовувалася рівність людей однаковими природними умовами їхнього походження з Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.), її розвиток сприяв
  10. § 1. Правовий статус особи
    соціальні (економічні, політичні, ідеологічні та ін.) і спеціально-соціальні (юридичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи. Існують різні підходи до питання про співвідношення правосу-б'єктності і правового статусу: одні вчені вважають правосуб'єкт-ність передумовою правового статусу, другі схильні включати її в правовий статус як