Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоСудова психіатрія → 
« Попередня Наступна »
В. В. Бедь. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ, 2004 - перейти до змісту підручника

§ Б.Соціально-психологічніаспекти юридичної діяльності

Розгляд окремих питань діяльності юридичних працівників із позиції соціальної психології є важливим як з погляду виявлення резервів підвищення її ефективності, так і з погляду формування і розвитку особистості юриста.

Психологічна структура діяльності юриста

Професійна діяльність - вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом теоретичних знань, практичних навиків і вмінь.

При всій своєрідності діяльність - це об'ємне і багаторівневе явище, включене до системи суспільних відносин. Як зазначає О. Леон-тьєв, "поза цих відносин людська діяльність взагалі не існує"1. У зв'язку з цим слід особливо підкреслити: діяльність юриста має яскраво виражений соціальний характер.

Психологічна структура будь-якої, в тому числі і юридичної діяльності включає в себе такі елементи: потреби, мотиви, цілі, засоби і кінцевий результат (рис. 11).

Терміном "потреба" зазвичай позначають три феномени:

а) об'єктивні потреби людей в певних умовах, які забезпечують їх- нє життя і розвиток;

б) властивості особистості, які визначають її ставлення до дійс- ності і власних обов'язків;

в) певні стани психіки людини, які відображають її потребу як ор- ганізму чи особистості.

Юридична діяльність

Способи дії (заходи) +\ Цілі

Потреби - це вихідне спонукання до діяльності, джерело активності особистості. Вони виражають залежність людини від світу і спрямованість на нього. Потреби людини різноманітні; серед них виділимо ті, що мають соціальний характер: у праці, суспільному житті, спілкуванні, творчості тощо.

Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975. - С. 82.

Мотиви - це те, що спонукає діяльність людини, заради чого вона здійснюється. Будь-яка діяльність виходить із певних мотивів (інтерес, потяг, емоції, установка, ідеал та ін.). Для юриста мотив виступає як безпосередня спонукальна сила, що суб'єктивно переживається, як безпосередня причина його діяльності. Причому мотиваційна сфера особистості юриста являє собою ієрархію мотивів, які в процесі роботи можуть змінюватися, посилюватися чи, навпаки, послаблюватися. Найхарактернішими мотивами вибору професії юриста є: усвідомлення необхідності захисту прав і свобод особистості та збереження власності (державної і приватної), глибокий інтерес до юридичної діяльності, престиж цієї професії, наслідування сімейної традиції, матеріальні міркування та ін. Є молоді люди, для яких вибір професії юриста зумовлений випадковими мотивами. Аналіз мотивів і потреб, які лежать в їхній основі, дає відповідь на запитання, чому та чи інша людина присвятила себе юридичній діяльності. Але якою саме буде ця діяльність, що робитиме випускник вищого навчального закладу на практиці - залежить від третього елемента психологічної структури діяльності, від мети.

Мета (ціль) - передбачуваний результат діяльності, спрямованої на предмет, за допомогою якого людина прагне задовольнити ту чи іншу потребу. Мета - своєрідний образ бажаного результату, який визначає характер і спосіб дій людини.

Цілі, які ставить перед собою юрист у часі, так само як і мотиви, являють собою складну ієрархічну систему, що розвивається. Те, яка мета виявиться в тому чи іншому випадку, залежить від конкретних умов розвитку особистості юриста та його соціально-психологічних якостей. Виявляються цілі в конкретній ситуації взаємодії юридичного працівника.

Цілі діяльності юриста можуть розглядатися в плані їх відношення до його мотиваційної сфери. Але існує й інший підхід до проблеми визначення мети: в якій формі мета діяльності представлена її суб'єкту. Мета, яка розглядається в цьому аспекті, - ідеальний або такий, що уявляється, результат діяльності: те, чого реально ще немає, але що повинно бути отримане в підсумку конкретної діяльності. Наприклад, на підприємстві сталося велике розкрадання готової продукції. Інспектор карного розшуку має розкрити цей злочин - це і є мета майбутньої діяльності. Результату ще немає, але інспектор по-думки вже уявляє можливий результат, і досягнення його на практиці складе конкретні дії юриста.

Підкреслимо таке: мотив і мета утворюють напрям діяльності людини, а також ті зусилля, яких вона при цьому докладає. Мотив належить до потреб, спонукальної діяльності, а мета - до об'єкта, на який спрямована діяльність і який повинен бути в ході цієї діяльності перетворений.

Наступним елементом у психологічній структурі є засоби, які дають змогу юридичній особі здійснювати ті чи інші конкретні дії (до засобів належать способи, методи, заходи та ін.). Будь-яка діяльність як ціле складається з багатьох взаємопов'язаних дій. Дія - це частина діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладена на простіші, усвідомлена мета. Інакше кажучи, дія - це процес, спрямований на реалізацію будь-якої проміжної мети. Конкретна проміжна мета досягається шляхом розв'язання задачі, яка і є суттю окремої дії. Так, якщо мета діяльності інспектора карного розшуку - розкрити злочин, то його діями можуть бути виїзд на місце події, участь в огляді, бесіди із зацікавленими особами і т. д. При цьому дії можуть чергуватися у часі або у випадковому порядку, але образ - мета зберігається в юри-ста-спеціаліста упродовж усього періоду здійснення моторних (рухових), розумових, вольових і сенсорних (чуттєвих) дій.

Важливо зазначити, що діяльність юриста не є простою сумою перелічених вище елементів дій. На практиці співвідношення дій в структурі діяльності юриста являє собою складний процес. У ході її виконання відбувається об'єднання і розділення дій на окремі операції, перетворення, переходи одного в інше і т. д. Конкретна дія як основна одиниця аналізу діяльності може виконуватися різними способами, методами, заходами, що визначається індивідуально-психологічними особливостями особистості юриста, його професійною кваліфікацією, минулим досвідом. Звичайно, способи, методи, заходи дій юриста будь-якої спеціальності прямо пов'язані з тими знаннями, навиками і вміннями, які він отримує в стінах вищого навчального закладу.

Вкажемо ще одну суттєву обставину: кожна дія містить у собі психічні акти. Приклади психічних актів у діях юриста: акт зорового сприйняття, акт переключення уваги з одного предмета на інший, руховий акт, акт судження тощо. Високе сформування і розвиток психічних актів змінює характер дій юридичного працівника, робить їх більш економними, точними, гнучкими для швидкого виконання.

Результат як елемент психологічної структури діяльності - це той продукт, що отримано, той фактичний ефект, що досягнуто людиною. Результат діяльності завжди пов'язаний з її метою, і він оцінюється за ступенем досягнення поставленої мети.

Аналізуючи побудову професійної діяльності юриста з позиції психології, потрібно мати на увазі той факт, що ця діяльність далеко не завжди здійснюється наодинці. Частіш за все має місце соціальна взаємодія, зв'язки в якій соціально обумовлені. Тому постають нові запитання: з якими людьми працюватиме юрист-спе-ціаліст, які їхні індивідуально-психологічні особливості, як із ними спілкуватися і формувати спільну мету, координувати свої дії, керувати спільною діяльністю і т. д. У соціальній взаємодії виникають такі соціально-психологічні явища, як взаєморозуміння, стосунки, настрій тощо, які впливають на ефективність індивідуальної діяльності.

Соціально-психологічні особливості роботи юриста

У вітчизняній психологічній науці встановлено, що психологічний аналіз діяльності відображає її зовнішні умови (об'єкт і предмет діяльності, середовище, результати та їхній вплив на психіку), внутрішні умови (розглянуті вище потреби, мотиви цілі, способи), а також можливості управління і самоуправління. Характеристика психологічних особливостей діяльності юриста передбачає дослідження як специфіки вказаних компонентів, так і специфіки взаємодії цих компонентів. Виходячи з вказаного підходу, можна зазначити такі соціально-психологічні особливості роботи юриста.

Насамперед слід підкреслити, що юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов'язок застосовувати владу від імені держави. Як відзначає Ю. Чуфаровський, у багатьох юридичних працівників розвивається "професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій".1 З психологічного погляду складність розв'язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до надмірної обережності й не сковувало його мислення.

Безпосередня практична діяльність юриста включає в себе різноманітні інтелектуально-пізнавальні, оціночні, комунікативні дії, які полягають у вивченні людей і ситуацій, що виникають (цивільні спо-

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. - С. 216.

ри, конфлікти, злочини та ін.), в ухвалі рішень і розробці плану їх реалізації, в координації дій з іншими спеціалістами тощо. Аналіз роботи слідчих, суддів, адвокатів, інспекторів митних служб та інших показує, що вона відрізняється наявністю значних інтелектуальних навантажень, пов'язаних зі складністю завдань, що вирішуються, врахуванням великої кількості різноманітних (часом суперечливих) факторів. Інформаційні навантаження створюються через необхідність постійно тримати в полі зору цілу сукупність питань, які складають зміст юридичної справи, яка розглядається. Юрист не може, зосередившись на вирішенні одного питання, випустити з-під контролю інші. Більше того, кожне питання потрібно вирішувати з урахуванням численних взаємозалежних проблем. А якщо ні, то можливе обманне вирішення проблеми, що завдає шкоди і державі, і конкретним людям, і престижу професії юриста.

Характерна особливість діяльності юриста - наявність у ній оціночних психічних процесів, мета яких полягає у визначенні своєї позиції, свого ставлення (позитивного чи негативного) до оцінюваної заяви, події, факту. Частіше оціночний процес з боку юридичного працівника являє собою розгорнуте зіставлення фактичних даних із оціночними критеріями - правовими нормами і вимогами. У ряді випадків оціночне судження залежить від безпосередньої, часом беззвітної емоційної реакції. Іноді вибір визначається емоційною привабливістю альтернативи1. У підсумку оціночних психічних процесів формується рішення про бажаний чи небажаний розвиток подій, про значущість соціально-правової проблеми, що виникла, про відносну роль різних факторів і умов, які впливають на хід і результати юридичної справи. Оціночне судження специфічне тим, що воно залежить не лише від об'єктивної ситуації, від об'єктивного стану справ, а й від потреб, інтересів і намірів юриста, від його особистих переваг. Звідси випливає: в юридичній діяльності значну роль відіграють такі якості юриста-спеціаліста, як принциповість, об'єктивність, неупередженість, послідовність тощо.

Особливе місце в структурі юридичної діяльності займають комунікативні дії, спілкування юриста з колегами за професією, з керівниками підприємств (фірм) і закладів, начальниками відділів (служб) і рядовими співробітниками, а також із потерпілими, обвинуваченими,

Теплое Б. М. Ум полководца: Избр. труды. В 2 т. - М.: Педагогика, 1985. - Т. 2. - С. 233.

підозрюваними, свідками, злочинцями та іншими особами. Комунікативні дії включають різні види контактів: -

бесіди з метою отримання важливої інформації, необхідної для прийняття рішення; -

директивна взаємодія, пов'язана з постановкою завдань, доручень, стимулюванням активності та ініціативи від окремих осіб; -

переговори з різною категорією людей; -

колективне (групове) мислення як форма пошуку найкращого рішення в складній ситуації;

- спостереження за мовою і діями співрозмовників тощо.

Оскільки обсяг комунікативних дій в роботі юриста надто суттєвий, з одного боку, і дуже важливий - з другого, для успішного спілкування з людьми представнику юридичної служби необхідні розвинуті комунікативні якості: чуйність, сприйнятливість, товариськість, спостережливість, впливовість та ін. Окрім зазначених рис, у професійного юриста повинні бути добре розвинуті комунікативні вміння: привертати людей до себе, слухати і формулювати запитання, " читати" невербальні сигнали і порівнювати їх з мовою співрозмовника, використовувати у своїй мові психологічний закон краю (закони першого і останнього місця) та ін.

Особливість юридичної праці виявляється і в тому, що вона вимагає високих організаторських здібностей. Чим це пояснюється? У чому виражається? Річ у тім, що для багатьох юридичних професій характерною рисою є організаційний бік діяльності, а саме: а) організація власної роботи протягом різних часових проміжків (часом в умовах ненормованого робочого дня); б) організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами1. Важливість організаційного боку в діяльності юриста полягає також у тому, що він повинен швидко розібратися в ситуації, що склалася, виділити найсуттєвіші, головні ситуаційні фактори, прийняти найдоцільніше рішення. Зробити це без високої самоорганізованості і координації спільних зусиль дуже важко.

Ще одна психологічна особливість юридичної діяльності полягає в тому, що в багатьох випадках результат діяльності в конкретних рисах невідомий. Працівник - спеціаліст виробничої сфери завжди має образ кінцевого продукту у вигляді конкретної речі, предмета і т. п.

Васильев В. Л. Юридическая психология: Учеб. для вузов. - М.: Юрид. лит., 1991. - С. 137.

Навіть менеджер "бачить" плоди своєї праці ще на етапі планування. Для юриста, скажімо слідчого, результат майбутньої роботи здебільшого невідомий. Він шукає людину, яка скоїла злочин, але ще не знає, що і де знайде і чи знайде взагалі цього разу, які будуть знайдені речові докази і т. п. Тому в роботі юриста знання майбутнього продукту виступає як знання вимог, критеріїв, норм, яким відповідає пошуковий результат.

Для більшості юридичних професій характерні висока емоційність праці і значні вольові зусилля. Такі зовнішні подразники, як вигляд убитого чи покаліченого тіла, спалений будинок чи обкрадена квартира викликають у людини негативні емоції: страждання, сум, горе, ненависть, гнів та ін. Навпаки, успішне вирішення юридичної справи, надання юридичної допомоги людям, попередження правопорушень і злочинів виявляється в позитивних емоціях: задоволення, радість, щастя. Вольові зусилля юрист виявляє і на етапі розумової дії (коли обмірковуються цілі, визначаються шляхи і засоби їх досягнення і приймається рішення), і на етапі виконання прийнятого рішення. Юридичний працівник нерідко може відчувати боротьбу мотивів у вольовій дії - боротьбу між почуттям обов'язку і спонуканнями, які йому суперечать. Воля виявляється саме в умінні примусити себе зробити те, що диктує почуття обов'язку, вгамувати спонукання, які суперечать обов'язку.

Не можна не зазначити, що в окремих юридичних професіях (слідчий, інспектор митної служби, суддя та ін.) як особливість діяльності виступає постійна психічна напруга. Очікувана загроза нападу злочинця, недостатність інформації про наміри осіб, які проходять митний контроль, ризик для власного життя, розуміння відповідальності за прийняті рішення суддею тощо, активізують всю психіку юриста, мобілізують його сили і резерви. Природно, що перебувати в такому стані, відчувати велику психічну напругу, працювати на межі розумових і фізичних сил довгий час дуже важко. У зв'язку з цим юридичний працівник повинен виховувати в собі психологічну стійкість, здатність до самоконтролю (під самоконтролем розуміється процес жорсткого регулювання вчинків, мотивів, установок і пониження на цій основі негативного впливу на юридичного працівника різних факторів психічної напруги).

Важливою психологічною особливістю в діяльності, наприклад, прокурора, судді, працівника митної служби, співробітника відділу боротьби з економічними злочинами та інше є проблема вибору в ситуації підкупу. Вибір здійснюється між бажанням збагатитися і професійним обов'язком. У такому виборі беруть участь смислові ціннісні орієнтації, раніше закладені під час вивчення особистості та її професійного життя. В умовах соціальної ситуації, що склалася, коли морально-етичні норми поведінки розмиті, ця проблема є особливо складною. На наш погляд, ситуація підкупу посадових юридичних осіб може бути розв'язана:

- встановленням спеціального контролю за антисоціальною поведінкою відповідального працівника;

- розвитком моральних і ціннісних орієнтацій. Найпродуктивнішим є другий спосіб вирішення ситуації підкупу.

Закріплені у свідомості ціннісні орієнтації можуть виконувати сигнальні функції. І при серйозному закріпленні цієї функції можна говорити про рефлексну основу законослухняної форми поведінки.

Юридична робота проходить у рамках правового регулювання, чинне законодавство регламентує діяльність юриста. Проте специфікою юридичної діяльності є її творчий характер. Це зумовлено різноманітністю завдань, що вирішуються, особливостями кожної юридичної справи, а також індивідуально-психологічними рисами тих людей, які залучені в юридичну справу, що розглядається. Творчий характер у діяльності юриста виявляється в тому, що, керуючись нормами права, він обирає найбільш прийнятні способи дій, методи роботи, які відповідають конкретній ситуації.

Таким чином, діяльність юриста насичена практичними соціально-психологічними проблемами. Ці проблеми необхідно враховувати і щодо навчання студентів юридичної спеціальності, і в самій реальній діяльності, і в процесі перепідготовки юридичних кадрів.

Встановлення психологічного контакту у спілкуванні

Одна із соціально-психологічних проблем спілкування - встановлення і розвиток психологічного контакту з людьми.

У роботі юридичного працівника спілкування займає значне місце. Воно відбувається в рамках різноманітних професійних дій, таких, як спілкування з громадянином, який звернувся за юридичною консультацією, профілактична бесіда, адміністративний розгляд правопорушень, у ході допиту, очної ставки, інших слідчих дій, у процесі судового розбору тощо. У кожній дії відображені особливості професійного спілкування.

Спілкування юриста здебільшого не просто його розмова з іншою людиною, а акт поведінки і дій, які здійснюються для вирішення певних професійних завдань. Особливості спілкування слідчого, інспектора, судді, захисника, адвоката визначаються тим результатом, який має бути досягнутий (свідчення, встановлення істини, зміна поведінки громадянином та ін.), проходженням в режимі права і правовідносин, контактом, зазвичай, з непростими людьми, обстановкою напруженості, часто - конфліктності й протиборства.

Одна із суттєвих особливостей юридичного спілкування - зацікавленість юриста в тому, щоб більше говорив його співрозмовник. Людину, яка активно говорить, можна легше і краще зрозуміти, отримати необхідну для вирішення питання інформацію, простежити її позицію і тактику розмови.

Значення психологічного контакту юриста з громадянами, з якими йому доводиться спілкуватися, у стосунках і взаємодії з якими він вирішує професійні завдання, важко переоцінити. Річ у тім, що слова того, хто говорить, належать не лише йому, а й тому, хто його слухає. І якщо думки і почуття однієї людини не викликають відповідних думок і почуттів у співрозмовника, то ні про який психологічний контакт говорити не можна. Наступає невидимий розрив між співрозмовниками і, цілком природно, ефективність спілкування буде вкрай низькою.

Психологічний контакт установлюється в тому разі, коли наявне співміркування, виникло співпереживання, взаєморозуміння між співрозмовниками. Основа психологічного контакту - загальна зацікавленість у предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Слід підкреслити: психологічний контакт не означає, що інтереси, потреби, оцінки людей, які спілкуються, повністю збігаються. Але єдиний зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов'язковий.

Можна дати таке визначення: психологічний контакт в юридичній діяльності - це вияв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, яке приводить до взаємного довір 'я і сприяння один одному.

Розвиток контакту між людьми в психологічному плані проходить три стадії: 1)

взаємне оцінювання; 2)

взаємна зацікавленість; 3)

уособлення в діаду1.

Чуфароеский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для вузов. - С. 192.

У ході оцінювання відбувається зовнішнє сприйняття один одного, формування першого враження, яке складається на основі сприйняття зовнішнього образу людини, її експресивних реакцій (хода, поза, жести, міміка та ін.), мови і особливостей голосу. Вже у процесі взаємного оцінювання між людьми виникають симпатія чи антипатія (зазвичай на підсвідомому рівні). Розвиток контакту продовжується, безперечно, лише за наявності позитивного ставлення один до одного, тобто коли є взаємна симпатія. Тому юристові для розвитку психологічного контакту необхідно викликати до себе почуття симпатії будь-якої особи, з якою йому доводиться спілкуватися. Щоб викликати симпатію до себе, іноді доводиться грати роль зацікавленої людини. Бо люди шукають зближення з тими, хто їх підтримує. Вони тягнуться до того, хто розглядає їх як особистість, в якої є певні позитивні риси.

Найбільший інтерес до себе і до процесу майбутнього спілкування юрист може викликати у людини під час бесіди. Якщо він показує своєму співрозмовнику, що уважно слухає його, виявляє співчуття і зацікавленість до предмета розмови, демонструє повагу до його особистості, то можна розраховувати на успіх у встановленні психологічного контакту.

У юриста, наприклад, слідчого, інспектора карного розшуку, співробітника відділу боротьби з економічними злочинами, досить часто розмова носить неприємний характер. Щоб встановити психологічний контакт у цій ситуації, слід показати співрозмовнику при всіх відмінностях позицій і розбіжності поглядів готовність його зрозуміти й обговорити його аргументи. Не чинити прямого тиску, не демонструвати силу власного "Я", а виявити прихильність до людини і готовність її вислухати, зрозуміти і розібратися в суті того чи іншого питання.

Важко запропонувати якийсь алгоритм, наслідування якого гарантовано забезпечує встановлення психологічного контакту в будь-яких ситуаціях діяльності юриста. Занадто багато причин і факторів впливають на цей процес. Але розкрити, виходячи з наявних теоретичних досліджень, узагальнення досвіду юридичної практики, у тому числі й особистої, сукупність психологічних прийомів з метою розв'язання проблеми налагодження психологічного контакту, уявляється можливим.

По-перше, зазначимо суттєві психологічні фактори, які зумовлюють установлення психологічного контакту: 1)

психологічна складність, об'єктивна чи суб'єктивна оцінка небезпеки тих прав, проблем, з приводу яких юрист намагається встановити психологічний контакт; 2)

психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консультацію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки; 3)

психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спілкування; 4)

психологія особистості юриста; 5)

психологічна ефективність способів спілкування і встановлення контакту, які застосовуються юридичним працівником.

Прийняття до уваги цих факторів, визначення сприятливих для психологічного контакту характеристик, виключення негативних моментів виступають основними психологічними умовами успіху в установленні контакту.

По-друге, справедливе ставлення до особистості співрозмовника. Авторитет юриста створюється роками, його сумлінною працею, уважним ставленням до людей і тих проблем, які їх хвилюють. Поголос про кожного юридичного працівника доходить до більшості громадян, і в них складається установка на довіру чи недовіру, повагу чи неповагу до юриста. Тому про свій імідж як про справедливого, порядного, розумного, розуміючого представника влади юрист повинен турбуватися при кожному спілкуванні, підтверджуючи і закріплюючи добре ім'я або прагнучи виправити помилки своєї попередньої роботи.

Відомо, що перше враження найсильніше, і його необхідно послідовно і наполегливо поліпшувати, щоб людина, яка прийшла чи була викликана до юриста, могла йому довіритися. Для цього потрібно:

а) зовнішньо виражена увага до громадянина, до проблем, які його турбують, до пошуку виходу зі складної ситуації, в яку він потрапив;

6) нагадування про те, що лише він, юрист, може допомогти йо- му, показати реальні можливості цієї допомоги;

в) неодноразове нагадування, що лише довірившись юридичному працівнику, громадянин зможе розв'язати свої проблеми.

Якщо спілкування відбувається з особами, які належать до злочинного світу, то можна підвищити свій авторитет, продемонструвавши добре знання "блатного" жаргону, субкультури злочинного середовища, інформованість про структуру і діяльність злочинних груп у регіоні, про конкретних їхніх представників. У цьому разі викликаний на бесіду відразу зрозуміє, що має справу не з новачком, якого можна легко ошукати, а з юристом, який знає злочинний світ.

По-третє, явна демонстрація своєї об'єктивності, відсутність пристрасності і "обвинувального нахилу". На шляху психологічного контакту зазвичай стоять психологічні бар'єри побоювань, настороженості, оборонної позиції, недовіри, а часом і ворожості. Недовіра людей стимулюється різними причинами: 1)

справою, з приводу якої здійснюється спілкування (найчастіше вона є складною, небезпечною); 2)

невизначеністю ситуації, яка може завершитися переважно неприємними наслідками; 3)

побоюванням зустріти в особі юридичного працівника ворога, який лише й думає про притягнення до відповідальності; 4)

незвичною офіційною обстановкою, яка не налаштовує на щирість; 5)

уявлення про особистість юриста як про нечесну, глуху до людського болю людину; 6)

помилкова тактика бесіди юриста, неправильно вибраний підхід та ін.

Послаблення настороженості, неспокою, підвищення довіри до себе досягається конкретними діями і словесними запевняннями про об'єктивність позиції юриста, посиланнями на закони, які зобов'язують обидві сторони до пошуку істини, заявами про готовність шукати такі обставини, які можуть мати місце і бажані для прийняття рішень на користь громадянина (або мають характер пом'якшувальних обставин для підозрюваного і обвинуваченого).

По-четверте, накопичення погоджень - добре відомий і здавна, з часів Сократа, застосовуваний психологічний спосіб. Його суть полягає в тому, що на початку бесіди юрист ставить перед співрозмовником ряд запитань, на які він, звичайно, відповідає "так". Це можуть бути запитання із приводу способу прибуття до правоохоронного органу ("Ви отримали нашу повістку?", "Ви приїхали до нас з роботи?" і т. п.), з приводу погоди чи різних подій ("Ви дивилися вчора футбольний матч Європейської ліги чемпіонів?", "Одяг у Вас мокрий, певно, потрапили під дощ. Так?" і т. п.), з приводу анкетних даних ("Мені відомо, що Ви недавно приїхали в наше місто. Це так?" та ін.), з приводу стану співрозмовника ("Напевно, Ви трохи здивовані моїм запрошенням?" та ін.) тощо. Важливо, що на перші 5-7 запитань людина відповідає "так", і це налаштовує її психіку на погодження, настроює до зближення поглядів і оцінок у майбутній після цих запитань розмові. Пошук і підкреслювання всього спільного, що лише може бути між співрозмовниками, що створює "ниточки зв'язку" між ними, веде до утворення діади "ми", що полегшує обговорення складних проблем, з'ясування в тому числі й кримінальних подій.

По-п'яте, використання прийому "психологічне погладжування". За своїм змістом цей прийом являє собою визнання юридичним працівником позитивних моментів у поведінці й особистості співрозмовника, наявність правоти в його позиції і словах. Застосування цього способу заспокоює людину, підвищує в неї почуття впевненості, формує уявлення про те, що юрист справедливий, помічає хороше, не налаштований негативно. "Психологічне погладжування" як прийом спрямований на спонукання співрозмовника до визнання достоїнств і позитивних рис юриста у відповідь, що відбивається і на встановленні психологічного контакту, і на характері проходження бесіди. У змістовному плані "психологічне погладжування" - це вираження глибокого розуміння переживань співрозмовника, його почуттів і тривог, визнання його рівності з іншими людьми і права вести розмову на рівних, визнання його інтелекту, підходу до подій, що відбуваються, похвала за витримку і самовладання, вміння вести себе в складній ситуації тощо.

По-шосте, актуалізація у співрозмовника мотивів щирості. Поява у людини бажання "говорити" є головним моментом при встановленні психологічного контакту. Зазвичай прийняття такого рішення стримується іншими мотивами, відбувається внутрішня боротьба мотивів "говорити - не говорити". Завдання юриста в тому й полягає, щоб надати психологічну допомогу у потрібному виборі, змінити позицію скритності на відвертість. Тут доречно спертися на мотив наслідування принципам свого достойного життя (звернути увагу на наявність у людини хороших життєвих принципів і достойного способу життя в минулому), на мотив самоповаги (аналіз сильних сторін особистості, проявів сміливості, волі, стійкості в складних ситуаціях тощо), на мотив любові до ближнього (нагадування про близьких і коханих, про її обов'язок стосовно них), на мотив особистої вигоди (пояснення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному прикладів із правоохоронної практики, коли щирість сприяла задоволенню інтересів цієї категорії людей).

Розглянуті прийоми - досить прості і разом із тим дієві способи встановлення психологічного контакту зі співрозмовником, які здебільшого приводять до успіху. Бувають, безумовно, складні ситуації, коли конфронтацію, наприклад між юристом і підозрюваним, не вдається подолати - допитуваний продовжує брехати, приховує правду. У такому разі юристу доводиться переходити до більш енергійних мір викриття брехні, використовуючи різні психологічні прийоми впливу (про це йтиметься в розд. 8).

На закінчення зазначимо: психологічний контакт і довірчі стосунки, що виникають на його основі, мають локальний характер. Частіше всього це довір'я, обмежене якоюсь інформацією, буває тимчасовим, яке не виходить за рамки будь-якої частини конкретної ситуації. У цьому разі не можна вести мову про довіру, яка буває при дружбі між людьми. Однак встановлення і такого обмеженого, разового контакту і довірчих стосунків дуже важливе для юридичного працівника, бо він часто стає початком серйозного успіху в його професійних діях.

Вивчення і оцінка особистості, яка цікавить юриста

Спілкування юриста з людьми незалежно від предмета розмови багато в чому визначається знанням їх особливостей, таких, як характер проходження психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових), структура спрямованості особистості, її характер, мотиви діяльності та багато іншого. Ось чому будь-який юрист-практик до процесу спілкування і в ході його постійно вивчає і оцінює свого співрозмовника. Це дозволяє йому зрозуміти вчинки і дії людини, з'ясувати причини зміни її поведінки, правильно будувати стосунки, визначати шляхи і способи психологічного впливу і т. п. В юридичній психології вивчення особистості підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, засудженого розглядається як необхідна умова подальшого впливу на неї для здійснення цілей слідства і правосуддя.

У розд. 2 вже розглядалися наукові методи пізнання: спостереження, бесіда, експеримент, інтерв'ю, аналіз результатів діяльності, тестування та ін. Ці методи можуть із успіхом застосовуватися і для вивчення конкретної особистості, яка цікавить юридичного працівника. А тут розкриємо зміст інших методів вивчення особистості.

Метод вивчення документів - це спосіб збору інформації про особистість, орієнтований на отримання даних про соціальні факти, цінності, норми поведінки і т. п. Такими документами є: характеристика з місця роботи (навчання), медична довідка, листи, щоденники, заяви, скарги, книги, брошури, а також кіно- і аудіоплівки, фотографії тощо. З різним ступенем повноти, відбиваючи матеріальне і духовне життя людини, документи надають юристові як об'єктивні факти, так і закріплені в них прояви індивідуальної свідомості. Річ у тім, що будь-яка соціальна і соціально-психологічна інформація, джерелом якої виступає документ, являє собою результат певної соціальної дійсності і відображає ставлення людини до світу, діяльності, інших людей, розкриває її інтереси, нахили, бажання, думки і т. п. За допомогою аналізу документів можна виявити психологічні механізми формування соціальних установок особистості та їхні зміни, виявити мотиви поведінки і їхню спрямованість, отримати інформацію про залежність індивіда від того середовища, в якому він перебував чи перебуває, тощо.

Важливо підкреслити: юриста цікавить не лише подія, інформація, а й психологічний її аспект. Тому, вивчаючи документи, необхідно враховувати й те, про що в них йдеться, і те, як про це пишеться, і те, чому так говориться.

Аналізують документи традиційним і формалізованим способом. Традиційний аналіз документів (його ще називають якісним) - це вся різноманітність розумових операцій, спрямованих на інтерпретацію відомостей, які містяться в документі. Коротше кажучи, традиційний аналіз документів - це їхнє читання і аналіз змісту тексту. Формалізований метод аналізу документальних джерел (його інша назва - контент-аналіз) пов'язаний з якісно-кількісною обробкою масиву інформації. Техніка контент-аналізу зводиться до ряду операцій, головними з яких є: виділення одиниць аналізу, відбір одиниць аналізу в тексті і статистичне опрацювання1.

Корисним і інформативним при вивченні особистості, яка цікавить юриста, є біографічний метод, який дає змогу вивчити життєвий шлях людини. Цей метод заснований на вивченні історії життя особистості і соціальних форм її індивідуального розвитку. Автобіографічні дані, свідчення очевидців, насамперед батьків, братів і сестер, дають можливість юристу простежити, в яких умовах мікросередови-ща проходило життя індивіда, які фактори найбільше впливали на розвиток у нього психологічних властивостей, станів.

Теорія і практика показують, що структура життєвого шляху має свої фази і генетичні переходи між ними. Саме на стиках фаз, перехо-

див. докладніше: Лекции по методике конкретных социальных исследований / Под ред. Г. М. Андреевой. - М.: Изд-во МГУ, 1972. - С. 77-82; Методы социальной психологии. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. - С. 43-60.

дах відбуваються важливі життєві зміни. Наприклад, найбільш ранні переживання дитинства, початок усвідомлення свого власного "Я" пов'язано з трирічним віком. Які умови сімейного життя були у цієї людини в цьому віці? Якого характеру програми майбутнього життя закладалися трирічній дитині батьками і найближчим оточенням? Які особливості навчання і поведінки в школі, у вищому навчальному закладі? Ці та інші запитання дають можливість оцінити індивідуально-психологічні особливості людини як відображення її індивідуального досвіду.

Як об'єкти вивчення є автобіографії, листки з обліку кадрів та інші письмові документи, власна розповідь потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого і дані бесід із його близькими.

Встановлення часу будь-яких психологічних проявів, тих чи інших ціннісних орієнтацій, соціальної деградації, елементів психопатології тощо допоможе юридичному працівникові визначити особистісне ставлення (самовиправдання, задоволення, каяття, байдужість і т. п.) співрозмовника до певного психолого-правового факту.

Метод незалежних характеристик полягає в оцінці за єдиною шкалою кількох опитуваних незалежно один від одного, особисті-сних якостей людини і в подальшому узагальненні їх незалежних оцінок. В узагальненій оцінці певною мірою взаємопогашаються можливі суб'єктивні відхилення, що забезпечує достатню об'єктивність отриманих результатів. Як зазначав відомий психолог К. Платонов, "...характеристика - це не тільки (а точніше, не стільки) те, що написано про людину, а те, що про неї відомо і може бути ска-зано"1.

Наприклад, у розкраданні на овочевій базі шляхом створення неврахованих надлишків підозрювався її завідувач. У процесі розгляду справи слідчий отримав сім незалежних характеристик від службовців і працівників бази, в яких вони дали оцінку своєму керівникові за такими психічними рисами його особистості, як добросовісність, чесність, здир-ництво, самовілля, брехливість, лукавство і вивертливість. Всі опитувані добре знали ділові й особистісні риси завідувача бази. Отримані результати показали, що слідство йде правильним шляхом і підозри стосовно цієї людини мають під собою ґрунт. Подальше слідство підтвердило припущення юриста.

Платонов К. К., Голубев Г. Г. Психологія: Учеб. пособие. - С. 22.

При використанні цього методу слід мати на увазі важливу обставину: окремі характеристики можуть бути неповними, однобічними, відображати суб'єктивне ставлення до цієї особи залежно від формальних і неформальних стосунків, що складаються між цією особою і особою, яка її характеризує. Це зобов'язує юридичного працівника надто обережно використовувати кожну характеристику, ретельно її аналізувати. У цілому метод незалежних характеристик у руках досвідченого юриста є дійовим засобом вивчення ділових і моральних якостей особистості.

Процес оцінки особистості починається із загального сприйняття - з першого враження, яке відбувається на підсвідомому рівні.

Від точності "прочитання" зовнішніх особливостей і "вирахування" особливостей внутрішнього світу співрозмовника залежить успішність взаєморозуміння. Як же відчувається проникнення у внутрішній світ іншого? Навіть поверховий погляд дозволяє досвідченому юристові багато побачити в людині: її зовнішній вигляд, вираз обличчя, статура, зачіска, манери поведінки - все це характеризує людину з погляду її психічного стану, готовності вести розмову, рівня її культури і т. д.

Разом з тим, перше враження приховує в собі можливість зробити неточну оцінку, а часом і неправильну. Річ у тім, що при першій зустрічі основна роль відводиться різним стійким схемам сприйняття і оцінювання іншої людини. У психологічній літературі описуються найтиповіші схеми формування першого враження про людину. У кожній схемі спрацьовує цілком визначений фактор, який так чи інакше присутній в ситуації знайомства. Які ж це фактори?

Фактор переваги починає працювати в ситуації нерівності партнерів (коли один з партнерів у спілкуванні відчуває перевагу іншого з важливого для нього параметра - розуму, матеріального становища, зросту та ін.). У цьому разі, людина, яка переважає над іншою з важливого параметра, оцінюється цією іншою значно вище і за іншими значними параметрами. Інакше кажучи, відбувається її загальна особистісна переоцінка.

Фактор привабливості пов'язаний із сприйняттям партнера у спілкуванні як надзвичайно привабливого зовні. Помилка, яка допускається в цьому разі, полягає в тому, що зовні привабливу людину партнер переоцінює і за іншими важливими психологічними і соціальними параметрами. Так, в експериментах показано, що гарніших по фотографіях людей оцінюють як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, турботливих і порядних.

Фактор ставлення спрацьовує тоді, коли людина відчуває характер ставлення до себе партнера у спілкуванні. Помилка сприйняття в такому разі проявляється в тому, що людей, які добре до неї ставляться чи поділяють якісь важливі для неї ідеї, вона схильна оцінювати вище і за іншими показниками.

Фактор поблажливості проявляється в тому, що людина сумнівається в позитивних якостях іншого, ставиться до нього з поблажливістю. Її філософія така: поки ти не доведеш своєї порядності, тебе не можна таким вважати. Якщо ефект поблажливості виявляється надмірно, то цілком резонно припустити наявність у такої людини певних психічних відхилень.

Фактор психологічного стану пов'язаний з тим, що людина в хорошому настрої сприймає оточуючих насамперед у світлих тонах (до речі, вона й сама часто викликає у них симпатію). Людина в стані роздратування, гніву, затяжної депресії сприймає навколишній світ, у тому числі й людей, в сірому чи темному кольорах. Тому психічний стан індивіда може бути джерелом помилок в оцінюванні незнайомої особистості.

Таким чином, причини помилок сприйняття і оцінки особистості, яка цікавить юриста, обумовлені:

а) особливостями особистості людей, які сприймаються;

б) ненавмисним чи навмисним впливом людей, що сприймають- ся, на юриста;

в) особливостями особистості самого юридичного працівника. Найдоступніший і такий (що найбільш широко застосовується)

шлях отримання психологічної інформації про незнайому людину, яка представляє професійний інтерес для юриста-практика, - спостереження за цією людиною при зустрічі, при встановленні психологічного контакту, при розмові. Саме візуальна експрес-діагностика і формує перше враження про людину за зовнішнім виглядом і поведінкою.

Успіх юриста у сприйнятті, вивченні й оцінці особистості потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка та інших залежить від його особливої підготовленості до психологічного спостереження, від рівня сформування навиків і вмінь "читати" іншу людину.

Насамперед необхідно знати, що серед зовнішніх ознак до психологічно інформативних належать:

1) мова - її зміст, манера, логіка, вимова, словниковий запас, тембр, експресія, гучність тощо. Однак багатьом вдається приховати свої думки, сказати не те, що думає, тому предметом психологічного спостереження повинні бути й інші зовнішні прояви психології особистості; 2)

міміка, жести, поза, пантоміміка, погляд. Кожен співробітник - спеціаліст у сфері юриспруденції (слідчий, оперативний працівник, дільничний інспектор, адвокат та ін.) зобов'язаний вміти "читати" мову зовнішніх проявів психології особистості, бо вона щиріша за мову слів. Зміст фраз люди, як правило, більш-менш ретельно контролюють, у той час як невербальні прояви майже не піддаються усвідомленому контролю. Жести і міміка виражають душевні хвилювання, істинний стан людини, її ставлення до предмета розмови. Не випадково славетний співак Ф. Шаляпін говорив: "Жест - це не рух тіла, а рух душі". В експресії людини, її міміці, позі, жестах проявляються думки, почуття, наміри, що так важливо знати юридичному працівникові. Навіть хода може немало сказати про психологію конкретної особистості; розрізняють ходу людей впевнених у собі і невпевнених, зарозумілих і невимогливих, розпущених і неохайних, схвильованих і стурбованих, настроєних рішуче і боязливо, відпочилих і тих, що готуються до якоїсь дії і т. д.; 3)

зовнішність. Зовнішній вигляд людини дозволяє оцінити її охайність, підтягнутість, стриманість, акуратність, уміння вести себе з достоїнством чи, навпаки, неохайність, неакуратність і т. д.; 4)

анатомічні особливості фізичного образу - форма обличчя, контур тіла, статура, положення голови.

Уміння помітити інформативно важливі елементи зовнішнього образу конкретної людини і його експресивні реакції, індивідуально діагностувати їх - складне психологічне завдання. Його складність пояснюється тим, що психологічні значення мови зовнішніх проявів багатозначні1. Крім того, багато осіб (підозрювані, обвинувачені, засуджені) намагаються маскувати свої справжні думки, стани, наміри. Однак можна стверджувати, що справжній юрист-професіонал може відрізнити удаване від реального, щире від брехливого тощо.

Див. докладніше: Ниренберг Дж., Калеро Г. Читать человека как книгу: Сокр. пер. с англ. - М.: Економіка, 1990; Пиз А. Язык жестов: Пер. с англ. - Воронеж: НПО "Модэк", 1992; Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. - 2-е изд. - К.: Украина, 1993; та ін.

Щоб скласти психологічний портрет конкретної особистості на основі спостереження, юристові-практику корисно дотримуватися таких правил: -

вибірковість і цілеспрямованість; -

комплексність. Це правило попереджує про недопустимість категоричних психологічних оцінок на основі одиничної фіксації будь-яких ознак. Необхідно збирати інформацію за широким колом ознак, перевіряти її, використовувати всю сукупність можливих у цій ситуації методів вивчення особистості; -

психодіагностика змісту висловлювань. У мові людини міститься психологічна інформація, яка характеризує її інтереси, погляди, переконання, життєві цінності, установки, звички, спосіб життя, культуру та інші особливості. Щоб зрозуміти їх, потрібно, як кажуть, слухати слова, а чути душу; -

оцінка виразу очей людини. Важко судити про особистість, жодного разу не подивившись пильно їй в очі. Один досвідчений юрист підмітив: "Потрібно вдивлятися не лише в Кримінальний кодекс, а й в очі людини"; -

оцінка поз, жестів, міміки, загального вигляду людини та її зовнішності (про це згадувалося вище); -

оцінка ознак криміналізації мови. Кримінальний жаргон характерний для осіб, які належать до кримінального середовища (щоправда, за останні роки такий жаргон став притаманним і деяким категоріям молоді, яка вважає його "модним" і "сучасним"). Слова і вирази типу "ворожбит" - слідчий, "фуфлогон", "шапіро" - адвокат, "западло" - нижче злочинного достоїнства, "ксіва" - документ, паспорт, "перо" - ніж, "кент" - друг, " потрапити в колір" - уміло збрехати та інші повинні насторожити юриста і пильніше придивитися до людини, яка часто вживає такі слова; -

звертати увагу на татуювання. Як правило, татуювання не просто прикраси і прояв викривлених смаків, а мають у собі смислове навантаження, яке видає належність до злочинного світу, ставлення до закону, працівників правоохоронних органів, статус у кримінальному середовищі і т. д. Наприклад, могильний хрест за плечима - вбивство, ворог до смерті; кинджал, обвитий змією, - зухвалий хуліган; абревіатура БОСС - "был осужден советским судом"; КОТ - "коренной обитатель тюрьмы"; СЛОН - "смерть легавым от ножа" і т. д. Татуювання і абревіатури не повинні залишитися непоміченими юристом, і він повинен їх психологічно інтерпретувати; -

виявлення і пояснення незвичайної поведінки людини. Часом поведінка і зовнішньо виражений психологічний стан явно не вкладаються у звичну схему (наприклад, прихід до слідчого людини, яка підозрюється в злочині, з посмішкою, бравурними мелодіями, без настороженості і розгубленості); -

виявлення суперечливості особистості. Цілком допустимо, що не будь-яка суперечливість свідчить про кримінальну схильність людини. Але в юридичній практиці нерідко зустрічають -ся особи, в яких суперечливість (наприклад, невідповідність виявлених якостей зовнішньому образу, який намагається надати собі людина, підвищена готовність до самозахисту і підозріливість до інших тощо) є наслідком скритності, дволичної поведінки, маскування злочинного способу життя. Якщо така суперечливість юристом виявлена, то вона повинна підштовхнути його до поглибленого вивчення її причин; -

спостереження за зовнішніми ознаками психічних станів індивіда, якого вивчає юридичний працівник. Такими ознаками є: а) інтонація голосу, зміна його темпу, пауз, тембру; б) колір обличчя; в) вираз очей і напрямок погляду; г) спітніння; ґ) рухи рук та ін. Схвильованість і страх, радість і тривога, напруженість і розслабленість, злість і розгубленість - всі ці види станів можуть багато чого сказати спостережливому юристові.

У сприйнятті й оцінці особистості, яка цікавить слідчого, інспектора, суддю, адвоката, захисника та іншого юридичного працівника, проявляються такі соціально-психологічні феномени, як експек-тації, ідентифікація і емпатія.

Експектації (від англ. expectation - очікування) - це система очікувань, вимог щодо норм поведінки і виконання індивідом соціальних ролей. Експектації носять неформалізований і не завжди усвідомлений характер. Юристові-спостерігачу іноді правильно здається, що ця людина збирається щось зробити, відбувається нібито очікування його поведінки. Така здатність формується в тих людей, які не лише постійно спілкуються з іншими, але завжди аналізують кожен акт спілкування, підмічають елементи поведінки співрозмовників аж до тонкощів.

Ідентифікація (від лат. identificare - ототожнювати) у соціальній психології означає стати на місце іншої людини, подивитися на світ її очима, оцінити ту чи іншу ситуацію його можливостями, його розумом. Ідентифікація таким чином визначає психологічну здатність відкинути вантаж власного досвіду і лише своїх поглядів, відійти від свого "Я" і наблизитися до "Я" іншої людини.

Використовуючи цей механізм у спілкуванні з людьми, юристові вдається викликати співрозмовників на відверту розмову, краще засвоїти відповідні оцінки, норми, ідеали як окремої людини, так і групи людей. Саме тому до ідентифікації корисно звертатися завжди тоді, коли треба добитися взаєморозуміння, проявити одностайність.

Емпатія (від грецьк. empatheia - співпереживання) - це розуміння іншої людини через емоційне проникнення в її внутрішній світ, в її почуття і думки; це співпереживання, співчуття.

Просто чи складно вивчати і розуміти людей за допомогою емпа-тії? Відповідь не може бути однозначною. Просто для тих, у кого цей механізм працює, і складно для тих, у кого він не працює. Низька ем-патійність - синонім нечуттєвості, бездушності, черствості. Людина, в якої не працює психологічний механізм емпатії, не здатна відповісти на почуття іншого, запалитися чужою радістю чи зажуритися чужим сумом. Вона робить багато помилок у стосунках із людьми.

Як тут не згадати мудрі слова великого українського педагога В. Сухомлинського про те, що треба починати з елементарного, але разом із тим найскладнішого - з формування здібності відчувати душевний стан іншої людини, вміти ставити себе на місце іншого в найрізноманітніших ситуаціях... Глухий до інших людей - залишиться глухим до самого себе; йому буде недоступне найголовніше в житті - емоційна оцінка власних вчинків.

Нормальна емпатійність - величезна перевага. Юрист, у якого механізм емпатії розроблений, володіє ніби додатковими органами почуттів, додатковим зором і слухом. Він краще визначає, наскільки співрозмовник м'який чи суворий, спокійний чи напружений, впевнений чи невпевнений в собі тощо.

Однак надто висока емпатійність може стати причиною деяких психологічних труднощів. Мається на увазі занадто велика залежність деяких людей від психічного стану і настрою оточуючих. Така людина не господар свого власного емоційного стану. Вона ніби потрапляє в залежність від пристрастей інших людей.

Усі люди сприймаються по-різному, тому що мають свої індивідуально-психологічні особливості. Юристові корисно знати, що серед його співрозмовників можуть бути такі типи людей: -

"черепахи" - їхній душевний світ захований під "панциром" особистості; важко здогадатися, про що вони думають, що і як переживають у цю хвилину (найчастіше до цього типу належать інтелектуали, люди сором'язливі або недалекі); -

" дикобрази" - постійно когось підозрюють, завжди чимось не-задоволені й стривожені. Вони чекають звідусіль неприємностей, тому завжди напружені й до всіх налаштовані вороже; -

" леви" - люди справи, їхній внутрішній світ схований за метою дій і операцій. Вони завжди відчувають свою перевагу над іншими і пишаються цим; -

"хамелеони" - люди, які вміють "тримати ніс за вітром", пристосовуватися до обставин. Вони можуть, якщо цього вимагає ситуація, лестити чи обурюватися, бути сумирними чи бунтарями; -

" безколірні" - категорія людей, яка не піддається будь-якій характеристиці. Ці люди (їх ще називають "сірі") розчиняються в натовпі, не залишаючи в пам'яті іншої людини ніяких слідів про свій образ.

Тому, вивчаючи нову людину і оцінюючи її, юристу бажано:

а) перед початком розмови зорієнтуватися у зовнішньому образі співрозмовника (слід зазначити, що найбільш інформативною, з психологічного погляду, є перша хвилина зустрічі);

б) у процесі спілкування постійно спостерігати за людиною і вло- влювати найменші зміни в її поведінці за рухом обличчя, мімі- кою, жестами, позами;

в) аналізувати і усвідомлювати "психологічні сигнали" за зовніш- нім рисунком поведінки потерпілого, підозрюваного, обвину- ваченого, свідка і будь-якої іншої людини;

г) змінювати власну систему спілкування у зв'язку зі змінами в зовнішній поведінці співрозмовника.

Отже, діяльність юриста охоплює велике коло проблем психологічного й соціально-психологічного характеру, тому знання основ загальної і соціальної психології по праву вважається передумовою глибокого засвоєння теоретичних і практичних положень особливої частини юридичної психології.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ Б.Соціально-психологічніаспекти юридичної діяльності"
  1. Поняття і особливості принципів екологічного права
    соціальною роллю права як юридичної форми суспільних відносин. Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного ладу, об'єктивно обумовлені існую-чими екологічними відносинами. Треба зважати на те, що загальна теорія права по
  2. Державна політика України у галузіохорони довкілля.
    соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства; - соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф; - розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару
  3. 1. Поняття і система екологічного права
    соціальна форма взаємодії суспільства і природи вимагає постійної трансформації соціальних регуляторів розвитку екологічних відносин. Крім культури, ідеології, моралі та освіти, не останню роль тут відіграють юридичні чинники, що створюють передумови правового забезпечення екологічних інтересів. Різноманітні екологічні звичаї, племінні "табу", народне "священне" право здавна регулювали або
  4. Поняття і особливості принципів екологічного права
    соціальною роллю права як юридичної форми суспільних відносин. Разом з тим у загальній теорії права принципи останнього розкриваються через такі категорії, як відправні засади, основні ідеї, провідні засади, наскрізні ідеї, панівні основи, які відбивають основні устої суспільного ладу, об'єктивно обумовлені існуючими екологічними відносинами. Треба зважати на те, що загальна теорія права по
  5. Тема 3. Суб'єкти адміністративного права
    соціально-культурною сферою; органи управління адміністративно-політичною сферою; г) від обсягу повноважень по території: центральні (КМУ, міністерства, комітети) та місцеві (державні адміністрації); д) від характеру повноважень: міністерства; державні комітети (державні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеці альним статусом. При вивченні питання правового статусу
  6. 6. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ З АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
    соціальне страхування від 14 січня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 6. - Ст. 219. 3. Про державний кордон України: Закон України від 4 листо пада 1991 р. II Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 2. - Ст. 5. 4. Про затвердження Тимчасового положення про Раду націо нальної безпеки і оборони України: Указ Президента від ЗО серпня 1996 р. Ц Уряд, кур'єр. - 1996. - 5
  7. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    соціальне важливими процесами, коли це є необхідним та виправданим. У відповідності до цього в статутному законодавстві треба передбачити: а) уточнення та зміну функцій центральних органів, перегляд їхнього статусу, і на цій основі - оптимізацію їхнього кількісного складу; б) утвердження провідної ролі міністерств як головних суб'єктів з вироблення і реалізації урядової політики в тому
  8. 17. Норми міжнародного права та їх класифікація.
    соціально-політичної ролі у функціонуванні суспільства і держави; в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає; г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д. Оскільки будь-яка держава - класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер: - конкретний зміст волі
  9. 20. Принцип суверенної рівності держав
    соціального, політичного або іншого рівня розвитку Принцип суверенної рівності проголошений у п. 1 ст. 2 Уставу ООН: «Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів». У Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. визначені, зокрема, елементи поняття суверенної рівності: а) держави юридично рівні; б) кожна держава користується правами, властивому повному суверенітету;
  10. 55. Поняття і види міжнародних організацій
    соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції,