| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Криміналістика України в ХІХ - поч. ХХ століття |
||
|
Криміналістична література. Криміналістика, як самостійна наука, бере свій початок з кінця XIX ст. засновниками вважаються австрійський професор Ганс Грос (1847 - 1915) та французський криміналіст Альфонс Бертильон (1853 - 1914), які зробили великий внесок у створення цієї нової, важливої для правосуддя науки. Але слід відзначити, що чимало в цьому напрямку було зроблено вченими ? практичними працівниками багатьох країн, у тому числі Росії та України. Формування криміналістичних знань нерозривно пов'язано з розвитком кримінально-процесуальної науки. Саме в працях процесуалістів порушувались питання стосовно прийомів збирання, виявлення ? дослідження речових доказів, тактики проведення окремих слідчих дій тощо. Одними з перших в Росії такими роботами були праці П. Раткевича "Зерцало правосуддя" (1805), невідомого автора "Керівництво по слідчій частині" (1831), М. Орлова "Досвід короткого керівництва для проведення слідств" (1833), Я. І. Баршева "Iідстави карного судочинства з застосуванням до Російського карного судочинства" (1841), М. Калайдовича "Вказівки для проведення судових слідств" (1849), Е. Ко-локолова "Правила ? форми про проведення слідств, складені по Зводу законів" (1850). Активного розвитку наукові дослідження засобів боротьби зі злочинністю одержали у другій половині XIX ст. Цьому сприяли судова реформа 1864 р. та досягнення науки, в першу чергу, в галузі хімії та судової медицини. В цей час з'являються як вітчизняні, так ? перекладні зарубіжні роботи, присвячені різним аспектам криміналістики. Серед них - двотомна праця А. А. Квачевського "Про кримінальне переслідування, дізнання ? попереднє дослідження злочинів Судовими Статутами 1864 р." (Спб. 1866-1869), в якій автор велику увагу приділив розгляду криміналістичних засобів розкриття злочинів, підкреслюючи, що їх якість "повинна бути такою, щоб ними не порушувався закон". В 1868 р. побачила світ книга І. М. Угрюмова "Розширене керівництво з проведення кримінальних слідств", а через два роки - робота судового слідчого П. В. Макалінського "Практичне керівництво для судових слідчих, перебуваючих при окружних судах", де розглядалися різноманітні криміналістичні прийоми ? рекомендації щодо роботи з доказами ? давалась докладна аргументація їх застосування. Заслуговує на увагу ? книга А. Наке "Судова хімія. Відкриття ядів, дослідження вогнепальної зброї, підробки документів, сплавів, харчових припасів ? визначення плям" (1874). Серед опублікованих у той час робіт були ? праці українських вчених. В 1870 р. вийшла монографія доцента кримінального права Харківського університету Л. Е. Владімірова "Про значення лікарів-експертів у кримінальному судочинстві", де автор, розглядаючи роль ? значення експертів у судовому процесі, зокрема стверджував, "що експерт не є свідок, а науковий суддя спеціальної сторони справи" і ставив питання про необхідність закріплення в законодавстві процесуального положення експерта, як учасника судового процесу, де "повинні бути вироблені його права ? обов'язки" , подальші розробки в цьому напрямку Л. Е. Владіміров втілив у своїй наступній роботі "Вчення про криміналістичні докази: Особлива частина. кн. 1. Особистий судовий огляд ? висновки експертів" (1886). Характерно що в цій книзі, розглядаючи проблеми пізнання істини при проведенні розслідування, вчений першим вказує на застосування такого методу пізнання, як спостереження. В 1871 р. кандидат законознавства Київського університету В. Сокольський видав монографію "Найголовніші моменти в історії повального обшуку", професор психіатрії при Харківському університеті П. І. Ковалевський надрукував наукову працю для медиків та юристів "Судово-психіатричні аналізи" (X. 1880), в якій наводив багато прикладів із своєї довголітньої експертної практики. В 1891 р. у Києві вийшла книга "Короткий курс судової медицини за новітніми джерелами", а через три роки в Одесі з'явилася праця М. Шимановського "Фотографія в праві ? правосудді". В тому ж, 1894 р., в С-Петербурзі була надрукована книга професора Київського університету М. О. Оболонського " Посібник при судово-медичному дослідженні трупа ? при дослідженні речових доказів". В 90-х роках видаються різноманітні інструкції, керівництва по розшуку, дізнанню ? слідству. Так, в 1888 р. київський прокурор М. О. Шепелєв ввів в дію "Інструкцію чинам поліції Київської судової палати по виявленню ? дослідженню злочинів", в якій давалися вказівки щодо розслідування найбільш небезпечних злочинів. Аналогічні інструкції були видані харківським прокурором В. Давидовим (X. 1898) та іншими. Серед зарубіжних праць, які мали значний вплив на вітчизняну криміналістику, необхідно вказати насамперед на книгу Ганса Гроса "Керівництво для судових слідчих, членів загальної ? жандармської поліції". Ця праця в перекладі на російську мову вийшла трьома випусками у Смоленську протягом 1695 - 1897 років. В ній автор не тільки узагальнив досвід слідчої роботи, який мався на той час, але й запропонував використовувати в слідчій практиці такі, розроблені ним ? деякими його попередниками тактичні ? технічні прийоми, які вбирають у себе дані різних (переважно природничих) наук, спеціально пристосованих для розслідування злочинів. Створену нову галузь знання Грос визначив як науку "про реальності кримінального права", основану на змішаному правовому ? природньо-історичному методі, що має своїм предметом фактичну сторону злочину ? відомості, необхідні при проведенні окремих слідчих дій. Згідно з таким розумінням криміналістики, він до предмету відносив: вчення про виявлення і використання речових доказів, включаючи правила роботи зі слідами, підробленими документами тощо; вивчення окремих видів злочинів; питання, що відносяться до побуту злочинців (вивчення жаргону, марновірств тощо). Цю науку Грос назвав криміналістикою. Серед монографій вказаного періоду широко відомі були роботи видатного російського вченого Е. Ф. Буринського (1849 - 1912) "Судова експертиза документів" (1903), А. І. Вайнгарта "Кримінальна тактика" (1910), С. М. Трегубова "Основи кримінальної техніки" (Х. 1915) С.М.Трегубова "Основи кримінальної техніки", Б.Л.Бразоля "Нариси по слідчій частині" (1916), а також перекладені на російську мову книги зарабіжних криміналістів Р.А.Рейса "Мовний портрет" (1911), "Наукова техніка розслідування злочинів" (1912) В системі поліцейських ? жандармських установ використовувалися роботи ? вітчизняних криміналістів: монографія повітового поліцейського виправника І. М. Снегірьова "Про сиск" (1908), книга поліцейського генерала В. І. Лєбєдєва "Мистецтво розкриття злочинів" (І. Антипометрія. II. Судово-поліцейська фотографія. III. Дактилоскопія.), яка вийшла трьома випусками (1909 - 1912). Відзначимо, що Лебєдєв вперше в російській криміналістичній літературі дав визначення криміналістики, розглядаючи як науку, якою "розроблюються методи виявлення ? дослідження різних видів слідів (рук, ніг), з'ясування винних у злочинах, реєстрації злочинців ? установлення "самоособистості", прийоми кримінального дізнання (розпитування знаючих осіб ? свідків, допит обвинувачуваного, обшуки, виїмка ? огляди) ?, нарешті, особливі методи розслідування деяких категорій злочинів професійних властивостей - словом, розглядаються ? систематизуються прийоми кримінального сиску, метою якого є розкриття злочинів або вияснення істини події". A Україні в першому десятиріччі ХХ ст. серед робіт, в яких порушувались криміналістичні проблеми, були праці Г. Н. Брейтмана, В. В. Фон Ланге, Г. М. Рудого. В літературі ці твори ще не розглядалися, тому дамо їм коротеньку характеристику. Праця Г. Н. Брейтмана "Злочинний світ. Нариси з побуту професійних злочинців" (К. 1901) присвячена розгляду тактичних прийомів, якими користуються професійні злочинці: кишенькові злодії ("марвіхери", "мойщики"), конокради, аферисти, шахраї тощо. Книга колишнього начальника харківської сискної поліції В В. Фон Ланге "Злочинний світ. Мої спогади про Одесу ? Харків" (Одеса 1906) хоча ? відноситься до жанру спогадів, але в ній автор не тільки розповідає про техніку розкриття того чи іншого злочину, але й дає докладну характеристику різним категоріям злочинців: убивцям, розбійникам, грабіжникам, злодіям, шахраям, фальшивомонетникам, винокурам тощо, розкриваючи професійні таємниці їх злочинної діяльності. В 1905 р. за розпорядженням Київського поліцеймейстера було видано окремою книгою "Звіт про діяльність сискного відділення київської міської поліції за 1902, 1903 ? 1904 рр.", автором якого був завідуючий сискним відділенням колежський секретар Г. М. Рудой. Ім'я цього українського криміналіста-практика, як ? його праця, до недавнього часу залишалися невідомими для вчених, незважаючи на те, що він зробив значний внесок в розвиток не тільки української, але e російської криміналістики. "Звіт" за своїм обсягом ? змістом більше нагадує наукову монографію ніж службовий документ. Складається він з 12-ти глав, де, крім питань організації ? діяльності сискного відділення розглядаються такі види злочинів, як підпали, конокрадство, бродяжництво, жебрацтво, проституція, підпільна адвокатура та інші злочини, а також чинники, що заважають успішній боротьбі зі злочинністю. Важливе місце в "Звіті" займає проект організації дактилоскопічних бюро в Російській імперії, підготовлений автором ? направлений керівництву київської поліції ще в кінці 1903 р. Для сьогодення значення роботи Г. М. Рудого полягає в тому, що вона вносить окремі зміни в існуючі в науковій літературі твердження, стосовно деяких питань історії вітчизняної криміналістики. Посилаючись на це джерело, можна впевнено говорити, що перше в Росії дактилоскопічне бюро було організоване в Києві ? чини київської сискної поліції першими в Російській імперії для розкриття злочинів використовували слідчий чемодан та службово-розшукових собак. (Докладніше про це ще буде йти мова). В 1910 р. у Харкові вийшла монографія одного з засновників криміналістичного напрямку в судовій медицині професора Харківського університету М. С. Бокаріуса (1869 - 1931) "Судово-медичні мікроскопічні ? мікрохімічні дослідження речових доказів", а через п'ять років книга "Судова медицина у для юристів" (Х. 1915). До довідкових книг належать ? видані в 1913 р. Департаментом поліції п'ять випусків розшукових альбомів: Випуск ? - "кишенькові злодії (марвіхери)", II - "Злодії зломщики (шніфери)", III - "Шахраї - аферисти", ІV - "Коно ? худобо-кради" та V - "Грабіжники ? убивці". Ці альбоми призначені виключно для службового користування ? містять фотографії професійних злочинців за їх кримінальною спеціалізацією. В них також описуються способи скоєння злочинів, які найчастіше зустрічаються в практиці, ? ті тактичні прийоми, якими в більшості випадків користуються злочинці. Для прикладу розглянемо один з них - розшуковий альбом "Кишенькові злодії (марвіхери)". Він в першу чергу призначався: для встановлення особи (впізнання) вже затриманих кишенькових злодіїв; виявлення особи ? злочинної діяльності перебуваючих на волі професійних злодіїв, за якими встановлено нагляд поліції; встановлення винних в скоєнні кишенькових крадіжок, шляхом пред'явлення потерпілим ? свідкам фотокарток, уміщених в альбомі. В передмові між іншим говорилося, що "одне находження в альбомі фотокартки якої-небудь особи не може служити підставою для затримання чи приводу", а тільки вказує, що ця особа є професійним злодієм ? oiio "необхідно мати нагляд з метою попередження і припинення скоюваних ним злочинів". В розшуковому альбомі містилося 419 фотокарток професійних кишенькових злодіїв (в профіль та анфас) молодого та середнього віку, зареєстрованих в столичних ? губернських сискних відділеннях переважно за останні п'ять років до випуску альбома. Зліва ? внизу кожної фотокартки поміщалися такі дані: звання (міщанин тощо), ім'я, по-батькові, прізвище, рік народження або вік в момент фотографування, зріст (в метрах ? сантиметрах), колір волосся, бороди; коли ? в якому місці був зареєстрований або затриманий; форма носу (УГ-ПРЯМ-ВИ) і перша характерна прикмета правого вуха (за спрощеною системою А. Бертильона). Саме від форми спинки носа ? особливостей вуха залежав спосіб розташування фотокарток. Для цього в альбомі була таблиця, яка служила керівництвом для визначення форми носа ? вуха. Крім того, під фотокарткою вказувалася дактилоскопічна формула ? особисті прикмети, а також порядковий номер. Останній полегшував знаходження потрібної сторінки альбома. Поліцейським чинам особливо рекомендувалося не шкодувати часу на вивчення прикмет злочинців. "Необхідно завжди пам'ятати,- підкреслювалося у альбомі,- що головна умова успішного впізнання злочинця по фотокартці, швидкого розшуку його на очі серед тисячі інших полягає в тому, щоб чітко знати його зовнішність, вміло ? уважно вивчати риси його фізіономії, додержуючись системи "словесного портрету" . |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Криміналістика України в ХІХ - поч. ХХ століття" |
||
|
||