Головна
Адвокатура Росії / Адвокатура України / Адміністративне право Росії і зарубіжних країн / Адміністративне право України / Арбітражний процес / Бюджетна система / Вексельне право / Цивільний процес / Цивільне право / Цивільне право Росії / Договірне право / Житлове право / Земельне право / Конституційне право / Корпоративне право / криміналістика / Лісове право / Міжнародне право (шпаргалки) / Нотаріат / Оперативно-розшукова діяльність / Правова охорона тваринного світу (контрольні) / Правознавство / Правоохоронні органи / Підприємницьке право / Прокурорський нагляд в Україні / Судова бухгалтерія України / Судова психіатрія / Судова експертиза / Теорія держави і права / Транспортне право / Трудове право України / Кримінальне право Росії / Кримінальне право України / Кримінальний процес / Фінансове право / Господарське право України / Екологічне право ( курсові) / Екологічне право (лекції) / Економічні злочини
ГоловнаПравоАдміністративне право Росії і зарубіжних країн → 
« Попередня Наступна »
Г. І. Петров. Радянські адміністративно-правові відносини, 1972 - перейти до змісту підручника

§ 1. Загальні положення

З питання про зміст правових відносин висловлені дві точки зору. Одні радянські юристи вважають, що зміст правовідносин становить «та частина поведінки суб'єктів, яка має певне юридичне значення» .1 Навряд чи це можна визнати правильним, по-перше, тому, що поведінка громадянина - фактор по відношенню до нього суб'єктивний. Вже тому не слід його розглядати в якості змісту правовідносини. І ця частина поведінки суб'єктів правовідносин або одного з них може не відповідати вимогам норм права, суперечити їм. Змістом таких правовідносин довелося б вважати незаконне поводження їх учасників. По-друге, прихильники критикованого думки, мабуть, недостатньо повно враховують труднощі, пов'язані з визначенням поняття поведінки такого суб'єкта правовідносин, як державна чи громадська організація, зокрема юридичної особи у цивільних правовідносинах або виконкому місцевої Ради у відносинах адміністративно-правових. -

В якості цілком певного і об'єктивного змісту правових відносин слід визнати права і обов'язки їх учасників. Заперечення авторів згаданої праці проти цієї думки непереконливі. Визнання прав і обов'язків учасників правовідносин в якості їх утримання не означає розгляд їх тільки як якусь щабель конкретизації належного (можливого) поведінки, встановленого юридичними нормами. А наявність правовідносини зовсім не свідчить про те, що наказують (або допустимий) нормами права поведінка людей або діяльність організації здійснюються, оскільки поведінка учасників правовідносин

1 Марксистсько-ленінська загальна теорія держави і права. Основні інститути і поняття. М., «Юридична література», 1970, стор 546.

59

> 60>

пия, як було сказано вище, може і не відповідати правовим вимогам.

Правове регулювання суспільних відносин полягає насамперед у тому, що нормами права встановлюються права та обов'язки їх учасників. Зі сказаного випливає, що ці права і обов'язки складають зміст правових відносин.

Ц. А. Ямпільська визначає суб'єктивне право як «належить суб'єкту (громадянину, органу держави, організації і т. п.), наявне, існуюче, право, до реалізації якого відповідно до умов, зазначених в правових актах, можна приступити немгдленно або яке вже знаходиться у стані реалізації ».2 Це визначення, по. нашу думку, не розкриває сутність суб'єктивного права і його суспільну функцію. Воно лише вказує на можливість його негайної реалізації при настанні вказаних у правових актах умов, залишаючи без відповіді питання про те, чому ж суб'єктивне право відрізняється від правового обов'язку. Адже можна також стверджувати, що правовий обов'язок - це готівкова, існуюча обов'язок, до реалізації якої відповідно до умов, зазначених у правових актах, можна приступити негайно або яка вже знаходиться у стані реалізації. Але таке визначення також буде позбавлено ознак специфіки правового обов'язку. У ньому неможливо буде угледіти відмінності правового обов'язку від суб'єктивного права.

О. С. Іоффе і М. Д. Шаргородський інакше визначають ці поняття. «Суб'єктивне право, - пишуть вони, - є забезпечена законом міра дозволеного уповноваженій поведінки і можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи з метою задоволення визнаних законом інтересів уповноваженої».

3 Це визначення не можна прийняти для потреб обший теорії права з двох причин.

По-перше, тому, що далеко не всі правові відносини складаються між «уповноваженими», з одного боку, і «зобов'язаними», з іншого боку, як передбачається в цьому визначенні. Зазвичай у правових відносинах сторони мають взаємні права та обов'язки і, таким чином, одночасно є уповноваженими і зобов'язаними. Маючи на увазі ці відносини, слід визначати суб'єктивні права їх обох або багатьох учасників, а не тільки одного з них («уповноваженої»).

Критикованого тут визначення придатне, наприклад, для правовідносин між кредиторами і боржниками, але НСПО:; -

2 Ц. А. Ямпільська. Суб'єкти радянського адміністративного права. Автореф. докг. дісс. М., 1958, стор 31.

3 О. С. Іоффе, М. Д. Шаргородський. Питання теорії права М., Госюриздат, 1961, стор 223.

60

> 61>

придатно для правових відносин між судом і підсудним, адміністративною комісією районного (міського) виконкому та громадянином, залучаються до відповідальності за порушення громадського порядку, і для інших подібних правових відносин, в яких сторони мають взаємні права та обов'язки.

По-друге, слід враховувати, що «можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи з метою задоволення визнаних законом інтересів уповноваженої» для різних відносин має неоднакові кордону. Так, наприклад, у правовідносинах з приводу призначення державних пенсій та допомог можливість вимагати їх призначення громадянам, які мають право на них, є абсолютною.

У цих випадках достатньо довести наявність суб'єктивного права на пенсію або допомогу. На відміну від цього, наприклад, у правових відносинах з приводу вступу до вищого навчального закладу або надання житлоплощі можливість вимагати задоволення визнаних законом інтересів громадян відносна. У першому випадку вона лімітується наявністю вільних місць, у другому - наявністю вільної житлоплощі. У цих випадках докази суб'єктивного права на освіту або на житлоплощу можуть не привести до задоволення інтересів громадянина.

З позицій загальної теорії права, виходячи з різноманіття правових відносин "і співвідношення суб'єктивних прав і обов'язків їх учасників, слід визнати найбільш вдалим визначення суб'єктивного права, запропоноване С. Н. Брату-сем.« Суб'єктивне право , - пише він, - це міра можливої ??поведінки даної особи, забезпечена законом і тим самим відповідною поведінкою зобов'язаних осіб ».4

Перевага цього визначення перед іншими полягає в його універсальному характері, в його відповідності різноманітним конкретним ситуацій, до у правових відносинах.

Суб'єктивне право у сфері радянського державного і громадського управління - це забезпечена законом міра можливої ??поведінки суб'єкта права у названій сфере.5 На відміну від суб'єктивного права правовий обов'язок є необхідна законом міра належного поведенія.6 Правова зобов'язаний-

4 С. Н.> Бр ату з ь. Суб'єкти цивільного права. М., Госюриздат, 1950. стор 13. См також: Загальна теорія радянського права. М., «Юридична література», 1966, стор 292.

5 Ср: А. А. В а л і ш е в. Справжній демократизм суб'єктивних прав громадян СРСР у сфері державного управління.

Праці ВШ МВС РРФСР, вип. 5. М., 1961, стор 110-111.

6 Див: С. Н. Брат у с ь . Суб'єкти цивільного права. ML, Госюриздат, 1950, стор 11; Н. Г. Александров. Право і законність в період розгорнутого будівництва комунізму. " М., Госюриздат, 1961, стор 225; Загальна теорія радянського права М., «Юридична література», 1966, стор 292.

61

> 62>

ність у сфері радянського державного управління -? це необхідна законом міра належної поведінки суб'єкта права у названій сфері. Суб'єктивні права і обов'язки одного з учасників правового відношення кореспондують відповідно обов'язків і прав іншого учасника.

Величезна різноманітність в характері й обсязі прав і обов'язків, якими держава наділяє учасників радянських адміністративно-правових відносин, не піддається вичерпному огляду. Тому слід звернутися до короткої характеристики їх найбільш важливих прав та обов'язків.

Ц. А. Ямпільська, слідуючи в основному написаному авторами підручника радянського державного права (видання 1948 р.), ділить права громадян на три групи: «I. Соціально-економічні права (право на працю, на відпочинок тощо); II. Політичні права (право на участь у здійсненні державної влади тощо) і демократичні свободи; III. Права, з яких складається рівноправність громадян »і потім вказує, що« кожна з цих груп може мати в якості свого похідного суб'єктивне право в галузі адміністративної »7

Це породжує наступні питання: чи правильно при класифікації суб'єктивних прав громадян у науці адміністративного права слідувати класифікації зафіксованих у Конституції основних прав громадян, які належать до всіх галузей права? Хіба права громадян у сфері управління обмежуються похідними від їх основних прав? Чи є якісь особливі права, «з яких складається рівноправність громадян»? На кожен з цих питань слід дати негативну відповідь.

Запропонована Ц. А. Ямпільської класифікація залишає за її межами багато права громадян у сфері управління, бо вони не можуть бути віднесені ні до однієї з названих нею груп (наприклад, право на зміну імені та прізвища, на медичну допомогу, на зміну місця проживання і т. д.). Ці ж приклади свідчать про те, що громадяни СРСР наділені багатьма правами, які не є похідними від їхніх конституційних прав.

Рівноправність - це один з принципів правового регулювання, забезпечується не особливими правами, а наділенням громадян рівними правами і обов'язками і рівними їх гарантіями. Надання деяких прав тільки жінкам (право багатодітних та одиноких матерів на допомогу, право на відпустку по вагітності і т. д.) пояснюється природними причинами і не може розглядатися в якості спеціальної 1арантіі принципу рівноправності.

7Ц. А. Ямпільська. Суб'єкти радянського адміністративного права. Автореф. докт. дісс, стор 33-34.

62

> 63>

Наукова класифікація передбачає її єдиний критерії та звернення до всього классифицируемого матеріалу з урахуванням його специфіки. Запропонована Ц. А. Ямпільської класифікація цим вимогам не задовольняє.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 1. Загальні положення "
  1. Розділ I. Загальні положення
    Розділ I. Загальні
  2. Розділ I. Загальні положення
    Розділ I. Загальні
  3. Глава 31. Загальні положення
    Глава 31. Загальні
  4. Глава 24. Загальні положення
    Глава 24. Загальні
  5. 15. Право власності. Загальні положення
    15. Право власності. Загальні
  6. § 1. Загальні положення про договір підряду
    § 1. Загальні положення про договір
  7. Розділ VII. Загальні положення про зобов'язання і договори
    Розділ VII. Загальні положення про зобов'язання та
  8. Глава V Загальні положення про зобов'язання в Російській Федерації
    Глава V Загальні положення про зобов'язання в Російській
  9. Глава 2. Загальні положення про заходи захисту в цивільному праві
    Глава 2. Загальні положення про заходи захисту в цивільному
  10. 1. Загальні положення про право державної і муніципальної (публічної) власності
    1. Загальні положення про право державної і муніципальної (публічної)
  11. Глава 1. Загальні положення про заходи відповідальності в цивільному праві
    Глава 1. Загальні положення про заходи відповідальності в цивільному
  12. Глава 2. Загальні положення про заходи захисту в цивільному праві
    Глава 2. Загальні положення про заходи захисту в цивільному
  13. Глава I. Загальні положення про заходи відповідальності в цивільному праві §
    Глава I. Загальні положення про заходи відповідальності в цивільному праві
  14. Тема 17. Загальні положення криміналістичної методики розслідування окремих видів злочинів.
    Поняття, предмет і структура методики розслідування окремих видів злочинів. Поняття і зміст основних елементів загальних положень криміналістичної методики. Криміналістична характеристика злочинів. Структура приватноїкриміналістичної методики. Контрольні питання: Яка наступність і взаємозв'язок існує між криміналістичною технікою, тактикою і методикою розслідування
  15. Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
      Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ
  16.  Глава I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
      Глава I. ЗАГАЛЬНІ
  17.  Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
      Глава 1. ЗАГАЛЬНІ
  18.  Глава 1. Загальні питання
      Глава 1. Загальні
  19.  ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ
      ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ