Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоСудова психіатрія → 
« Попередня Наступна »
В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004 - перейти до змісту підручника

§ 2. Методи пізнання в юридичній психології

Роль методів у розвитку будь-якої науки величезна. "Метод, - писав І. Павлов, - найперша основна річ. Від методу, від способу дії залежить вся серйозність дослідження. При хорошому методі і не дуже талановита людина може зробити багато. А при поганому методі і геніальна людина буде працювати марно і не отримає цінних, точних даних"1.

Можна стверджувати, що розвиток юридичної психології як науки безпосередньо залежить від її методичної оснащеності. Тому кожен дослідник, пошуковець, практик повинен уявляти методичні можливості юридичної психології, вміти вибрати, а коли необхідно, і розробляти у відповідності з метою і завданнями дослідження конкретні методики. Для цього потрібно мати чітке уявлення про систему методів, яка використовується для пізнання в юридичній психології.

Оскільки метод є способом досягнення певних результатів у пізнанні та практиці і він завжди містить дві органічно пов'язані сторони - об'єктивну і суб'єктивну2, виділяють теоретичні й емпіричні методи дослідження (рис. 2).

Загальнонауковий метод

Моделювання

Кібернетичний метод

Математичний метод

гі о

ял но

аи

нс

із п

С

и но

дч ои

т ди

71

е ид Мри ю

ні

ч и ір пі

м

Е

Спостереження

Експеримент

Опитування: бесіда, інтерв'ю, анкетування

Аналіз результатів діяльності

Тестування

Рис. 2. Класифікація методів пізнання

Павлов И. П. Полн. собр. соч. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1951. - Т. 5. - С. 26. Копнин П. В. Гносеологические и логические основы науки. - М.: Мысль, 1974. -

С. 512.

Теоретичні методи психолого-правових досліджень дозволяють за зовнішньою стороною соціально-психологічних явищ розглянути їхню суть, в одиничному знайти загальне, виявити внутрішній зв'язок і закономірність. Розглянемо стисло зазначені теоретичні методи дослідження.

Загальнонауковий логічний метод дозволяє, спираючись на дані конкретного вивчення будь-якої юридичної справи, виявити ті психологічні закономірності державно-правових явищ і процесів, які не лежать на поверхні, а проявляються як їхня тенденція, сутність. У психолого-правовому дослідженні логічний метод виражається через аналіз і синтез, порівняння і класифікацію, систематизацію і узагальнення, абстрагування і конкретизацію.

Достоїнство теоретичного аналізу і синтезу полягає в тому, що застосування діалектичної логіки при якісному вивчення фактів дає можливість охопити одночасно велику кількість даних і проникнути в їхню суть, провести мислену реконструкцію досліджуваного, вичленити ознаки, властивості, сторони, які цікавлять. Теоретичний аналіз дозволяє юридичному працівникові розкласти явище, що вивчається, на елементи, викрити його структуру і специфіку. При психолого-правовому аналізі встановлюються причинні зв'язки із зовнішніми і внутрішніми факторами і протиправною поведінкою. Аналіз конкретних обставин, наприклад злочину, психологічних особливостей особистості злочинця чи потерпілого є першим кроком в установленні психологічної сутності скоєного злочину.

Теоретичний синтез дозволяє досліднику чи практику відтворити психолого-правове явище в цілому, в системі найбільш суттєвих зв'язків і опосередкувань, обґрунтувати ту чи іншу концепцію. Синтез допомагає спеціалісту в царині юридичної психології виявити загальні положення, наприклад особливості психологічного аспекту скоєного правопорушення, показань свідків тощо.

Аналіз і синтез використовуються під час всього процесу вивчення предмета пізнання. Найактивніше цей метод застосовується при зборі й опрацюванні емпіричних фактів, розкритті зв'язку між ними, що дає змогу зробити певні висновки і практичні рекомендації. Для того щоб дослідник успішно використовував аналіз і синтез, йому необхідно оволодіти законами логіки, основними формами і прийомами пізнання психолого-правових явищ. Лише тоді він зможе зробити обґрунтовані судження і висновки, надати висунутим положенням переконливість і доказовість, забезпечити передбачення результатів дослідження, визначити способи перевірки цих результатів.

Аналіз і синтез, як правило, проявляються в різних розумових операціях, серед яких слід назвати порівняння і класифікацію. Порівняння - це зіставлення одного поняття (явища, факту) з іншим поняттям (явищем, фактом) для встановлення схожості чи відмінності. На початковому етапі вивчення будь-якого психолого-правового явища багато психологічних моментів виявляється шляхом порівняння з типовими, відомими спеціалісту загальними й особливими тенденціями. У ході класифікації на основі виділення головних і другорядних ознак визначаються групи чи класи тих або інших явищ. Зокрема, за допомогою класифікації можна встановити характер психічного розвитку підлітка, стан психіки правопорушника, рівень розвитку малої групи, члени якої не додержують правові вимоги та ін.

Використовуються в юридичній психології і такі розумові операції, як систематизація й узагальнення. Систематизація - це групування, приведення в систему тих чи інших особливостей і проявів за будь-якими ознаками (як правило, для систематизації виділяють основні, головні й додаткові, другорядні ознаки).

Узагальнення - це об'єднання різних фактів, які характеризують психолого-правове явище, що вивчається, виділення на цій основі головних із них.

Серед різних розумових операцій, притаманних логічному методу пізнання, в юридичній психології застосовуються абстрагування і конкретизація. Вони тісно пов'язані з аналізом і синтезом, але виконують своє специфічне призначення. Відомо, що абстрагування - це мислене відволікання будь-якої ознаки, властивості предмета від самого предмета чи інших його властивостей або ознак з метою більш глибокого вивчення складних психолого-правових явищ, де застосування технічних засобів, апаратури обмежене чи неможливе. Наприклад, можна створити ідеалізований об'єкт, який не існує в реальній практиці, але дає уявлення про ідеал (модель "ідеальної психіки людини"), а потім використовувати ідеалізований об'єкт при оцінці психіки особистості, яка постала перед судово-психологічною експертизою. Конкретизація - це застосування теоретичних знань стосовно конкретної ситуації з тим, щоб уточнити, поглибити її розуміння. Як приклад конкретизації можна навести використання теорії акцентуації характеру до конкретного правопорушника чи використання теоретичних положень про темперамент для виявлення типу темпераменту конкретного підсудного і т. ін. Взаємозв'язок абстрагування і конкретизації зумовлений самим процесом пізнання: від чуттєвого сприйняття конкретного до абстрактного мислення. Коли окремі ознаки, сторони предмета вивчені, починається новий етап у пізнанні: рух від абстрактного до конкретного. Саме це конкретне і дає результатам дослідження вихід у суспільну практику.

За останні роки все активніше в психолого-правових дослідженнях застосовують метод моделювання. Суть його полягає в установленні схожості явищ (аналогії), адекватності одного об'єкта іншому в певних відносинах і на цій основі перетворення простого за структурою і змістом об'єкта в модель більш складну (оригінал). Спеціаліст у царині юридичної психології отримує можливість перенесення даних за аналогією від моделі до оригіналу. Модель - це допоміжний засіб, який в процесі пізнання дає нову інформацію про основний об'єкт вивчення. При цьому дослідник, виявивши характерні риси, властивості, ознаки існуючих психолого-правових явищ, починає пошук нового їхнього компонування, поєднання, моделює принципово новий стан явища, що вивчається. Так виникають мо-делі-гіпотези, які носять передбачливий характер і потребують перевірки, моделі-концепції, що перетворюються в науково обґрунтовані теорії. У психологічній літературі виділяється розумовий експеримент - особливий вид моделювання. В його зміст вкладається співвідношення між теоретичними й експериментальними даними, отриманими в дослідженні, і моделлю, яка імітує ті ситуації, котрі могли б виникнути при реальному експериментуванні. Така ідеальна модель дає змогу виявити найважливіші зв'язки і співвідношення в об'єкті, що вивчається, пояснити і конкретизувати вже наявні прийоми і правила.

Моделювання - складний процес через різноманітність і складність самих психолого-правових явищ і процесів, що вивчаються. Однак необхідність застосування цього методу стає все відчутнішою і нагальнішою. Моделювання є сенс здійснювати в тих умовах, коли:

а) експеримент над об'єктом, який цікавить спеціаліста, з якихось причин неможливий безпосередньо (наприклад, недоступний фізично в даних умовах, існують перепони морального чи ін- шого характеру);

б) експеримент над об'єктом вимагає невиправдано великих ви- трат часу і засобів;

в) експеримент над моделлю забезпечить точніші результати.

Метод моделювання дозволяє вивчати психологічні явища за допомогою моделей матеріальних, знакових та ідеальних (уявних).

В юридичній психології, як показує практика, більшою мірою застосовні ідеальні моделі, а не матеріальні. Вони будуються у свідомості дослідника, тому їх можна вважати певною формою мислення, за допомогою котрого чуттєво-наочні уявлення строго логічно об'єднуються в цілісний образ.

Метод моделювання має велике значення для практичної юридичної психології, що вивчає такі проблеми, як предмет і місце, результати і наслідки правопорушення за допомогою моделей психологічних особливостей особистості звинуваченого, підсудного, потерпілого, свідка, модель психологічних особливостей скоєного злочину тощо.

Останнім часом до теоретичних методів в юридичній психології стали відносити і кібернетичний метод1. Раніше кібернетичний метод інтерпретувався як спосіб, за допомогою якого можна пізнати предмет, що цікавить під кутом зору можливості керування ним. Не випадково метод знайшов досить широке застосування в криміналістиці для вивчення можливостей управління поведінкою злочинця в ситуації виявлення злочину і викриття винного. Пізніше кібернетичний метод став використовуватися для інформаційного забезпечення правоохоронної і правозастосовної діяльності. Поширенню цього методу сприяло впровадження в діяльність органів юстиції і правоохоронних органів електронно-обчислювальної техніки. В юридичній психології застосування кібернетичного методу дає можливість проводити опрацювання різноманітної інформації, котра пов'язана, по-перше, з психологічним аспектом правової поведінки, по-друге, з психологічними особливостями особистості конкретного злочинця, по-третє, з психологічною стороною професійної діяльності юридичних кадрів. Цілком природно, що кібернетичний метод дозволяє також вирішувати задачі теоретичного характеру: висувати наукові гіпотези, проводити психологічне обслідування великої кількості різних верств і груп людей в регіоні та ін.

Близький до кібернетичного математичний метод, який широко і успішно використовується в таких науках, як соціологія, економіка, управління, маркетинг тощо. Цей метод відрізняється від багатьох

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. - М.: Новый юрист, 1998. - С. 51-52.

розглянутих раніше теоретичних методів насамперед тим, що є кількісним способом вираження тих чи інших ознак, властивостей, явищ, які вивчаються. В юридичній психології математичний метод дозволяє виразити кількісно різні психологічні вияви чи психолого-правові явища. Наприклад, психічні процеси, стани, що вивчаються, можна зобразити математичними символами і визначити кореляційний зв'язок між ними і тенденції їхнього розвитку, моделювати окремі психолого-правові явища. Елементи математичної статистики, теорія ймовірностей, теорія експертних оцінок, теорія рефлексивного управління та інші напрями математичної науки знаходять все більше застосування в юридичній психології.

Емпіричні методи пізнання психолого-правових явищ різноманітні. В юридичній психології в тій чи іншій мірі використовуються всі вказані на рис. 2 методи. Розглянемо їхній зміст, сфери застосування і вимоги, котрі слід враховувати в практичній діяльності юриста, який звертається до того або іншого методу.

Спостереження як метод пізнання передбачає цілеспрямовану фіксацію проявів поведінки однієї людини чи групи людей або ж окремих психолого-правових реакцій. Це складний процес: можна дивитися, але не бачити; в звичному, буденному побачити нове і т. д. Досвідчений спеціаліст оцінює конкретну особистість чи групу за сумою іноді ледве помітних зовнішніх проявів.

С. Рубінштейн відзначав: «У повсякденному житті, спілкуючись із людьми, ми орієнтуємося в їхній поведінці, оскільки ми нібито "читаємо" її, тобто розшифровуємо значення її зовнішніх даних і розкриваємо зміст тексту, отриманого таким чином у контексті, який має свій внутрішній психологічний план.

Це "читання" проходить поверхнево, оскільки в процесі спілкування з присутніми у нас виробляється більш-менш автоматично функціональний психологічний підтекст до їхньої поведінки»1.

При використанні методу спостереження в умовах процесуальної діяльності все набагато складніше, тому що людина спостерігається частіше за все в незвичній для неї обстановці і при цьому має бажання приховати свої справжні властивості й стан особистості.

Предметом психологічного спостереження виступають лише зовнішні компоненти поведінки чи діяльності:

Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. - С. 179-180. -

моторні (рухові) елементи практичних і гностичних дій: рухи, переміщення і нерухомі стани людей; швидкість і напрямок руху; дистанція між людьми; спільні дії групи і т. п.; -

мовні акти, їхній зміст, спрямованість, частота, тривалість, інтенсивність, експресивність, особливості лексичної, граматичної і фонетичної будови; -

міміка, жести, поза, пантоміміка, експресія звуків; -

зовнішні прояви деяких вегетативно-судинних реакцій: зблід-нення чи почервоніння шкіри, зміна режиму дихання, потовиділення тощо.

Предметом психологічного спостереження можуть виступати і ситуації, що виникають, наприклад, в умовах попереднього розслідування, при допиті звинуваченого, в ході бесіди зі свідками, при виконанні роботи засудженими та ін.

Спостереження може бути включене (спостерігач є учасником життєдіяльності групи; відомі випадки, коли в камеру до ув'язнених спеціально підсаджують людину, котра проводить спостереження за засудженими) і невключене (спостереження з боку), суцільне чи вибіркове, постійне чи тимчасове. Для отримання об'єктивних результатів при спостереженні необхідно заздалегідь визначити, яке психо-лого-правове явище буде вивчатися, скласти програму спостереження, визначити місце спостереження і його роль у середовищі осіб, які вивчаються, правильно фіксувати виділені ознаки, зовнішні прояви. Для реєстрації результатів спостереження можуть бути використані щоденники чи карточки спостереження, а також технічні засоби (магнітофон, фото- і кінознімання). Слід при цьому враховувати, що в умовах попереднього розслідування технічні засоби можуть застосовуватися лише в рамках процесуального закону.

В юридичній психології розрізняють також неопосередковане і опосередковане спостереження. У першому випадку спостереження здійснює особа, котра робить відповідні висновки за результатами спостереження. Так робить спостереження, наприклад, слідчий, інспектор ДАІ, співробітник відділу боротьби з економічними злочинами, інспектор митної служби та ін. Опосередковане спостереження суттєво відрізняється від неопосередкованого тим, що юрист отримує відомості про результати спостереження, зробленого іншими особами - психіатром, психологом і т. д. Характерна особливість опосередкованого спостереження полягає в тому, що його результати завжди оформляються документально (наприклад, у висновку психіатричної експертизи чи у висновку психолога). Важливо підкреслити, що зафіксовані в документах результати опосередкованого спостереження можуть бути використані як доказовий матеріал, тоді як результати неопосередко-ваного не можуть бути зафіксовані процесуально.

Успіх у використанні методу спостереження юридичними працівниками багато в чому залежить від об'єктивних, обстановочних і суб'єктивних факторів. Вирішальне значення належить суб'єктивним факторам, тобто якостям, здібностям, знанням, навичкам і вмінням особи, яка здійснює спостереження. Доцільно у зв'язку з цим згадати слова академіка А. Лосєва: "...Ніяка діалектика не врятує вас, якщо живі очі ваші... не побачать справжньої дійсності, яка зобов'язує вас".

Експеримент обґрунтовано вважається одним із важливих методів в юридичній психології. Під експериментом розуміється таке дослідження, коли навмисно чи планомірно викликається зміна психологічних станів, процесів, явищ, що вивчаються, і враховуються умови, в яких вони проходять. Експеримент дає змогу варіювати фактори, котрі впливають на людину чи групу людей, дає можливість відтворювати психолого-правове явище, що вивчається неодноразово.

Основна відмінність експерименту від спостереження в тому й полягає, що експериментальний метод передбачає активне втручання в діяльність чи поведінку досліджуваної особи або групи людей. Як відзначав І. Павлов, "...спостереження збирає те, що йому пропонує природа, досвід же бере у природи те, що йому потрібно"1. Інакше кажучи, при спостереженні дослідник повинен очікувати настання того чи іншого психічного чи психологічного явища, а при експерименті він може за чітко визначеною програмою зміни зовнішньої ситуації навмисно викликати потрібний психічний процес чи психологічне явище.

Методологічною базою експерименту в психолого-правовому дослідженні є концепція соціального детермінізму. Оскільки психічне і соціально-психологічне обумовлено сукупністю факторів, які детермінують конкретне явище, остільки, впливаючи на ці фактори і вивчаючи причинно-наслідкові зв'язки, дослідник може виявити структуру детермінації цього явища і роль окремих факторів.

Таким чином, експеримент дає змогу:

- створювати умови, в яких виявляється психіка особистості й психологія групи;

Павлов И. П. Полн. собр. соч. - Т. 2; Кн. 2. - С. 274. -

варіювати в потрібних напрямках самі умови проходження психолого-правового явища, яке вивчається, тобто виділяти вплив окремих факторів, встановлювати зв'язки і систему взаємоза-лежностей і спостерігати дійсні його закономірності; -

суворо дозувати кількісно психолого-правові явища, що аналізуються, і умови їхнього проходження.

Залежно від характеру експериментальної ситуації виділяють експеримент лабораторний і природний. Особливістю лабораторного експерименту є те, що він проводиться в спеціально обладнаній лабораторії, оснащеній необхідною апаратурою. У ході такого експерименту діяльність і поведінка людини проходить у штучних умовах, створених дослідником. Лабораторний експеримент дає змогу за допомогою приладів вимірювати окремі психічні процеси, фіксувати їхні прояви в поведінці і діяльності індивіда. Наприклад, за допомогою реєстраційних приладів можна досить точно виміряти швидкість реакції людини на зовнішній подразник, ступінь її емоційної стійкості, швидкість формування тих чи інших навичок та ін.

Слід зазначити: успіхи сучасної психології, в тому числі і юридичної, були б неможливими без результатів лабораторних експериментів. Однак не можна вважати, що лабораторний експеримент є універсальним і надійним засобом пізнання психіки людини. Найсуттєвіший недолік цього виду експерименту - його певна штучність, котра може призвести до порушення природного ходу психічних процесів, а відповідно, до неправильних висновків. Крім того, багато проблем юридичної психології не можуть вивчатися в лабораторних умовах.

Природний експеримент, ідея якого належить великому психоло-гу-дослідникові О. Лазурському1, покликаний усунути окремі недоліки лабораторного експерименту. Його суть у тому, що діяльність і поведінка людини чи групи людей вивчаються в природних, звичних умовах життєдіяльності (на робочому місці досліджуваного, в соціальних групах, членом котрих він є, і т. д.), а зміні піддаються деякі фактори у відповідності із задумом експериментатора. Наприклад, проведення суттєвих експериментів має на меті перевірити і оцінити психофізичні якості потерпілого, свідків та інших осіб. У ході його слідчий може активно втручатися в ситуацію і створювати такі умови, в яких виявляється психолого-правовий факт.

Лазурский А. Ф. Естественный эксперимент и его школьное применение. - Пб.: Изд-во К. Л. Риккеръ, 1918.

Залежно від ступеня втручання експериментатора в проходження психічних процесів і явищ експерименти поділяються на констатуючі і формуючі. Констатуючий експеримент пов'язаний з вирішенням такого завдання: виділити серед сукупності факторів один чи кілька й оцінити їхній вплив на психолого-правове явище. У ході подібного експерименту дослідник отримує відповідь на питання про те, який вплив різних факторів на предмет, що вивчається, і за спрямуванням (позитивний чи негативний), і за силою, і за стійкістю. Формуючий експеримент (в окремих працях він носить назву навчального чи виховного) передбачає суттєву зміну позиції дослідника: перехід від вивчення фактів і їх психологічного пояснення до процесу формування необхідних якостей і властивостей особистості (ціннісних орієнтацій, соціальних установок, норм поведінки, рис характеру і т. п.). Прикладом формуючого експерименту можуть бути експерименти відомого педагога-дослідника А. Макаренка, пов'язані з перевихованням ді-тей-правопорушників у дитячих колоніях під Полтавою і поблизу Харкова.

Отже, експериментальний метод забезпечує глибше вивчення пси-холого-правових явищ, ніж спостереження.

Для збору первинної інформації в юридичній психології використовуються різні види опитувань: бесіда, інтерв'ю, анкетування.

Бесіда діагностична як спосіб пізнання психічних процесів, станів, властивостей особистості має давні традиції. Ще стародавні філософи Сократ, Платон, Аристотель надавали великого значення накопиченню знань про характер і поведінку різних верств населення, їх запити і потреби шляхом групових та індивідуальних бесід з людьми. Як метод юридичної психології бесіда основана на безпосередній взаємодії між юридичним працівником і опитуваним. Її суть полягає в тому, що одній чи кільком особам ставляться запитання, на які вони відповідають усно. При цьому зміст запитань розкриває ту психолого-правову проблему, котру виділив дослідник або юрист-практик. Цей метод широко застосовується при вивченні особистості і є досить легким і результативним способом отримання інформації про особливості психічних явищ співрозмовника в процесі мовного спілкування з ним. Приміром, у бесіді можна отримати дані про загальноосвітній і культурний рівень людини, його ставлення до себе і людей, соціальних цінностей, фактів і подій, оцінити особливості його моральної і правової свідомості, виявити інтереси, вольові та емоційні якості. Розмова сам на сам із людиною дає змогу юристові розкрити її задуми і почуття, зрозуміти мотиви і установки, джерела її активності чи пасивності, специфіку сприйняття нею фактів, почути оцінки і судження за цими фактами.

Дієвість бесіди багато в чому залежить від того, як формулюються запитання. Якщо запитання явно передбачають односкладові відповіді (наприклад, запитання "Чи були ви свідком вчорашньої сварки ваших колег по роботі Р. і Н.?" потребує малоінформативних відповідей "Так" чи "Ні"), то отриманої інформації, як правило, недостатньо для аналізу психолого-правової проблеми. Щоб відповіді співрозмовників були повніші, слід ставити запитання на зразок: "Що ви знаєте про вчорашню сварку ваших колег по роботі Р. і Н.?", "Що ви думаєте з цього приводу?", "Як ви оцінюєте цей випадок?" та ін. Запитання такого типу не лише дають більше потрібної інформації, а й розкривають позицію, установки співрозмовника.

Дієвість бесіди визначається також виконанням таких вимог до її підготовки і проведення, як: цілеспрямованість і плановість; невимушеність і довірливість; вибірковість та індивідуальність; уважність, терпіння і такт; умілий вибір часу і місця проведення.

У практичній діяльності юридичних працівників бесіда в умовах процесуальної діяльності майже завжди характеризується високою психічною напруженістю осіб, які виступають у ролі співрозмовників. І це не дивно: бесіда зі слідчим чи прокурором є для людини дуже значною подією, що змінює її психічний стан (підвищена збудливість, почуття тривоги тощо). Тому використання бесіди в подібних випадках потребує ретельної підготовки, створення відповідного клімату у стосунках між співрозмовниками.

При всій простоті бесіда як метод пізнання інших людей має суттєвий недолік: висновки про особливості психіки людини робляться на основі їх власних відповідей. Ось чому так важливо в процесі бесіди використовувати спостереження: юридичний працівник, отримуючи вербальну і невербальну інформацію, порівнюючи її, може зробити більш правильні висновки про психічні процеси, властивості й стани особистості.

Інтерв'ю як різновид опитування досить широко використовується в юридичній практиці, особливо на початковій стадії дослідження з метою розширення, уточнення, доповнення інформації, отриманої за допомогою інших методів.

З погляду організації розрізняють формалізоване інтерв'ю (відзначається досить суворою, запрограмованою і незмінною тактикою поведінки інтерв'юера і змістом запитань) і вільне (опитуваний може не лише варіювати запитання та їх послідовність, а й сам створювати ті чи інші вербальні ситуації взаємодії).

Вільне інтерв'ю за своїм характером є динамічним і гнучким, що вимагає доброї підготовки юридичного працівника (вміння швидко орієнтуватися в ситуації, звертати свою увагу і мислення на різні аспекти однієї і тієї ж теми інтерв'ю та ін.). Перевага вільного інтерв'ю полягає в тому, що ситуація взаємодії інтерв'юера і опитуваного більш природна, бо вони не зв'язані якимись жорсткими рамками як в постановці запитань, так і у відповідях на них.

Проводячи інтерв'ю, спеціалісту в царині юридичної психології корисно враховувати психологічний тип респондента. Цікаві рекомендації висловлює французький соціолог М. Гравітц у праці "Методи соціальних наук"1:

а) якщо досліджувана особа належить до так званого наївного ти- пу, то до неї можна підходити прямо. Люди цього типу щиро- сердно розказують про себе, про суспільні події і викладають точно те, що знають, а також свою точку зору;

б) людина егоцентричного типу вимагає підвищеного інтересу до своєї особи. Вона любить говорити про ті речі, в яких особисто зацікавлена. Однак вона не викривляє факти, а лише посилює їхнє значення, щоб возвеличити саму себе. Досвідчений інтер- в'юер завжди може відсіяти перебільшення і визначити точну міру речей;

в) при типі, який прагне сповіді, не потрібна особлива зацікавле- ність в його особистості. Досить почати розмову і дати можли- вість людям цього типу говорити. Вони розповідають із най- дрібнішими подробицями про свої вчинки, про своє середови- ще, про все, з чим вони стикалися;

г) найважче мати справу з науковим типом. Він говорить лише в ім'я істини, любить обґрунтованість, логічну несперечливість думки.

Використовується в юридичній психології і анкетування як один із найбільш оперативних способів отримання інформації з будь-якої

Гравитц М., Пэнто Р. Методы социальных наук: Пер. с фр. - М.: Прогресс, 1972. - С.146-147.

психолого-правової проблеми. Наприклад, анкетний метод досить широко застосовується при вивченні механізму утворення злочинного наміру, а також при дослідженні професіограм слідчого, судді, прокурора, оперативного працівника та ін.

Суть анкетування полягає в тому, що опитувані відповідають на заздалегідь підготовлені і продумані запитання в письмовому вигляді. Зміст і форма запитань визначаються, по-перше, завданнями вивчення того чи іншого психолого-правового феномена і, по-друге, особливостями опитуваних осіб. Розрізняють питання про факти свідомості (питання про життєві факти, про знання, про думки, погляди, оцінки, ціннісні орієнтації та ін.), про факти поведінки, про особистість опитуваного (вік, стать, освіта, професія і т. д.). За формою запитання анкети можуть бути закритими (опитуваному пропонується набір варіантів відповідей, з котрих він має вибрати один чи кілька варіантів), відкриті (запитання не містять ніяких варіантів відповідей) і напівзакриті (пропонується готовий набір варіантів відповідей і зберігається можливість опитаному повідомити свою думку). У результаті анкетування отриманий матеріал піддається статистичному опрацюванню і якісному і кількісному аналізові.

Одним із методів опосередкованого вивчення психіки особистості і психолого-правових явищ є аналіз результатів діяльності окремої людини чи групи людей. Його методологічною основою виступає принцип єдності свідомості та діяльності, одна із сторін якого полягає в тому, що психіка і психологічні явища виявляються головним чином у діяльності. Тому, аналізуючи результати діяльності, а також сам процес досягнення цих результатів, способи діяльності, можна отримати необхідну інформацію про численні психічні явища конкретної людини чи психологію групи. Для психолого-правового вивчення інтерес мають продукти, процес і способи як фізичної, так і інтелектуальної праці.

За допомогою цього методу можна вивчати рівень знань, навиків і вмінь особи, яка цікавить дослідника чи юриста-практика, особливості проходження пізнавальних, вольових і емоційних процесів, окремі риси її характеру (наполегливість, відповідальність, цілеспрямованість, рішучість та ін.) Результатами праці можуть бути об'єкти, які стосуються особистості законослухняної людини чи правопорушника, а також до розслідуваного чи розглядуваного судом правопорушення.

Для вивчення особистості в юридичній психології з успіхом застосовується метод тестування. Як метод психологічної діагностики тестування використовує стандартизовані запитання і завдання (тести), які мають певну шкалу значень1.

Тести використовують не лише для отримання будь-яких нових психологічних даних про людину чи групу людей, але частіше для оцінювання рівня розвитку будь-якої психологічної риси цієї особистості в порівнянні з середнім рівнем (встановленою нормою чи стандартом). Вони дають змогу вивчати здібності людини, індивідуальні особливості проходження психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, мови), уваги та інших психічних станів, вид темпераменту, риси характеру та ін.

Тестування займає своє місце і в арсеналі юридичної психології. Відомий спеціаліст у цій сфері М. Костицький вважає, що для цілей попереднього розслідування, судового розгляду, профілактики правопорушень можуть застосовуватися тестові методики2.

Усю сукупність тестів можна поділити на три види: тести-запи-тальники, тести-завдання і проективні тести.

Тест-запитальник ґрунтується на системі заздалегідь відпрацьованих і перевірених із огляду їхньої надійності запитань, за відповідями досліджуваних можна судити про їхні психологічні та соціально-психологічні риси. Прикладом тесту-запитальника може бути тест Т. Лірі. Він багатоаспектний і спрямований на дослідження міжосо-бистісних відносин і взаємного сприйняття. Тест включає в себе перелік із 128 характерологічних властивостей-тверджень, які можуть бути згруповані у 8 психологічних тенденцій, що визначають різні особистісні риси: -

1-ша тенденція - домінантність - владність - деспотичність (відображає лідерські дані, прагнення до домінування, здатність брати відповідальність на себе); -

2-га тенденція - упевненість у собі - самовпевненість - самозакоханість (відображає впевненість у собі, діловитість, незалежність, у крайньому вияві - егоїстичність і черствість); -

3-тя тенденція - вимогливість - непримиримість - жорстокість (дає змогу оцінити дратівливість, критичність, нетерпимість до помилок партнера);

Краткий психологический словарь / Ред.-сост. Л. Карпенко; Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - 2-е изд. - Ростов н/Д: Феникс, 1998. - С. 383. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию. - С. 229. -

4-та тенденція - скептицизм - упертість - негативізм (характеризує недовірливість, підозріливість, образливість, злопам'ятність); -

5-та тенденція - поступливість - покірність - пасивна підлеглість (дає змогу оцінити критичність до себе, скромність, сором'язливість); -

6-та тенденція - довірливість - слухняність - залежність (оцінює рівень шанобливості, вдячності, намагання принести радість партнеру); -

7-ма тенденція - добросердність - несамостійність - надмірний конформізм (характеризує здатність до взаємодопомоги, комунікабельність, уважність, доброзичливість); -

8-ма тенденція - чуйність - щирість - жертовність (відображає делікатність, ніжність, прагнення турбуватися про близьких, терпимість до недоліків інших).

Тест Т. Лірі можна використовувати, наприклад, при вивченні сімейних стосунків: виявити ідеальні та реальні уявлення про себе й один про одного всіх членів сім'ї, з'ясувати причини незгод між батьками і т. ін.

Тест-завдання передбачає оцінку психологічних властивостей, якостей і поведінки людини не на основі того, що вона говорить (стверджує), а на базі того, що вона робить. У тестах цього типу дається серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про якість, що вивчається. Прикладами тестів-завдань є відомі бланкові тести "Кількісні відносини" (вивчення мислення, логічності висновків), "Розстановка чисел" (дослідження обсягу, розподілу і переведення уваги), "Пам'ять на числа" і "Пам'ять на слова" (вивчення тимчасової зорової пам'яті) та ін. Слід зазначити, що за допомогою бланкових тестів-завдань важко оцінити будь-яку одну "чисту" якість людини. Так, бланковий тест "Пам'ять на числа" дозволяє дослідити не лише пам'ять, а й увагу, логічність мислення, психомоторику досліджуваного.

Критерієм при оцінці відповідей на запитання (завдання) тесту, як правило, є кількість і характер помилок і час, витрачений на їх вирішення. Вимірювання частіше всього роблять за допомогою будь-якої бальної системи. За кожну відповідь нараховують певну кількість очок (балів). Загальна оцінка виражається в сукупності набраних очок (балів). Природно, що бальна система не має сили абсолютної міри. Вона має силу лише в цій системі вимірювання і не ґрунтується на будь-якому абсолютному критерії. Незважаючи на цю свою обмеженість, така система є серйозним засобом вимірювання і застосовується досить часто.

Проективні тести призначені для вивчення тих психологічних і по-ведінкових особливостей людини, що нею слабо усвідомлюються чи викликають до себе з її боку негативне ставлення. В основі проективних тестів лежить механізм проекції, згідно з яким не усвідомлені людиною позитивні й особливо негативні характеристики вона схильна приписувати не собі, а іншим людям, "проектувати" їх на інших. При застосуванні проективних тестів про досліджуваного складають думку на основі того, як він оцінює ситуації, інших людей, які властивості їм приписує. Прикладом проективного тесту є тест американського психолога Г. Мюррея (він уперше описав процес проекції в ситуацію зі стимулами, яка допускає їх різну інтерпретацію). Тест складається з 30 картинок, на котрих зображені люди, які знаходяться в ситуації, що допускає кілька тлумачень. Досліджувана особа має придумати будь-який випадок для цих людей. Інтерпретація відповіді робиться за змістом розповідей випадків на різні теми, ставленням досліджуваного до навколишнього середовища, навіть за змінами тону голосу, за ваганнями при відповідях та ін. Гіпотеза полягає в тому, що досліджувана особа ідентифікує себе тією чи іншою мірою з головним героєм картинки. Отже розкриття риси і потреби героя, тема розказаної історії інтерпретуються як характерні для неї самої. Тест Г. Мюррея - перший додаток поняття проекції до психологічного дослідження.

Велику увагу проективним тестам приділив Л. Франк, який вперше розробив класифікацію проективних методик: -

конститутивні (досліджуваному пропонується будь-який аморфний матеріал, якому він має надати змісту. Приклад - тест шведського психіатра Г. Роршаха, котрий полягає в інтерпретації досліджуваним набору чорнильних плям різної конфігурації та кольору, які мають певний зміст для діагностики прихованих соціальних установок, спонукань, властивостей характеру); -

конструктивні (пропонуються оформлені деталі - фігурки людей і тварин, моделі їхніх помешкань тощо, з котрих потрібно створити усвідомлене ціле і пояснити його); -

інтерпретативні (необхідно витлумачити, інтерпретувати будь-які події чи ситуації. Приклад - згаданий тест Г. Мюррея); -

катартичні (пропонується здійснення ігрової діяльності у спеціально створених умовах. Наприклад, психодрама дає можливість досліднику виявити винесені поза імпровізоване уявлення конфлікти); -

рефрактивні (особистісні особливості, приховані мотиви вивчаються за довільними змінами, які вносяться в мову, почерк та ін.).

Цю класифікацію Л. Франка доповнив український психолог, доктор психологічних наук, професор В. Бурлачук1: -

експресивні (здійснення досліджуваним зображувальної діяльності, наприклад, малюнок на задану чи вільну тему); -

імпресивні (вивчення результатів вибору стимулів з ряду запропонованих. Наприклад, кольоровий тест Люшера, в якому як стимули виступають кольорові квадрати, а інтерпретації виходять із символічного означення кольорів); -

адитивні (у цих тестах від досліджуваного вимагається завершення початого речення, оповідання, історії. Наприклад, тест Розенцвейга: закінчити незакінчені речення чи висловлювання однієї з дійових осіб на сюжетному малюнку).

Тести проективного типу представляють підвищені вимоги до рівня підготовки і розвитку досліджуваних і вимагають високої професійної кваліфікації дослідника.

Отже, розглянуті методи пізнання в юридичній психології використовуються комплексно як єдина система, за допомогою якої відбувається отримання конкретних фактів про окрему особистість чи групу людей. Надійні факти в руках дослідника чи практика дозволять їм проникнути в суть психолого-правових явищ, які вивчаються.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 2. Методи пізнання в юридичній психології"
  1. § 1. Методологічні принципи в юридичній психології
    методологія, методика і метод. Особливо важливо з'ясувати, у чому полягає зв'язок методики і методології, бо від цього безпосередньо залежить як якість психолого-правового дослідження, так і успішність практичних дій юридичного працівника. Метод визначається як спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів і операцій практичного чи теоретичного
  2. §3. Методи психологічного впливу на особистість
    методів пізнання, розглянутих вище. Розкриємо методи психологічного впливу як спосіб впливу на психіку правопорушника, потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до свідчень із приводу обставин правопорушення. Складним, але дієвим є метод переконання як спосіб словесного впливу, котрий включає в себе систему доведень, побудованих на законах логіки. Успішне переконання веде до
  3. §3. Психічні властивостіособистості
    методи психології (спостереження, експеримент, психологічні тестування та ін.), котрі розглянуті в розділі 2. Характер - це інтегральна (єдина ціла) властивість, яка включає найрізноманітніші психічні явища особистості. У перекладі з грецької "характер" означає "печать", "чеканка". У виразі "це характерно для нього" міститься таке: певні дії, вчинки людини є для неї типовими,
  4. § Б.Соціально-психологічніаспекти юридичної діяльності
    методи, заходи та ін.). Будь-яка діяльність як ціле складається з багатьох взаємопов'язаних дій. Дія - це частина діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на простіші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія - це процес, спрямований на реалізацію будь-якої проміжної мети. Конкретна проміжна мета досягається шляхом розв'язання задачі, яка і є суттю окремої дії. Так, якщо мета
  5. §3. Судово-психологічна експертиза в цивільному та адміністративному праві
    методи наукового дослідження (метод спостереження, метод діагностичної бесіди, біографічний метод, метод тестування, психологічний експеримент, метод незалежних характеристик та ін.)1 . Судово-психологічна експертиза в цивільному процесі. На сього -дні судово-психологічна експертиза в цивільному процесі застосовується рідко. Чим це можна пояснити? Причин тут кілька: недостатня
  6. Поняття і особливості принципів екологічного права
    метод дослідження, яке в нього світосприйняття і, навіть, громадська позиція. Але важливо те, що у головному серйозних розбіжностей щодо розуміння принципів, які існують у різних сферах сус-пільного життя, немає. Зазначений підхід застосовується і при аналізі загальноправових, галузевих, підгалузевих та інших правових принципів, обумовлених соціальною роллю права як юридичної форми суспільних
  7. Поняття і особливості принципів екологічного права
    метод дослідження, яке в нього світосприйняття і , навіть, громадська позиція. Але важливо те, що у головному серйозних розбіжностей щодо розуміння принципів, які існують у різних сферах суспільного життя, немає. Зазначений підхід застосовується і при аналізі загальноправових, галузевих, підгалузевих та інших правових принципів, обумовлених соціальною роллю права як юридичної форми суспільних
  8. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    методично і термінологічне уніфіковиним. Найкращим шляхом досягнення такого стану була б, певна річ, розробка і прийняття всіх (або по частинах) згаданих законодавчих актів рівночасно (або майже рівночасно) і узгоджено, тобто за так званим "пакетним" принципом (способом). В іншому випадку потрібно забезпечити змістовну узгодженість окремих прийнятих в різний час статутних актів. Як цілком
  9. § 1. Предмет, система і завдання криміналістики
    методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст
  10. § 2. Природа криміналістики
    методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.
  11. § 2. Тактичний прийом як елемент криміналістичної тактики
    пізнання, способом дії, що порушує вимоги закону, може бути пред'явлення осіб або предметів серед меншого числа, ніж про це вказано в нормі закону (статті 174, 175 КПК). Такі дії не можна визнати тактичним прийомом, що відповідає вимозі законності. Допустимість тактичного прийому пов'язана не тільки з його законністю, а й з етичністю. Етичність тактичних прийомів полягає в тому, що вони не
  12. § 4. Класифікація тактичних прийомів
    методи і навіть напрями діяльності слідчого. Дискусійні погляди щодо існування двох тактик - криміналістичної та процесуальної - дали змогу окремим авторам класифікувати тактичні прийоми на передбачені законом (обов'язкові чи факультативні) та не передбачені кримінально-процесуальним законом (М. П. Шаламов). Така класифікація ґрунтується на розумінні тактичного прийому як такого, що може
  13. § 1. Сутність методики розслідування злочинів
    методикою розслідування окремих видів злочинів. Бажаючи надати системі науки єдності, деякі автори пропонували називати цей розділ криміналістичною методикою, аналогічно криміналістичній техніці та криміналістичній тактиці. Методика розслідування злочинів може розглядатися у двох аспектах. По-перше, це сам процес розслідування злочинів як специфічна діяльність уповноважених законом органів та
  14. § 2. Предмет науки криміналістики
    методами і засобами розкриття злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу. Останнім часом Президент і Уряд України приділяють особливу увагу вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню технічної бази боротьби зі злочинністю взагалі і з організованою зокрема. Сучасний рівень науки
  15. Закон зв'язку і спадкоємності між існуючими і виникаючими концепціями
    методики виявлення невидимих слідів рук методом перманганату калію. Присутня в розчині марганцева кислота взаємодіє з потожировою речовиною сліду і утворює забарвлену сполуку, внаслідок чого слід стає видимим. Багато тактичних прийомів збирання доказів були розроблені на основі пізнаних закономірностей психології та інформатики, появи технічних засобів об'єктивної фіксації слідів-відображень у
  16. § 1. Криміналістика - юридична наука
    методів розкриття злочинів, чіткою відповідністю її наукових рекомендацій конституційним вимогам, нормам закону і тісним зв'язкам з науками кримінально-правового циклу. Криміналістика - юридична наука. У відповідності до прийнятої класифікації в наукознавстві конкретні юридичні науки поділяють на галузеві, міжгалузеві та спеціальні. До останніх відносять кримінальну статистику, криміналістику,
  17. § 1. Зародження та становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект)
    методи дослідження навколишнього світу. Тому у людини може бути більш розвинений теоретичний або практичний рівень пізнання, або обидва розвинуті однаково. В слідчій практиці зустрічаються випадки, коли як фахівця запрошують особу, знання якої знаходяться на емпіричному рівні, наприклад, майстра з індивідуального шиття взуття, одягу, пічника тощо. У будь-якій сфері діяльності суб'єкт, який