ГоловнаІсторіяІсторія Росії (підручники) → 
« Попередня Наступна »
Д.І. Олейников. Історія Росії з 1801 по 1917 рік. Курс лекцій: посібник для вузів / Д. І. Олейников. - М.: Дрофа. - 414 с., 2005 - перейти до змісту підручника

Політичні партії

С. Ю. Вітте був абсолютно прав,

коли говорив до царя, що Маніфест посіє смуту вже всередині табору противників самодержавства. «Киньте кістку, - радив Вітте, - яка все пащі, на Вас спрямовані, на-править на себе. Тоді виявиться течія, яка зможе винести Вас на твердий берег »323. Дійсно, практично відразу після публікації Маніфесту 17 жовтня розпочався бурхливий процес поділу суспільства на партії і потім - процес міжпартійної боротьби.

При всій різноманітності багатопартійної історії думської Росії (мно-Гії партії народжувалися і вмирали, і знову відроджувалися під іншими назва-нями) можна виділити чотири основні типи партій. На правому фланзі перебували консерватори, які боролися за збереження самодержавної систе-ми, а то і за відтворення порядку, що існував до 1905 р. Набагато бо-леї стриманими були центристи (або праві центристи), помірні,

або, по-іншому, «консервативні ліберали», які виступають за сосущест-вованіе з самодержавним правлінням. Цим вони відрізняються від більш-рішучо конституційних лібералів або конституційних демократів, які прагнуть до запровадження в Росії парламентського ладу. На лівому крилі перебували партії соціалістичної орієнтації, їх головною метою була зміна існуючого економічного ладу, який вони визнавали несправедливим по відношенню до «трудящому більшості» населення Росії.

Крайні партії мали свої радикальні фракції, готові до застосований-нию насильства в боротьбі за свої політичні цілі. Власне, діяльність цих правих і лівих радикалів в чому затягла революційний криза 1905-1907 рр..

Для кожного типу можна виділити характерну, зазвичай саму багато-чисельну і впливову партію, на прикладі якої легко простежити ос-новні прагнення різних політично активних груп російського про-вин початку XX в.

340

праворуч був «Союз російського народу», утворений на початку листопада 1905 Він підтримував традиційну «тріаду» - самодержавство, православ'я, народність - і всіма доступними засобами сприяв втіленню її в життя. Про-грама «Союзу» оголошувала, що самодержавство не може бути іншим, як необмеженим, і що ніяка Дума утруднити його не може. Православ'я трактувалося як панівна ідеологія, підтримуюча «нравст-венное і церковне єднання» царя, його уряду і народу. Російська

народність оголошувалася «пануючою і провідної", і їй припускає-лага надати довгий список виняткових і преимуществен-них прав - від участі в Думі до «лову морських тварин і риб». Ні-руські народності фактично ділилися на «друзів і родичів» (до них, наприклад, відносили мусульман) і на «іновірців і інородців», ворожий-них російському народу, серед яких особливо виділялися євреї, звинувачений-ні в прагненні «до всесвітнього пануванню ». На «ворожих» перед-належало поширити велика кількість заборон (на заняття визна-ділених посад, володіння різними видами власності і т. п.). Партія випускала газету «Русское знамя» і виступила ініціатором со-будівлі праворадикальних бойових дружин. Ці дружини з того часу стали широко відомі під назвою «чорна сотня», хоча самоназви були абсолютно різними: «суспільство активної боротьби з революцією» або навіть «біла гвардія» (Одеса, 1906). Під приводом «наведення» поряд-ка чорносотенці розгорнули свій правий, або «чорний», терор, тільки підсилив загальну панувала смуту.

Чисельність партії самими її керівниками завищувалася (іноді го-ворили про 3 млн прихильників), противниками занижувалася (ті говорили про 10-20 тис. «активного ядра»). Сучасні дослідники дають цифру в 400 тис. в 1907-1908 рр.. на підставі статистики, яка визнається таки не цілком достовірною внаслідок очевидних пріпісок324. Ліді-ром партії був дитячий лікар, доктор медицини А. І. Дубровін, відомого-ний своєю близькістю до великого князя Миколі Миколайовичу, і, благода-ря їй, підтримкою особисто Миколи П. Політичну «рекламу» партії со-здавали бессарабський землевласник В . М. Пуришкевич і курський примі-щик Н. Е. Марков; обох екстравагантна поведінка робило частими героями газетних і журнальних публікацій. Після 1907 партія почала

341

розколюватися, з'явилися «Союз Михайла Архангела», Союз російських лю-дей і т. П.

Також підтримувала монархію, але в перетвореному, конституцій-ном вигляді найвпливовіша з помірно-ліберальних партій «Союз 17 жовт-ня», або «октябристи». Вони захищали державний лад, скла-дивает після 17 жовтня (у той час як крайні праві - лад, су-ществовать до цієї дати). Ініціатором створення партії виступив наприкінці жовтня 1905 її майбутній лідер А. І. Гучков, виходець з багатої купецької сім'ї, у той час - видатний діяч Московської міської ду-ми. Ядром партії стала найбільш поміркована частина земського ліберального руху. Октябристи, як і крайні праві, стояли за «єдину і тижня-мую Росію» (автономію вони визнавали тільки за Фінляндією), вважали царя «втіленням державної єдності», «священним стягом», до якого «у хвилини грізної небезпеки збирається народ російський» , одна-ко вони вважали обов'язковим введення народного представництва, кото-рої має допомагати імператорові в «законодавчих працях» і «управ-ванні країною». Більш того, «октябристи» закликали до вільної политиче-ської життя, до «мирної і відкритій боротьбі» за свої переконання та інтереси «всіх руських [зараз би сказали російських] людей без відмінності сосло-вий, національності та віросповідань». Октябристи стояли за введення і правове забезпечення всіх громадянських прав і свобод (совісті, слова уст-ного і друкованого, зборів і спілок, праці, пересування, набуття власності і т. п.). Ця партія розробила основні напрямки буду-щей діяльності Державної думи, виділивши питання «Першостепу-ної державної ваги». Це в першу чергу питання поліпшення життя і побуту селянства і робітників, потім - вдосконалення місцево-го самоврядування та народної освіти. Октябристи були переконані, що успішне вирішення цих питань можливе, якщо ввести свободи, які пробудять до енергійної життя «дрімаючі народні сили», ско-ванні урядовим наглядом і опікою старого порядку.

Партія октябристів в 1906 р. досягала 75-77 тис. чоловік, але вва-лась «панської партією» забезпечених верств населення: великої буржу-азії, землевласників-дворян, великих чиновників.

Лівий центр становила Конституційно-демократична партія, або кадети. Остання назва не має відношення до вихованців під-енно-навчальних закладів та вироблено від скорочення офіційної назви - к. д. Кадети представляли собою одну з найбільших і впливових легальних політичних організацій думської Росії. Партія утворилася відразу ж по виходу Маніфесту 17 жовтня - ядром послу-жив уже існував «Союз визволення». Чисельність партії в

342

1906 р. - близько 60 тис. чоловік, хоча є оцінки її максимального скла-ва в 100 тис. або в 50 тис. человек325 .

Кадети називали свою партію ще й «партією народної свободи», по-скільки сподівалися, що зможуть виражати інтереси всього народу. Само на-звання розшифровує ключові поняття цієї партії: конституція і де-мократия. Політичний устрій Росії кадети бачили схожим на англій-ський: конституційна влада парламенту при «декоративному» монарху, який «царює, але не управляє»: виконавча влада несе відпові-дальність нема перед ним, а перед Державною думою.

Пізніше партія за-говорила і про можливість республіки. Кадети збиралися ввести рівність всіх російських громадян перед законом - без різниці статі, вероіспове-дання та національності. Особливо програма кадетів наголошувала на необхідності ліквідації станових відмінностей і скасування обмеження прав євреїв, поля-ков і «всіх без виключення інших окремих груп населення». Загальна рівність вдачу лежало, на їх думку, в основі створення народного пред-ставництва: вибори народних представників у владу здійснювалися «загального, рівного, прямого і таємного подачею голосів» (скорочено така виборча схема називалася «четиреххвосткой»).

Кадети стояли за широкий розвиток місцевого самоврядування, в тому числі за створення місцевих виборних органів влади та місцевих автономій. Польща і Фінляндія отримували автономне правління з урахуванням національ-них особливостей, але залишалися у складі Росії. Нагальну селян-ську проблему малоземелля кадети припускали вирішувати шляхом додаткового-котельної роздачі державних і монастирських земель, а також переділу великих землеволодінь шляхом викупу частини земель до державного фонду з подальшою передачею «нужденному в них населенню». Робо-чий питання вирішувалося шляхом законодавчого забезпечення прав найманої праці, в тому числі введенням 8-годинного робочого дня (середній робочий день на початку XX в. Становив більше 11 годин). У галузі освіти ка-дети також стояли за «знищення всіх стиснений при вступі до шко-лу, пов'язаних зі статтю, походженням і релігією», а також мали намір ввести обов'язкове загальне безкоштовну початкову освіту.

Лідером і головним теоретиком кадетської партії був П. Н. Мілюков, видатний історик, учень легендарного Ключевського, на початку XX в. - Великий ліберальний політичний діяч, до 1905 р. побував за свою діяльність на засланні й у в'язниці. Мілюкова з його характерною про-фессорской зовнішністю вважали «обличчям партії».

Саме Мілюков на першому ж з'їзді визначив «ліву межу» пар-тийной діяльності: поза межами партійної діяльності лежали вимоги-вання збройного повстання і демократичної республіки, тобто партія конституційна, але не республіканська; партія демократична, але не соціалістична. Межею праворуч він вважав партійну діяльність

343

великих землевласників і буржуазії (якраз майбутніх октябристів). Кадетську партію Мілюков визначав як «позакласову», але відповідну «традиційного настрою російської інтелігенції». Дійсно, в керівництві партії домінували представники інтелігенції: професура (навіть академік зі світовим ім'ям В. І. Вернадський) і земські діячі, в тому числі «ветеран земського визвольного руху» І. І. Петрункевич, який намагався створити подобу ліберальної партії ще при Олександрі II .

Лівіше кадетів виявилися партії «республіканські» і «соціалістичні». Про найбільших - есерів і есдеків - ми говорили в попередній лекції. Освіта цих партій відбувалося незалежно від дозволу уряду. Вони діяли «за сценою», оскільки не були легалізовані. Необхідно додати, що революційні події 1905 р. призвели до різкого зростання чисельності обох партій. У лавах соціалістів-революціонерів налічувалося до 50-60 тис. чоловік, причому склад партії змінився якісно. Якщо раніше до 70% есерів були вихідцями з інтелігенції, то тепер 90% партії становили робітники і селяни (хоча в керівництві збереглося інтелігентське народницький ядро). РСДРП навесні 1906 мала близько 70 тис. членів - також за рахунок припливу трудящих мас.

Не можна не згадати про активні національних лівих партіях, що діяли в основному на околицях імперії. Найбільшою з них був «Загальний єврейський робітничий союз», «Бунд», з 33 тис. членів в 1906 р. Крім того, активно діяли польська, литовська, українська, вірменська і грузинська соціал-демократичні партії, а також вірменська партія «Дашнакцутюн» («Союз») есерівського напрямки.

Важко вмістити в рамки партійності таку помітну складову революційних подій, як рух анархістів. Сама назва - анархія, тобто безвладдя, відображало ставлення анархістів до влади (у тому числі і до влади партійної) як до насильства над людьми. Красиві теоретичні побудови самого авторитетного анархіста того часу - князя П. А. Кропоткіна - говорили про взаємодопомогу як визначальний фактор еволюції, про ідеальний лад загального довіри і самоорганізації народу «знизу вгору». На практиці більшість анархістів Росії сприйняли ідею заперечення будь-якої влади як виправдання «вольниці», як ідеологічне обгрунтування будь-якого порушення законів, коли «Бога немає і все дозволено». Терористичні акти називалися «партизанською боротьбою» і знаком протесту проти суспільства несправедливості, грабежі - «експро-пріаціямі». На Україні видним «експропріаторів» став молодий Нестор Махно, член «Гуляй-Польської групи анархістів-комуністів», два роки

344

жив «експропріацією» місцевих торговців і промисловців, а потім дев'ять років займався самоосвітою в Бутирській в'язниці.

Чисельність розрізнених анархістських груп становила в загальному близько 5 тис. чоловік; соціальний склад - в основному молодь 18-24 років з початковою освітою (а то й без нього).

 Дума народного гніву Перша Дума формувалася за виборчі- 

 рательного закону 11 грудня 1905, значно розширений, порівняно з Булигінської думою, число виборців. Проте вибори не були тією «четиреххвосткой» (рівні, прямі, таємні, загальні), про яку говорили представники опозиції. Вони були не прямими, не загальними, не рівні. 

 Не загальними, тому що виборчі права отримало тільки чоловіче населення країни старше 25 років, за винятком солдатів, поліцейських, студентів, поденних робітників, частини кочівників. 

 Не прямими, бо спочатку вибирали виборщиків, які визначали депутатів Думи від губерній і великих міст. 

 Чи не рівними, тому що для виборців різних категорій (курій) надавалися різні можливості і різний процентне співвідношення вибірників. Землевласники з повним земельним цензом (більше 150 десятин) відразу вибирали виборщиків від губернії, а дрібні землевласники вибирали уповноважених (по одному на кожний повний ценз) спочатку на повітові з'їзди - для них вибори були триступінчастими. Також триступінчастими були вибори для робітників: вони спочатку вибирали з'їзд уповноважених, і лише на ньому вибиралися виборщики від губернії. Для селян вибори були навіть чотириступеневими: спочатку вибирали представників на волосний сход, на волосному сході - представників на повітовий з'їзд уповноважених від волостей і тільки там вибирали виборщиків в губернське виборчі збори. Таким чином, співвідношення голосів землевладельческой, міський, селянської та робочої курій було 1: 3: 15: 45. 

 Дума могла розробляти і обговорювати нові законопроекти, а також розглядати питання про будівництво залізниць і заснування акціонерних товариств; пред'являти запити міністрам з приводу тих дій адміністрації, які, на думку Думи, порушують законодавство; стверджувати державний бюджет, але не весь. Існували «заброньовані суми», що входили до бюджету без втручання Думи, - це військові витрати і бюджет міністерства Імператорського двору. Крім того, для стримування законодавчого завзяття Думи оновлювався Державна рада, з лютого 1906 не тільки подавав царю поради державної ваги, а й отримав право брати участь у процесі зако- 

 345 

 нотворчества.

 Законопроект з Думи надходив до Державної ради і, тільки будучи схвалений там, а потім затверджений імператором, ставав за- коном. 

 Половина Держради формувалася тепер за допомогою виборів, але друга половина призначалася царем з великих державних чинов- ков, багато з яких дотримувалися консервативних поглядів. У Дер- дарчому раді з 98 виборних членів 74 представляли дворян-зем- левладельцев, 12 - торговців і промисловців, по 6 - духовенство і професуру, тобто сам Державна рада був вельми консервативним органом влади. 

 В Основних законах залишалася ще одна важлива лазівка ??для прийняття законів в обхід Думи - знаменита 87-я стаття. По ній під час канікул Думи цар міг провести необхідний закон і тільки потім винести його на розгляд народних обранців. 

 Перші підсумки виборів, що проходили навесні 1906 р., обнадіяли пра- вительство: «Слава Богу, Дума буде мужицькою», - радів Вітте. «Мужицьким» - значить, цілком поступливішою, з достатнім повагою від- носиться до царя і уряду. Дійсно, селянське блешні- ство Росії насамперед обирало саме представників селянських інтересів. Однак абсолютно несподівано для багатьох найбільше чис- ло депутатів Думи виявилося з кадетської партії. Це пояснювалося як сильним авторитетом кадетів в земствах, так і вміло обраної ними виборчі- рательного тактикою. Кадети багато і красиво обіцяли селянам, а ті ще не мали достатнього досвіду виборців, того досвіду, який дозволяє відрізняти привабливі обіцянки майбутнього депутата від його реальних можли- ностей. Нарешті, кадети виявилися самої лівою партією, яка бере участь у виборах: більшовики та есери закликали бойкотувати вибори і опинилися поза Думи. Таким чином, якщо обиватель хотів висловити своє оппози- ционное настрій, він голосував за самого лівого кандидата - за кадета. 

 За підсумками голосування, в I Думі виявилося 179 кадетів, 107 представи- телей «трудового народу» з помірно лівими поглядами - селян, рабо- чих, трудової інтелігенції, пізніше об'єдналися в групу трудовиків, 69 «автономістів» (представників національних окраїн), 18 соціал-де- демократів. Жодного правого, ні одного чорносотенця в Думу не вибрали. Самими правими виявилися 13 октябристів. Поняття «праві» і «ліві» в Думі запозичили у французького парламенту: депутати Розсаджуючи- лись у відповідності зі своїми політичними поглядами: чим консерватів- неї був депутат, чим більше він був прихильний ідеї монархії, тим ближче сідав до правої від голови стороні залу. Головою Думи був обраний кадет С. А. Муромцев, юрист, професор Московського універси- 

 346 

 та. Він щиро вірив, що Голова Державної думи другого - після государя особа в імперіі326. 

 Всього ж з 499 депутатів Думи мінімум 55% представляли оппози- ційні партії і течії. 

 Засідала Дума в Таврійському палаці: назва його воскрешало часи Катерини II і її фаворита князя Потьомкіна-Таврійського, яким їм- ператріца подарувала цей палац. 

 Перша Дума отримала від сучасників назву «Дума народного гніву ». Вітте вважав, що її правильніше було б прозвати «Думою гро- венного захоплення »або« Думою політичної недосвідченості ». Ці назви характеризують войовничий характер Першої думи, спрямований не так на законотворчу діяльність у рамках Основних законів, а на постій- ві конфлікти з урядом і вимога собі додаткових владних них повноважень. «Влада виконавча да підкориться владі законодав- тельной! »- проголошував кадетський депутат В. Д. Набоков. Думці на- правили адресу царя з проханнями про розширення виборчих прав, про від- ветственности міністрів перед Думою (а не перед імператором), про скасування Державної ради, про амністію політичним заклю- ченним. Головним же пунктом протистояння Думи і уряду був питання аграрний. Два думських законопроекту (кадетів і трудовиків) передбачали примусове відчуження приватновласницьких земель і їх перерозподіл на користь «трудового народу». Слабкою стороною обо- їх проектів було незнання реальної земельної статистики Росії: виконан- нання цих законопроектів вимагало землі на десятки мільйонів десятин більше, ніж було у всій Європейській Росії. Так ідея справедливості вступала в конфлікт з реальністю. Дума воювала за свої права настільки активно, що справа дійшла до відкритого протистояння. Спочатку прем'єр 

 347 

 Горемикін відхилив всі вимоги думців. Потім деякий час пішов на переговори про можливість введення кадетів в уряд. Цар да- ж «крутив у руках» список кадетських міністрів і, як зазвичай, вагався. Проте лідер кадетів Мілюков поставив умовами ті ж вимоги, ко- торие були викладені в думському адресу та відкинуті Горемикін. Він тоді не знав, що ідея створити уряд з лібералів межувала у царя з ідеєю доручити саме новому уряду розпуск Думи. Ця затія не вдалася. 

 А вільна преса розносила по всій країні різкі антіправітельст- ються промови депутатів. Криками: «Геть! Геть! У відставку! »- Зустрічали в Думі представників уряду, що приходили для відповідей на думські запити (а ними міністерства були завалені: в середньому їх отримували по 4 в лінь). З усіх боків Росії в Таврійський палац тяглися ходоки, вони везли накази, де найчастіше звучали гасла: «Вимагайте! Вимагайте! Вимагайте землі і волі! Дума нічого не повинна поступатися! »В галасливих кулу- арах, у великому бальному залі Таврійського палацу, розрахованому на тися- чі танцюючих пар, змішувалися депутати, публіка, ходаки і журналісти. Гам наче йшов безперервний політичний мітинг. 

 Зрештою 20 червня 1906 уряд виступило зі спеці- вим заявою: ніякого примусового відчуження землі не буде. Обурені думці постановили звернутися до народу і пообіцяти, що боротимуться за принцип примусового відчуження і ніякий інший закон не пропустять. Ця спроба стала для Думи фатальною: вона порушувала за- кон, «конституцію», де пряме звернення Думи до народу не передбачають- Ріва. 8 липня 1906 пішов царський указ про розпуск Думи. У ньому говорилося, що «виборні від населення, замість роботи будівництва за- законодавче ухилилися в не належить їм область ». Тут же були призначені нові вибори, що підтвердило прагнення уряду сле- довать новим Основним законам. Дума, обиралася на 5 років, просу- ществовать 72 дня. 

 Ледве дізнавшись про закриття Думи, лідер кадетів Мілюков осідлав велоси- пед і об'їхав квартири соратників з метою розгорнути акцію протесту. Але з усього невдоволення перводумцев вийшов невиразний «Виборг- ський бунт ». 170 депутатів від кадетів і трудовиків зібралися у Виборзі і випустили відозву до народу: не платити податків, не давати солдатів у ар- мию. Однак масового вибуху невдоволення не послідувало. Лише самі автори «Виборзького відозви» потрапили під суд, багато хто отримав по 3 ме- сяца в'язниці і були позбавлені можливості балотуватися в Государст- венную думу надалі. Відозва як би відрізало від Думи «гвардію ліберальної опозиції ». 

 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Політичні партії"
  1.  Тексти
      політичної думки. - Т. 2. - М., 1997. Дюверже М. Політичні партії. - М., 2000. Кінг П. Класифікація федерацій. - Поліс, 2000. - № 5. Крозьє М. Сучасна держава - скромне держава. Інша стратегія зміни. - Антологія світової політичної мигслі. - Т. 2. - М., 1997. Макіавеллі Н. Государь. - Макіавеллі Н. Ізбранниге твори - М., 1982. Міхельс Р. Соціологія
  2.  Програма партії
      політичної партії. Програма партії є основним теоретичним і керівним документом партії, що містить в собі кінцеву мету і найважливіші завдання на певний історичний період. Обов'язкова для всіх членів партії та її організацій, вона забезпечує об'єднання їх зусиль для досягнення кінцевої мети. Програма Комуністичної партії повинна базуватися на науковій основі, тобто на
  3.  Програмні тези
      політичного інституту в теорії. Нормативно-юридичний підхід Т. Гоббса. Соціологічний підхід Е. Дюркгейма і М. Вебера. - Держава як політичний інститут. Різні підходи до осмислення сутності держави. Внутрішні і зовнішні функції держави. Унітарна, федеративна і конфедеративная форми державного устрою. - Форми державного правління. Типологія Аристотеля.
  4.  Політичні партії
      політична партія. Необхідність її виокремлення з інших організаційно-правових форм громадських об'єднань зводиться до специфічних цілям, які переслідують політичні партії у своїй діяльності. Згідно ст. 3 Федерального закону від 11 липня 2001 р. N 95-ФЗ "Про політичні партії" під політичною партією розуміється "громадське об'єднання, створене з метою участі громадян Російської
  5.  10. З'єднання списків
      партії блоку виступають на виборах із загальними списками кандидатів, а після того як загальний список отримав якусь кількість мандатів, розподіляють цю кількість між собою. У результаті може виявитися, що голоси виборців, подані за одну партію, насправді допоможуть іншій. Щоб показати дію блокування, скористаємося колишнім нашим числовим прикладом. Припустимо, що партії В, Г і
  6.  22. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ
      політичне різноманіття, всі громадські об'єднання рівні перед законом (ст. 13 Конституції РФ). 38 Окремо серед громадських об'єднань виділяються політичні партії, створювані з метою участі громадян РФ в політичному житті суспільства за допомогою формування і вираження їхньої політичної волі, участі у громадських та політичних акціях, виборах і референдумах, подання
  7.  21. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
      політичної системи є громадяни, що володіють політичними правами, громадські об'єднання (насамперед політичні партії), держава. Конституційно закріплені такі принципи реіулі-вання політичної системи, як ідеологічне різноманіття (ч. 1 і 2 ст. 13 Конституції РФ), політичний плюралізм (ч. 3 ст. 13 Конституції РФ), рівність громадських об'єднань перед законом (ч.
  8.  Проблемні питання 1.
      політичної діяльності держави, партії, індивіда вплив культурних чинників? 2. Наскільки можна порівняти вплив на державу масових цінностей громадян з діяльністю офіційних структур та інститутів влади? 3. Чи може політичний діалог держави і суспільства виходити за рамки культури? У зв'язку з цим, чи правомірні такі поняття, як «культура фашизму», «культура
  9.  Опубліковані документи політичних партій і громадських об'єднань 3.1.
      партії в Росії ВІ917 р. СБ док. - JI.: 1977. 3.2. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т.1. - М.: Политиздат, 1983. 3.3. Матеріали I установчої конференції Союзу есерів-максималістів / / Союз есерів-максималістів. 1906-1924 рр.. Документи, публіцистика. - М.: РОССПЕН. 2002. - 423с. 3.4. Матеріали II Всеросійської конференції Союзу есерів-максималістів / /
  10.  Чернов Віктор Михайлович (1873-1952)
      політичний діяч, соціаліст-революціонер. Наприкінці 80-х рр.. прилучився до народницького руху в Саратові. У 1901 р. очолив закордонне організацію есерів і газету "Революційна Росія", що стала з 1902 р. органом партії есерів. Був головним теоретиком есерів з аграрного питання. У 1904 р. розробив програму партії, прийняту першого з'їздом партії есерів у січні 1906 р., і з цього
  11.  Література
      партії та виборці. М.: Наука, 1984. Ковлер А.І. Виборчі технології: російський і зарубіжний досвід. М.: ІДП РАН, 1995. Лейкман Е., Ламберт Дж. Д. Дослідження мажоритарної і пропорційної виборчих систем. М.: ІЛ, 1958. Лисенко В.І. Вибори до представницьких органів в новій Європі: політологічний досвід і тенденції 80-90-х років. М.: Наука, 1994. Маклаков В.В. Виборче
  12.  3. Організаційна класифікація політичних партій
      політичних партій, їх можна розділити на дві основні групи: оформлення та неоформлені. Організаційно оформлені політичні партії зазвичай невеликі за кількістю членів, але володіють чіткою організацією і дисципліною. Їх ще називають кадровими партіями. Основу цих партій становить професійний централізований апарат. Центральне керівництво, очолюване лідером партії, має
енциклопедія  бабка  баранина  биточки  по-угорськи