| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Громадський рух в епоху Великих реформ |
||
|
Громадський рух епохи Вели ких реформ в радянський час часто зводилося тільки до революційного народництва: багато в чому внаслідок необхідності насамперед іллюст-рировать ленінське положення про «три етапах» визвольного движ-ня. Проте очевидно, що при неоднорідності російського суспільства і «рух» виявлялося неоднорідним. Ось чому для повноти карти-ни важливо розглянути різні напрямки суспільного двіженія'92.
Громадський підйом Лев Толстой згадував: «Як той початку епохи Великих реформ Француз, який говорив, що той не жив зовсім , хто не жив у Велику Французьку революцію, так і я смію сказати, що, хто не жив у п'ятдесят шостому році в Росії, той не знає, що таке життя ». Князь Д. А. Оболенський як би продовжив - 1856 «яскраво відрізняється від попередніх років: як перед настанням весни бувають дні, хоча ще холодні, але з весняним запахом, попереднім наступаючої отте-співали. Вільно дихала Росія цього року ». Лев Толстой не без деякої частки іронії додавав: «У 56-му році все. рішуче всі були лібералами. Чи не був лібералом тільки той, у кого бракувало розумових здібностей висловити небудь ліберальне. Консерваторів не було. Не можна було собі уявити людину, яка б зважився захищати старий порядок речей. Його б камінням закидали. Ще раз повторюю - це було велике час! Багато в чому виражалося це плідне напрямок часу, але головне його прояв було руга-будівництві всіх взагалі чиновників, і особливо нещасних генералів ». Один з таких «нещасних генералів» (І. П. Оффенберг) висловив розгубленість консервативної частини верхніх ешелонів влади: «У мене два очі: один дивиться по-новому, а інший по-старому. Обома я нічого не бачу; ну, виколи мені один, щоб я міг бачити! » Якщо консервативні мови і лунали, їх зустрічали неприязно, як, наприклад, статтю крупного тамбовського поміщика Г. Б. Бланка «Рус- 208 ський поміщицький селянин». У ній захищалися існуючі ставлення- ня поміщика і селянина як «пат-ріархальний сімейний союз», і про-суспільством сприйняло таку публікацію як маніфест кріпацтва. Але в цілому суспільство другий поло-провини 1860-х рр.. здавалося единодуш-ним. Майбутній радикал Н. Г. Черни-шевський, вітаючи на сторінках «Современника» вихід слов'янофіли-ського журналу «Руська бесіда» (травень, 1856), писав про те, що «згода по суті прагнень так сильно, що суперечка можливий тільки про абстрактних і тому туманних питаннях. Як тільки мова переноситься на твердий грунт дійсності, стосується чо-го-небудь практичного в науці чи життя, корінному суперечності немає міс- та ». Всі хотіли приблизно одного: збільшення числа учнів, посилення на-наукової та літературної діяльності, будівництва залізниць (а стало бути, розвитку промисловості), поліпшення цензурних умов і того, що в 1856 р. можна було обережно називати «розумним розподілом економічних сил» , тобто вирішення питання про кріпосне право. Більшість російського суспільства хотіло приблизно одного, і, головне, хотіло від уряду. Соціальні психологи давно помітили істота-вання такого нетривкого єднання, згуртованого загальним противником (у дан- ном випадку - недавнім минулим, миколаївської системою). Недарма на конкурс кращих підписів до пам'ятника «незабутнього» монарху приходили анонімні пропозиції на кшталт «Миколі I за 18 лютого 1855». Важливим чинником розвитку громадської думки став перехід від широ-ко циркулювали рукописних записок («підземної» літератури) до від-вано масової суспільно-політичної та літературній періодиці, Хоча до скасування цензурних правил було далеко, само тиск влади на цензорів ослабло настільки помітно, що сучасники стали жартувати: «У нас хотьI ще й не свобода слова, але вже гласність». «Ще ніколи не бувало в Росії такої маси листків, газет, журна лов, яка з'явилася в 1856-1858 роках. Видання з'являлися як гриби, хоча точніше було б сказати, як водяні бульбашки в дощ, тому що як багато їх з'являлося, так багато і зникало. Одними оголошеннями про виданнях можна було б обклеїти дзвіницю Івана Великого. Видання були всіляких фасонів, розмірів і напрямків, великі і малі, дешеві і дорогі, серйозні й гумористичні, літературні та наукові, по- 209 литические і зовсім не політичні. Петербурзька печатка була передовим і головним бойовим полком. Вона прагнула керувати і не одним громадською думкою і ставила іноді питання, якщо і не опережавшие урядову думка, то намагалися розчистити їй шлях і насправді його розчищали. Москва більше теоре <ти> зірованним і поглиблювалася в основи російського духу ... Це був дивовижний час, час, коли всякий захотів думати, чи-тать і вчитися і коли кожен, у кого було що-небудь за душею, хотів висловити це голосно »(Н. В. Шслгунов) 193. Найбільш «гучним» журналом став «Сучасник», в 1836 р. засновано-ний Пушкіним, потім захіревшей, але став дійсно современ-ним виданням при Некрасова і Панаєвій (з 1847 р.). Прихід до редакції Чернишевського і Добролюбова практично збігся з суспільним підйомом початку царювання Олександра II. Їх злободенна публіцис-тика і літературна критика (на додачу до традиційно сильному літератур-ному розділу) сприяли різкому зростанню популярності журналу. 3000 передплатників в 1856 р., 5500 - в 1859-м і 6500 в 1861-му - цифри для тієї епохи рекордні. Колишні «партії» Миколаївської епохи також обзаводилися влас-ними виданнями «з напрямком». Слов'янофіли (А. С. Хомяков, брати Аксакова, І. В. Киреевский, А. І. Кошелев) затіяли «Руську бесіду» з додатком «Сільське благоустрій». Західники (М. Н. Катков. К. Д. Кавелін, Б. Н. Чичерін) створили «Російський вісник», що виходив півстоліття, і «Атеней», скоро загиблий «в боротьбі з байдужістю публіки». Головним же успіхом «гласності» стало проникнення в Росію изда-ний, що публікувалися за кордоном взагалі без будь-якої цензури. Відкрита в 1853 р. в Лондоні Вільна російська друкарня А. І. Герцена постачала досить широке коло російських читачів бесцензурной (що ні означаючи-ет нецензурної) публіцистикою, а також недозволеними до друкування в Росії історичними документами і літературними творами.
|
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Громадський рух в епоху Великих реформ " |
||
|
||