Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу ( контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право (курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоКримінальний процес → 
« Попередня Наступна »
Лобойко Л.М.. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.; Істина,2005. - 456 с., 2005 - перейти до змісту підручника

3. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ


Поняття "компетенція" в загальній теорії права вживають виключно щодо державних органів, які є представниками публічної влади. Ю. О. Тіхоміров сформулював щодо загального поняття компетенції такі положення. "Перше - складно побудоване громадянське суспільство вимагає чіткої і відкритої організації публічної влади. Друге - багатоманітність інтересів у суспільстві передбачає їхню певну гармонізацію. Цій меті слугує публічний інтерес, що виражає в концентрованому вигляді найбільш значущі суспільні потреби. Третє - задоволенню інтересів відповідає система державних і суспільних інститутів. Розподіл державних і суспільних справ та організація ефективного управління є ключовою проблемою. Четверте - визначення цілей і компетенції суб'єктів і учасників публічно-правових відносин слугує центром тяжіння всіх або багатьох дій"1. Як же ці фундаментальні положення виявляються в кримінальному процесі, характеризуючи компетенцію державних органів, які порушують, розслідують та розглядають кримінальні справи?
1. Публічну владу в частині провадження у кримінальних справах організовано таким чином, що досудове провадження (порушення кримінальних справ, досудове слідство) здійснюють представники органів виконавчої влади - органи дізнання (міліція, податкова міліція, органи безпеки тощо - ст. 101 КПК), органи досудового слідства (слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки - ст. 102 КПК), а питання про винність особи та її покарання вирішує орган судової влади - суд. Всі вони є органами публічної влади, які в своїй сукупності утворюють систему державних органів, наділених кримінально-процесуальною компетенцією.
У межах цієї системи (організму) всі вказані органи "пов'язані" правилами, встановленими публічною владою, і зобов'язані охороняти інтереси суспільства та права окремих його членів. Однак ця система не є закритою для суспільства. Організацію (структуру) та повноваження щодо провадження у кримінальних справах згаданих органів встановлено законом, а тому є відкритими для суспільства. Останнє має право на здійснення громадського контролю за діяльністю органів, які ведуть кримінальний процес, через відпо-
1 Див.: Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. - М., 2001. - С. 53.
відні інститути, якими є Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, депутатські запити тощо. Право на здійснення такого контролю залишається у суспільства завжди, бо саме воно делегує державі здійснення функцій щодо вирішення кримінальних конфліктів. Тому ігнорування державними органами вимог суспільства свідчить про поглинення суспільства державою і призводить до знищення свободи особи1.
2. Кримінальний процес є галуззю публічного права. Тому вньому в концентрованому вигляді відбито суспільні потреби, щополягають у боротьбі з таким соціальним злом, як злочинність.Публічний інтерес у кримінальному процесі визнається державоюі забезпечується через норми права. Задоволення інтересу суспільства у подоланні злочинності є умовою і гарантією його нормального функціонування й розвитку. Цей інтерес віддзеркалює найбільш значущі потреби суспільства: зниження рівня злочинності,запобігання і зниження рівня криміналізації суспільства, забезпечення громадського спокою тощо.
3. Задоволенню зазначених публічних інтересів відповідає система державних інститутів - компетентних органів держави, уповноважених нею на здійснення специфічної діяльності із застосуваннянорм права, - правоохоронних і судових органів. Тільки ці органимають виключну компетенцію здійснювати кримінально-процесуальну діяльність. З цього погляду кримінально-процесуальна компетенція органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і судує, з одного боку, спеціальною компетенцією окремих державнихорганів, а, з іншого, - загальною щодо окремих видів їх процесуальної діяльності. Зазначені види процесуальної діяльності в жодному разі не повинні "перетинатися" в межах сумарного обсягукримінально-процесуальної компетенції (правосуддя здійснюєтільки суд, державне обвинувачення - прокурор, слідство - слідчий, дізнання - орган дізнання). Тож компетенцію можна визначити як покладений законом на уповноваженого суб'єкта обсягпублічних справ2, а кримінально-процесуальну компетенцію, - якпокладений кримінально-процесуальним законом на органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду обсяг публічних справ усфері вирішення кримінально-правових конфліктів, що виникаютьу суспільстві.
До "компетенційних" елементів належать: а) нормативно встановлені цілі; б) предмети відання як юридично визначені певні сфери та об'єкти впливу; в) владні повноваження як гарантована законом міра прийняття рішень і вчинення дій"3.
1 Див.: Чичерин Б. Н. Избранньїе трудьі. - СПб., 1998. - С. 36.
2 Див.: Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. - М., 2001. - С. 55.
3 Див.: Там само. - С. 55-56.
Встановлені законом цілі діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду визначають спосіб їх нормативної орієнтації на досягнення певного процесуального результату. Як зазначає Ю. О. Тіхоміров, "в широкому розумінні маються на увазі публічні функції"1. Такі публічні функції виконують і кожен із органів, що мають право здійснювати кримінально-процесуальне провадження (орган дізнання, слідчий, прокурор - функцію кримінального переслідування; суд - функцію правосуддя). Відхилення від виконання цими органами своїх функцій або виконання не своїх функцій завдає значної шкоди правам і законним інтересам суб'єктів кримінального процесу (повноправних членів суспільства), а, отже, і не сприяє досягненню його цілей.
Органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду мають у кримінальному процесі чітко окреслений законом предмет відання - певні об'єкти їх впливу. Останні традиційно пов'язують із повноваженнями зазначених органів щодо можливості провадження у певних кримінальних справах. Характеристики кримінальних справ покладено в основу визначення таких понять, як підслідність (ст. 112 КПК) і підсудність (глава 2 КПК). "Перетинання компе-тенцій" у цьому плані може мати місце тільки між державними органами, уповноваженими здійснювати діяльність одного виду. Наприклад, законодавець наділяє певні органи одного рівня універсальною компетенцією щодо порушення кримінальних справ і здійснення в них провадження. Серед органів дізнання це є міліція та капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні. Серед органів досудового слідства - слідчі прокуратури, які згідно із ч. 1 ст. 112 КПК за постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів можуть розслідувати будь-які злочини. В деяких випадках законодавець, зважаючи на значну суспільну небезпечність злочинів і їх поширеність, відносить їх до компетенції одночасно кількох органів слідства. Приміром, розслідування злочину, передбаченого ст. 209 КК "Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом", віднесено до компетенції всіх органів досудового слідства, що діють в Україні
Окрім певної категорії кримінальних справ, до предмета відання органів дізнання, слідчого, прокурора, суду належать такі його елементи, як вплив на хід кримінального процесу (порушення кримінальної справи, закриття справи тощо); повноваження щодо провадження процесуальних дій (слідчих дій, пред'явлення обвинувачення, роз'яснення прав тощо); повноваження щодо прийняття процесуальних рішень (про провадження слідчих дій, про визнання потерпілим тощо). Отже, кожний із цих органів під час провадження
1 Див.: Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. - М., 2001. - С. 56.
в одній і тій самій кримінальній справі може вирішувати тільки певне коло питань, що належать до предмета його відання.
Для того, щоб визначений законом предмет відання міг повно і всебічно опрацювати той чи інший державний орган, останнього наділено достатніми для цього владними повноваженнями. І в теорії, і в практиці кримінально-процесуальної діяльності під ними, як правило, розуміють права державних органів, що передбачає свободу розсуду в їх використанні. Між тим, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд одночасно наділені й обов'язками зі здійснення цих прав.
У теорії компетенції як найтиповіші повноваження державного органу визначено одинадцять: 1) керує; 2) управляє; 3) вирішує; 4) бере участь; 5) нормує; 6) організує; 7) розробляє; 8) вказує; 9) координує; 10) контролює; 11) забороняє1. Безперечно, всі ці повноваження є притаманними і для органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, і для державних органів. Тільки кожне із них той чи інший орган, що веде процес, використовує для виконання визначеної для нього законом функції, а, отже, і для досягнення певних цілей. До того ж у різних стадіях процесу повноваження вони реалізують з певною специфікою. Наприклад, орган дізнання і слідчий виконують функцію кримінального переслідування особи тільки в стадії досудового слідства. Прокурор же в цій стадії виконує одночасно дві функції: 1) кримінального переслідування; 2) нагляду за законністю в діяльності органів дізнання та досудового слідства, що саме по собі є алогічним. Функцію кримінального переслідування (державного обвинувачення) він продовжує виконувати і в судових стадіях процесу. При цьому його діяльність залишається публічною, тобто здійснюється відповідно до вимог принципу публічності (офіційності). Але ж і суд діє на підставі цього принципу.
У зв'язку з цим виникає запитання: чи не свідчить таке положення про "перетинання" компетенцій прокурора і суду? У суді кожний із "офіційно діючих органів" (суд і прокурор) мають різний "набір" із тих одинадцяти повноважень, що визначено в теорії компетенції як найтиповіші. Прокурор у судових стадіях має тільки повноваження щодо участі в них як сторона процесу. Всі інші повноваження належать виключно суду. Саме вони є для суду мірою гарантування вчинення ним процесуальних дій і прийняття рішень у кримінальній справі. Отже, публічність кримінально-процесуальної діяльності в жодному разі не можна ототожнювати з кримінальним переслідуванням. Останнє є тільки частиною публічної діяльності державних органів, уповноважених на ведення кримінального процесу.
1 Див.: Тихомиров Ю. А. Теория компетенции. - М., 2001. - С. 57.
4. Визначення цілей і компетенції органів дізнання, досудового слідства, прокурора і суду є "центром тяжіння" дій усіх суб'єктів кримінального процесу. Останній - це складна діяльність багатьох суб'єктів, кожний з яких має свою мету. У зв'язку з цим Є. Мізуліна зазначає: "В даному випадку, напевне, некоректно буде говорити про мету кримінального процесу в цілому, але слід говорити про цілі його суб'єктів. Якщо ж кримінально-процесуальна діяльність є цілісність, то хто із суб'єктів кримінального процесу забезпечує її або задає їй мету?"1.
Таким суб'єктом, безперечно, є державний орган, який наділено державою "правообов'язком" щодо здійснення кримінально-процесуальної діяльності. За влучним висловом Є. Мізуліної, держава в особі своїх компетентних органів як незмінний супутник кримінального процесу є тим "режисером, який здійснює його збирання і визначає зміст"2. Цей вислів підтверджує той факт, що результати діяльності суб'єктів кримінально-процесуальних правовідносин тільки тоді матимуть правове значення, якщо вони сприйняті органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом, тобто після набуття ними "офіційного статусу". Не мають правового значення для конкретної кримінальної справи (не є правовими) і відносини, що складаються між суб'єктами процесу, якщо в них не бере участі державний орган, який прийняв справу до свого провадження.
Викладені положення щодо компетенції органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду визначають природу принципу публічності (офіційності) кримінально-процесуальної діяльності. Більше того, через них виявляється і зміст цього процесуального принципу. Повноваження зазначених органів мають не тільки статутний, а й, що головне, процесуальний (процедурний) характер. "Правообов'язки" державних органів, які ведуть процес, зафіксовано не тільки в статутних нормативно-правових актах (закони України від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів", від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", від 20 грудня 1990 р. "Про міліцію", від 25 березня 1992 р. "Про Службу безпеки України" тощо), а й в кримінально-процесуальному законі, який визначає порядок їх діяльності у кримінальних справах. У зв'язку з цим норми статутних нормативно-правових актів є матеріальними "компетенційними" нормами, а кримінально-процесуальні норми - процесуальними "компетенційними".
Отже, як у статутних, так і в "процедурних" нормативних актах відображено офіційний характер відносин між посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, з одного
1 Див.: Мизулина Е. Уголовньїй процесе: концепция самоограничения го-сударства. - Тарту, 1991. - С. 9.
2 Див.: Там само. - С. 10.
боку, і всіх інших суб'єктів кримінального процесу - з іншого. Офіційність відносин зумовлено тим, що всі дії дізнавачі, слідчі, прокурори та судді вчинюють від імені держави. Свою діяльність вони здійснюють, керуючись виключно нормами права, які встановлено або санкціоновано державою. Для цих органів, як відомо, діє правовий принцип "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом". Всі дії посадових осіб мають здійснюватися відповідно до встановлених правил із дотриманням процесуальної форми.
Кримінально-процесуальному закону України невідомі поняття "слідчий розсуд", "прокурорський розсуд" чи "суддівський розсуд". Отже, кримінально-процесуальна діяльність принципово не може здійснюватися за власним розсудом посадових осіб державних органів, які ведуть процес. Вона повинна ґрунтуватися виключно на засаді офіційності (публічності).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:
Кримінально-процесуальна компетенція - це покладений законом на органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і судуобсяг публічних справ у сфері вирішення кримінально-правовихконфліктів, що виникають у суспільстві.
До "компетенційних" елементів належать: а) нормативновстановлені цілі діяльності органів, уповноважених вести кримінальний процес; б) предмет відання як юридично визначені певнісфери та об'єкти впливу цих органів, що відбивається в поняттях"належність заяв про злочини", "підслідність кримінальних справ","підсудність справ"; в) владні повноваження як гарантована закономміра прийняття процесуальних рішень і вчинення процесуальнихдій.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "3. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ"
  1. § 1. Сутність методики розслідування злочинів
    поняття, об'єкт дослідження, завдання, принципи, місце у системі криміналістики та зв'язок з іншими галузями знань); 2) окремих методик розслідування різних видів злочинів (криміналістична класифікація злочинів і методики їх розслідування, структура окремих методик розслідування). Розглянута сутність методики розслідування дає підстави для визначення її поняття як заключного розділу науки
  2. Експертиза (гл. 18, статті 75-76 КПК).
    поняття, види // Вісник Академії правових наук України. - Харків, 1997. - Вип. 2. Денисюк С. Ф., Шепитько В. Ю. Обнск в системе следственньїхдействий: Науч.-практ. пособие. - Харьков, 1999. Лоза Ю. Слідчі дії: поняття, сутність, ознаки, види // Право України. - 2003. - № 9. Макаренко Є. І., Негодченко О. В., Тертишник В. М. Експертизи надосудовому слідстві. - Дніпропетровськ, 2001. Макаренко Є.
  3. Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА: НОВІ ПОГЛЯДИ НА ЙОГО РОЛЬ, ЗМІСТ І СИСТЕМУ В ДЕМОКРАТИЧНІЙ ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ
    поняття "державне управління" за змістом є ширшим, ніж поняття "виконавча влада". Таким чином, адміністративне право, за сферою реалізації - це право, передусім, державного управління, власного впливу держави на різноманітні суспільні процеси. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним. Тим більше, що тривалий час в нашій країні у механізмі
  4. Розділ II. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ І РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
    поняття "компетенції" багато в чому втратило своє справжнє значення. Внаслідок цього в управлінській практиці повноваження в багатьох випадках формулюється розпливчасте, неконкретно, не існує чіткого розподілу завдань, функцій і відповідальності між різними органами і посадовими особами. Окремі органи часто дублюють один одного, що призводить до паралелізму та неузгодженості в роботі. А все
  5. 35. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів
    поняття цілий ряд конкретних стадій і юридичних дій: упорядкування і прийняття тексту договору* встановлення автентичності тексту, підписання договору, ратифікація й інші засоби вираження згоди на обов'язковість договору, такі, як затвердження, прийняття, приєднання, обмін документами, що утворюють договір. До стадій укладання належать також обмін або депонування ратифікаційних грамот. Деякі
  6. 43. Цивільна юрисдикція суду, її види.
    поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського). До справ цивільної юрисдикції ст. IS ЦПК відносить: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,
  7. 13. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин
    поняття більш широке, воно включає право бути суб'єктом правовідносин і права суб'єкта правовідносин14. Цивільна процесуальна правосуб'єктність виступає не передумовою суб'єктивних прав, оскільки сама входить до їх складу, а передумовою для набуття і володіння процесуальними правами і обов'язками конкретного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність і права суб'єкта
  8. 14. Елементи цивільних процесуальних правовідносин (суб'єкти, об'єкти, зміст )
    поняття більш широке, воно включає право бути суб'єктом правовідносин і права суб'єкта правовідносин14. Цивільна процесуальна правосуб'єктність виступає не передумовою суб'єктивних прав, оскільки сама входить до їх складу, а передумовою для набуття і володіння процесуальними правами і обов'язками конкретного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність і права суб'єкта
  9. 29. Поняття та значення процесуального представництва
    Представництво в цивільному процесі с процесуальним засобом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридичне грамотних осіб для ведення
  10. § 1. Поняття і предмет криміналістичної тактики
    поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій. Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки