| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Нотаріальний процес і його стадії. (Місце нотаріату в системі правоохоронних органів) |
||
|
Законодавство про нотаріат регулює суспільні відносини, що виникають між нотаріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. Отже, нотаріальне процесуальне право - це система правових норм, котрі регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення нотаріальних дій між нотаріальними органами та особами, які звертаються за вчиненням цих дій. Предметом нотаріального процесуального права і є суспільні відносини, що регулюються цим правом. Нотаріальне процесуальне право не є самостійною галуззю права України. Питання про його місце в системі права України є спірним у юридичній літературі. Існує думка, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання цивільного процесуального права. Це пояснюють тим, що і суд, і нотаріат здійснюють ту ж саму функцію захисту прав і законних інтересів. Заперечуючи це, можна вказати, що нотаріат функцію захисту прав і законних інтересів здійснює, як виняток, тільки під час вчинення трьох нотаріальних дій: вчинення виконавчих написів, протестів векселів і посвідчення несплати чеків. Вчиняючи решту нотаріальних дій, нотаріуси здійснюють охорону прав та інтересів. При цьому захист прав нотаріальними органами не має остаточного характеру. Акти нотаріальних органів можуть бути оспорені в суді чи арбітражному суді. Крім того, захист права нотаріальним органом не здійснюється, якщо вимога оспорюється другою стороною. Нотаріальне процесуальне право є самостійним відносно цивільного процесуального права, оскільки діяльність нотаріальних органів має безспірний характер, під час вчинення нотаріальних дій не використовується змагальна форма процесу, нотаріус встановлює юридичні факти в основному на підставі документів. Крім того, нотаріальні органи є органами державного управління, і їхня діяльність має адміністративний характер. Тому є всі підстави вважати, що нотаріальне процесуальне право входить до предмета регулювання адміністративного процесуального права. Питання про місце нотаріального процесу в правовій системі носить теоретичний характер, і відносно вирішення цього питання в юридичній літературі немає єдиної думки. Так, більшість вчених відносять нотаріальний процес до не судових форм захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, іноді вважають самостійним, але поєднують його з цивільним процесом. Про схожість нотаріального процесу з адміністративним процесом свідчить і кілька інших ознак: у нотаріальному процесі не вирішуються спірні питання; нотаріальні акти вчиняються на підставі фактів, в наявності яких нотаріуси можуть впевнитися безпосередньо на підставі наданих документів; нотаріус діє одноособово і має свою специфічну компетенцію; в разі неможливості встановити певні обставини за допомогою доказів, якими володіє особа, нотаріус не може вчиняти нотаріальне провадження та роз'яснює особі її можливість звернення до суду за встановленням відповідної обставини або факту; нотаріальна структура керується та контролюється Міністерством юстиції. Такі ознаки дозволяють порівняти нотаріусів з органами реєстрації актів громадянського стану, ознаки яких дуже схожі, хоча в нотаріальному процесі завдання та засоби мають значно ширші межі. Якщо порівнювати далі, відповідальність нотаріусів на цій підставі суттєво відрізняється від відповідальності органів реєстрації актів громадянського стану та їх посадових та службових осіб. На відміну від інших органів державного управління органи нотаріату характеризуються особливим положенням посадових осіб, а також їх компетенцією. Нотаріус - це посадова особа, яка в своїй діяльності при здійсненні нотаріальних функцій незалежна. Він підкорюється тільки закону, в той час як інші посадові особи органів державного управління при здійсненні своїх обов'язків повинні виконувати вказівки вищестоящих керівників. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, несуть відповідальність за розголошення таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Специфічність положення в системі органів державного управління, спеціальні дії, врегульовані законом правила провадження, які забезпечують правильне та чітке виконання нотаріальних функцій та гарантують права клієнтів, обумовлені задачами та принципами діяльності нотаріату. Суть нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона має посвідчувальний, підтверджуючий характер, юридичне закріплює цивільні права з метою попередження від можливого подальшого їх порушення. За своєю функціональною природою нотаріальні органи найбільш близькі до суду, оскільки і ті, й інші здійснюють в інтересах громадян та юридичних осіб єдину функцію контролю цивільних правовідносин. Цей контроль має попередній характер при вчиненні нотаріальних дій, коли відсутній спір про право та немає правопорушення, на відміну від судового наступного контролю, за допомогою якого в процесі вирішення спору визначається правопорушник, до якого застосовуються заходи впливу. Місце нотаріального процесу в правовій системі України визначається законодавством України. Цивільним кодексом та іншими нормативними актами визначається обов'язковий порядок нотаріального посвідчення угод у випадках, зазначених в законі (ст. 47 ЦК), та інші випадки обов'язкового вчинення нотаріального провадження. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з певними юридичними наслідками, а також неприйняття до розгляду документів без відповідного нотаріального оформлення тощо. Так, статтею 227 ЦК передбачається, що формою договору купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений договір, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. При цьому й інші угоди, а не тільки визначені в законі, для їх більшої юридичної вірогідності можуть бути нотаріально посвідчені. Про зв'язок нотаріального процесу з галузями матеріального права слід зробити зауваження щодо недоцільності в цих нормативних актах викладати механізм вчинення нотаріального провадження. На погляд автора, доцільно докладно викладати механізм здійснення нотаріального провадження в Законі «Про нотаріат», оскільки це надасть змогу розробляти комплексний підхід до впровадження визначених законодавчими нормами матеріальних прав фізичних або юридичних осіб в практику діяльності нотаріату, узгодити їх з нормами нотаріального процесу. На цій підставі є можливість зробити й зворотній висновок, що у випадках, коли нотаріальний процес не в змозі забезпечити охорону або захист прав громадян або юридичних осіб через недосконалість (невизначеність) норм матеріального права, то в цьому випадку необхідно вносити відповідні доповнення в норми матеріального права з метою конкретизації правовідносин, зміни, якщо норми права в цій галузі суперечать загальним правовим нормам тощо. Нотаріальний процес має тісний зв'язок з цивільним судочинством, оскільки особам, які вважають свої права порушеними невірним вчиненням або неправомірною відмовою у вчиненні нотаріального провадження, законодавством надане право звернення до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів. До суду звертаються і в разі виникнення спору про право щодо розподілу спадкового майна, продовження строків на прийняття спадщини, оскарження виконавчого напису та в інших випадках. Але зв'язок між нотаріальним процесом та цивільним судочинством має бути більш визначеним. Так, в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в ч. 4 п. 114 передбачається, що нотаріуси в окремих випадках можуть прийняти довідки, видані підприємствами, установами і організаціями за місцем роботи чи проживання, якщо вони разом з іншими документами підтверджують родинні та інші відносини спадкоємців із спадкодавцем. На наш погляд, Інструкція має встановлювати, в якому конкретному випадку вони приймаються. Одразу виникає питання: чи надане законодавством право нотаріусу аналізувати докази або докази, які він має приймати, повинні бути безспірними, однозначними. В цивільному судочинстві передбачено встановлення фактів, що мають юридичне значення, які не є безспірними і потребують судового підтвердження шляхом дослідження та аналізу доказів, і саме так в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві встановлюється факт родинних відносин громадян з метою отримання спадщини. Звідси випливає неврегульованість питання, якщо нотаріус у цьому конкретному випадку не прийняв вищезазначену довідку, куди особі необхідно звертатись - до провадження по оскарженню нотаріальних дій або за встановленням юридичного факту родинних відносин? Як в цьому випадку має діяти суддя? На нашу думку, положення Закону та Інструкції повинні викладатись таким чином, щоб правовідносини, які вони регулюють, набували однозначності. В цьому випадку визначити належність юридичних обставин до повноважень нотаріату або суду буде нескладно. На підставі вищенаведеного можна говорити про те, що завдяки специфічним методам нотаріальний процес характеризується як самостійний безспірний, що безпосередньо зв'язаний з такими галузями права як цивільне, сімейне, фінансове, земельне, житлове, міжнародне, цивільне процесуальне право. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "4. Нотаріальний процес і його стадії. (Місце нотаріату в системі правоохоронних органів)" |
||
|
||