| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
ПОЛІТИЧНІ ЛІДЕРИ (управлінська еліта) |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Домінуюча роль політики і політиків в розпалюванні національноетніческіх конфліктов101 підтверджується не тільки порівняльним аналізом міжнаціональної напруженості і конфліктних ситуацій у Росії, а також її відносин з незалежними країнами ближнього зарубіжжя, але і багатьма соціологічними вимірами соціальних уявлень громадян про витоки й передумови виникнення етнічних конфліктів, у тому числі проведеними ЦІМО та іншими науковими підрозділами ІЕА РАН102. Як вже неодноразово зазначалося, основним винуватцем етнічних конфліктів найчастіше називають політичну еліту, для якої питання про владу безпосередньо пов'язаний з можливістю використовувати її в своїх особистих інтересах, щоб забезпечити "національні" пріоритети в розподілі ресурсів і робочих місць. Дослідження елітної інтелігенції ще раз підтвердило справедливість однією з найбільш широко поширених теорій про причетність еліт до мобілізації мас, в тому числі і на основі етнічної приналежності. Той факт, що політичні лідери як винуватці розпалювання націоналізму зайняли перше місце в уявленнях росіян і татар, другий - в уявленнях інонаціональних респондентів і тільки сьоме - башкир, свідчить про наявність якщо не розколу, хоча і слабо вираженого, то принаймні про відмінності в розумінні ролі політичних лідерів між титульним і нетитульних населенням Башкортостану. Більш критичне ставлення респондентів з числа татар, росіян та наднаціональним в порівнянні з башкирами свідчить про нижчий рівень довіри небашкір до республіканської влади. Чи не звалюючи провину за причини можливих етнічних конфліктів на політичних лідерів, респонденти-башкири демонструють не тільки більш щадне, "дбайливе" ставлення до них, але і більш високий рівень внутрішньоетнічній лояльності до існуючого порядку речей в Башкортостані. У ході російсько-американського дослідження за проектом "Міжнаціональна толерантність і внутрішньонаціональні солідарність в пострадянській Росії", проведеним в 1995 р. в чотирьох республіках (Башкортостані, Татарстані, Кабардино-Балкарії і Дагестані), було встановлено , зокрема, що башкири дещо менше, ніж все інше населення республіки, довіряють загальноросійському керівництву, у тому числі і Адміністрації Президента та Уряду Росії. Водночас башкири в два і більше рази, ніж всі інші національності, довіряли керівництву (і Президенту та Уряду) своєї республіки. Одночасно все доросле населення Башкортостану в цілому - і титульні (башкири) і все інше населення, включаючи татар, росіян і інонаціональних респондентів, республіканському довіряло більше, ніж загальноросійському. Строго кажучи, дані опитування дорослого населення Башкортостану (2184 чоловік) по загальнореспубліканської вибірці, представницькою для всього міського і сільського населення, проведеного влітку 1995 р., не цілком порівнянні з даними опитування елітної інтелігенції (291 осіб), проведеного тільки в столиці республіки у травні 1996 р. Проте обидва дослідження підтверджують серйозний висновок про відмінності в менталітеті титульного і решти населення в розумінні справжньої ролі політичних лідерів в етнополітичної житті республіки, в тому числі у справі розпалювання та ліквідації міжетнічних конфліктів. Достатньо для цього поглянути на дані. 214, 215 і зіставити їх один з одним. Дані про різного ступеня довіри до загальноросійським і республіканським політичним лідерам цілком узгоджуються з позитивним і негативним ставленням до конкретних осіб. Так, влітку 1995 р. в цілому у населення республіки позитивне ставлення до Президента Башкортостану Муртаза Рахімова було в кілька разів вище, ніж до загальноросійським політичним діячам, у тому числі в п'ять разів вище, ніж до Бориса Єльцина, в чотири - ніж до Віктору Черномирдіну , в 3.7 - ніж до Г. Зюганову, в 1.6 рази - ніж до генерала А. Лебедю. Проте в самому Башкортостані відмінності у відносинах його громадян різних національностей до свого Президента були вельми чутливі. Так, позитивне ставлення до глави республіки серед татар було в 2 рази, серед росіян в 2.7, серед інонаціонального в 1.5 рази менше, ніж серед башкирів, а негативне, відповідно серед нетитульної населення більше, ніж серед титульного (. 216). , 214 Довіра до органів республіканської влади та визнання політичних лідерів "дуже значимою" причиною міжетнічних конфліктів (за даними опитувань 1995,1996 рр..), У%
216 Ставлення до загальноросійським і республіканським політичним лідерам (за підсумками опитування 1995 р.), у%
Зі сказаного вище випливає виключно важливий висновок про неоднозначну оцінку керівництва республіки і про неоднакове до нього ставлення з боку титульного і всього нетитульної населення. Близькість і схожість структур етноконфліктних причин в уявленнях татар, росіян і інонаціональних респондентів і разом з тим дистанційованість цих структур від поглядів башкир являє собою протиріччя. Воно може при відповідному збігу обставин стати основою для розколу республіки за етнічною або етнополітичний ознакою. При цьому ізоляція насамперед загрожує титульної нації. Якщо взяти до уваги, що башкири становлять не багатьом більше однієї п'ятої всього населення Башкортостану, неважко припустити наскільки трагічні наслідки може принести їм розлом за етнічною ознакою. Мабуть небезпека етнічної ізоляції башкир добре розуміють переконані ревнителі її інтересів. Інакше чим пояснити, наприклад, інфантильність жалобного, панічного звернення Д.Ж. Валєєва до друзів башкир, до 103 міжнародним організаціям і т.д. Звідси випливає висновок: необхідно внести такі корективи до кадрового складу керівництва республіки і в що проводиться ним курс національної та кадрової політики, щоб воно стало "своїм" не тільки для башкирів, але й для всіх жителів Башкортостану, незалежно від їх національної приналежності, а його політика сприймалася "своєї" всім населенням, а не тільки титульною національністю. Пострадянським республікам, старанно наповнює в першій половині 1990-х років реальним змістом набутий ними суверенітет, досить часто інкримінують створення домінуючих груп з представників титульної національності у владних і частково в силових структурах. І на це є свої резони. Це не тільки не проходить повз увагу нетитульної населення, але більш того, ніби вдруге його мобілізує. Однак це тільки погляд зсередини, тоді як на формування етноеліт необхідно поглянути ширше і ззовні, найкраще з Москви, а точніше - з кремлівських коридорів влади. Ні для кого не секрет, що кабінети Кремля і Білого Дому густо населені переважно російським чиновництвом. Не секрет також, що саме в середовищі столичного чиновництва найчастіше гніздиться побутової шовінізм104. Чи вправі ставити це в докір 'титульним національностям, що прагнуть густо заселити кабінети республіканської влади своїми представниками, якщо повернути кут зору і уявити собі, що вони дзеркально повторюють те, що відбувається в Москві? Втім це питання риторичне. Тепер, здається, приходить розуміння логіки вирішення національного питання, а саме проблеми міжнаціональних відносин повинні вирішуватися комплексно, взаємопов'язано і в Уфі, і в Москві, і в суб'єктах РФ. При такому підході віра в гуманітарно-інтегративні прогресивно-об'єднані зусилля Центру, що намагається зняти міжетнічне напря-
кістки навіть прихованої конфронтації Центру і периферії в площину більш-менш адекватного представництва різних етнічних спільнот на різних поверхах державної ієрархії управління, в тому числі на федеральному рівні . І справа, зрозуміло, не в символічному представництві тих чи інших народів у кремлівських кабінетах, а в створенні реальних умов "відкритості" російського соціуму для фактичної со-цио-професійної мобільності представників усіх, що населяють її народів. Протилежна ситуація, тобто будь-яка форма "неокоренізаціі" республіканських структур влади і русифікації федеральних органів управління, чревата розколом між Центром і периферією, поглибленням сепаратистських настроїв в республіках і унітарістской - у Москві. На закінчення не можна не погодитися з висновками Л.М. Дробіжевой, розмежувати націоналізм в республіках від націоналізму в Центрі. Справді, якщо етнонаціоналізм в республіках являє собою націоналізм чисельно не домінує, хоча і титульних національностей, мобілізованих на захист своєї національної гідності, то в діалозі "виклик - відповідь" велика відповідальність завжди лежить на політиках загальноросійського масштабу, що діють від імені Центра105. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| « Попередня | Наступна » | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Інформація, релевантна " ПОЛІТИЧНІ ЛІДЕРИ (управлінська еліта) " |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||