| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Основи методики дактилоскопічної експертизи |
||
|
Варто зауважити, що серед криміналістичних експертиз найбільш поширеною і вживаною є експертиза дактилоскопічна. Вона розв'язує ідентифікаційні і неідентифікаційні завдання. В історичному аспекті будовою папілярних візерунків рук цікавились уже здавна. Е. Локар у своїй великій праці "Руководство по криминалистике" ділить дослідження слідів пальців рук на три періоди: доісторичній, коли людина вперше звернула увагу на особливу будову шкіри на долонях рук від інших частин тіла; емпіричний, коли будова візерунка стала використовуватись як пидпис конкретної особи; науковий, коли Марчелло Мальпігі відкрив анатомічну будову шкіри на пальцях рук, а Пуркін'є описав будову папілярних ліній і шкіри людини взагалі (1823 р.). З цього моменту папілярні візерунки перебувають у центрі уваги батьків дактилоскопії Р. Генрі, Ф. Гальтона, Вуцетича і багатьох інших, які заклали фундамент сучасної класифікації папілярних візерунків, які вікористовуються для будови дактилоскопічних картотек, розшуку і ототожнення злочинців за слідами пальців рук. Дактилоскопічна система реєстрації злочинцев вперше була побудована Вуцетичем в Аргентині (1893 р.), хоча класифікація була запропонована трохи раніше Гальтоном в Англії, але дактилоскопічна система реєстрації введена роком пізніше (1894 р.). У Росії перша дактилоскопічна експертиза була проведена у 1912 р. Сучасна дактилоскопічна експертиза має розв'язувати такі діагностичні завдання: "Чи є на предметі, вилученому з місця події, сліди папілярних візерунків і чи вони придатні для ідентифікації?"; "Якою рукою залишений слід пальця на склянці?"; "Пальцем чи долонею нанесений слід на дверній ручці?"; "Який механізм утворення слідів пальців рук на знаряддях злочину?". Багато з цих завдань виконуються на стадії порушення кримінальної справи шляхом попереднього дослідження або консультації спеціаліста, а на попередньому слідстві - шляхом проведення дактилоскопічної експертизи. Головним завданням дактилоскопічної експертизи є ототожнення людини за слідами рук, виявлених на місці події, або з тими, які зберігаються в дактилоскопічних обліках, автоматизованих банках даних. Ідентифікаційні завдання такі: "Ким залишений слід пальця на склянці, виявленій на місці події, гр. Перловим, Сидоровим або Коневим?"; "Чи не залишений слід пальця на двох документах (розписках, дактилокартах) або предметах однією і тією ж особою?". На експертизу подають носій зі слідами або копію пофарбованого сліду на дактилоплівці, зліпок об'ємного сліду, фотографію сліду, виконану масштабним способом у натуральну величину. Як експериментальні зразки подають відбитки пальців рук, які одержані слідчим або спеціалістом за його дорученням, типографською фарбою на стандартних дактилокартах або аркушах білого паперу. Як вільні зразки надсилають дактилокарти, одержані раніше, за умови, що особа перебувала на криміналістичному обліку. При ототожненні особи трупа, останнього дактилоскопіюють, виготовляють полімерні зліпки шкірних візерунків і направляють на експертизу. У виняткових випадках як досліджувані об'єкти подають шматочки шкіри пальця, які відділились із збереженими папілярними лініями. Роздільне дослідження починається з огляду об'єкта, який доставлений на дактилоскопічну експертизу. Реєструється спосіб упаковки об'єктів, чи не пошкоджені сліди під час транспортування. Все це детально занотовується у висновку. Кожний об'єкт досліджується, окремо фотографується його загальний вид і вказується місцезнаходження слідів рук на ньому. Якщо слідів декілька, то вони зіставляються і групуються за джерелом. Кожний слід описується окремо, фотографується масштабним способом, на знімках вказуються ідентифікаційні ознаки, які є в сліді. Порівняльне дослідження починається з візуального зіставлення дактилоскопічних ознак досліджуваного сліду із слідами у вільних і експериментальних зразках. У результаті зіставлення робиться висновок, що за формою візерунка і розміщенням в них ідентифікаційних ознак вони однакові. На фотографіях, виготовлених в одному масштабі і розміщенні, подібні ознаки позначають. Інколи збіжні ознаки з'єднують прямими лініями і порівнюють одержані геометричні фігури. Порівняння пороскопічних і еджеоскопічних ознак проводиться на порівняльному мікроскопі або збільшених мікрофотографіях. Збіжні ознаки розмічають на фотографіях, наклеєних поряд (мал. 30). Не збіжні ознаки вказують іншим кольором. Таким чином, порівняльне дослідження має на меті встановити дві групи ознак у порівняльних слідах: збіжних і незбіжних, які є в порівняльних слідах. Аналітичний етап складає логічно-оціночна діяльність, оперування з одержаними результатами роздільного і порівняльного дослідження. Експерт оцінює сформовану сукупність збіжних ознак як неповторну, для чого встановлює частоту зістрічаємості відібраних ознак, їх взаємозв'язок і відносну розміщенність з урахуванням механізму вчинення злочину в цілому. Потім аналізує ознаки, які відрізняються, з'ясовує іх походження і пояснює вплив на індивідуальність встановленої сукупності. Творчий процес мислення експерта доводить, що встановлена сукупність ознак достатня для висновку про її індивідуальність і неповторимість. При цьому, безсумнівно, враховуються обставини злочину: місця, часу, способу і т.д. Логіко-оціночна діяльність переконує у достатності відібраних збіжних ознак, що їх сукупність відносно стала і неповторна, що тотожність слідоутворюючого об'єкта, яким залишені сліди пальців рук, обгрунтована. Достатність збіжних ознак у папілярних візерунках - досить складна проблема, про яку і досі не припинились дискусії. Усього три форми папілярних візерунків: дуги, петлі і завитки. Морфологічна будова папілярних ліній - вили, крапки, початок, закінчення, перерви, потовщення однакові і практично зустрічаються у всіх везерунках кожної людини. Тому ще на зорі розвитку дактилоскопії виникли запитання: яка достовірність комплексу ознак, відібраних експертом? Наскільки комплекс сталий і неповторний для інших індивідів, які проживають на Землі? Досить цікаві докази індивідуальності приводить Бальтазар. Він стверджував, що якшо відбиток розділити на 100 квадратів, то в кожному з них можна очікувати появи одного з чотирьох незалежних ознак: вила повернуті догори (вверх); вила повернуті донизу; перерив наверху; перерив внизу (інші ознаки не враховуються). Звідси число перестановок з 100 по 4 (С) складає 4100, тобто число складається з 61 знака. Механічний підрахунок Бальтазара показав, якщо збігаються 17 названих ознак, то повторення такого ж відбитка можливе при 17 млрд. населення. До початку ХХ ст. на Землі проживало близько 1,5 млрд. людей, таким чином, критерій 17 збіжних ознак був цілком достатній. Пізніше збіжність 17 ознак виявилась занадто великою, оскільки злочинця розшукують не скрізь по світу, а лише в якійсь обмеженій його частині. Тому критерій був зменшений до 15, а потім до 10-12 ознак. У Росії перша дактилоскопічна експертиза була проведена в 1912 р., коли за 17 збіжними ознаками дійшли до висновку про тотожність. Зараз критерій складають 10-12 ознак. При неповному або нечіткому відображенні папілярного візерунка іноді немає можливості виділити 10-12 збіжних ознак і сформувати неповторну сукупність. При такій ситуації рекомендується звернутися до мікроскопічного рівня, залучати ознаки пороскопічні і еджеоскопічні. Для цього вибирають ділянку не більше 1 см2 і проводять мікроскопічне дослідження ознак будови пор і країв папілярних ліній, що дозволяє виділити десятки ознак. На кожному квадратному сантиметрі поверхні долонь нараховується до 106 пор, тим часом як на решті шкіри їх 38. Пороскопічні і еджеоскопічні ознаки спільно з ознаками макроскопічного рівня папілярних візерунків завжди можуть бути достатніми для створення індивідуальної сукупності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Основи методики дактилоскопічної експертизи" |
||
|
||